П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
21 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/7298/25
Перша інстанція: суддя Дерев'янко Л.Л.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 14.08.2025 у справі № 400/7298/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - відповідач), в якій просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо непроведення індексації пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2018-2020 роки, з якої сплачено страхові внески, та який ураховується для обчислення пенсії у розмірі 1,14 (з 01 березня 2022 року), 1,197 (з 01 березня 2023 року), 1,0796 (з 01 березня 2024 року) та 1,115 (з 01 березня 2025 року);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області здійснити індексацію та перерахунок моєї пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2018-2020 роки, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії у розмірі 1,14 (з 01 березня 2022 року), 1,197 (з 01 березня 2023 року), 1,0796 (з 01 березня 2024 року) та 1,115 (з 01 березня 2025 року) та у зв'язку з цим провести перерахунок та виплату недоплаченої пенсії.
Миколаївський окружний адміністративний суд ухвалою від 14.08.2025 у справі № 400/7298/25 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області про визнання протиправним дій та зобов'язання вчинити дії в частині позовних вимог щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області здійснити індексацію та перерахунок пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2018-2020 роки, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії у розмірі 1,14 (з 01 березня 2022 року), 1,197 (з 01 березня 2023 року), 1,0796 (з 01 березня 2024 року) та у зв'язку з цим провести перерахунок та виплату недоплаченої пенсії за період з 01.03.2022 по 08.01.2025 повернув позивачу.
Постановляючи вищевказану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що отримуючи пенсію щомісячно, позивач принаймні з квітня 2022 року повинен був дізнатись про порушення відповідачем його права на отримання пенсії, а тому з цього моменту для неї розпочався відлік шестимісячного процесуального строку на звернення до суду. Крім того, суд зауважив, що відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого № Е6459 позивач знаходився на стаціонарному лікування з 31.08.2020 по 11.09.2020.Водночас позов подано до суду 09.07.2025, тобто поза межами шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого частиною 2 статті 122 КАС України.
За таких підстав, суд першої інстанції дійшов висновку, що у задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення до суду з цим позовом в частині вимог за період з 01.03.2022 по 08.01.2025 належить відмовити.
Не погоджуючись з вищевказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі вказує, що ухвала судом першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить її скасувати та направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію зазначає, що суд першої інстанції не врахував:
- правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.12.2020 у справі№510/1286/16-а;
- поважність причин пропуску строку;
- суд першої інстанції обмежився загальним посиланням на строки, але не врахував правові позиції Верховного Суду у справах №200/5836/24 (К/990/4755/25) та №160/28752/23, де визнано, що індексація повинна проводитися із застосуванням показника середньої зарплати, з якої обчислена пенсія;
- суд першої інстанції не врахував, що строк звернення до суду має обчислюватися з дня отримання відмови відповідача.
Представник відповідача подав відзив на апеляційну скаргу, в якій наполягає, що доводи апеляційної скарги, встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Строк звернення до адміністративного суду регламентовано статтею 122 КАС України, за приписами частин першої, другої якої, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Законодавче обмеження строку звернення до адміністративного суду обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоби право на доступ до суду було ефективним, особа має мати зрозумілу та реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі Белле проти Франції (Bellet v. France) від 4 грудня 1995 року, заява № 23805/94, § 36).
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatismutandis рішення у справі Перетяка та Шереметьев проти України (Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine) від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, § 33).
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Процесуальний кодекс установлює обмеження щодо відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Одним із механізмів забезпечення реалізації гарантованого Конвенцією права особи на доступ до правосуддя, з урахуванням принципу правової визначеності, є поновлення судом пропущеного з поважних причин строку на звернення до суду з дотриманням засад оптимальності і пропорційності.
Виходячи з наведеного, можна дійти висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.
Як вбачається з матеріалів справи, що звертаючись до суду першої інстанції, просив визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо непроведення індексації пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2018-2020 роки, з якої сплачено страхові внески, та який ураховується для обчислення пенсії у розмірі 1,14 (з 01 березня 2022 року), 1,197 (з 01 березня 2023 року), 1,0796 (з 01 березня 2024 року) та 1,115 (з 01 березня 2025 року) та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області здійснити індексацію та перерахунок моєї пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2018-2020 роки, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії у розмірі 1,14 (з 01 березня 2022 року), 1,197 (з 01 березня 2023 року), 1,0796 (з 01 березня 2024 року) та 1,115 (з 01 березня 2025 року) та у зв'язку з цим провести перерахунок та виплату недоплаченої пенсії.
Таким чином заявлені позивачем позовні вимоги стосуються, в тому числі, і періоду перерахунку пенсії, який виходить за межі шестимісячного строку звернення до суду.
Колегія суддів звертає увагу на те, що у постанові від 29 травня 2025 року у справі №400/3325/24 Верховний Суд зазначив, що право на індексацію пенсії не є абсолютним і його захист може бути обмеженим строком звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів, встановленим процесуальним законом.
Це, насамперед, зумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними, оскільки реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Колегія суддів наголошує на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії, звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Не дотримуючись такого порядку, особа позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою особи.
Колегія суддів вважає безпідставним твердження позивача про те, що строк звернення до суду має обчислюватися з дня отримання відмови відповідача, оскільки отримання листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на заяву не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на пенсійне забезпечення у позасудовому порядку.
В даному випадку позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування об'єктивних та поважних причин, які зумовили несвоєчасне звернення до суду. Не надано таких доказів і до суду апеляційної інстанції.
Що стосується посилань позивача на положення статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», колегія суддів звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема, статті 46 Закону №1058-IV (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії) підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:
1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;
2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
У справі, яка розглядається, фактичні обставини свідчать про те, що індексація у 2023-2024 роках позивачу фактично не нараховувалася, тому відсутні підстави для застосування норми щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії.
Таким чином саме нормами Кодексу адміністративного судочинства України врегульовано питання строку звернення до адміністративного суду з позовними вимогами, пов'язаними з перерахунком пенсії.
Слід зазначити, що наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені у статті 123 КАС України, відповідно до якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Враховуючи те, що позивач звернувся до суду з цим позовом 09.07.2025 його права можуть бути захищені судом лише з 09.01.2025 - тобто в межах шестимісячного строку, встановленого частиною 2 статті 122 КАС України.
Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, що у задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення до суду з цим позовом в частині вимог за період з 01.03.2022 по 08.01.2025 слід відмовити.
Разом з тим, на думку колегії суддів, суд першої інстанції доцільно зазначив, що отримуючи пенсію щомісячно, позивач принаймні з квітня 2022 року повинен був дізнатись про порушення відповідачем його права на отримання пенсії, а тому з цього моменту для нього розпочався відлік шестимісячного процесуального строку на звернення до суду. Крім того, суд зауважив, що відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого № Е6459 позивач знаходився на стаціонарному лікування з 31.08.2020 по 11.09.2020.
Посилання скаржника на впровадження воєнного стану, як причину поважності пропуску строку звернення до суду , колегія суддів не бере до уваги з огляду на таке.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22 зазначив: сам факт запровадження воєнного стану в Україні не може вважатись поважною причиною для безумовного поновлення строків звернення до суду, якщо позивач не обґрунтував неможливість такого звернення у встановленні строки.
За наведеного, доводи апеляційної скарги, яким надано оцінку в мотивувальній частині постанови, встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п. п. 29 - 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994.
При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх ( див. пункт 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001)
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 14.08.2025 у справі № 400/7298/25 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді Г.В. Семенюк А.Г. Федусик