П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
22 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/2030/25
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Осіпова Ю.В.,
- Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу адвоката Черненко Владислава Васильовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року, прийнятого за правилами спрощеного позовного провадження суддею Потоцькою Н.В. у місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення індексації-різниці й середнього заробітку, -
У січні 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - Відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ) із вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2022 року до 04.04.2023 року із застосуванням щомісячної фіксованої індексації (індексації-різниці) відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078;
- стягнути з ВЧ НОМЕР_1 індексацію грошового забезпечення (індексацію-різницю) за період з 01.07.2022 року до 04.04.2023 року в сумі 24 506, 94 грн., розраховану з урахуванням фіксованої щомісячної індексації (індексації-різниці) у розмірі 4 084, 49 грн. у місяць, відповідно до вимог абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078;
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 05.04.2023 року;
- стягнути з ВЧ НОМЕР_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 145 764, 99 грн..
Вимоги адміністративного позову обґрунтовано тим, що Позивач проходив військову службу у Відповідача, проте у період з 01.07.2022 року до 04.04.2023 року грошове забезпечення виплачувалась не у повному обсязі, оскільки не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення у фіксованому розмірі, чим позбавлено Позивача на належну йому щомісячну «індексацію-різницю» грошового забезпечення. Хоча індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та проведення індексації у зв'язку із зростанням споживчих цін, яка є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців незалежно від форм власності та виду юридичної особи.
В свою чергу, таку бездіяльність Позивач вважає протиправною, що порушує встановлене статтею 43 Конституції України право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. При цьому, за власним розрахунком загального розміру невиплаченої «індексації-різниці» за період 01.07.2022 року до 04.04.2023 року (враховуючи зупинення нарахування індексації на 2023 рік), остання становить 24 506, 94 грн. виходячи з 4 084, 49 грн. на місяць.
При цьому, разом зі стягненням індексації грошового забезпечення (індексації-різниці) є підстави для застосування до Відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та стягнення на користь Позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. За власним розрахунком середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, проведеного відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, такий, на переконання Позивача, становить 145 764, 99 грн..
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.08.2025 року позов задоволено частково, а саме:
- визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.07.2022 року до 31.12.2022 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації (індексації-різниці) відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078;
- зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення (індексацію-різницю) за період з 01.07.2022 року до 31.12.2022 року включно у сумі 24 506, 94 грн., розраховану з урахуванням фіксованої щомісячної індексації (індексації-різниці) у розмірі 4 084, 49 грн. у місяць, відповідно до вимог абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078;
- в задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, Позивач звернувся до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає його частково таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, та без повного з'ясування усіх обставин, які мають значення для справи, тому просить суд апеляційної інстанції змінити його в частині визначення способу захисту прав Позивача при вирішенні питання про нарахування й виплату індексації грошового забезпечення (індексації-різниці) шляхом стягнення конкретної суми, яку Позивач має право та яку Відповідач зобов'язаний виплатити, а в частині вирішення питання, пов'язаного із середнім заробітком за час несвоєчасного розрахунку при звільненні - скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що суд першої інстанції приймаючи судове рішення у справі обрав неефективний спосіб захисту порушених прав Позивача, оскільки згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 04.04.2024 року по справі № 160/4155/22, належним способом захисту порушеного права Позивача на виплату «поточної індексації», «індексації-різниці» грошового забезпечення є стягнення конкретних сум індексації (які мають бути визначені судом при ухваленні рішення) з відповідного суб'єкта владних повноважень. Також апелянт вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо передчасності позовних вимог в частинні нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Дана справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Положеннями ч. 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, Позивач з 20.04.2016 року по 04.04.2023 року проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 (Відповідача).
Зазначене підтверджується витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.04.2016 року № 84, а також витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.04.2023 року № 94.
У вересні 2024 року Позивач звернувся до Відповідача із заявою щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, проте листом від 28.10.2024 року № 475/4/5091 Відповідач у перерахунку індексації грошового забезпечення, оскільки індексація виплачувалась відповідно до чинного законодавства.
Відповідно до довідки ВЧ НОМЕР_1 № 475/4/5075 від 26.10.2024 року про розміри щомісячних видів грошового забезпечення (у тому числі додаткових) за період з 18.04.2016 року по 04.04.2023 року, у період з квітня 2016 року по лютий 2018 року індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась, у період з березня 2018 року по 04.04.2023 року індексація грошового забезпечення у фіксованій величині також не нараховувалась та не виплачувалась, а у період з грудня 2018 року по грудень 2022 року нараховувалась та виплачувалась лише «поточна індексація».
Вважаючи протиправною таку бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у період з 01.07.2022 року до 04.04.2023 року у повному обсязі відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом за захистом порушеного права на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Розглянувши справу по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме:
- вирішуючи справу в частині індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2022 року до 04.04.2023 року, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині з огляду на те, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Визначаючи в ухваленому рішенні суму «індексації-різниці», яка підлягає до нарахування та виплати Позивачу, суд погодився із наведеним у позові розрахунком загального розміру «індексації-різниці», зробленого з урахуванням актуальної практики Верховного Суду, яка становить 4 084, 49 грн. на місяць, у зв'язку з чим зобов'язав Відповідача нарахувати та виплатити Позивачу індексацію грошового забезпечення (індексацію-різницю) за період з 01.07.2022 року до 31.12.2022 року включно у загальній сумі 24 506, 94 грн.;
- вирішуючи справу в частині нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 05.04.2023 року, суд першої інстанції дійшов висновку про їх передчасність, оскільки вирішення цих вимог в судовому порядку можливо лише після фактичного нарахування та виплати Позивачу сум індексації.
В даному випадку, в межах цієї справи, Позивач подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції в частині обрання судом першої інстанції зобов'язального способу захисту прав Позивача стосовно «індексації-різниці», та відмови у задоволенні позовних вимог.
У зв'язку з чим, на підставі ч. 1 ст. 308 КАС України, справа та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції перевіряється судовою колегією в апеляційному порядку саме в цій частині позовних вимог.
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів частково не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вказаних висновків суд дійшов без належного з'ясування обставин по справі, у зв'язку з чим допустив невірне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
За правилами ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Колегія суддів вважає, що вказані порушення норм права призвели до неправильного вирішення справи по суті, з огляду на наступне.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Щодо обраного судом способу відновлення прав Позивача шляхом зобов'язання Відповідача нарахувати і виплатити на користь Позивача індексацію грошового забезпечення (індексацію-різницю) за період з 01.07.2022 року до 31.12.2022 року включно у сумі 24 506, 94 грн., розраховану з урахуванням фіксованої щомісячної індексації (індексації-різниці) у розмірі 4 084, 49 грн. у місяць, відповідно до вимог абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, колегія суддів виходить з наступного.
Так, з аналізу змісту наданої Відповідачем відповіді від 28.10.2024 року на заяву Позивача від 24.09.2024 року можливо дійти висновку, що спір у даній справі виник у зв'язку з невизнанням військовою частиною права Позивача на отримання «індексації-різниці» за спірний період.
В свою чергу, спір щодо суми належної Позивачу до виплати «індексації-різниці» спірний період між сторонами не виникав.
Водночас, колегія суддів зазначає, що вирішуючи спір по суті, в частині права Позивача на отримання «індексації-різниці», суд першої інстанції врахував правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 04.04.2024 року по справі № 160/4155/22, та визначив належну до виплати Позивачу суму «індексації-різниці», яка у загальному розмірі становить 24 506, 94 грн..
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що до стягнення підлягають суми, які попередньо були нараховані, але не були виплачені з вини суб'єкта владних повноважень, але в даному випадку спірні суми не були нараховані Відповідачем на користь Позивача, відтак, належним та ефективним способом захисту прав Позивача в даному випадку буде саме зобов'язати Відповідача нарахувати та виплатити Позивачу «індексацію-різницю» за конкретний період в конкретному розмірі.
Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції вирішуючи спір по суті в цій частині позовних вимог обрав вірний спосіб захисту порушених прав Позивача шляхом зобов'язання Відповідача нарахувати і виплатити на користь Позивача індексацію грошового забезпечення (індексацію-різницю) за період з 01.07.2022 року до 31.12.2022 року включно у сумі 24 506, 94 грн., розраховану з урахуванням фіксованої щомісячної індексації (індексації-різниці) у розмірі 4 084, 49 грн. у місяць, відповідно до вимог абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.
Відтак, доводи апеляційної скарги в частині зміни рішення суду першої інстанції є необґрунтованими та відхиляються колегією суддів як безпідставні, тому в цій частині апеляційна скарга залишається без задоволення.
Щодо нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 05.04.2023 року, судова колегія зазначає наступне.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
За приписами ст. 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений ч. 1 цієї статті.
Отже, на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
В даному випадку, Позивач вважає, що він має право на отримання середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 05.04.2023 року до 04.10.2023 року, тобто за шість місяців.
Між тим, колегія суддів зазначає, що військовослужбовцю, станом на день виключення зі списку особового складу військової частини мають виплатити усі належні йому кошти, пов'язані з проходженням військової служби.
В свою чергу, із зібраних матеріалів у справі вбачається, що останнім днем служби позивача є 04.04.2023 року.
При цьому, як зазначено вище, Позивачу не виплачено належну йому частину грошового забезпечення за період проходження служби з 01.07.2022 року до 31.12.2022 року включно.
Тому, враховуючи вищевикладені положення КЗпП України, Позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки з дня звільнення по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, а саме за період 05.04.2023 року до 04.10.2023 року.
З іншого боку, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд неодноразово наголошував на помилковості висновків про передчасність позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за ст. 117 КЗпП України, у випадку коли вона заявлена одночасно з вимогою про стягнення з роботодавця на користь працівника сум, які належали особі при звільненні.
Тобто, установивши, що працівникові не виплачено належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд, відповідно до положень ст. 117 КЗпП України, стягує на користь працівника середній заробіток за період затримки розрахунку.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 21.10.2021 року по справі № 640/14764/20, від 06.07.2023 року по справі № 580/3240/19, від 26.04.2024 року по справі № 380/1169/20.
Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від зазначеного правового висновку.
Частиною 5 статті 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Розраховуючи суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, судова колегія виходить з наступного.
Натомість, положеннями спеціальних нормативно правових актів, зокрема Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, що затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260, не встановлено механізму обрахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому до застосування у цій частині підлягають положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року (далі - Порядок № 100).
Абзацом 4 пункту 2 Порядку № 100 встановлено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 5 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Перевіривши наведений у позові розрахунок розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.04.2023 року по 04.10.2023 року, колегія суддів погоджується з ним та вважає його вірним, зробленого у відповідності до Порядку № 100, що становить 145 764, 99 грн..
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині, які підлягають до задоволення.
При цьому, колегія суддів вважає, що належним та ефективним способом захисту порушених прав Позивача у межах спірних правовідносин є стягнення на його користь обрахованої вище суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Проте, суд першої інстанції приведені обставини та правове регулювання спірних правовідносин не врахував під час розгляду справи по суті, в зв'язку з чим дійшов хибного висновку щодо передчасності позовних вимог в цій частині, з яким колегія суддів категорично погодитись не може з огляду на неповне з'ясування усіх обставин, що мають значення для справи, що призвело до невірного вирішення спору по суті, відтак слушними є доводи апеляційної скарги в цій частині.
За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення (п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України).
В свою чергу, як визначено п.п. 1 та 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог, з прийняттям нового рішення про їх задоволення.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина 1 статті 308 КАС України). Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки висновкам суду першої інстанції в частині інших позовних вимог, у зв'язку з чим у вказані частині рішення суду підлягає залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 308, 310, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Черненко Владислава Васильовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення індексації-різниці й середнього заробітку - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняте нове рішення в цій частині про їх задоволення.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.04.2023 року по 04.10.2023 року.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.04.2023 року по 04.10.2023 року в сумі 145 764 (сто сорок п'ять тисяч сімсот шістдесят чотири) гривні 99 копійок.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Суддя-доповідач: М.П. Коваль
Суддя: Ю.В. Осіпов
Суддя: В.О. Скрипченко