П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
22 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/8310/25
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Осіпова Ю.В.,
- Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу адвоката Сухецької Світлани Михайлівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року, прийняте у складі суду судді Бутенка А.В. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просив суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у видачі йому направлення на проходження військово-лікарської комісії для визначення ступеню придатності до військової служби;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , направлення на проходження військово-лікарської комісії для визначення ступеню придатності до військової служби.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, адвоката Сухецька Світлана Михайлівна звернулась до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою в інтересах ОСОБА_1 , в якій посилається на те, що судом першої інстанції неповно розглянуто справу та не надано правової оцінки усім обставинам справи, тому просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що станом на дату розгляду справи підстави для зупинення військової служби ОСОБА_1 відсутні, у зв'язку з внесеними змінами у законодавство. Апелянт вказує, що відповідно до ч.2 ст. 24 Закону України «Про військову службу» (в редакції чинній на час розгляду справи та ухвалення рішення) під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи дезертирували, не призупиняється, а тому вважає, що військова служба позивача триває. На думку апелянта, наявні встановлені Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України правові підстави для направлення позивача на ВЛК, для чого і необхідне направлення, яке видається саме відповідачем.
Представником відповідача надано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідно до Указу Президента України від 06 травня 2024 року № 272/2024 «Про продовження строку проведення загальної мобілізації».
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 184 від 02.07.2024 року призначений на посаду командира відділення кулеметного взводу третього механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , ВОС- 101182А та з 02 липня 2024 року зарахований до списків особового складу, на всі види забезпечення.
Відповідно до виписного епікризу № 4792 від 22.07.2024 року позивачу встановлений діагноз «Гострий поліморфний психічний розлад, без симптомів шизофренії, стан медикаментозної судкомпенсації»
21.01.2025 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою про видачу направлення для проходження ВЛК.
Листом від 21.01.2025 відповідач повідомив, що у зв'язку із відсутністю позивача на локації тимчасового розташування підрозділу надати направлення на проходження ВЛК неможливою
Вважаючи відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що у спірних правовідносинах відсутня протиправність дій відповідача щодо не надання направлення на проходження військово-лікарської комісії для визначення ступеню придатності до військової служби, оскільки на момент подання рапорту позивач не виконував обов'язків військової служби у зв'язку із призупиненням військової служби.
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992р. №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Частинами 1, 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачено види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Положеннями статті 24 Закону №2232-ХІІ зокрема визначено, що військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
За нормами статті 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 548-XIV, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника (стаття 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України).
Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 року № 402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - Положення № 402), приписами п.1.1. глави 1 розділу ІІ якого передбачено, що медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров'я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров'я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов'язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону (далі - інші військові формування), у мирний час та під час дії особливого періоду. При встановленні діагнозу насамперед враховуються результати фізикального обстеження та спеціальних досліджень. Якщо дані попередньої медичної документації не співпадають з результатами актуального обстеження, проводиться спільний огляд (консиліум) за участі провідних (головних) медичних фахівців, під час якого може прийматись рішення про неврахування контраверсійних результатів попередніх досліджень (документів, виписок, заключень тощо) та госпіталізацій при винесенні експертного рішення.
Відповідно до пункту 6.1 глави 6 розділу II Положення № 402 направлення на медичний огляд військовослужбовців проводиться: прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, штатних ВЛК, керівниками ТЦК та СП, начальниками (керівниками) закладів охорони здоров'я за місцем лікування, органів військового управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, органами прокуратури, слідчим, судом у порядку та з метою, визначеними цим Положенням.
Прямі начальники від командира окремої частини, йому рівних та вище мають право направляти підпорядкованих військовослужбовців на медичний огляд ВЛК з метою визначення ступеня придатності до військової служби виключно за рекомендацією лікаря закладу охорони здоров'я (установи), у разі виявлення у військовослужбовця під час обстеження або лікування захворювань, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), що можуть зумовлювати непридатність до військової служби.
Наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року № 531 затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України (далі - Порядок № 531), який визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту.
Так, відповідно до п. 2 розділу І Порядку № 531 з питань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника).
Суд зазначає, що рапорт - це вид службового документу Збройних Сил України, який є письмовим звернення військовослужбовця до вищого по посаді чи званню військовослужбовця з викладом питань службового або особистого характеру та відображає прагнення військовослужбовця реалізувати свої права.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.07.2024 року №191 позивач, на підставі рапорту від 09.07.2024 року відповідно до абзацу 9 пункту 15 розділу І наказу Міністерства Оборони України №260 від 07.06.2018 року, з 09.07.2024 знято зі всіх видів забезпечення.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.07.2024 року №84- РС ОСОБА_1 виведений в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 відповідно до пп.14, п.116 (відсутність військовослужбовця понад десять діб, - до повернення військовослужбовців у військову частину).
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 31.07.2024 року №411 «Про результати службового розслідування стосовно молодшого сержанта ОСОБА_1 » встановлено, що ОСОБА_1 з 09.07.2024 року без поважних причин в умовах дії правового режиму воєнного стану відсутній на військовій службі.
17.10.2024 року Першим слідчим відділом Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Миколаєві, внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62024150010002516 за ознаками вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 24.10.2024 року №144-РС військова служба ОСОБА_1 призупинена у зв'язку з самовільним залишенням військової частини з 17.10.2024 року.
Доказів повернення позивача до військової частини або скасування наказу про призупинення його військової служби матеріали справи не містять.
Апеляційний суд акцентує увагу, що згідно ч.9 ст. 1 Закону №2232-ХІІ, щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
З урахуванням викладеного, а також приписів статті 24 Закону №2232-ХІІ, колегія суддів зазначає, що військова служба ОСОБА_1 призупинена, позивач вважається таким, що не виконує (не несе) обов'язків військової служби та не входить до чисельності Збройних Сил України, а отже не є військовослужбовцем у розумінні ч.9 ст. 1 Закону №2232-ХІІ.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, на момент подання рапорту позивач не виконував обов'язків військової служби, а посилання позивача на положення Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та інші нормативно-правові акти, що стосуються порядку проходження військової служби в даному випадку є недоречними, так як ці норми регулюють порядок звернення, проходження (переміщення, звільнення тощо) військовослужбовців на момент виконання ними обов'язків військової служби.
Аналогічно, приписи Положення № 402, на які посилається апелянт, стосуються питання направлення на ВЛК саме військовослужбовців.
Апеляційний суд критично оцінює посилання апелянта, що військова служба позивача триває з огляду на зміни, внесені до ч.2 ст. 24 Закону №2232-ХІІ (в редакції чинній на час розгляду справи та ухвалення рішення).
Так, дійсно, відповідно до чинної редакції ч.2 ст. 24 Закону №2232-ХІІ, під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи дезертирували, не призупиняється. Вказані зміни були внесені Законом України № 4392-IX від 30.04.2025 року, який набрав чинності 10 травня 2025 року.
Водночас, як на момент призупинення військової служби позивача, так і на момент розгляду відповідної заяви про направлення його на ВЛК, зазначені зміни до Закону №2232-ХІІ внесені не були, а отже вони не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Крім того, Закон № 4392-IX не містить жодних застережень щодо можливості його зворотної дій або поновлення на військовій службі осіб, яким проходження такої служби було призупинено до набрання чинності зазначеним Законом.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
За наведених обставин, суд першої інстанції вірно визнав обґрунтованими посилання відповідача про неможливість розгляду заяви позивача про видачу йому направлення на ВЛК, оскільки розгляд заяви може мати місце лише у випадку повернення позивача до місця проходження військової служби, про що військова частина повідомила представника позивача листом від 21.01.2025 року № 2368/1857.
На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у спірних правовідносинах відсутня протиправність дій відповідача щодо відмови позивачу у видачі йому направлення на проходження ВЛК для визначення ступеню придатності до військової служби, що свідчить про відсутність правих підстав для задоволення позовних вимог.
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне роз'яснити апелянту, що з огляду на відсутність у позивача статусу військовослужбовця, його право на отримання направлення на проходження ВЛК може бути реалізоване шляхом звернення до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на обліку або закладів охорони здоров'я за місцем лікування, що прямо передбачено пунктом 6.1 глави 6 розділу II Положення № 402.
Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Сухецької Світлани Михайлівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М. П. Коваль
Суддя: Ю.В. Осіпов
Суддя: В.О. Скрипченко