П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
22 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/16908/25
Перша інстанція: суддя Катаєва Е.В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеської області, Подільського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
29 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:
визнати протиправною бездіяльність Подільського відділу ГУ ДМС щодо невидачі паспорта громадянина України у формі книжечки після закінчення терміну дії його ID-картки, незважаючи на його звернення, обумовлене релігійними переконаннями;
зобов'язати ГУ ДМС оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ, без внесення відомостей про нього до Єдиного державного демографічного реєстру та/або без використання унікального номеру запису в ньому (УНЗР), так як це суперечить релігійним переконанням позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звернувся Подільського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з заявою щодо оформлення та видачі паспорта у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року після закінчення терміну дії його ID-картки, проте отримав відповідь про відмову.
Позивач зазначає, що зразок та форма паспорта книжечки затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 1994 р. №353 «Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України», яка є чинною. Будь-які дії з питань обов'язковості або примушування з отримання паспорта громадянина України у вигляді пластикової картки є втручанням до приватного та сімейного життя, а присвоєння унікального номеру в ЄДДР (УНЗР) суперечить релігійним переконанням позивача. В обґрунтування позовних вимог позивач також посилається на правові висновки Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17.
Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області заперечували проти задоволення позову, зазначаючи, що 22.12.2020 року ОСОБА_1 документовано паспортом громадянина України типу ID-1 з безконтактним електронним носієм № НОМЕР_1 (дата видачі 22.12.2020, орган видачі 5134). Жодних заперечень, пропозицій та зауважень під час зазначених процедур від ОСОБА_1 не надходило, особа не зазначала про наявність релігійних переконань і приналежність до окремої групи, що зумовлювало би необхідність у відмові від обробки персональних даних та видачі паспорта із безконтактним носієм інформації, а всі дії щодо нього здійснювалися на добровільній основ. Під час оформлення паспорта громадянина України типу ID-1 з безконтактним електронним носієм № НОМЕР_1 дані стосовно позивача внесені до Єдиного державного демографічного реєстру (ЄДДР) і присвоєно унікальний номер запису в ЄДДР (УНЗР): 20060830-09879.
При цьому, позивачем не наведено підстав вважати, що персональні дані обробляються з порушенням законодавства України. ГУ ДМС в Одеській області зазначило, що вважає безпідставними посилання позивача на те, що враховуючи релігійні переконання позивача, він не може приймати номери, оскільки даний номері є незмінним та вже присвоєний при оформленні паспорту громадянина України типу ID-1 з безконтактним електронним носієм. Відповідач наголосив, що використання позивачем раніше паспорту громадянина України типу ID-1 з безконтактним електронним носієм, при виготовленні якого надано згоду на обробку персональних даних та о присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права позивача та в будь-якому разі не є втручанням у його приватне життя.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 липня 2025 року відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Зокрема, апелянт зазначає, що обмеження його прав на отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки тільки з тієї підстави, що йому вже видавався паспорт громадянина України типу ID-1 з безконтактним електронним носієм і присвоєно УНЗР, є невиправданим втручанням у приватне життя та суперечить його релігійним переконанням. Крім того, наголошує на своєму праві відкликати згоду на обробку персональних даних, що була ним надана у 2020 році.
Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області надало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін у зв'язку із необґрунтованістю доводів апелянта.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлені та з матеріалів справи вбачаються наступні обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з досягненням 14-ти річчя, 22.12.2020 року документовано паспортом громадянина України типу ID-1 з безконтактним електронним носієм № НОМЕР_1 дата видачі 22.12.2020, орган видачі 5134, строком дії до 22.12.2024 року.
18.04.2025 року позивач подав до Подільського відділу ГУ ДМС заяву, у якій просив оформити та видати йому паспорт у формі книжечки без формування (присвоєння) унікального номеру запису в цьому Реєстрі, без використання будь-яких засобів СДДР та без надання згоди на обробку персональних даних, а якщо такі дані вже створено просив їх знищити.
Подільський відділ ГУ ДМС листом №Х-14/6/5136-25/5136/240-25 від 19.04.2025 року повідомив позивача, що фактично у Реєстрі вже містяться його персональні дані та присвоєно унікальний номер запису в цьому Реєстрі, а за приписами частини першої статті 10 Закону України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним. Повідомлено, що використання заявником раніше паспорта у вигляді ID-картки, при виготовленні якого надано згоду на обробку персональних даних та присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує його права та в будь-якому разі не є втручанням у його приватне життя.
Позивач не погодився із правомірністю дій відповідача щодо відмови у оформленні паспорту громадянина України у вигляді паспорта-книжечки, звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на момент звернення позивача, він вже мав оформлений паспорт громадянина України у вигляді ID-картки та відомості були внесені до ЄДДР і йому присвоєно УНЗР. Таким чином на момент розгляду заяви відсутні законні підстави для видачі ОСОБА_1 паспорта у вигляді паспорта-книжечки.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України “Про громадянство України» документом, що підтверджує громадянство України, є паспорт громадянина України.
Відповідно до статті 5 Закону України “Про громадянство України» постановою Верховної ради України від 26.06.1992 №2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України, згідно з пунктами 2 та 3 якого, паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.
Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Пунктом 13 Положення встановлено, що для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
З 06.12.2012 року набрав чинності Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5492-VI, яким визначено правові та організаційні засади видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону №5492-VI суспільні відносини, пов'язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру, оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону №5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України “Про захист персональних даних».
У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Згідно з пунктом “а» частини 1 статті 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України і оформлення такого передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру.
Частинами 1, 2, 4 та 5 статті 14 Закону № 5492-VI визначено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Законом № 1474-VIII від 14 липня 2016 року частину 2статті 21 Закону № 5492-VI викладено в такій редакції: “Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.»
Кабінету Міністрів України пунктом 7 Розділу “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1474-VIII доручено у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302, затверджено зразок бланка, технічного опису та Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.
Згідно з пунктами 1-3 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою № 302, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт.
У разі втрати або викрадення паспорта особі замість втраченого або викраденого оформляється та видається новий паспорт (пункт 5 Порядку № 302).
Підпунктом 1 пункту 7 Порядку № 302 встановлено, що оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта особі, яка досягла 14-річного віку, здійснюються на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.
Пунктами 14 та 46 Порядку № 302 закріплено перелік інформації про особу, на ім'я якої оформляється паспорт, яка вноситься до заяви-анкети, а також документи, які подає заявник для оформлення паспорта замість втраченого або викраденого.
Таким чином, реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви-анкети до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов'язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов'язковим.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 07 листопада 2018 року по справі №820/3327/16, від 29 листопада 2019 року по справі №260/1414/18, від 10 грудня 2020 року по справі №240/575/20.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з досягненням 14-ти річчя, 22.12.2020 року вже було документовано паспортом громадянина України типу ID-1 з безконтактним електронним носієм № НОМЕР_1 дата видачі 22.12.2020, орган видачі 5134, строком дії до 22.12.2024 року.
ОСОБА_1 при оформленні паспорту громадянина України, заповнив та підписав заяву-анкету про внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, в яких просила внести до Єдиного державного демографічного реєстру інформацію про себе (а.с.45)
У зв'язку із внесенням інформації щодо ОСОБА_1 , наданої ним особисто, до Реєстру автоматично сформовано УНЗР20060830-09879.
Тобто, аналізуючи викладене, колегія суддів враховує, що позивачем надавалась згода на обробку персональних даних під час оформлення паспорту громадянина України, у зв'язку з чим ОСОБА_1 вже було присвоєно унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі.
Колегія суддів наголошує, що Верховний Суд у постанові по справі № 160/1/21 від 21 грудня 2022 року, по справі №380/5977/21 від 08 червня 2023 року погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для видачі особі паспорта громадянина України зразка 1994 року (книжечки), зокрема, у зв'язку із встановленням факту самостійного звернення такої особи у минулому із заявою-анкетою щодо внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та отримання паспорту громадянина України у формі ID-картки.
Аналогічний підхід до застосування наведених вище правових норм висловлено у постанові Верховного Суду від 22 березня 2024 року у справі №540/4500/21.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині того, що суд першої інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин висновки, викладені Великою Палатою в постанові по справі № 806/3265/17 від 19.09.2018 року, судова колегія зазначає наступне.
Колегія суддів враховує, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 за позовом особи до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії указано на ознаки цієї типової справи:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ;
б) відповідач - територіальні органи ДМС України;
в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ.
Розглянувши зразкову справу № 806/3265/17, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що норми Закону № 5492-VI, на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було “встановлене законом»), не було “необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя в контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.
Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі констатувала, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправними дії відділу УДМС щодо відмови у видачі позивачеві паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-ХІІ є обґрунтованими. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що самі по собі дії відділу УДМС щодо відмови позивачеві у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону № 5492-VI.
Відповідно до пунктів 21, 22 частини першої статті 4 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.
Таким чином, ознаками типових адміністративних справ є один і той же відповідач - суб'єкт владних повноважень та/або його відокремлені структурні підрозділи, аналогічні підстави публічно-правового спору, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та аналогічні позовні вимоги.
Повертаючись до матеріалів цієї справи, визначальними її особливостями, на підставі яких вона (справа) не може бути визначена як типова є, зокрема, таке.
По-перше, позивач у цій справі звернулась до органу міграційної служби із заявою про видачу паспорта у формі книжечки, замість паспорту громадянина України у вигляді ID-картки.
По-друге, матеріалами справи підтверджено, що позивач отримував паспорт громадянина України у вигляді ID-картки з безконтактним електронним носієм.
Отже, у Єдиному державному демографічному реєстрі вже містяться персональні дані ОСОБА_1 , та йому присвоєно унікальний номер запису в цьому Реєстрі, а за приписами частини першої статті 10 Закону № 5492-VI унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Разом з тим, у зразковій справі правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних.
У зв'язку із викладеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо не віднесення даної справи до типової відносно зразкової справи № 806/3265/17.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає безпідставними посилання позивача на його бажання отримати паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки на підставі релігійних переконань, як на правомірну підставу її відмови від отримання паспорта у вигляді ID-картки ї, оскільки у Реєстрі вже містяться персональні дані ОСОБА_1 , та йому присвоєно унікальний номер запису в цьому Реєстрі, який є незмінним.
Також суд апеляційної інстанції дослідив доводи апелянта щодо наявного у нього права відкликати свою згоду на обробку персональних даних, яка була надана у 2020 році.
Статтею 1 Закону України «Про обробку персональних даних» (далі Закон №2297-VI) встановлено, що цей Закон регулює правові відносини, пов'язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв'язку з обробкою персональних даних.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закон №2297-VI суб'єкт персональних даних має право, зокрема, пред'являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними.
Персональні дані видаляються або знищуються в порядку, встановленому відповідно до вимог закону (ч. 1 ст. 15 Закон №2297-VI).
Статтею 4 Закону про ЄДДР визначено, що Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-комунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів.
Порядок ведення Єдиного державного демографічного реєстру врегульовано ст. 10 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5492-VI.
Для внесення інформації до Реєстру та для оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених), обміну документів за зверненням заявника формується заява-анкета, зразок якої затверджується центральним органом виконавчої влади, що здійснює формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, в установленому порядку (ч. 3 ст. 10 Закону №5492-VI).
До документів, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, належить, крім іншого, паспорт громадянина України та паспорт громадянина України для виїзду за кордон (п.1 ч.1 ст. 13 Закону №5492-VI).
Відповідно до обставин даної справи, позивач вже надавав згоду на обробку персональних даних та УНЗР йому було присвоєно у зв'язку із оформленням паспорта громадянина України у 2020 році, відповідно до заяви-анкети.
Водночас, будь-яких доказів про незаконність чи недостовірність обробки персональних даних відповідачем позивач не надав.
Спірні правовідносини регламентовані Законом №5492-VI, відповідно до якого, не передбачено підстав для вилучення інформації стосовно особи із Реєстру.
Вищевикладене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 21.08.2020 року у справі № 260/99/19, від 21.12.2022 року у справі № 160/1/21, від 08.12.2022 у справі №380/6916/20.
Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 10 березня 2025 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: К.В.Кравченко