П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
22 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/1679/25
Перша інстанція: суддя Попов В.Ф.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
19 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:
- визнати бездіяльність відповідача відносно непроведення компенсації втрати частини доходу - виплат, проведених на виконання рішення суду по справі № 420/5250/24 у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період 29.01.2020 року по 24.12.2024 року, протиправною;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу - виплат, проведених на виконання рішення суду по справі № 420/5250/24 у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період 29.01.2020 року по 24.12.2024 року.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що проходив військову службу та по 14 грудня 2020 року перебував у розпорядженні Міністерства оборони України. Лише 24 грудня 2024 року, на виконання судового рішення у справі № 420/5250/24 відповідачем виплачене перераховане грошове забезпечення за період з 29.01.2020 року по 24.12.2020 року, тобто з порушенням строків виплати більше на один місяць, однак без компенсації втрати частини доходів.
Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що оскільки позивач не звертався до Міністерства оборони України із заявою про виплату компенсації, то позовні вимоги є передчасними.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовні вимог. Зокрема, апелянт зазначає, що відповідно до Закону №2050-ІІІ, компенсація частини доходів проводиться тільки у випадку, якщо такі доходи були нараховані, але були затримані строки їх виплати. В даному випадку, кошти нараховані і виплачені на виконання рішення суду, а тому відсутні підстави для задоволення вимог позивача. Крім того, апелянт наголосив, що тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 у період з 29 січня 2020 року до жовтня 2020 року проходив службу в Південному територіальному квартирно-експлуатаційному управлінні.
З жовтня 2020 року по 14 грудня 2020 року позивач зарахований у розпорядження директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України та в списки особового складу Головного управління майна та ресурсів, що підтверджується наказом начальника Головного управління майна та ресурсів (по стройовій частині) № 237 від 14 грудня 2020 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21.05.2024 року по справі № 420/5250/24, серед іншого, зобов'язано Міністерство оборони України здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 року по 14.12.2020 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, компенсації за 25 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2020 рік, компенсації за 84 дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.
На виконання рішення суду 24.12.2024 року відповідач виплатив ОСОБА_1 грошового забезпечення 138 992,71 грн, однак без компенсація втрати частини грошових доходів.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати на користь позивача компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу сум грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-II та постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, якою затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, які не мають разового характеру, у тому числі сум грошового забезпечення. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі страхові виплати, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
Згідно із частиною четвертою статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Предметом спору у справі, що розглядається, є нарахування та виплата компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням виплати грошового забезпечення позивача, що передбачено Законом № 2050-ІІІ та Порядком №159
Так, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21.05.2024 року по справі № 420/5250/24, серед іншого, зобов'язано Міністерство оборони України здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 року по 14.12.2020 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, компенсації за 25 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2020 рік, компенсації за 84 дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.
Саме на виконання цього рішення відповідач здійснив виплату належного грошового забезпечення лише 24 грудня 2024 року, тобто із затримкою більше ніж на один місяць.
Викладене є підставою для отримання позивачем компенсації втрати частин доходу.
Зазначене судове рішення є преюдиційним для справи, що розглядається.
У контексті обставин цієї справи, колегія суддів зазначає, що адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.
Відповідно приписів ст. 7 Закону № 2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.
Отже законодавець передбачив можливість прийняття рішення по стягненню суми компенсації окремо від стягнення суми основного боргу.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частин доходу у зв'язку із порушенням строків виплати грошового забезпечення за 2020 рік.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі № 200/15033/21 від 06 березня 2024 року.
Щодо доводів апелянта про те, що зверненню позивача до суду з цим позовом обов'язково повинна передувати відмова Міністерства оборони України у нарахуванні та виплаті компенсації втрати частин доходів, колегія суддів зазначає наступне.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 вирішив питання неоднакового застосування норм статті 7 Закону № 2050-ІІІ та відступив від висновків, викладених Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09.06.2021 у справі №240/186/20, від 17.11.2021 у справі № 460/4188/20, від 27.07.2022 у справі №460/783/20, від 11.05.2023 у справі № 460/786/20.
У цій постанові Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду справі, серед іншого, сформулював висновки, відповідно до яких нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, отримання відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію у відповідь на заяву особи про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку, та відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
Судова палата також виснувала, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акту індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
За висновком ВС, зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
З викладеного вбачається, що доводи апелянта про те, що представник позивача фактично не звертався із заявою про виплату спірної компенсації, висновків суду першої інстанції не спростовують.
Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 27 січня 2025 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: К.В.Кравченко