П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
22 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/13062/25
Перша інстанція: суддя Бойко О.Я.,
повний текст судового рішення
складено 25.07.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Центрального відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), третя особа - Військова частина НОМЕР_1 , про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, -
ОСОБА_1 звернулася з позовною заявою до Центрального відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), третя особа - Військова частини НОМЕР_1 , у якій позивачка просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову Головного державного виконавця Центрального відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Лінник А.О. від 21.03.2025 року про закінчення виконавчого провадження.
Позивачка вважає, що рішення про закінчення виконавчого провадження є необґрунтованим, а отже протиправним та таким, що належить до скасування. Так, на думку позивачки, накладення штрафів та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державний виконавець ужив всі можливі заходи та встановив неможливість його виконання, штраф, подання самі по собі не є достатніми заходами з виконання судового рішення.
Відповідач у відзиві на позов заперечував проти задоволення позовних вимог.
В обґрунтування своєї позиції зазначав, що діяв відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». В нього були усі законні підстави для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження: він повідомляв боржника про необхідність виконати рішення суду, складав акти про невиконання боржником рішення суду без поважних причин та двічі накладав штрафні санкції на боржника за невиконання рішення суду, направляв повідомлення до правоохоронних органів про вчинення боржником кримінального правопорушення. Оскільки вказане судове рішення виконати без участі боржника неможливо, у відповідача були законні підстави для закінчення виконавчого провадження.
Третя особа не скористалася своїм правом на надання письмових пояснень до позову.
05.05.2025 року суд відкрив провадження у справі з урахуванням особливостей встановлених ст.ст. 268-273, 287 КАС України, зупинив провадження у справі до отримання витребуваних судом матеріалів виконавчого провадження.
17.07.2025 року на відкритому судовому засідання заслухав усні пояснення сторін, дослідив докази, суд ухвалив вступну та резолютивну частини рішення.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову Головного державного виконавця Центрального відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Лінник А.О. від 21.03.2025 року про закінчення виконавчого провадження.
Стягнуто з Центрального відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) ЄДРПОУ 35065742, вул. Артилерійська, 18, офіс 5, м.Миколаїв, 54030) судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять), 20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ).
На вказане рішення суду Центральний відділ Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) подав апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року по справі №420/13062/25 про визнання протиправними та скасування постанови головного державного виконавця Центрального відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 21.03.2025 року ВП №77233372 про закінчення виконавчого провадження. Апелянт вважає зазначене рішення незаконним, необґрунтованим, таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права та без повного з'ясування усіх обставин, які мають значення для справи, а тому, на думку апелянта, є всі підстави для скасування рішення.
01.09.2025 року (вхід.№46652/25) на адресу суду апеляційної інстанції від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року у справі №420/13062/25 - без змін.
Відповідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року у справі №420/4866/24 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 з дня його захоплення в полон, а саме з 04.04.2022 року на підставі заяви, поданої 18.01.2024 року в інтересах неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 на підставі заяви від 18.01.2024 року поданої ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 перерахувати та виплатити їй, як законному представнику неповнолітнього, неотримане грошове забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 , який був захоплений в полон, а саме з 04.04.2022 року, у розмірі частки від неотриманого грошового забезпечення, з моменту захоплення в полон по січень 2024 року включно, з урахуванням виплачених сум.
29.11.2024 року рішення суду набрало законної сили.
18.02.2025 року відповідач відкрив виконавче провадження №77233372 на підставі виконавчого листа №420/4866/24, виданого 07.01.2025 року.
06.03.2025 року відповідач склав акт про невиконання боржником, в установлений строк, рішення суду без поважних причин та наклав штраф за невиконання.
21.03.2025 року відповідач повторно склав акт про невиконання боржником, в установлений строк, рішення суду без поважних причин та наклав штраф за невиконання. Відповідач направив до Миколаївського районного управління поліції ГУНП Миколаївської області повідомлення про вчинення посадовими особами Військової частини НОМЕР_1 кримінального правопорушення передбаченого ст.382 КК України.
21.03.2025 року відповідач виніс постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.11 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України «Про виконавче провадження».
Вважаючи постанову про закінчення виконавчого провадження протиправною, позивач звернувся до суду із позовною заявою про її скасування.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали виконавчого провадження не містять доказів того, що державний виконавець здійснив усі можливі необхідні заходи для виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 року у справі №420/4866/24. Суд звертає увагу, що в цілому діяльність державного виконавця з виконання рішення суду до закінчення виконавчого провадження тривала трохи більше місяця.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ч.1 ст.370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Принцип обов'язковості судових рішень також закріплений ч.2 та ч.3 ст.14 КАС України, якою передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013 у Рішенні від 26 червня 2013 року, звернув увагу на те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Відповідно, виходячи з предмету спірних правовідносин, спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII).
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з вимогами ст.3 Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Частиною 1 ст.5 Закону №1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до вимог ч.1 ст.13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За правилами ч.1 ст.26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною 5 ст.26 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Згідно з вимогами ч.6 ст.26 Закону №1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Відповідно до вимог ч.ч.1 та 2 ст.63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною 6 статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Статтею 75 Закону №1404-VIII встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до вимог п.11 ч.1 ст.39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі: надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною 3 статті 63 цього Закону.
Згідно з вимогами ч.3 ст.63 Закону №1404-VIII виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною 2 цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Отже, з наведених норм вбачається, що закінчення виконавчого провадження на підставі п.11 ч.1 ст.39 Закону №1404-VІІІ можливо лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме:
- накладення на боржника штрафу і перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин);
- накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин);
- звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження.
Отже, слід звернути увагу, що лише вчинення виконавцем вичерпних заходів примусового виконання рішення суду може свідчити про правомірність постанови про закриття виконавчого провадження.
Так, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 18.06.2019 року у справі №826/14580/16 підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу і звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.
За цією позицією накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.
Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду.
Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що Законом України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.
Також слід звернути увагу на те, що за наслідками невиконання рішення суду та прийняття постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, рішення суду не лише залишається невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.
Частиною 3 ст.18 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1); звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення (пункт 10); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (пункт 22).
З аналізу повноважень державного виконавця, визначених ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» відповідач наділений широким інструментарієм для реалізації виконання судового рішення.
Так, з матеріалів справи вбачається, що 18.02.2025 року відповідачем винесено постанову ВП №77233372 про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначено про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів. В подальшому через невиконання боржником рішення суду без поважних причин, винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн. та зобов'язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів. У зв'язку із повторним невиконанням рішення суду виконавцем винесено постанову про накладення подвійного штрафу у розмірі 10 200,00 грн.
У подальшому, державним виконавцем органу досудового розслідування надіслано повідомлення про вчинення посадовими особами Військової частини НОМЕР_1 кримінального правопорушення передбаченого ст.382 КК України, оскільки рішення не може бути виконано без участі боржника.
21.03.2025 року державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.11 ч.1 ст.39 Закону №1404-VІІІ.
Враховуючи все вище наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріали виконавчого провадження не містять доказів того, що державний виконавець здійснив усі можливі необхідні заходи для виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 року у справі №420/4866/24 у виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчого листа від 07 січня 2025 року, у повному обсязі.
Водночас необхідно зауважити, що самі по собі вчинені державним виконавцем виконавчі дії (перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафу і надіслання подання про вчинення злочину) не є належними і достатніми заходами виконання судового рішення. У свою чергу, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08.12.2022 року у справі №457/359/21, від 27.03.2019 року у справі №750/9782/16-а, від 07.08.2019 року у справі №378/1033/17, від 04.09.2019 року у справі №286/1810/17, від 07.10.2020 року у справі №461/6978/19, та від 25.11.2020 року у справі №554/10283/18.
Також, необхідно зазначити, що виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.
Так, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Також ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу №1 Конвенції (справи «Войтенко проти України», «Горнсбі проти Греції»).
Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»).
У справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань (Рішення у справа «Сук проти України» та інші).
Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів №13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх. Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.
Таким чином, з огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а оскаржуване рішення від 21.03.2025 року ВП №77233372 про закінчення виконавчого провадження, є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ч.1 ст.41 Закону №1404-VІІІ, у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає, а доводи апеляційної скарги вважає такими, що висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Центрального відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.В. Джабурія
Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко