21 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 522/13527/25-Е
Головуючий в 1 інстанції: Домусчі Л.В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,
суддів: Бойка А.В., Єщенка О.В.,
при секретарі - Альонішко С.І.,
за участю представника апелянта - Батранчі Д.О.,
позивача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Департаменту територіального контролю виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту територіального контролю виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
У червні 2025 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати причини пропуску строку на звернення до суду з позовом про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення поважними та поновити його;
- визнати протиправною та скасувати постанову серії 2КІ № 0000971929 від 31.01.2025 року, винесену інспектором з паркування другого відділу контролю за дотриманням правил зупинки, стоянки транспортних засобів управління (інспекції) з паркування Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Павлюком В.І. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 680 грн.;
- закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст. 122 КУпАП;
- стягнути з відповідача суму сплаченого позивачем судового збору;
- стягнути з Департаменту територіального контролю виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 , стягнені за постановою грошові суми (матеріальну шкоду) у розмірі 1665 грн., що включає в себе: суму сплаченого позивачем в порядку примусового виконання штрафу в подвійному розмірі (згідно положень статті 308 КУпАП) - 1360 грн.; суму сплаченого позивачем в порядку примусового виконання виконавчого збору у розмірі 136 грн.; суму сплачених позивачем в порядку примусового виконання витрат виконавчого провадження у розмірі 169 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що винесена постанова є незаконною та підлягає скасуванню, оскільки не відповідає фактичним обставинам справи, описане адміністративне правопорушення позивачем не вчинялось за вказаних у ній обставин, а у діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду з позовом до Департаменту територіального контролю виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення. Скасовано постанову серії 2КІ №0000971929 у справі про адміністративне правопорушення від 31.01.2025 року, винесену інспектором з паркування відділу контролю за дотримання правил зупинки, стоянки транспортних засобів управління (інспекції) з паркування Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Павлюком В.І., відповідно до якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.122 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 680,00 грн. та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення. Стягнуто з Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок та 1 360 (одну тисячу триста шістдесят) гривень, які були стягнуті у порядку примусового виконання за постановою серії 2КІ №0000971929 від 31.01.2025 року. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції; постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Доводами апеляційної скарги зазначено, що Департамент не згоден з рішенням суду першої інстанції, що транспортний засіб не створював перешкоди для руху пішоходів, оскільки це спростовується матеріалами фотофіксації до постанови та замірами відстані доданими до постанови, а також судовою практикою. Апелянт зазначає, що створення будь яких штучних, не передбачених законодавством перешкод на тротуарі - прямо порушує право пішохода на вільне пересування.
Щодо обізнаності позивача, відносно якого винесено постанову, апелянт зазначає, що позивач був у повній мірі обізнаний про те, що оскаржувану постанову за вчинення адміністративного правопорушення буде винесено відносно власника (позивача) транспортного засобу, а також був обізнаний про набрання законної сили після повернення поштового відправлення та десятиденний строк на оскарження постанови.
Також, апелянт вказує, що створення перешкоди для руху пішоходів транспортним засобом BMW X1, державний номерний знак НОМЕР_2 31 січня 2025 о 10 год. 33 хв. поставленого на стоянку на вул. Князів Острозьких, 17/2 в м. Києві підтверджується матеріалами фотозйомки до постанови.
Факт отримання повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності вказує на обізнаність позивача, про факт винесення постанови. Зазначає, що зі змісту самого повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності чітко вбачається, що постанова буде винесена щодо власника транспортного засобу - позивача. В самому ж повідомленні роз'яснено набрання законної сили постанови після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення та термін оскарження постанови.
Апелянт зазначає, що суд не врахував факт пропущення строку звернення до суду позивачем, що є порушенням норм процесуального права, яке призвело до постановлення незаконного рішення.
Вказує, що доказів неправомірної поведінки інспектора позивачем не надано, а виносячи оскаржувану постанову інспектор реалізовував свої повноваження по забезпеченню безпеки дорожнього руху. Зазначає, що інспектором повністю дотримані норми чинного законодавства України при винесені постанови про накладення адміністративного стягнення серія 2КІ № 0000971929 від 31.01.2025.
17 жовтня 2025 року до суду через систему «Електронний суд» від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який зареєстровано судом 20.10.2025 року, в якому позивач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача, оскаржуване судове рішення залишити без змін.
Крім того, позивач зазначає, що в діях службових осіб Департаменту, зокрема, інспектора з паркування Павлюка Віталія Івановича, та головного спеціаліста відділу забезпечення розгляду справ про адміністративні правопорушення управління (інспекції) з паркування Євсеєнкової Зої Іванівни, вбачаються ознаки кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 366 КК України (складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів), частиною 4 статті 358 КК України (використання завідомо підробленого документа), частиною 1 статті 384 КК України (подання завідомо недостовірних або підроблених доказів), просить суд також постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 124-130 КАС України.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що постановою головного спеціаліста - інспектора з паркування другого відділу контролю за дотриманням правил зупинки, стоянки транспортних засобів управління (інспекції) з паркування Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Павлюком В.І. про накладення адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване у режимі фотозйомки (відеозапису) серії 2KІ №0000971929 від 31 січня 2025 року, було притягнуто позивача ОСОБА_1 за порушення п. 15.10 д) Правил дорожнього руху до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 3 ст. 122 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 680, 00 грн.
З постанови вбачається, що транспортний засіб «ВМW Х1», номерний знак НОМЕР_2 , 31 січня 2025 року о 10 год. 33 хв. на вул. Князів Острозьких, 17/2 в м. Києві, поставлений на стоянку, створює перешкоду для руху пішоходів. Технічний засіб, яким здійснено фото/відеофіксацію правопорушення: АРМ Інспектора (а.с. 7).
Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції поновив позивачу строк звернення до суду, оскільки вважав, що такий строк пропущено з поважних причин. Суд першої інстанції зазначив, що постанову про притягнення до відповідальності позивач отримав 06.06.2025 року а до суду звернувся 16.06.2025 року, тому наявні підстави для поновлення строку звернення до суду.
Крім цього, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не доведено обставин, що стоянка автомобіля позивача створила перешкоди в русі пішоходів.
Суд першої інстанції зазначив, що вчинення позивачем адміністративного правопорушення не підтверджується достатніми доказами, відповідачем в ході розгляду справи не доведено правомірність винесення постанови відносно позивача, відтак суд вважав за необхідне скасувати постанову а справа про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП підлягає закриттю.
Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що беручи до уваги приписи ст. 139 КАС України на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, має бути стягнуто судовий збір 605,50 грн. та кошти, які були стягнуті у порядку примусового виконання за постановою серії 2КІ №0000971929 від 31.01.2025 року у розмірі 1360 грн.
У частині стягнення з відповідача суми сплаченого позивачем в порядку примусового виконання виконавчого збору у розмірі 136 грн. та суму сплачених позивачем в порядку примусового виконання витрат виконавчого провадження у розмір 169 грн. суд відмовив, оскільки вказані кошти відповідачем не отримані.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст.1 КУпАП встановлено, що завданням цього кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Відповідно до ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, інспектора з паркування в даному випадку, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена законодавством.
02 березня 2023 року рішенням Київської міської ради, зі змінами і доповненнями, внесеними рішенням Київської міської ради від 13 липня 2023 року № 6870/6911 затверджено Положення про Департамент територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).
Відповідно до п.1 вказаного Положення Департамент територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), який утворений відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування».
Згідно п.4 Положення основними завданнями Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) є здійснення контролю за дотриманням правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів в межах повноважень, наданих законодавством України. Виконання функцій управління (інспекції) з паркування (п.п.4.9,4.10).
Відповідно до п.п. 5.51, 5.52 Положення здійснює контроль за оплатою вартості послуг з паркування у встановленому порядку. Департамент розглядає справи про адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою, третьою, сьомою статті 122, частинами першою - п'ятою, восьмою статті 152-1 КУпАП.
Згідно із статтею 219 КУпАП, виконавчі комітети (а в населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконавчі органи, що виконують їх повноваження) сільських, селищних, міських рад розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою, третьою та сьомою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки транспортних засобів у межах відповідного населеного пункту, зафіксованого в режимі фотозйомки (відеозапису).
Від імені виконавчих комітетів (а у населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконавчих органів, що виконують їх повноваження) сільських, селищних, міських рад розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою, третьою і сьомою статті 122 цього Кодексу, і накладати адміністративні стягнення мають право уповноважені виконавчим комітетом (виконавчим органом) сільської, селищної, міської ради посадові особи виконавчих органів сільської, селищної, міської ради - інспектори з паркування (ч.3 статті 219 КУпАП).
Інспектори з паркування мають право накладати адміністративні стягнення на підставі Кодексу України про адміністративні правопорушення. Якщо адміністративне правопорушення, передбачене частинами першою, третьою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки), частинами першою, другою статті 152-1 цього Кодексу, зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), інспектори з паркування зобов'язані розмістити на лобовому склі транспортного засобу копію постанови про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення) або повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості не дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення).
Також інспектори здійснюють фотофіксацію (відеозапис) порушень ПДР в розділі стоянки, зупинки, та притягнення до адміністративної відповідальності.
Положеннями ст. 14-2 КУпАП передбачено, що адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів, що дають змогу здійснювати фотозйомку або відеозапис та функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.
Приписами ст.245 КУпАП закріплено, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно із ч.1 ст.276 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.
Відповідно до ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Аналізуючи вищевикладені правові норми, судова колегія зазначає, що достатньою та необхідною підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність в її діях відповідного складу правопорушення, що повинно підтверджуватися належними і допустимими доказами в розумінні ст.251 КУпАП та ст.ст.73, 74 КАС України.
При цьому Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлюється чітка стадійність притягнення особи до відповідальності: виявлення правопорушення, фіксація правопорушення, формування доказової бази (матеріалів справи), розгляд справи про адміністративне правопорушення.
Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.
Спірні правовідносини у даній справі склались з приводу правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП.
Положеннями ч.3 ст.122 КУпАП передбачено, що ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Приписами ч.5 ст.14 ЗУ «Про дорожній рух» визначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати та неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України від 30.06.1993 року № 3353-XII "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306(зі змінами та доповненнями).
Відповідно до п.1.1 ПДР, затверджених Постановою КМУ №1306 від 10 жовтня 2001р. ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Згідно з п.1.3 ПДР, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Відповідно до п.1.4 ПДР, кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.
За правилами п.1.5 ПДР, дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, задавати матеріальних збитків. Особа, яка створила такі умови, зобов'язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод, а якщо це неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху, повідомити уповноважений підрозділ Національної поліції. власника дороги або уповноважений ним орган.
Приписами п.1.9 ПДР визначено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно п. 1.10 ПДР України стоянка - припинення руху транспортного засобу на час, більший ніж 5 хвилин, з причин, не пов'язаних з необхідністю виконання вимог цих Правил, посадкою (висадкою) пасажирів, завантаженням (розвантаженням) вантажу; тротуар - елемент дороги, призначений для руху пішоходів, який прилягає до проїзної частини або відокремлений від неї газоном.
Відповідно до п. 15.1 ПДР України зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватися у спеціально відведених місцях чи на узбіччі.
Згідно з п. 15.10 ПДР України стоянка забороняється: а) у місцях, де заборонена зупинка; б) на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками); в) на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м; г) ближче 50 м від залізничних переїздів; ґ) поза населеними пунктами в зоні небезпечних поворотів і випуклих переломів поздовжнього профілю дороги з видимістю або оглядовістю менше 100 м хоча б в одному напрямку руху; д) у місцях, де транспортний засіб, що стоїть, зробить неможливим рух інших транспортних засобів або створить перешкоду для руху пішоходів; е) ближче 5 м від контейнерних майданчиків та/або контейнерів для збирання побутових відходів, місце розміщення або облаштування яких відповідає вимогам законодавства; є) на газонах.
Таким чином, колегія суддів зауважує, що хоча за загальним правилом стоянка забороняється на тротуарах крім визначених для цього місць, законодавець допускає можливість стоянки легкових автомобілів у місцях, де транспортний засіб, що стоїть, не робить неможливим рух інших транспортних засобів або не створює перешкоду для руху пішоходів
Як вбачається з матеріалів справи, позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності у зв'язку з тим, що транспортний засіб, поставлений на стоянку, створює перешкоду для руху пішоходів, чим порушено п.15.10 д) ПДР України.
Колегія суддів зазначає, що згідно із п.1ст.247 КУпАП України обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення мають бути зроблені на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів.
Згідно з приписами ч.1 ст.72 та ст.73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Колегія суддів зазначає, що відповідач наділений повноваженнями щодо фіксування події адміністративного правопорушення, мають відповідні технічні засоби та спеціальні знання, відтак, враховуючи те, що відповідач має можливість для формування доказової бази щодо правопорушення, яке описується в оскаржуваній постанові, тому має подати належні докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Також, суд звертає увагу на те, що процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача.
Апелянт стверджує, що такою стоянкою позивач створив перешкоди у русі пішоходів по тротуару, надавши як доказ замір відстані від коліс автомобіля до паркану.
Проте, колегія суддів звертає увагу, що з копії фотофіксації, що наявні в матеріалах справи не доводять факту створення перешкод у русі пішоходів.
Колегія суддів зазначає, що з матеріалів фотофіксації вбачається, що транспортний засіб позивача - розташований на краю тротуару таким чином, що пішоходи безперешкодно можуть здійснювати рух.
Отже, вчинення позивачем правопорушення наданими суду фотознімками не підтверджено.
Колегія суддів зазначає, що встановлені у справі обставини свідчать про те, що відповідачем не надано суду інших належних та допустимих доказів, що автомобіль позивача створював перешкоди для руху пішоходів, зважаючи, що саме такі обставини є кваліфікуючою ознакою правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 122 КУпАП.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що вказані обставини свідчать про відсутність в діях позивача складу правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП.
Таким чином, оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача закриттю на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП, про що правильного висновку дійшов і суд першої інстанції.
Що стосується доводів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовною заявою, колегія суддів зазначає.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно з ч.1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною третьою вказаної статті визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно частини другої статті 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 288 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено: постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Таким чином, адміністративний суд зобов'язаний в кожному випадку з'ясувати чи дотримано особою (позивачем) строк звернення до адміністративного суду із відповідним позовом, чи є поважними підстави пропуску цього строку.
Поважними причинами пропуску процесуального строку можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.
Отже, строк може бути пропущений виключно з поважних причин.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Вирішальним у визначенні строків звернення до адміністративного суду є встановлення фактів, коли та за яких обставин позивач дізнався про порушення своїх прав та зміг вчинити дії, направлені на їх відновлення.
Звернення до суду з позовом є способом реалізації права на захист порушених прав і свобод особи, які така особа вважає порушеними у зв'язку з виникненням певних обставин, що впливають на її права. Отже, початок перебігу строку звернення до суду пов'язується саме з виникненням оспорюваних правовідносин, тобто предметом позовних вимог, та часом коли особа дізналася або повинна була дізнатися про такі обставини, адже наслідки для особи настають незалежно від підстав, за яких прийнято оскаржуваний акт індивідуальної дії, а з моменту прийняття такого рішення.
Звернення до суду за межами строків, визначених у статі 122 КАС України, є підставою для повернення (залишення без розгляду) позовної заяви, якщо суд не дійде висновку, що вказаний строк позивачем був пропущений з поважних причин.
Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту в судовому порядку.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 17 квітня 2025 року у справі №990/20/25, від 13 березня 2025 року у справі №260/9213/23, від 31 жовтня 2024 року у справі №260/9212/23, від 26 червня 2024 року у справі №500/5777/23, від 03 жовтня 2024 року у справі №127/37459/23.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 просив суд визнати причини пропуску строку на звернення до суду з позовом поважними та поновити строк на оскарження постанови, оскільки оскаржувану постанову від 31.01.2025 року він не отримував, а про її існування дізнався лише 06.06.2025 року, оскільки у додатку «Дія» йому на мобільний телефон надійшло повідомлення про накладання державним виконавцем арешту на кошти на його банківських рахунках.
З позовом про оскарження постанови позивач звернувся до суду 16.06.2025 року.
Колегією суддів враховано доводи апелянта про те, що постанова про накладення адміністративного стягнення від 31.01.2025 р. надіслана на адресу місця реєстрації фізичної особи - позивача, однак, з матеріалів справи вбачається, що поштове повідомлення не було вручено позивачу, що є поважною підставою для поновлення строку звернення до суду для оскарження постанови.
Колегія суддів також вважає, що не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що позивач у повній мірі був обізнаний, що відносно нього, як власника автомобіля буде винесено постанову за вчинення адміністративного правопорушення а також те, що позивач був обізнаний про набрання законної сили постанови, після повернення поштового відправлення, оскільки відповідачем не надано доказів направлення постанови позивачу а також сповіщення позивача про набрання цією постановою законної сили.
Колегією встановлено, що повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності, на яке посилається апелянт, було залишено на передньому склі автомобіля позивача, не містить відомостей щодо прийнятої постанови, її дати, тощо. У повідомленні зазначено, що інспектором з паркування зафіксовано порушення правил зупинки, зазначено, що постанова буде направлена за місцем реєстрації власника автомобіля, зазначено номер контакт -центру.
Колегія суддів приймає до уваги пояснення позивача про те, що він не отримав належної інформації про прийняття постанови у контакт-центрі, куди він зателефонував, оскільки доказів протилежного відповідачем не надано.
Інші докази вручення позивачу постанови в матеріалах справи також відсутні.
З цих підстав, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно поновив позивачу строк звернення до суду.
Щодо постановлення окремої ухвали, то колегія суддів зазначає, що згідно з ст. 324 КАС України, суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 249 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.
Відповідно до ч. 1ст. 249 КАС України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними (ч.2 ст.249 КАС України).
У силу вимог ч.4 ст.249 КАС України, в окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.
Колегія суддів звертає увагу на те, що окрема ухвала - це рішення, яким суд реагує на виявлені під час розгляду справи порушення закону, причини та умови, що сприяли вчиненню порушення. Окрема ухвала є формою профілактичного впливу судів на правопорушників.
Необхідність її винесення зумовлена завданнями адміністративного судочинства, зокрема, захистом прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових, службових осіб у процесі здійснення ними управлінських функцій.
Водночас, необхідно зазначити, що ст.249 КАС України дає можливість суду відреагувати на деякі порушення закону, стосовно яких він не може самостійно вжити заходів для усунення цих порушень, причин та умов, що їм сприяли, для встановлення винних осіб та притягнення їх до юридичної відповідальності.
Окрема ухвала, у даному випадку, є формою реагування на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) ці порушення, з метою їх усунення та запобігання таким порушенням у майбутньому. Підставою ж для винесення окремої ухвали є виявлення порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення.
З викладеного вбачається, що постановлення окремої ухвали є саме правом, а не обов'язком суду та здійснюється, якщо судом було виявлено порушення закону та такі порушення є очевидно протиправними.
Так, колегія суддів зазначає, що заявником не наведено конкретних обставин, які можуть свідчити про те, що дії відповідача носять очевидний, систематичний протиправний характер та такі дії спрямовані навмисно на грубе порушення його прав.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що в разі незгоди з діями службових осіб відповідача, позивач не позбавлених права самостійно оскаржити їх у відповідному порядку та звернутись до відповідних органів, отже колегія суддів не вбачає підстав для винесення окремої ухвали.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Приморського районного суду м. Одеси ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 271, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Департаменту територіального контролю виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуюча суддя: О.А. Шевчук
Суддя: А.В. Бойко
Суддя: О.В. Єщенко