П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
22 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/39529/24
Перша інстанція: суддя Потоцька Н.В.,
повний текст судового рішення
складено 03.07.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Одеської обласної ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року за адміністративним позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури Раковича Максима Миколайовича (Одеська обласна прокуратура) до Одеської обласної ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання здійснити реєстрацію права комунальної власності, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява заступника керівника Одеської обласної прокуратури Раковича Максима Миколайовича (Одеська обласна прокуратура) до Одеської обласної ради (далі - відповідач), в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Одеської обласної ради, яка полягає у непроведенні державної реєстрації права комунальної власності на будівлю - пам'ятку архітектури місцевого значення Прибутковий будинок Маврокордато, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Грецька, 21 ріг вул. Рішельєвської;
- зобов'язати Одеську обласну раду вжити заходів щодо державної реєстрації права комунальної власності на будівлю - пам'ятку архітектури місцевого значення Прибутковий будинок Маврокордато, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Грецька, 21 ріг вул. Рішельєвської.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Одеською обласною прокуратурою установлено, що будівля за адресою: м. Одеса, вул. Грецька, 21, ріг вул. Рішельєвської - Прибутковий будинок Маврокордато, споруджений у 1900 році за проектом архітектора Дмитренка Ю.М.
Вказану будівлю під охорону держави прийнято рішенням Одеського облвиконкому від 15.08.1985 №480 як пам'ятку архітектури місцевого значення, занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України наказом Міністерства культури і туризму від 20.06.2008 №728/0/16-08, охоронний №190-ОД.
Згідно з інформацією, яка міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відомості про реєстрацію речових прав та права власності на вказану будівлю у реєстрі відсутні.
З відповіді Одеської обласної ради від 27.09.2024 №3957/0/03-14/24/1782 вбачається, що вказаний об'єкт культурної спадщини наявний у Переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Одеської області відповідно до рішення обласної ради від 22.09.2006 №73-V «Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада» в редакції пункту 11 рішення обласної ради від 24.04.2003 №154-ХХІV.
Водночас, на даний час не проведено державну реєстрацію права власності об'єкта нерухомості за Одеською обласною радою, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, так як листом від 27.09.2024 Одеська обласна рада повідомила, що право власності на зазначений об'єкт нерухомості за обласною радою станом на сьогодні не зареєстроване.
Таким чином, незважаючи на тривале перебування у фактичній власності обласної ради вищевказаної будівлі-пам'ятки культурної спадщини, Одеською обласною радою не вжито заходів, спрямованих на оформлення права власності на вказану будівлю та її державної реєстрації, що свідчить про протиправну бездіяльність органу місцевого самоврядування.
Відповідач у відзиві на позов просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що Рішенням Одеської обласної ради від 22 вересня 2006 року №73-V «Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада» будівля, як об'єкт культурної спадщини, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Грецька, 21, ріг вул. Рішельєвської (Прибутковий будинок Маврокордато) закріплена у розділі 8 Переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якими здійснює обласна рада. При цьому, відповідно до пункту 2 вказаного рішення Одеській обласній державній адміністрації (натепер Одеській обласній військовій адміністрації) делеговані повноваження з управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області визначених у розділах 1-8 Переліку. Вищевказана будівля входить до 8 розділу Переліку як і інші об'єкти культурної спадщини. Тому дії відповідач законні, вжиття заходів щодо державної реєстрації права комунальної власності можуть бути здійснені в будь який момент.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Одеської обласної ради, яка полягає у непроведенні державної реєстрації права комунальної власності на будівлю - пам'ятку архітектури місцевого значення Прибутковий будинок Маврокордато, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Грецька, 21 ріг вул. Рішельєвської.
Зобов'язано Одеську обласну раду вжити заходів щодо державної реєстрації права комунальної власності на будівлю - пам'ятку архітектури місцевого значення Прибутковий будинок Маврокордато, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Грецька, 21 ріг вул. Рішельєвської.
Стягнуто на користь Одеської обласної прокуратури (адреса: 65026, Одеська обл., м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 3, ЄДРПОУ: 03528552) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять гривень) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Одеської обласної ради (адреса: 65032, м. Одеса, пр-т. Шевченка, 4, ЄДРПОУ 25042882).
Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач - Одеська обласна рада подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Апелянт не погоджується з вказаним рішенням суду та вважає його незаконним, прийнятим через неправильно установлені обставини, що мають значення для справи, в тому числі внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів, а також внаслідок неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до пункту другого частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Будівля за адресою: м. Одеса, вул. Грецька, 21 ріг вул. Рішельєвської - Прибутковий будинок Маврокордато, споруджена у 1900 році за проектом архітектора Дмитренка Ю.М.
Вказану будівлю під охорону держави прийнято рішенням Одеського облвиконкому від 15.08.1985 №480 як пам'ятку архітектури місцевого значення, занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України наказом Міністерства культури і туризму від 20.06.2008 №728/0/16-08, охоронний №190-ОД.
Рішенням Одеської обласної ради народних депутатів №449-ХХІ від 12.05.1993 «Про заходи щодо охорони та використання нерухомих пам'яток історії та культури в Одеській області», затверджено перелік нерухомих пам'яток історії та культури в Одеській області (в тому числі щодо спірного об'єкта), які прийняті у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Одеської області.
Рішенням Одеської обласної ради №154-ХХІV від 23.04.2003 «Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада» затверджено нову редакцію переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якими здійснює обласна рада, станом на 1 квітня 2003 року згідно з додатком.
Делеговано обласній державній адміністрації повноваження по управлінню об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селиш, міст області, визначеними у розділах 1-11 додатка до цього рішення.
П. 3 рішення визначено перелік делегованих повноважень.
З відповіді Одеської обласної ради від 27.09.2024 №3957/0/03-14/24/1782 вбачається, що вказаний об'єкт культурної спадщини наявний у Переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Одеської області відповідно до рішення обласної ради від 22.09.2006 №73-V «Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада» в редакції пункту 11 рішення обласної ради від 24.04.2003 №154-ХХІV «Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада».
Також судами встановлено, що Одеською обласною радою 04.08.2006 до Господарського суду Одеської області заявлено позов до Виконавчого комітету Одеської міської ради, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації про визнання незаконним рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №259 від 29.06.2005 «Про реєстрацію об'єктів комунальної власності м. Одеси» та скасування його в частині включення до додатку 407 об'єктів (справа №15/290-06-7734А).
Одеська обласна рада у своїй позовній заяві просила скасувати зазначене рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради в частині включення в додаток до рішення об'єктів нерухомості (серед яких - Прибутковий будинок Маврокордато) та заборонити Одеській міській раді вчиняти будь-які дії, які можуть порушити право спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Одеської області на зазначені у спірному рішенні нерухомі пам'ятки архітектури та містобудування.
Постановою Господарського суду Одеської області від 09.10.2006 позов задоволено частково, а саме визнано нечинним та скасовано рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 29.06.2005 №259 «Про реєстрацію об'єктів комунальної власності м. Одеси» зі змінами, внесеними рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 22.08.2006 №395 «Про внесення змін до рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 29.06.2005 №259 «Про реєстрацію об'єктів комунальної власності м. Одеси2 в частині включення до додатку до рішення 406 об'єктів нерухомості, зазначених в адміністративному позові Одеської обласної ради від 04.08.2006 (в тому числі Прибутковий будинок Маврокордато), крім об'єкта нерухомості №393 «Особняк Гавсевича» (вул. Гефта, 10); в решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06.02.2007 апеляційна скарга Виконавчого комітету Одеської міської ради задоволена, постанову Господарського суду Одеської області від 09.10.2006 скасовано.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.12.2008 касаційну скаргу Одеської обласної ради задоволено, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.02.2007 скасовано, постанову Господарського суду Одеської області від 09.10.2006 залишено без змін.
Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України від 8 червня 2000 року №1805-III «Про охорону культурної спадщини».
Частина перша статті 1 цього Закону містить такі визначення термінів, зокрема:
об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність;
нерухомий об'єкт культурної спадщини - об'єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності;
пам'ятка культурної спадщини (далі - пам'ятка) - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Частиною першою статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», яка визначає суб'єктів права власності на пам'ятки, встановлено, що пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб'єкти права власності на пам'ятку визначаються згідно із законом.
Здійснення права власності на об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками, регламентує стаття 18 вищезгаданого Закону, за приписами частини першої якої об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.
Згідно з частиною першою статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом (частина перша статті 329 Цивільного кодексу України).
Статтею 327 Цивільного кодексу України (право комунальної власності) визначено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради (частина четверта статті 140 Конституції України).
За приписами частини першої статті 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Аналогічні норми містяться й у частині третій статті 16 Закону України від 21 травня 1997 року №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні».
За змістом частини другої статті 2 цього ж Закону, місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і … через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами (частина друга статті 10 вищенаведеного Закону).
Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частини перша, п'ята статті 16 вищенаведеного Закону).
За правилами частини першої статті 181 та частини першої статті 182 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України від 1 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав (преамбула до цього Закону).
Частина друга статті 3 вказаного вище Закону встановлює, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Підстави для державної реєстрації прав передбачені статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до пунктів 13, 14 частини першої якої державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
Умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно …та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення… визначає Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року №553).
За нормами пункту 44 вищенаведеного Порядку для державної реєстрації права власності на закінчений будівництвом об'єкт державної або комунальної власності, будівництво якого завершено та право власності на який не зареєстровано до 1 січня 2013 р., за відсутності документа, що посвідчує набуття права державної або комунальної власності на такий об'єкт, подаються:
витяг з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо такого об'єкта (у разі державної реєстрації права державної власності);
документ, що підтверджує факт перебування закінченого будівництвом об'єкта у комунальній власності, виданий відповідним органом місцевого самоврядування (у разі державної реєстрації права комунальної власності);
документ, що підтверджує факт відсутності перебування закінченого будівництвом об'єкта у державній власності, виданий Фондом державного майна чи його регіональним відділенням (у разі державної реєстрації права комунальної власності).
Для державної реєстрації права власності на підставі рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність відповідно до Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» також подаються:
1) рішення правонабувача майна, уповноваженого ним органу про надання згоди на передачу майна;
2) акт приймання-передачі такого майна, підписаний власником (співвласниками) та особою, що діє від імені правонабувача майна (речення перше).
У цьому спорі прокурор наполягав на тому, що Прибутковий будинок Маврокордато належить до комунальної форми власності відповідно до рішення Одеської обласної ради від 23.04.2003 року №154-XXIV «Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якими здійснює обласна рада», яким 406 об'єктів (у тому числі Прибутковий будинок Маврокордато) були включені до переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якими здійснює обласна рада, станом на 01 квітня 2003 року.
Вказане підтверджено також постановою Господарського суду Одеської області від 09.10.2006 у справі №15/290-06-7734А, яка залишена в силі Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.12.2008, у яких дослівно встановлено:
«… На виконання постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990 р. «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування», від 26.03.1991 р. «Про введення в дію Закону Української РСР «Про власність» Кабінетом Міністрів України 05 листопада 1991 р. прийнята Постанова №311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)2. Вказаною Постановою затверджено перелік державного майна України, яке передається у власність областей, міст Києва та Севастополя, а також встановлено, що подальше розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів.
Так, рішенням Одеської обласної ради народних депутатів №266-XXI від 25.11.1991 р. «Про розмежування державного майна між власністю обласної Ради, міст обласного підпорядкування і районів області» затверджено перелік державного майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування, зокрема, у власність міста Одеса (додаток №2 до рішення)…
… Всі нерухомі пам'ятки архітектури та містобудування державної форми власності (згідно Постанов Ради Міністрів УРСР та рішень виконкому Одеської обласної ради народних депутатів про затвердження переліків нерухомих пам'яток історії та культури в Одеській області, що містяться в матеріалах справи), в тому числі ті, щодо яких відповідачем прийняте оскаржуване рішення, були прийняті у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Одеської області (комунальну власність Одеської обласної ради народних депутатів), що підтверджується рішенням Одеської обласної ради народних депутатів №449-XXI від 12.05.1993 р. «Про заходи щодо охорони та використання нерухомих пам'яток історії та культури в Одеській області» (а.с. 235 том І)…».
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що встановлені господарським судом обставини є преюдиційними для даної судової справи.
Згідно з частиною четвертою статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що загально прийнято вважати, що преюдиційність (лат. praejudicialis - те, що стосується попереднього судового рішення це можливість прийняття судом як беззаперечними обставин (юридичних фактів), що були встановленні іншим судом в іншій справі та містяться у мотивувальній частині рішення, яке набрало законної сили. У такій попередній справі повинні брати участь ті ж самі сторони або їх правонаступники.
Позивач вважав, що речові права на такий нерухомий об'єкт культурної спадщини підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку на підставі вищезгаданого рішення Облради та за її заявою як органу місцевого самоврядування, який відповідно до Конституції та законів України уповноважений представляти спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст Одеської області та здійснює права суб'єкта комунальної власності від імені та в інтересах цих громад.
Облрада такі твердження заперечує та наголошує, що у позовній заяві заступник керівника Одеської обласної прокуратури вказав (сторінка 4), що на виконання рішення №154-XXIV Одеською обласною державною адміністрацією 23.06.2003 прийняте розпорядження №514/А-2003, Додатком №1 до якого визначено перелік об'єктів спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст області, повноваження з управління якими делеговані обласній державній адміністрації.
Пунктом 9 вказаного розпорядження функції щодо управління об'єктами територіальних громад, сіл, селищ, міст області, що є об'єктами культурної спадщини, покладено на Управління охорони нерухомих об'єктів культурної спадщини облдержадміністрації (на теперішній час -Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації).
Далі у позовній заяві (сторінка 5) зазначається, що відповідно до частини 5 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон про реєстрацію) державна реєстрація прав на нерухоме майно територіальної громади здійснюється за заявою органу, уповноваженого управляти комунальним майном.
Беручи до уваги вищевикладені аргументи сторін, суд висновує, що ключовими питаннями, на які належить надати відповідь суду, є таке питання:
- чи зумовлює рішення Одеської обласної ради народних депутатів №266-XXI від 25.11.1991 р. «Про розмежування державного майна між власністю обласної Ради, міст обласного підпорядкування і районів області» та рішенням Одеської обласної ради народних депутатів №449-XXI від 12.05.1993 р. «Про заходи щодо охорони та використання нерухомих пам'яток історії та культури в Одеській області», наявність передбачених законом правових підстав для оформлення права комунальної власності на вказаний нерухомий об'єкт культурної спадщини за територіальною громадою сіл, селищ, міст Одеської області, та чи виник такий обов'язок у Облради;
- який перелік повноважень делеговано Одеській обласній державній адміністрації рішенням від 24.04.2003 №154-ХХІV.
ОБҐРУНТУВАННЯ ДОВОДІВ СТОРІН
Особливістю спірних у цій справі правовідносин є те, що Прибутковий будинок Маврокордато, стосовно оформлення права комунальної власності на яку подано цей позов, одночасно є нерухомим майном (частина перша статті 181 Цивільного кодексу України) та нерухомим об'єктом культурної спадщини (частина перша статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).
Так, пам'ятка архітектури - Прибутковий будинок Маврокордато споруджена у 1900 році за проектом архітектора ОСОБА_1 .
Вказану будівлю під охорону держави прийнято рішенням Одеського облвиконкому від 15.08.1985 №480 як пам'ятку архітектури місцевого значення, занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України наказом Міністерства культури і туризму від 20.06.2008 №728/0/16-08, охоронний №190-ОД.
До 1991 року державна власність не розподілялась на загальнодержавну та комунальну власність.
Такий різновид державної власності як власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність) був визначений частиною першою статті 19 Закону СРСР від 6 березня 1990 року «Про власність» та статтею 31 Закону Української РСР від 7 лютого 1991 року «Про власність».
7 грудня 1990 року був прийнятий Закон України №533-XII «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», за приписами частини четвертої статті 7 якого до комунальної власності належить майно, яке передається безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, майно, яке створюється і купується органами місцевого самоврядування за рахунок належних їм коштів, а також майно, перелік якого встановлено Законом про власність.
Порядок введення в дію вищезгаданого Закону був визначений постановою Верховної Ради УРСР від 8 грудня 1990 року «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування», абзацом першим пункту 4 якого доручено Раді Міністрів Української РСР: до 1 квітня 1991 року визначити порядок передачі і перелік майна, яке за плату або безоплатно передається до складу комунальної власності різних територіальних рівнів.
На виконання постанов Верховної Ради УРСР від 8 грудня 1990 року «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування» та від 26 березня 1991 року “Про введення в дію Закону Української РСР «Про власність», Кабінетом Міністрів України 5 листопада 1991 року прийнято постанову №311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю», якою також затверджено перелік державного майна України, що передається у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).
Тож підставою для набуття державного майна України у комунальну власність, є, зокрема, Закон Української РСР «Про власність» та вищезгадана постанова Кабінету Міністрів України №311 від 5 листопада 1991 року.
Згідно з положеннями статті 35 Закону Української РСР «Про власність» об'єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб'єктами права власності.
Абзацами першим, другим пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що з набранням чинності цим Законом (12 червня 1997 року) майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст.
Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу.
Такі висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 5 лютого 2019 року у справі №918/553/16, від 5 червня 2019 року у справі №922/1669/18, від 19 лютого 2020 року у справі №910/3044/18, від 20 травня 2020 року у справі №911/1603/19 та від 5 грудня 2023 року у справі №907/315/19. Відступу від такого правозастосування не здійснювалось. Перешкод для їх застосування до спірних у цій справі правовідносин суд не вбачає
Також відповідно до частини другої статті 1, статті 4 Закону Української РСР від 13 липня 1978 року №3600-IX «Про охорону і використання пам'яток історії та культури» (втратив чинність 12 липня 2000 року одночасно з набранням чинності Законом України «Про охорону культурної спадщини») усі пам'ятки історії та культури, які знаходяться на території Української РСР, охороняються державою.
Пам'ятки історії та культури перебувають у власності держави, а також колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об'єднань, інших громадських організацій і в особистій власності громадян.
Всі виявлені на території Української РСР об'єкти, що становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність і не мають власника або власник яких невідомий чи в силу закону втратив на них право, переходять у власність держави, якщо інше не передбачено законом.
Стосовно пам'ятки архітектури - Прибутковий будинок Маврокордато судом встановлено, що він був прийнятий у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Одеської області (комунальну власність Одеської обласної ради народних депутатів), що підтверджується рішенням Одеської обласної ради народних депутатів №449-XXI від 12.05.1993 р. «Про заходи щодо охорони та використання нерухомих пам'яток історії та культури в Одеській області», що не заперечується і відповідачем у справі.
Належними документами, на підставі яких у спірних правовідносинах можуть бути оформлені речові права на вищевказану культову споруду - нерухомий об'єкт культурної спадщини як на майно комунальної форми власності, є документи, передбачені пунктом 13 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пунктом 44 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність; документ, що підтверджує факт відсутності перебування закінченого будівництвом об'єкта у державній власності, виданий Фондом державного майна чи його регіональним відділенням, акт приймання-передачі такого майна та інші, визначені законом, документи), а також передбачене статтею 18 закону України «Про охорону культурної спадщини» погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що не надаючи правової оцінки вищезгаданому рішенню облради, законність якого не охоплюється предметом спору в цій справі, висновує, що такий акт органу місцевого самоврядування у ситуації, яка склалась у спірних правовідносинах, та за фактичних обставин справи, утворює достатні правові підстави, передбачені законом, для оформлення речових прав на Прибутковий будинок Маврокордато за Одеською обласною радою як на об'єкт комунальної власності.
За таких умов у відповідача в цій справі виник юридично обґрунтований обов'язок здійснювати дії щодо звернення із заявою про реєстрацію таких речових прав на вищезгаданий об'єкт нерухомого майна. Тож наявні підстави стверджувати й про допущення Облрадою протиправної бездіяльності у спірних правовідносинах.
Крім того колегія суддів встановила, що Рішенням Одеської обласної ради народних депутатів №449-ХХІ від 12.05.1993 «Про заходи щодо охорони та використання нерухомих пам'яток історії та культури в Одеській області», затверджено перелік нерухомих пам'яток історії та культури в Одеській області (в тому числі щодо спірного об'єкта), які прийняті у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Одеської області.
Відповідно до Переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якими здійснює обласна рада, затвердженого рішенням Одеської обласної ради №154-ХХІV від 24.04.2003, Прибутковий будинок Маврокордато є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якими здійснює обласна рада.
Пунктом 2 вказаного рішення обласної ради від 24.04.2003 повноваження по управлінню об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, визначеними у розділах 1-11 додатка до цього рішення, делеговано Одеській обласній державній адміністрації.
Згідно із положеннями статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції, чинній станом на 24.04.2003 та яка не змінилась станом на сьогодні), делеговані повноваження - повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад.
Відповідно до п.27 ч.1ст.43 цього ж Закону (в тих же редакціях), районні, обласні ради делегують відповідним місцевим державним адміністраціям повноваження, в тому числі, щодо організації охорони, реставрації, використання пам'яток історії та культури, архітектури і містобудування, палацово-паркових, паркових та садибних комплексів, природних заповідників місцевого значення.
Різниця між правом власності на комунальне майно та делегованими повноваженнями з управління комунальним майном передбачена рядом нормативно-правових актів України, зокрема:
Конституцією України (ст.142) - визначає, що власність на комунальне майно належить територіальним громадам, а органи місцевого самоврядування здійснюють управління цим майном.
Цивільним кодексом України (ст.324, ст.327) - встановлює загальні правила щодо права власності, зокрема щодо належності майна органам місцевого самоврядування та державі, а також про можливість передачі майна в управління.
Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст.60-63) передбачено, що органи місцевого самоврядування мають право передавати комунальне майно в управління комунальним підприємствам чи іншим установам, при цьому майно залишається власністю територіальної громади.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зазначені нормативні акти регламентують різні аспекти права власності на комунальне майно та механізм делегування повноважень з управління ним, зокрема встановлюючи межі прав та обов'язків як для власників, так і для тих, кому передаються ці повноваження.
Право власності на комунальне майно означає, що органи місцевого самоврядування або держава є власниками майна. Власник має право розпоряджатися майном, включаючи його використання, відчуження, передачу в оренду тощо. Однак, це право обмежене законом і повинно служити інтересам громади.
Делеговані повноваження з управління комунальним майном - це передача певних прав на управління та використання комунального майна від власника (органу місцевого самоврядування або держави) іншій особі чи органу. Така передача не означає відчуження майна або передачу права власності. Це лише тимчасове делегування прав на використання та управління майном для певних цілей, наприклад, забезпечення функціонування об'єкту.
Таким чином, з урахуванням викладеного, основна різниця в тому, що право власності передбачає абсолютні права на майно, а делеговані повноваження - це управлінські права, які можуть бути обмежені відповідними умовами та визначеними правами на управління, без права на розпорядження або відчуження майна.
Особливу увагу, слід звернути на п. 3 Рішення від 24.04.2003 №154-ХХІУ, яким визначено виключний перелік делегованих повноважень:
«… 3. Встановити, що у сфері управління зазначеними об'єктами обласна державна адміністрація здійснює такі повноваження:
3.1. Готує проекти рішень обласної ради про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ, організацій (далі - підприємства), спрямованих на задоволення спільних потреб територіальних громад сіл, селиш, міст області.
3.2. Затверджує статути підприємств спільної власності територіальних громад області, укладає і розриває контракти з їхніми керівниками.
3.3. Укладає і розриває контракти з керівниками адміністративно-господарських об'єктів, визначених у розділі 1 додатка до цього рішення, за особистим погодженням голови обласної ради.
3.4. Затверджує статути та укладає і розриває контракти з керівниками підприємств, зазначених у розділах 1-11 додатка до даного рішення, за узгодженням з управлінням обласної ради з питань використання майна та приватизації.
3.5. Контролює дотримання сторонами їх умов та вживає відповідних заходів у разі їх порушення.
3.6. Здійснює контроль за ефективністю використання і збереженням закріпленого за підприємствами манна.
3.7. За погодженням з управлінням обласної ради з питань використання майна та приватизації вирішує питання передачі майна з балансу на баланс обласними підприємствами, установами та організаціями, а також надання його в оренду зазначеними юридичними особами.
3.8. Щорічно звітує обласній раді про здійснення делегованих їй повноважень по управлінню об'єктами спільної власності територіальних громад області.
4. Затвердження статутів (положень) та укладання і розірвання контрактів з керівниками підприємств, зазначених у розділі 12 додатка до цього рішення, здійснюється безпосередньо головою обласної ради за поданням управління обласної ради з питань використання майна та приватизації.
5. Доручити обласній державній адміністрації разом з управлінням обласної ради з питань використання майна та приватизації:
своєчасно оновлювати установчі документи підприємств у відповідності з вимогами чинного законодавства та рішеннями обласної ради;
контролювати діяльність підприємств згідно з вимогами чинного законодавства та статутними документами підприємств;
провести інвентаризацію майна спільної власності територіальних громад, що є об'єктами культурної спадщини;
постійно проводити роботу щодо уточнення та доповнення переліку об'єктів культурної спадщини.
6. Управління обласної ради з питань використання манна та приватизації:
6.1. На виконання доручень голови обласної ради спільно з постійною комісією обласної ради з питань міжнародних зв'язків, майнових відносин та інвестицій та контрольною комісією обласної ради з питань приватизації майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області з метою підвищення ефективності використання майна спільної власності територіальних громад сіл, селиш, міст області:
вилучає зі складу підприємств, установ, організацій, управління якими здійснює обласна рада, окремі будівлі, споруди та майно, яке неефективно ними використовується, та, за узгодженням з обласною державною адміністрацією, вчиняє вищезазначені дії щодо майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким доручено обласній державній адміністрації;
приймає рішення про надання в оренду цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та окремого майна, що перебуває у спільній власності територіальних громад області та управлінні обласної ради.
розробляє проекти програм (планів) приватизації майна спільної власності територіальних громад області та подає їх на затвердження обласній раді, забезпечує виконання затверджених програм;
здійснює відповідно з чинним законодавством приватизацію майна спільної власності територіальних громад області.
6.2. З метою забезпечення збереження нерухомого та окремо визначеного майна, яке надано в оренду безпосередньо управлінням, враховує зазначене майно на власному балансі з веденням відповідного бухгалтерського обліку за рахунок частини отриманої орендної плані, визначеної у відповідності до вимог чинного законодавства…».
Як вбачається з тексту вказаного рішення, Одеська обласна рада не делегувала повноваження щодо реєстрації права власності Одеській обласній державній адміністрації, а тому твердження обласної ради про те, що уповноваженим суб'єктом для звернення із заявою про реєстрацію права власності мало виступати Управління охорони нерухомих об'єктів культурної спадщини облдержадміністрації (на теперішній час - Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації) не ґрунтується на чинному законодавстві та суперечить рішенням самої обласної ради.
Щодо права прокуратора на звернення до суду з даним позовом, колегія суддів зазначає наступне.
Судовий контроль за суб'єктами владних повноважень, які зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не суперечить державному контролю, ці види контролю доповнюють один одного та забезпечують збалансовану систему стримувань і противаг.
Згідно зі ст. 131-1 Конституції України, на прокуратуру покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
У відповідності до норм Закону України «Про прокуратуру» прокурор одержує передбачену законом можливість захищати права та інтереси не конкретного державного органу, а дещо абстрактні інтереси держави, що в широкому сенсі можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів і являти собою потребу в здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих, зокрема, на гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, а також охорону землі, лісів, водойм як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, в тому числі, й територіальних громад.
У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі №1-1/99 зазначено, що із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом «juranovitcuria» («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Крім того, згідно висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 25.04.2018 року у справі №806/1000/17, за змістом частини третьої статті 23 Закону №1697-VІІ прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що невчинення уповноваженим органом - Одеською обласною радою відповідних функцій у спірних правовідносинах, є підставою в даному випадку для звернення прокуратури до суду.
Аналізуючи наведені обставини у їх сукупності колегія суддів вважає, що доводи викладені у апеляційній скарзі є безпідставними.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 року у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії2, від 22.02.2007 року у справі «Красуля проти Росії2, від 05.05.2011 року у справі «Ільяді проти Росії», від 28.10.2010 року у справі «Трофимчук проти України», від 09.12.1994 року у справі «ХіроБалані проти Іспанії», від 01.07.2003 року у справі «Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008 року у справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та МесропМовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення.
Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Одеської обласної ради залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.В. Джабурія
Судді К.В. Кравченко Н.В. Вербицька