П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
22 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/3002/25
Перша інстанція: суддя Малих О.В.,
повний текст судового рішення
складено 30.06.2025, м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (Очаків) про скасування рішення, оформлене протоколом від 12.03.2025 №41, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ), в якому просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом № 41 від 12.03.2025 року, про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_5 , повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що у березні 2025 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_6 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». До такої заяви позивачем було долучено необхідні документи, яких, на його думку, було достатньо для прийняття відповідачем рішення про надання відповідної відстрочки. Проте, протоколом комісії ІНФОРМАЦІЯ_6 від 12.03.2025 року № 41 позивачу відмовлено у наданні відстрочки від призову під час мобілізації, оскільки згідно наданих документів позивач не є батьком трьох дітей. На переконання позивача, наявні правові підстави для надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, тому просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) та ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про: визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 ; скасування рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом № 41 від 12.03.2025 року, про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 ; зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_5 , повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - відмовлено.
На вказане рішення суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом № 41 від 12.03.2025 року, про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_5 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», з урахуванням факту утримання трьох дітей, включаючи сина дружини, обставин, що свідчать про неможливість біологічного батька утримувати дитину, а також наміру апелянта усиновити ОСОБА_2 .
Відповідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, з 2014 року позивач перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який був офіційно зареєстрований 23.05.2024 року Очаківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), про що у книзі записів актів громадянського стану зроблено відповідний актовий запис № 36. Свідоцтво про шлюб НОМЕР_3 від 23.05.2023 року.
Позивач разом зі своєю дружиною виховує та утримує трьох малолітніх дітей, двоє спільних дітей з дружиною та син дружини від першого шлюбу:
- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , свідоцтво про народження серія НОМЕР_4 видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану Очаківського міськрайонного управління юстиції у Миколаївській області
- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , свідоцтво про народження серія НОМЕР_5 видане Очаківським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області.
- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , свідоцтво про народження серія НОМЕР_6 .
У березні 2025 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_6 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як особа-батько на утриманні якого перебуває троє малолітніх дітей віком до 18 років.
Протоколом Комісії з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 від 12.03.2025 року № 41 позивачу відмовлено у наданні відстрочки від призову під час мобілізації, оскільки відповідно наданих документів позивач не є батьком трьох дітей.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням відповідача, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Положеннями статті 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Відповідно до статті 65 Конституції України, Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі Закон № 2232-ХІІ), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
За приписами частини 7 статті 1 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану, який наразі триває.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні встановлює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі Закон № 3543-ХІІ, застосовується судом у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який також визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Відповідно до вимог частини 5 статті 22 Закону № 3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Статтею 22 Закону № 3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Статтею 23 Закону № 3543-ХІІ передбачено право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Так вимогами п.3 ч.1 Закону № 3543-ХІІ (в редакції до 18.05.2024) було передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років.
З 18.05.2024 змінено порядок отримання відстрочки від військової служби, адже були внесені зміни до ст.23 Закону №3543-XII, зокрема п.3 ч.1 ст.23 Закону викладено у наступній редакції: «право на відстрочку мають жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці».
Крім того, з 18.05.2024 набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 (далі - Порядок №560), який визначає алгоритм отримання військовозобов'язаними особами відстрочки.
У п.п.56, 57, 58 Порядку №560 зазначено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону №3543-XII.
За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Додаток 5 до Порядку №560 містить перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону №3543-XII у залежності від категорії осіб, які мають право на відстрочку.
Так, документами, що підтверджують право на відстрочку на підставі п.3 ч.1 вказаного Закону є:
-свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного;
-один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов'язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.
Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів (п.60 Порядку №560)
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, у якості правової підстави для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації позивач зазначив п.3 ч.1 ст.23 Закону № 2232-ХІІ (жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років).
Так, матеріали справи свідчать, що позивач у шлюб зі своєю дружиною має двох неповнолітніх дітей, також у його дружини є син, який, проживає разом зі своєю матір'ю та позивачем.
На думку позивача, оскільки син дружини від першого шлюбу проживає з ними, він перебуває на повному утриманні позивача, відтак позивач має право на відстрочку від військової служби на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону № 2232-ХІІ.
У наданих позивачем документах в свідоцтві про народження НОМЕР_6 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , батьком дитини записано ОСОБА_6 , що не відповідає вимогам Порядку затвердженого Постановою КМУ від 16.05.2024 року № 560, щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно з вимогами статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Колегія суддів критично ставиться до аргументів апелянта щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_6 , оскільки в рамках цивільної справи №175/6078/25 відповідне рішення суду ще не ухвалено.
Слід зазначити, що у порядку №560 визначено вичерпний перелік документів, який повинен надати військовозобов'язаний для отримання відстрочки, а саме: 1) свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства саме військовозобов'язаного; 2) один із документів, що підтверджує факт утримання військовозобов'язаним своїх трьох і більше дітей.
Крім того, слід зазначити, що згідно з вимогами частини 1 статті 180 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею (частина друга статті 157 СК України).
Згідно з вимогами частини першої статті 260 СК України якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (частина статті 268 СК України).
У постанові від 04.10.2024 у справі №160/17962/23 Верховний Суд у схожих правовідносинах зазначив, що та обставина, що між батьками неповнолітньої дитини розірвано шлюб не звільняє біологічного батька від виконання обов'язку по вихованню своєї дитини та не зменшує обсяг його прав та обов'язків. Оскільки приписами СК України обов'язок по вихованню дитини покладено на її батька, а відповідно до частини першої статті 260 СК України вітчим реалізовує таке право на добровільних засадах, відсутні обґрунтовані підстави вважати, що на вітчима розповсюджуються положення частини першої статті 23 Закону № 2232-ХІІ.
Також, колегія суддів критично оцінює доводи апелянта щодо утримання трьох малолітніх дітей, оскільки ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували фактичне здійснення ним матеріального забезпечення дітей. Посилання апелянта на те, що він працює неофіційно та, відповідно, не має документального підтвердження свого доходу, не може вважатися достатнім доказом виконання обов'язку з утримання.
З огляду на наведене, на переконання колегії суддів для підтвердження факту утримання позивачем неповнолітнього пасинка, ОСОБА_1 повинен був надати відповідачу документ щодо наявності у нього батьківських прав на третю (не свою біологічну) дитину, або інший доказ обов'язку її утримувати.
Колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах позивач, звертаючись до відповідача з вказаною заявою, не надав належних доказів наявності правових підстав застосування до нього вимог п. 3 частини 1 статті 23 Закону № 2232-ХІІ.
За наведених обставин у справі колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності відмови відповідача у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (за сімейними обставинами - на утриманні 3 дітей віком до 18 років).
Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до вимог ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.В. Джабурія
Судді К.В. Кравченко Н.В. Вербицька