22 жовтня 2025 року м. Дніпросправа № 280/12028/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),
суддів: Білак С.В., Сафронової С.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Дніпро апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року в адміністративній справі №280/12028/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 12.11.2024 №923300167970 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 01.11.2024 перерахунок пенсії ОСОБА_1 із урахуванням до страхового стажу періодів роботи з 01.11.2013 по 24.01.2014, з 22.02.2014 по 14.11.2018.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року позовні вимоги задоволено повністю, а саме, суд:
- визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 12.11.2024 №923300167970 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії за віком;
- зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві здійснити з 01.11.2024 перерахунок пенсії ОСОБА_1 із урахуванням до страхового стажу періодів роботи з 01.11.2013 по 24.01.2014, з 22.02.2014 по 14.11.2018;
- стягнув на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржене рішення та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до частини 4 статті 42 Закону у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, перерахунок пенсії проводиться з урахуванням не менше як 24 місяців страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв в роботі. Перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати, з якої обчислена пенсія. Якщо застрахована особа після призначення (перерахунку) пенсії має менш як 24 місяці страхового стажу, перерахунок проводиться не раніше ніж через два роки після її призначення (попереднього перерахунку) та заробітної плати, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію. Гр. ОСОБА_1 06.11.2013 було призначено пенсію за віком згідно Закону. Стаж та заробітну плату враховано по 31.10.2013. Розглянувши матеріали електронної пенсійної справи пенсійним органом встановлено, що на момент звернення в даних індивідуальних відомостей про застраховану особу реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов?язкового державного соціального страхування, відсутня сплата внесків з 01.11.2013. Враховуючи вище зазначене, гр. ОСОБА_1 відмовлено в перерахунку пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування". Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснює свої дії в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією України, Законами України, указами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, які прийняті відповідно до Конституції та Законів України. Відтак, апелянт вважає, що дії Головного управління Пенсійного фонду України є правомірними, у спірних правовідносинах Головне управління діяло у відповідності до чинного законодавства та в межах своєї компетенції.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до вимог ст. 311 КАС України.
Перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 06.11.2013.
06.11.2024 ОСОБА_1 звернувся до територіального органу ПФУ з заявою про проведення перерахунку пенсії з урахуванням страхового стажу за період роботи з 01.11.2013 по 24.01.2014, з 22.02.2014 по 14.11.2018.
Рішенням ГУ ПФУ в м.Києві від 12.11.2024 о/р № НОМЕР_1 у задоволенні заяви відмовлено. В якості підстав для відмови зазначено, що під час розгляду електронної пенсійної справи встановлено, що на момент звернення в даних індивідуальних відомостей про застраховану особу реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, відсутня сплата внесків з 01.11.2013.
Позивач, не погодившись з відмовою у зарахуванні спірних періодів до страхового стажу, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що до страхового стажу позивача не було зараховано періоди роботи з 01.11.2013 по 24.01.2014, з 22.02.2014 по 14.11.2018 протягом яких позивач працював на території російської федерації. Судом першої інстанції зазначено, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Угоди «Про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» від 13.03.1992 (далі Угода від 13.03.1992) та Угода, укладена між урядом України і урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 (далі - Угода від 14.01.1993), які були чинними на період здійснення трудової діяльності. Відповідачем жодних зауважень щодо записів у трудовій книжці за зазначений період не зазначено. Відомості про період роботи позивача за кордоном не могли бути включені автоматично до Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки сплата внесків відбувається на території та до бюджету країни, в якій особа працювала. За таких обставин, суд першої інстанції вважає, що відсутність інформації у Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування за період роботи позивача за кордоном не може бути підставою для неврахування такого періоду до страхового стажу.
Колегія суддів встановила наступне.
Записами №26-30 у вкладиші до трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 22.03.2012 підтверджується стаж роботи позивача з 22.02.2013 по 24.01.2014, з 22.02.2014 по 14.11.2018 в Південних електричних мережах ВАТ «Енергетики та електрифікації «Тюменбенерго» в районі Крайньої Півночі.
13 березня 1992 України стала учасником Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від (надалі - Угода від 13.03.1992).
29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гаранті прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 у м. Москві.
Відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, при вирішенні справи слід керуватися нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
Отже, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи Позивача в рф, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 закріплено принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають (чинної на момент виникнення спірних правовідносин).
При цьому, метою Угоди від 13.03.1992 є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов?язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов?язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Статтею 5 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав-учасниць угоди.
Згідно з частинами другою та третьою статті 6 цієї Угоди від 13.03.1992 для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Обчислення пенсій провадиться із заробітку за періоди роботи, які зараховуються у трудовий стаж.
Таким чином, позивачем подано документи для підтвердження стажу роботи на території іншої держави - російської федерації, при цьому такий стаж підлягає визнанню на території України відповідно до вищевказаних міжнародних договорів.
Відповідно до частини 1 статті 15 Закону № 1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Згідно з пунктом 1 статті 14 Закону страхувальниками відповідно до цього Закону є: роботодавці.
За змістом частин 1, 10, 12 статті 20 Закону Закону № 1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за курсом валют, установленим Національним банком України на день обчислення страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Відповідно до частини 16 статті 106 Закону № 1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.
Отже, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несплату, несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків, законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
Системний аналіз вказаних вище правових норм дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.
При цьому, виходячи зі змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку, у свою чергу, нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.
Таким чином позивач не повинен відповідати за ймовірне неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо обов'язкового порядку взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків та належної сплати страхових внесків, а відтак, несплата страхувальником страхових внесків (або відсутність інформації про таку сплату в системі персоніфікованого обліку) не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 17.07.2019 у справі № 144/669/17 (провадження № К/9901/22935/18) та від 20.03.2019 у справі N 688/947/17 (провадження № К/9901/35103/18).
У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Частиною 1 статті 44 Закону №1058-IV встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (частина 3 статті 44 Закону №1058-IV).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутність інформації у Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування за період роботи позивача за кордоном не можуть бути підставою для неврахування такого періоду до страхового стажу.
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини, що мають значення для справи з урахуванням встановлених та доведених фактів із наведенням належних висновків та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 327, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року в адміністративній справі №280/12028/24 - залишити без задоволення
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року в адміністративній справі №280/12028/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 328-329 КАС України.
Головуючий - суддя С.В. Чабаненко
суддя С.В. Білак
суддя С.В. Сафронова