22 жовтня 2025 року м. Дніпросправа № 204/8924/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.,
суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 12 вересня 2025 року (суддя Самсонова В.В.) в справі № 204/8924/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 звернувся до Чечелівського районного суду міста Дніпра з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про скасування постанови № R18055 від 15 серпня 2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в сумі 17000,00 грн за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
Рішенням Чечелівського районного суду міста Дніпра від 12 вересня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення з підстав невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Апелянт звертає увагу, що за інформацією, що міститься в електронному військового-обліковому документі, сформованому 21 травня 2025 року, позивачем уточнено дані 02.07.2024 року, відображено відповідну позначку «Дані уточнено вчасно», тому зазначення в оскаржуваній постанові порушення абз. 7 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не відповідає даним, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів (АІТС «Оберіг»), а отже відсутнє порушення обов'язку, встановленого вищезазначеною нормою законодавства, про що вказано в постанові по справі про адміністративне правопорушення №R18055 від 15.08.2025 р.
Крім того, відповідачем порушено порядок розгляду справ про притягнення до адміністративної відповідальності.
Зауважує, що адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 КУпАП, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.
Відповідачем виявлено порушення військового обліку 12.03.2025 р., подано звернення №Е1278203 до органів Національної поліції про розшук для доставки військовозобов'язаного для складання протоколу.
Адміністративне порушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП (не з'явлення за повісткою), за своєю природою не є триваючим, оскільки вважається вчиненим з моменту неприбуття у визначені час та дату.
Оскільки днем вчинення та виявлення даного правопорушення є 02.03.2025 року (день коли позивач не з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_1 за повісткою), однак постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності відповідачем винесено 15.08.2025 року тобто, через 5 місяців 12 днів після виявлення правопорушення, вважає, що відповідачем накладено на нього адміністративне стягнення з порушенням вимог статті 38 КУпАП.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв'язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить до висновку, що апеляційна скарга має бути задоволена з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 15 серпня 2025 року відносно позивача винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення № R18055 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, відповідно до якої за результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, встановлено, що ОСОБА_1 не прибув за повісткою до ТЦК та СП, обов'язок, встановлений абзацом сьомим частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізацій у підготовку та мобілізацію», чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, тобто ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 ст. 210-1 КУпАП.
На думку суду першої інстанції, об'єктивна сторона правопорушення виражається у порушенні законодавства України про мобілізаційну підготовку та мобілізацію (формальний склад). Суб'єкт адміністративного проступку - як громадяни, так і посадові особи. Суб'єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.
Аналіз причин та умов, які призвели до вчинення адміністративного правопорушення, свідчать про особисте безвідповідальне ставлення позивача до виконання встановлених законодавством обов'язків громадянина України з правил військового обліку, що оцінюється судом критично в умовах необхідності відсічі агресора під час повномасштабного воєнного вторгнення на територію України.
На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Суд визнає приведені висновки необґрунтованими, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є військовозобов'язаним, перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_1 02 липня 2024 року оновлені персональні дані, про що свідчить інформація із застосунку «Резерв+».
Постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № R18055 від 15 серпня 2025 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн (а.с. 57).
За змістом цієї постанови за результатами вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів встановлено, що ОСОБА_1 не прибув за повісткою до ТЦК та СП, встановлений абзацом сьомим частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
У постанові також зазначено, що 15 серпня 2025 року від позивача надійшла заява, в якій він зазначає, що не оспорює допущене порушення та згоден на притягнення до адміністративної відповідальності, спосіб надходження заяви: через електронний кабінет військовозобов'язаного; короткий зміст заяви: повідомлення про вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з порушенням правил військового обліку (законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію).
Також судом встановлено, що відповідачем засобами поштового зв'язку направлена ОСОБА_1 повістка № 2545716 про явку на 02 березня 2025 року о 9 годині (а.с. 59 зв), повістка повернута відділенням поштового зв'язку із відміткою про відсутність адресата за адресою (а.с. 60зв-61).
Спірним під час апеляційного перегляду справи є питання правомірності накладення на позивача адміністративного стягнення.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Статтею 210-1 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 09 травня 2024 року №3696-IX (далі - Закон № 3696-ІХ), який набув чинності 19 травня 2024 року, стаття 210-1 КУпАП викладені в такій редакції:
«Порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію -
тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, -
тягне за собою накладення штрафу на громадян від п'ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі п'ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період -
тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України № 303/2014 від 17 березня 2014 року «Про часткову мобілізацію» оголошено про проведення часткової мобілізації, а отже з цього періоду в Україні діє особливий період.
Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ в Україні введено воєнний стан. З цієї дати діє воєнний стан, а тому порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію є підставою для притягнення до відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП.
Загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ, застосовується в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до положень статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-XII (далі - Закон № 3543-ХІІ) громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
За положеннями частини десятої статті 1 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, зокрема, прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів.
З аналізу вищезазначеної норми вбачається обов'язок громадян з'явитися, зокрема до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
За обставинами цієї справи позивачу на адресу його зареєстрованого місця проживання засобами поштового зв'язку направлено повістку з вимогою прибути до ІНФОРМАЦІЯ_2 02 березня 2025 року, яка не отримана позивачем.
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Стаття 280 КУпАП встановлює обов'язок органу (посадової особи) при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Відповідно до статті 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Виходячи з наведених правових норм, в контексті спірних правовідносин, визначальним для кваліфікації дій позивача як порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене під час дії особливого періоду, є факт неявки позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 02 березня 2025 року.
Апелянт вказує на закінчення на час накладення адміністративного стягнення оскарженою постановою (15 серпня 2025 року) строку накладення адміністративного стягнення.
Так, за позицію позивача оскільки в повістці позивачу був встановлений термін прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 - 02 березня 2025 року о 9 годині, то строк накладення адміністративного стягнення сплинув, а це правопорушення не є триваючим, адже обов'язку з'явитися у подальші дні для позивача ані повісткою, ані нормативно-правовими актами, ані законодавством не встановлено.
Відповідно до частини першої статті 38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частинах дев'ятій і десятій цієї статті, та за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).
Згідно з частиною п'ятою статті 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, передбачених статтями 204-1 і 204-2 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня їх виявлення, але не пізніше року з дня їх вчинення, а у разі вчинення таких правопорушень іноземцями або особами без громадянства, стосовно яких у встановленому законом порядку прийнято рішення про примусове повернення чи примусове видворення з України, - протягом часу, необхідного для їх виїзду з України, але не пізніше строку, визначеного законом для виїзду цих осіб з України чи забезпечення їх примусового видворення з України.
Частиною дев'ятою статті 38 КУпАП установлено, що адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.
Тобто за змістом статті 38 КУпАП початком відліку строку для накладення адміністративного стягнення є день вчинення адміністративного правопорушення або день виявлення триваючого правопорушення.
КУпАП не містить визначення поняття «триваюче» правопорушення, проте, в теорії адміністративного права під триваючим правопорушенням розуміють тривале невиконання вимог правової норми у вигляді дії або бездіяльності. При цьому характер триваючого правопорушення оцінюється у кожному конкретному випадку індивідуально.
Верховний Суд у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 804/401/17 зазначив, що триваюче правопорушення - це проступок, пов'язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов'язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов'язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об'єктивно існує цей обов'язок, виконанням обов'язку відповідним суб'єктом або припиненням дії відповідної норми закону.
Адміністративне правопорушення, передбачене частиною другою статті 210-1 КУпАП, тобто порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, яке полягає, зокрема, у неявці за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, не носить характеру триваючого, а є одноактним, вичерпується фактом неприбуття до певного місця у визначені дату та час.
Як вказано вище, приведеним вище приписом Закону №3543-ХІІ встановлено обов'язок громадян з'явитися, зокрема до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
За обставинами цієї справи ОСОБА_1 не прибув за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_2 02 березня 2025 року, як вказано у отриманій ним повістці.
Тобто днем вчинення правопорушення, передбаченого частиною другою статті 210-1 КУпАП, є 02 березня 2025 року, коли позивачем не вчинені дії, які він повинен вчинити саме 02 березня 2025 року.
При цьому суд зауважує, що явка позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 в будь-який інший день після 02 березня 2025 року, наприклад, 03 березня 2025 року, утворить склад такого правопорушення.
Також суд зауважує, що про виявлення адміністративного правопорушення відповідачем у березні 2025 року свідчить й той факт, що 12 березня 2025 року подано звернення №Е1278203 до органів Національної поліції про розшук позивача для доставлення військовозобов'язаного для складання протоколу.
Постанова № R18055 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП винесена ІНФОРМАЦІЯ_2 15 серпня 2025 року, тобто після закінчення визначеного статтею 38 КУпАП строку накладення адміністративного стягнення.
Суд визнає помилковим висновок суду першої інстанції, що правопорушення, передбачене частиною другою статті 210-1 КУпАП, об'єктивна сторона якого полягає у неявці у визначений у повістці строк до ТЦК, є триваючим правопорушенням з підстав, вказаних вище.
За положеннями пункту 7 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, якщо на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення закінчилися строки, передбачені статтею 38 КУпАП.
Відповідно до частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Враховуючи, що на час винесення оскаржуваної постанови закінчилися строки притягнення до адміністративної відповідальності, визначені частиною першою статті 38 КУпАП, суд доходить до висновку, що оскаржена позивачем постанова має бути скасована, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрите.
Суд не надає оцінку іншим доводам апелянта, зважаючи на те, що закінчення строку притягнення до адміністративної відповідальності виключає притягнення позивача до цього виду відповідальності.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що не доведеними є обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.
Відповідно до частин першої та шостої статті 139 КАС України суд стягує на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1252,20 грн, з яких 484,48 грн - судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, 767,72 грн - судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги.
Оскільки предметом позову в цій справі є рішення суб'єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з частиною третьою статті 272 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 12 вересня 2025 року в справі № 204/8924/25 задовольнити.
Рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 12 вересня 2025 року в справі № 204/8924/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення скасувати.
Ухвалити в справі № 204/8924/25 нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення №R18055 від 15 серпня 2025 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьої статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Закрити справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною третьої статті 210-1 КУпАП.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1252 (одна тисяча двісті п'ятдесят дві) грн 20 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення 22 жовтня 2025 року та відповідно до частини третьої статті 272 КАС України касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 22 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя С.М. Іванов
суддя В.Є. Чередниченко