21 жовтня 2025 року м. Дніпросправа № 160/32744/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.,
суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року (суддя Єфанова О.В.) в справі № 160/32744/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ) про:
визнання протиправним та скасування рішення №050650006583 від 08 листопада 2024 року про відмову в призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу;
зобов'язання зарахувати до страхового стажу період роботи: з 01.09.1980 року по 28.02.1985 року згідно із записами у дипломі НОМЕР_1 від 28.02.1985 року та військовому квитку НОМЕР_2 від 15.11.1981 року;
зобов'язання зарахувати до страхового стажу періоди роботи: з 02.04.1985 року по 24.02.1994 року, з 25.02.1994 року по 01.08.2002 року згідно із записами у трудовій книжці НОМЕР_3 від 02.04.1985 року;
зобов'язання повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком з 04.11.2024 року з урахуванням рішення суду.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за №050650006583 від 08.11.2024 року щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу період роботи ОСОБА_1 : з 01.09.1980 року по 28.02.1985 року, згідно записів у дипломі НОМЕР_1 від 28.02.1985 року та військовому квитку НОМЕР_2 від 15.11.1981 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу періоди роботи ОСОБА_1 : з 02.04.1985 року по 24.02.1994 року, з 25.02.1994 року по 01.08.2002 року згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_3 від 02.04.1985 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з 04.11.2024 року, з урахуванням рішення суду.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Апелянт приводить в апеляційній скарзі підстави, за якими оскарженим в цій справі рішенням позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком. Апелянтом не наведено доводів у спростування висновків суду першої інстанції, що стали підставою для задоволення позову.
Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 04.11.2024 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою та відповідними документами на призначення пенсії за віком.
В рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні пенсії за №050650006583 від 08.11.2024 року зазначено:
“страховий стаж особи становить 15 років 6 місяців 24 дні.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
1) за доданими документами до страхового стажу не враховано періоди: не враховано період навчання з 01.09.1980 року по 28.02.1985 року, оскільки період навчання перетинається з проходженням військової служби;
робота в колгоспі з 02.04.1985 року по 24.02.1994 року, згідно трудової книжки, оскільки відсутня довідка про кількість відпрацьованих вихододнів;
з 25.02.1994 року по 01.08.2002 року, оскільки наявне виправлення в даті прийняття на роботу. Окрім того, інформація про роботу в індивідуальних відомостях про застраховану особу наявна частково. Відповідно, до страхового стажу зараховано періоди, які наявні в індивідуальних відомостях.
Додатковий коментар: відмовлено в призначенні пенсії в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.».
Суд першої інстанції вказав, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, та вказані внески підлягають сплаті незалежно від його фінансового стану.
Несвоєчасне виконання роботодавцем обов'язку по своєчасній сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України фактично позбавило позивача соціальної захищеності, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Стосовно відмови у зарахуванні періоду навчання з підстав, що період навчання перетинається з військовою службою, суд першої інстанції вказав, що відповідач не зарахував весь період навчання позивача, тоді як він співпадає лише частково, тому вважав, що має бути зарахований до страхового стажу загальний період з 01.09.1980 року по 28.02.1985 року згідно з записами у дипломі НОМЕР_1 від 28.02.1985 року та військовому квитку НОМЕР_2 від 15.11.1981 року.
Також суд першої інстанції зауважив, що трудова участь у громадському господарстві колгоспу занесена до трудової книжки НОМЕР_3 від 02.04.1985 року, в якій зазначена вся необхідна інформація, а тому період з 02.04.1985 року по 24.02.1994 року підлягає зарахуванню до страхового стажу.
Суд визнає приведені висновки обґрунтованими, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 04 листопада 2024 року звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області за №050650006583 від 08 листопада 2024 року відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком з підстав відсутності необхідного страхового стажу.
У рішенні вказано, що страховий стаж позивача становить 15 років 6 місяців 24 дні.
До страхового стажу не зараховано:
1) період навчання з 01.09.1980 року по 28.02.1985 року, оскільки період навчання перетинається з проходженням військової служби;
2) робота в колгоспі з 02.04.1985 року по 24.02.1994 року згідно з трудовою книжкою, оскільки відсутня довідка про кількість відпрацьованих вихододнів;
3) період з 25.02.1994 року по 01.08.2002 року, оскільки наявне виправлення в даті прийняття на роботу. Окрім того, інформація про роботу в індивідуальних відомостях про застраховану особу наявна частково.
Спірним в цій справі є питання правомірності рішення про відмову у призначенні пенсії з підстав відсутності страхового стажу.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Частинами першою та другою статті 26 Закону №1058-ІV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
За змістом частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Постановою Ради Міністрів СРСР № 310 від 21 квітня 1975 року «Про трудові книжки колгоспників» (далі - постанова №310) встановлено, що трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспу (пункт 2).
До трудової книжки колгоспника вносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом до членів колгоспу, припинення членства у колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум трудової участі у громадському господарстві, його виконання; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань, нагородження та заохочення за успіхи в роботі, передбачені статутом та правилами внутрішнього розпорядку колгоспу, інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи та раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди (пункт 5 постанови №310).
Пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, (далі - Інструкція №58) встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до пункту 1.2 Інструкції № 58 трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
За змістом пункту 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
За положеннями пункту 2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Пунктом 2.6 Інструкції № 58 передбачено, що якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
До 29 липня 1993 року діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затверджена наказом Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20 червня 1974 року № 162, якою встановлені аналогічні вимоги до порядку заповнення трудових книжок.
Згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Відтак, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця.
Трудова книжка колгоспника серії НОМЕР_3 (а.с. 15-17) заповнена відповідно до вимог приведених вище нормативно-правових актів, а саме: титульна сторінка трудової книжки має відомості про ПІБ колгоспника, рік вступу власника трудової книжки, його підпис, назву колгоспу і печатку, містить записи щодо років роботи позивача в колгоспі, його професії, відомості щодо дат звільнення і прийняття на роботу позивача, посилання на відповідний наказ; записи завірені печаткою роботодавця і підписами посадових осіб.
Також трудова книжка не містить інформації про кількість відроблених людиноднів за рік, встановлений мінімум трудоднів або людиноднів за рік, нараховану заробітну плату, отже наявність у трудовій книжці цих відомостей виключає необхідність надання позивачем додатково довідки про кількість відпрацьованих вихододнів, як вимагає відповідач.
Отже, якщо й трудова книжка позивача має певні недоліки, то у будь-якому випадку право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, а на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Неточність в записах в трудовій книжці та інших документах не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу, що дає особі право на призначення пенсії, оскільки працівник не повинен відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Відтак, суд погоджує висновок суду першої інстанції, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
За цими підставами суд визнає обґрунтованими висновок суду першої інстанції про протиправність незарахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду з 25 лютого 1994 року по 01 серпня 2002 року через наявність виправлення в даті прийняття на роботу.
Стосовно питання відсутності в індивідуальних відомостях про застраховану особу інформації про сплату страхових внесків суд зазначає таке.
Статтею 20 Закону № 1058-ІV встановлено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відтак, обов'язок зі сплати страхових внесків покладається на роботодавця (страхувальника), саме страхувальник несе відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків.
Особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже несплата роботодавцем (страхувальником) страхових внесків не може бути підставою для неврахування отриманого особою доходу (заробітної плати).
Відповідно, відсутність даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії позивачу за спірний період не є підставою для позбавлення позивача права на отримання пенсії у належному розмірі.
Вказаний висновок узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а, від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 1 листопада 2018 року у справі № 199/1852/15-а, від 30 липня 2019 року у справі № 373/2265/16-а.
Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення у випадку повної, часткової, тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Позивач як громадянин України за умови підтвердження страхового стажу та відомостей про отриманий дохід наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав, що узгоджується із правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 28 серпня 2018 року у справі № 175/4336/16-а, від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17 та від 27 лютого 2019 року у справі № 423/3544/16-а.
Відтак, судом першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для зарахування спірних періодів до страхового стажу періоду роботи з 25 лютого 1994 року по 01 серпня 2002 року має бути зарахований до страхового стажу позивача.
Стосовно питання зарахування до страхового стажу навчання з 01 вересня 1980 року по 28 лютого 1985 року через те, що період навчання перетинається з проходженням військової служби, суд зазначає наступне.
Період навчання позивача з 01 вересня 1980 року по 28 лютого 1985 року підтверджено дипломом серії НОМЕР_1 від 28 лютого 1985 року.
У військовому квитку серії НОМЕР_2 наявні записи про період проходження позивачем строкової військової служби, який частково співпадає з періодом навчання.
Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що період навчання має бути зарахований до страхового стажу позивача.
Підсумовуючи викладене, суд погоджує висновок суду першої інстанції про протиправність рішення відповідача про відмову у призначенні позивачу пенсії.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Оскільки предметом позову в цій справі є дії (рішення) суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, тобто ця справа є справою незначної складності у розумінні п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року в справі № 160/32744/24 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року в справі № 160/32744/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення 21 жовтня 2025 року та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Повне судове рішення складено 21 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя С.М. Іванов
суддя В.Є. Чередниченко