21 жовтня 2025 року м. Дніпросправа № 340/2108/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.,
суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 року (суддя Петренко О.С.) в справі № 340/2108/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про:
визнання протиправною бездіяльності щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням місяця підвищення грошових доходів - січень 2008 року.
зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням місяця підвищення грошових доходів - січень 2008 року.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 із застосуванням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з врахуванням виплачених сум.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення з підстав неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Апелянт зазначає, що відповідно до рішення Міністерства оборони України, доведеного телеграмою від 31 грудня 2015 року 248/3/1/1150, в грудні 2015 року військовослужбовцям Збройних Сил України здійснено підвищення рівня доходів військовослужбовців за рахунок збільшення розміру щомісячних додаткових видів грошового забезпечення.
Враховуючи, що запроваджено новий механізм визначення початку обчислення індексу споживчих цін для нарахування індексації, з метою уникнення проблемних питань щодо нарахування різних сум індексації, в грудні 2015 року мало бути здійснено упорядкування структури грошових доходів відповідно до постанови № 1013. Для проведення подальшої індексації індекс споживчих цін мав розраховуватися з січня 2016 року.
Таким чином, у період з січня 2016 року до березня 2018 року, в якому відбулося підвищення посадових окладів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», індексація грошового забезпечення мала проводитись відповідно до індексу споживчих цін для проведення індексації, обчисленого наростаючим підсумком, починаючи з січня 2016 року, у межах фінансових ресурсів, передбачених на ці цілі.
При цьому листами Департаменту фінансів Міністерства оборони України (№248/3/9/1/2 від 04.01.2016 року, №248/3/9/1/940 від 16.08.2017 року, №248/1485 від 26.03.2018 року, №248/7/9/1/1661 від 19.12.2017 року) головний розпорядник бюджетних коштів довів до розпорядників бюджетних коштів нижчих рівнів роз'яснення про відсутність фінансових ресурсів бюджету Міністерства оборони України на виплату індексації грошового забезпечення та вказівки щодо припинення її нарахування військовослужбовцям Збройних Сил України.
Звертає увагу, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення.
Індексація не була нарахована та виплачена позивачеві, тому визначення базового місяця індексації належить до компетенції відповідача під час нарахування сум індексації, а враховуючи те, що відповідачем суми індексації позивачу за спірний період не нараховано, позовні вимоги у вказаній частині є передчасними та спрямовані на захист ще не порушеного права.
Крім того, вважає, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 .
В січні 2025 позивач через представника, звернувся до відповідача з заявою, в якій просив надати інформацію щодо складових його грошового забезпечення та виплати індексації у повному розмірі.
Листом від 05.02.2025 відповідачем надано позивачу запитувану інформацію, відповідно до якої встановлено, що в період з 01.01.2016 по 28.02.2018 індексація грошового забезпечення не виплачена.
Врахувавши, що з набранням чинності постановою №704 відбулись зміни розміру тарифних ставок (посадових окладів) відповідних категорій військовослужбовців, а доказів, що тарифна ставка (посадовий оклад) за посадою, яку обіймав позивач, змінювалась (підвищувалась) з січня 2008 року до дати звільнення, суд першої інстанції дійшов висновку, що в силу норм порядку №1078 січень 2008 року є місяцем підвищення доходу позивача, за яким потрібно здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018, оскільки в цей місяць востаннє підвищувалися посадові оклади військовослужбовців.
Врахувавши висновки Верховного Суду у постанові від 29.03.2023 в справі №380/5493/21, суд першої інстанції вважав, що місяць підвищення доходу для проведення індексації визначається нормативно і залежить тільки від місяця підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймав позивач. Відповідач не наділений повноваженнями діяти на свій розсуд, обираючи інший місяць місяцем грошового доходу, ніж той, у якому востаннє відбулося підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймав позивач.
Тому у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретну дію на користь позивача - провести індексацію його грошового забезпечення, враховуючи нормативно визначений “місяць підвищення доходу». Якщо він цієї дії не вчиняє, останнього можна зобов'язати до її вчинення у судовому порядку.
Наведене обумовило висновок про задоволення позову.
Здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд визнає висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у складі військової частини НОМЕР_1 , зокрема, в період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
В період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року позивачу не виплачувалась індексація грошового забезпечення.
З цим позовом до суду позивач звернувся 01 квітня 2025 року.
Спірним під час апеляційного перегляду справи є як питання дотримання позивачем строку звернення до суду, так й питання права позивача на виплату індексації грошового забезпечення.
Стосовно питання дотримання позивачем строку звернення до суду суд зазначає наступне.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зроблено висновок, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, (далі - Закон № 2352-ІХ) частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Спірним в цій справі є питання виплати індексації грошового забезпечення за період, який охоплює часові проміжки до внесення змін до статті 233 КЗпП України (19 липня 2022 року).
Аналіз наведених правових положень дає підстави для висновку, що з моменту набрання чинності № 2352-ІХ (19 липня 2022 року) положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України.
Разом з тим, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ), то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ).
Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23, у якій зроблено висновок, що до вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року та середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП за період з 05 листопада 2021 року по 19 липня 2022 року застосовується частина друга статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, унесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком; до вимог щодо стягнення середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП за період з 19 липня 2022 року по 13 травня 2023 року застосовується частина перша статті 233 КЗпП України, у редакції, що діє з 19 липня 2022 року, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа (працівник, службовець) дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом з тим, відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02 квітня 2020 року, КЗпП України доповнено главою XIX (зокрема, пунктом 1, який передбачає продовження строків, визначених статтею 233 на строк дії карантину).
Верховним Судом у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 зроблено висновок, що з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
В цій постанові, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, Верховний Суд дійшов таких висновків:
Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
Застосовуючи на виконання частини п'ятої статті 242 КАС України наведені правові висновки Верховного Суду до обставин цієї справи, суд зазначає наступне.
Предметом спору у цій справі з урахуванням меж апеляційного оскарження є індексація грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
Отже, спірний період з 01 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України у редакції до внесення змін Законом № 2352-ІХ, яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної йому заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком, тому доводи апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду є безпідставними.
Стосовно суті позовних вимог суд зазначає наступне.
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» вид 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) визначено, що соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частинами другою та третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до Закону.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзац 2 частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин, далі Закон - № 1282-ХІІ) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Статтею 4 Закону № 1282-ХІІ встановлено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 01 січня 2016 року - 103 відсотка).
Статтею 5 Закону № 1282-ХІІ передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Частиною другою статті 6 цього ж Закону визначено Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 9 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (стаття 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»).
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 01 січня 2016 року - 103 відсотки).
Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно з пунктом 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Отже, приписами наведених нормативно-правових актів встановлено, що на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Відповідачем не спростовано належними доказами, що під час проходження позивачем військової служби зазначене перевищення мало місце, а тому позивач має право на виплату індексації грошового забезпечення.
Як вказано вище, спірним в цій справі є питанням визначення місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця), оскільки під час служби позивача змінились правила визначення такого базового місяця.
Позивач вважає, що місяцем для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в спірний період повинен бути місяць, в якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів).
Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 викладено в новій редакції пункт 10-2 Порядку № 1078, якою, в тому числі, внесено зміни, якими поширено його положення для новоприйнятих працівників, які застосовується з 1 грудня 2015 року:
«Для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник».
При цьому, загальне правило визначення базового місяця для нарахування індексації встановлено у п. 5 Порядку № 1078:
«У разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення».
Відповідно до пункту 14 цього Порядку роз'яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики.
Мінсоцполітики в листі від 28 квітня 2016 року № 201/10/1.37-16 надало роз'яснення щодо індексації заробітної плати, яке полягає у тому, що «…обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації починаючи з грудня 2015 року здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник».
Тобто, з 1 грудня 2015 року змінились правила визначення базового місяця, у тому числі й військовослужбовців, і Порядок № 1078 з вказаної дати більше не містив правила, що таким базовим місяцем є місяць прийняття особи на роботу.
Єдиним правилом визначення базового місяця стало таке: базовим для нарахування індексації є місяць підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник (військовослужбовець).
Іншого правила з 1 грудня 2015 року чинне законодавство не містило.
Відтак, для особи, яка проходила службу, обчислення індексу споживчих цін з 1 грудня 2015 року мало здійснюватися з місяця підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає така особа.
Схема посадових окладів осіб рядового і начальницького складу Збройних Сил України затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності з 01 січня 2008 року.
Листом Міністерства соціальної політики України від 29 грудня 2017 року № 122/0/66-17 підтверджено, що посадові оклади військовослужбовців в останнє підвищувались в січні 2008 року.
На час виникнення спірних правовідносин визначення розміру посадових окладів особам рядового та начальницького складу Збройних Сил України здійснювалось відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності з 01 січня 2008 року.
Лише після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації став березень 2018 року.
За таких обставин суд погоджується з висновком суду першої інстанції та доводами позивача щодо січня 2008 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення для нарахування індексації відповідно до Порядку № 1078, оскільки в період з 01 січня 2008 року по 01 березня 2018 року встановлено незмінність посадових окладів військовослужбовців.
Підвищення тарифних ставок (окладів) після 01 січня 2008 року, в тому числі в період проходження позивачем військової служби (до 01 березня 2018 року), що є підставою для встановлення іншого місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення, не відбувалося.
Тобто, січень 2008 року є місяцем підвищенням тарифних ставок (посадових окладів), а тому відповідно до Порядку № 1078 саме січень 2008 року є місяцем для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовців.
Враховуючи, що нарахування, виплата грошового забезпечення та проведення індексації належить до компетенції відповідачів, суд погоджує висновок суду першої інстанції про необхідність зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січня 2008 року.
Відповідачем не доведено правомірності своїх дій щодо невиплати індексації грошового забезпечення позивача.
Аргумент апелянта про те, що відповідач є бюджетною установою, здійснює видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого у відповідних кошторисах, суд відхиляє, адже відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується військова частина, кошти на індексацію грошового забезпечення відсутні.
При цьому судом враховано практику Європейського суду з прав людини, яка відпо-відно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Євро-пейського суду з прав людини» є джерелом права.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави ви-значати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо від-мовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невико-нання своїх зобов'язань.
Таким чином, суд зазначає, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних право-відносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставле-на у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 26 червня 2018 року у справі №750/5074/17.
Аргумент апелянта про те, що для проведення подальшої індексації індекс споживчих цін мав розраховуватися з січня 2016 року, суд відхиляє, адже вище зазначено, що саме з на-бранням чинності постановою №704 відбулись зміни розміру тарифних ставок (посадових окладів) відповідних категорій військовослужбовців, будь-яких доказів, що тарифна ставка (посадовий оклад) за посадою, яку обіймав позивач, змінювалась (підвищувалась) з січня 2008 року до дати звільнення відповідач не надав.
Також є хибними посилання апелянта про передчасність позовних вимог у частині визначення місяця підвищення доходів.
З цього питання суд зазначає, що місяць підвищення доходу для проведення індексації визначається нормативно і залежить тільки від місяця підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймав позивач, а відповідач в контексті спірних правовідносин не наділений повноваженнями діяти на свій розсуд, обираючи інший місяць місяцем грошового доходу, ніж той, у якому востаннє відбулося підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймав позивач.
Тому у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретну дію на користь позивача, а саме провести індексацію його грошового забезпечення, враховуючи нормативно визначений місяць підвищення доходу, якщо він цієї дії не вчиняє, останнього можна зобов'язати до її вчинення у судовому порядку.
Цей висновок кореспондується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 29.11.2021 у справі №120/313/20-а, від 26.01.2022 у справі №400/1118/21, від 20.04.2022 у справі №420/3593/20, від 09.06.2022 у справі №600/524/21-а та від 12.10.2023 у справі №560/5132/21.
Відтак, суд погоджує висновок суду першої інстанції про протиправність не проведення відповідачами індексації грошового забезпечення позивача із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січня 2008 року та, відповідно, обраний спосіб захисту порушеного права позивача - зобов'язання нарахувати та виплатити таку індексацію із застосуванням січня 2008 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Оскільки ця справа є справою незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, розглянута за правилами спрощеного позовного провадження та не відноситься до справ, які відповідно до КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 року в справі № 340/2108/25 залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 року в справі № 340/2108/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення 21 жовтня 2025 року та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Повне судове рішення складено 21 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя В.Є. Чередниченко
суддя С.М. Іванов