21 жовтня 2025 року м. Дніпросправа № 160/32215/24
Суддя І інстанції - Луговська Г.В.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),
суддів: Шальєвої В.А., Сафронової С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі апеляційні скарги ОСОБА_1 Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відповідача-1: Військової частини НОМЕР_2 , відповідача-2: Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся з вказаним позовом до суду в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (далі - ВЧ НОМЕР_2 , відповідач-1) та Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач-2), яка полягає у не виконанні направлення на медичний огляд військово-лікарською комісією позивача, яке оформлено в письмовій формі командиром Військової частини НОМЕР_1 за №2229 від 09 серпня 2024 року;
- зобов'язати відповідача-1 та відповідача-2 в установленому порядку виконати направлення на медичний огляд військово-лікарською комісією позивача, яке оформлено в письмовій формі командиром Військової частини НОМЕР_1 за №2229 від 09 серпня 2024 року.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що ОСОБА_1 в паперовій формі видано направлення командира ВЧ НОМЕР_1 , підполковника ОСОБА_2 на медичний огляд військово-лікарською комісією м.Дніпро з метою визначення придатності до подальшої військової служби, за №2229 від 09 серпня 2024 року, згідно якого позивача направлено до військово-медичного клінічного центру ВЧ НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ). На виконання направлення №2229 від 09.08.2024р., позивач прибув у м.Дніпро, та неодноразово звертався до медичного закладу, в якому мав пройти огляд. Однак, огляд фактично не розпочався з причини, незалежної від позивача. Так, уповноважені особи медичного закладу, в якому позивач має проходити медичний огляд, усно неодноразово повідомляли, що уповноважені особи ВЧ НОМЕР_1 мають попередньо (до початку медичного огляду) зареєструвати позивача в електронній черзі на проходження медичного огляду військово-лікарською комісією з метою визначення придатності до подальшої військової служби, але чого не здійснено, а тому вони не можуть проводити медичний огляд. У зв'язку із цим, позивач неодноразово звертався до уповноважених осіб ВЧ НОМЕР_1 з проханням невідкладно здійснити реєстрацію у відповідній електронній черзі. При цьому, уповноважені особи ВЧ НОМЕР_1 не здійснюють таку реєстрацію через відсутній вільних місць для реєстрації.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року позовні вимоги задоволено. Відмовлено позивачу у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, в частині відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу позивач подав апеляційну скаргу в якій просить їх відшкодувати у повному обсязі шляхом стягнення з відповідачів по 3000 грн. з кожного та здійснити розподіл судових витрат , понесених з переглядом справи в апеляційній інстанції шляхом стягнення на його користь з кожного з відповідачів по 1000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Апеляційна скарга мотивована тим, що хоч позивач і не сплатив адвокатський гонорар, але він має сплатити його згідно із договірними зобов'язаннями.
Військова частина НОМЕР_1 також подала апеляційну скарги в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення яким вімовити у задоволенні позовних вимог до ВЧ НОМЕР_1 . Просить врахувати: - факт виконання (ВЧ НОМЕР_1 ) направлення на медичний огляд шляхом видання направлення №2229 від 09.08.2024 у паперовій формі без терміну дії; - факт знаходження військової частини НОМЕР_1 у зоні бойових дій, що унеможливлює наявність постійного зв'язку, а отже і можливості вчасної реєстрації ПОЗИВАЧА у е-черзі для проходження військово- лікарської комісії; - факт нереєстрації ПОЗИВАЧА у є-Черзі ВІДПОВІДАЧЕМ - 2 (ВЧ НОМЕР_2 ) всупереч вищезазначеного передбаченого порядку прийнятого судом до уваги. Також просить прийняти до уваги, що 08.02.2025 року командир військової частини НОМЕР_3 видав наказ (по особовому складу) № 12-РС у якому зазначено, що відповідно до частини другої статті 24 пункту 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» пунктів 144-1 та 144-2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (зі змінами) солдату ОСОБА_1 , колишньому водію-електрику стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 територіальної оборони призупинено військову службу по мобілізації у Збройних Силах України з 24.01.2025 р.
Військова частина НОМЕР_2 в поданій апеляційні скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог стосовно бездіяльності ВЧ НОМЕР_2 . В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що позивача не звертався до реєстратури ВЧ НОМЕР_2 для запису через е-чергу на медичний огляд, тому бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 відсутня.
У письмових відзивах на апеляційні скарги відповідачів позивач просить відмовити у їх задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції, також просить стягнути з відповідачів витрати на професійну правничу допомогу по 2000 грн. з кожного.
Поряд з цим, до початку судового розгляду Військовою Частиною НОМЕР_1 було подано клопотання про заміну сторони, в якій відповідач просив замінити Військову частину НОМЕР_4 на її правонаступника - Військову частину НОМЕР_3 .
Зважаючи на те, що з долученої до клопотання довідки Військової частини НОМЕР_3 від 22.07.2025 року вбачається, що Військову частину НОМЕР_4 переформовано, а її правонаступником є Військова частина НОМЕР_3 , то суд вважає за необхідне допустити процесуальне правонаступництво.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, та матеріалами справи підтверджено, що наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 26.05.2023 року № 74-РС, солдат ОСОБА_1 , що займав посаду водія стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_5 , був призначений на посаду стрільця стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 та, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №161 від 08.06.2023 року, справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов'язків за посадою. Зі вказаної дати позивач був зарахований до списків військової частини НОМЕР_1 та продовжив проходити військову службу.
14.05.2024 року на виконання наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) №49-РС від 14.05.2024 року, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №137 від 14.05.2024 року позивач був звільнений зі займаної посади, зарахований у розпорядження командира військової частини НОМЕР_3 відповідно до підпункту 15 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, та продовжив утримуватися у списках військової частини НОМЕР_1 .
08.08.2024 року позивач звернувся з рапортом (вх. №5242 від 10.08.2024 року) до командира військової частини НОМЕР_1 у якому просив направити його на військово-лікарську комісію до військової частини НОМЕР_2 з 09.08.2024 року. Вказаний рапорт був погоджений начальником медичної служби-начальником медичного пункту військової частини НОМЕР_1 молодшим лейтенантом медичної служби ОСОБА_3 та відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №239 від 09.08.2024 року позивач був звільнений від виконання службових обов'язків та вибув до військової частини НОМЕР_2 для проходження військово-лікарської комісії з метою визначення придатності для подальшого проходження військової служби.
Отже, позивачу в паперовій формі видано направлення командира ВЧ НОМЕР_1 , підполковника ОСОБА_2 на медичний огляд військово-лікарською комісією м.Дніпро з метою визначення придатності до подальшої військової служби, за №2229 від 09 серпня 2024 року, згідно якого позивача направлено до військово-медичного клінічного центру ВЧ НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ). Викладене не заперечується жодною зі сторін.
Позивач зазначає, що на виконання направлення №2229 від 09.08.2024р. прибув у м.Дніпро та неодноразово звертався до медичного закладу, в якому мав пройти огляд. Однак, огляд фактично не розпочався за усним повідомленням з причини відсутності попереднього запису (реєстрації) позивача військовою частиною НОМЕР_1 в електронній черзі на проходження медичного огляду військово-лікарською комісією з метою визначення придатності до подальшої військової служби. У зв'язку із цим, позивач неодноразово звертався до уповноважених осіб ВЧ НОМЕР_1 з проханням невідкладно здійснити реєстрацію у відповідній електронній черзі. Однак, реєстрація не здійснена, за повідомленням через відсутність вільних місць для реєстрації.
На підставі рапорта начальника медичної служби-начальника медичного пункту військової частини НОМЕР_1 молодшого лейтенанта медичної служби Івана КОЛЕСНИКА (вх.№7391 від 15.10.2024 року) наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №829 від 30.10.2024 року було призначено службове розслідування за результатами якого до правоохоронних органів було направлено відповідне повідомлення (вих. №3354 від 13.11.2024 року) про вчинення кримінального правопорушення (в порядку ст.214 КПК України) за ознаками складу злочину передбаченого ч.4 ст.408 КК України «Дезертирство».
Позивач ініціював звернення до ВЧ НОМЕР_1 (адвокатський запит №2024-11-11-02 від 11.11.2024), ВЧ НОМЕР_2 (адвокатський запит №2024-11-11-01 від 11.11.2024), Міністерства оборони України (адвокатський запит №2024-11-11-03 від 11.11.2024).
У відповідь на запит за вих. №2024-11-11-01 від 11.11.2024р. (вх. №17204 від 12.11.2024р.), отримана відповідь В/ч НОМЕР_2 за вих. №555/34467 від 13.11.2024р., в якій повідомляється, що військово-лікарська комісія В/ч НОМЕР_2 приймає військовослужбовців для проведення медичного огляду військово-лікарської комісії встановленим порядком (з реєстрацією в електронній черзі). Рекомендуємо взяти нове направлення та проходити військово-лікарську комісію встановленим порядком.
ВЧ НОМЕР_1 за вих. №3381 від 16.11.2024р. на електронну пошту надала відповідь на адвокатський запит за вих. №2024-11-11-03 від 11.11.2024р. (замість адресованого за вих. №2024-11-11-02 від 11.11.2024р.), в якій повідомляється, що станом на теперішній час солдат ОСОБА_1 у В/ч НОМЕР_1 відсутній, його місцезнаходження невідоме, у результаті чого останній обліковується як військовослужбовець, котрий самовільно залишив військову частину, та дії якого містять ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України. По даному факту проведено службове розслідування по результатам якого було підготовлено та надіслано до правоохоронних органів відповідне повідомлення. При повернені солдата ОСОБА_1 до В/ч НОМЕР_1 , командуванням буде розглянуто питання щодо направлення останнього до відповідного медичного закладу з метою проходження ВЛК.
Відповідь від Міністерства Оборони України на запит за вих. №2024-11-11-03 від 11.11.2024р., не отримана.
Засобами електронного зв'язку 19.11.2024 позивач звернувся з рапортом на ім'я командира ВЧ НОМЕР_1 про надання копій матеріалів службового розслідування щодо нього та іншу інформацію.
Крім того, 22.11.2024р. позивач прибув до Філії №2 Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня № 16» Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 01984624) за адресою: 49127, м.Дніпро, вул.Електрична, буд.15.
22.11.2024р. позивача оглянули черговий лікар, хірург, невропатолог. Діагнози (висновки): ентероколіт, фаза загострення, гастрит, фаза загострення. Деформуючий спондильоз, ретролістез тіла L2 І стадії. Призначено: лікування, консультації інших лікарів, спостереження у сімейного лікаря.
Невропатолог оформив консультативний висновок форми 028/о від 22.11.2024р., в якому зазначено, що позивач тривало хворий, його рекомендовано направити на медико-соціальну експертизу для встановлення групи інвалідності та в письмовому вигляді видано перелік необхідних документів для МСЕК.
Позивач подав Генеральному директору Комунального некомерційного підприємства «Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги №10» Дніпровської міської ради заяву щодо встановлення інвалідності за вих. № 2024-11-2202 від 22.11.2024р., спонукавши виконувати вимоги нормативно-правових актів, щодо своєчасного встановлення інвалідності.
27.11.2024р. лікар-невролог ОСОБА_4 оформила позивачу електронне направлення №2030-5047-71913877, категорія направлення «госпіталізація», діагноз: «G55.1 Компресія нервових корінців та сплетінь при ураженнях міжхребцевого диска (М50-М51 †)».
Позивач також звернувся до медичного закладу (Дніпровська клінічна лікарня на залізничному транспорті) для госпіталізації, де позивачу усно відмовили в госпіталізації, оскільки він є військовослужбовцем, а тому направлення на госпіталізацію має видати військова частина.
Засобами електронного зв'язку 27.11.2024 позивач звернувся з рапортом на ім'я командира ВЧ НОМЕР_1 про організацію оформлення та видачу направлення на госпіталізацію та медико-соціальну експертизу.
Вирішуючи спірні правовідносини та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач саме на виконання наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №239 від 09.08.2024 року та згідно направлення №2229 від 09.08.2024 (безтермінового) залишив ВЧ НОМЕР_1 та прибув до ВЧ НОМЕР_2 , але за відсутності запису через е-чергу, направлення не було реалізовано та є чинним. Відтак, вимога про зобов'язання ВЧ НОМЕР_2 та ВЧ НОМЕР_1 в установленому порядку виконати направлення №2229 від 09.08.2024 (у паперовій формі) на медичний огляд військово-лікарською комісією ОСОБА_1 призведе до його виконання та логічного завершення процедури, а тому є законною.
Колегія суддів погоджується такими висновками суд першої інстанції виходячи з наступного.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2232).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2232 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно із частинами другою, третьою статті 1 Закону № 2232 військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частини п'ятої статті 1 Закону № 2232 від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Згідно із частиною сьомої статті 1 Закону № 2232 виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі - Закон №389), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому дія воєнного стану неодноразово продовжувалась і станом на час розгляду справи воєнний стан продовжує свою дію.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543), мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президентом України був виданий Указ від 24.02.2022 №69/2022 “Про загальну мобілізацію», яким постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» позивач був призваний на військову службу.
Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі Положення). Цим Положенням також регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
З матеріалів справи вбачається, що 08.08.2024 року позивач звернувся з рапортом (вх. №5242 від 10.08.2024 року) до командира військової частини НОМЕР_1 у якому просив направити його на військово-лікарську комісію до військової частини НОМЕР_2 з 09.08.2024 року. Вказаний рапорт був погоджений начальником медичної служби-начальником медичного пункту військової частини НОМЕР_1 молодшим лейтенантом медичної служби ОСОБА_3 та відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №239 від 09.08.2024 року позивач був звільнений від виконання службових обов'язків та вибув до військової частини НОМЕР_2 для проходження військово-лікарської комісії з метою визначення придатності для подальшого проходження військової служби.
Отже, позивачу в паперовій формі видано направлення командира ВЧ НОМЕР_1 , підполковника ОСОБА_2 на медичний огляд військово-лікарською комісією м.Дніпро з метою визначення придатності до подальшої військової служби, за №2229 від 09 серпня 2024 року, згідно якого позивача направлено до військово-медичного клінічного центру ВЧ НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ). При цьому вказане направлення не містить строку його дії.
В той же час позивач не зміг фактично пройти медичний огляд за вказаним направленням з підстав відсутності запису в електронній черзі.
Процедура проведення військово-лікарської експертизи військово-лікарськими комісіями, визначена Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженою Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008р. №402, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17.11.2008р. за №1109/15800, із подальшими змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства оборони України, в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Положення №402).
Згідно абзацу першого пункту 6.1 глави 6 розділу II Положення №402, направлення на медичний огляд військовослужбовців проводиться: прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, штатних ВЛК, керівниками ТЦК та СП, начальниками (керівниками) закладів охорони здоров'я за місцем лікування, органів військового управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, органами прокуратури, судом у порядку та з метою, визначеними цим Положенням.
Згідно з абзацу другого пункту 6.1 глави 6 розділу II Положення №402, прямі начальники від командира окремої частини, йому рівних та вище мають право направляти підпорядкованих військовослужбовців на медичний огляд ВЛК з метою визначення ступеня придатності до військової служби виключно за рекомендацією лікаря закладу охорони здоров'я (установи), у разі виявлення у військовослужбовця під час обстеження або лікування захворювань, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), що можуть зумовлювати непридатність до військової служби.
Згідно з абзаців першого - сьомого пункту 6.2 глави 6 розділу II Положення №402, на військовослужбовців, які направляються на медичний огляд ВЛК, подаються:
- направлення із зазначенням військового звання, прізвища, ім'я та по батькові, дати народження, місяця та року призову (прийняття) на військову службу, ТЦК та СП, яким призваний у Збройні Сили України (колишнього СРСР), попереднього діагнозу та мети огляду (направлення на огляд може бути підписане начальником штабу (від начальника штабу полку та вище) або начальником кадрового органу (від начальника управління роботи з особовим складом об'єднання та вище) із посиланням на рішення відповідного командира (начальника). Зразок направлення наведено в додатку 14. Направлення на медичний огляд ВЛК, видане військовослужбовцю, обов'язкове до виконання;
- медична книжка;
- посвідчення особи (військовий квиток);
- фотокартка 3 х 4 см без головного убору - при амбулаторному огляді;
- службова характеристика для проведення медичного огляду військово-лікарською комісією (зразок заповнення якої наведено в додатку 15). У тексті характеристики наводиться інформація щодо освіти військовослужбовця, який ВВНЗ і коли закінчив, навчання в інших навчальних закладах, у тому числі закордонних, особливостей проходження військової служби, служби за кордоном, у складі національного персоналу, національного контингенту, військових місіях, участі у бойових діях тощо, обов'язково зазначається думка командування військової частини щодо фізичного стану, фактичної працездатності військовослужбовця, виконання ним своїх службових обов'язків за станом здоров'я та можливість подальшого проходження ним військової служби на займаній посаді, призначення на посаду з меншим обсягом обов'язків, на нижчу посаду тощо;
- медична характеристика (у медичній характеристиці обов'язково зазначають інформацію про захворюваність військовослужбовця, результати медичних оглядів ВЛК (при вступі у ВВНЗ, відрядженні за кордон, у миротворчі місії, під час служби у спецспорудах тощо), втрату працездатності за станом здоров'я за останні три роки та думку начальника медичної служби військової частини щодо можливості подальшого проходження військовослужбовцем військової служби на займаній посаді за станом здоров'я).
Згідно з абзацу восьмого пункту 6.2 глави 6 розділу II Положення №402, службова та медична характеристики обов'язково надаються у мирний час у разі направлення військовослужбовця на медичний огляд командиром військової частини за місцем проходження ним військової служби, та в особливий період - у випадках повторного направлення військовослужбовця на медичний огляд командиром військової частини з метою визначення ступеню придатності до військової служби протягом 12 місяців з дня закінчення попереднього медичного огляду, а також у випадках направлення на медичний огляд військовослужбовців із захворюваннями психіки та поведінки. В інших випадках надання службової та медичної характеристик не обов'язкове.
Згідно з абзаців дев'ятого - одинадцятого пункту 6.2 глави 6 розділу II Положення 402, крім того:
- на осіб, які направляються на огляд з приводу поранень, травм, контузій, каліцтв, одержаних у період проходження ними військової служби, - оригінал або належним чином засвідчена копія довідки про обставини одержання травми (поранення, контузії, каліцтва);
- на військовослужбовців - учасників бойових дій, миротворчих місій, ліквідації наслідків аварії на ядерних об'єктах, розмінування об'єктів народного господарства - відповідні посвідчення, витяги із особових справ, інші довідкові матеріали (допускається надання ксерокопій указаних документів, завірених відповідними посадовими особами та гербовою печаткою військової частини (закладу)).
Згідно з пункту 6.3 глави 6 розділу II Положення №402, оригінали або копії направлення на медичний огляд ВЛК та інші документи, необхідні для прийняття постанов ВЛК, надсилаються (надаються) військовою частиною (закладом, установою) до закладу охорони здоров'я (установи) в електронній або паперовій формі в установленому законодавством порядку.
Положення №402 визначає альтернативну форму документів направлення на медичний огляд: електронну або паперову, про що вірно зазначено судом першої інстанції.
На офіційному сайті Міністерства Оборони України: ІНФОРМАЦІЯ_1 #vlk - оприлюднена інформація під заголовком «Запис на медогляд ВЛК через е-Чергу», зокрема зазначено:
«Електронна черга для запису на ВЛК запроваджена для спрощення проходження ВЛК військовослужбовцями, адже маючи завчасно час та дату проходження огляду, не потрібно витрачати час на черги та довготривале очікування.
ВАЖЛИВО: запис через електронну чергу на ВЛК не рівнозначний і не замінює направлення на медичний огляд ВЛК - запис через е-чергу дозволяє прибути на огляд ВЛК в заздалегідь визначений час та місце. Але тобі все рівно потрібно направлення командира на медогляд ВЛК.
Для отримання запису на проходження медогляду ВЛК через е-Чергу тобі потрібно зробити наступне:
? звернись до начальника медичної служби з запитом щодо запису тебе через е-Чергу на медогляд ВЛК.
? Начмед вч через систему е-Черги обере заклад, в якому ти проходитимеш ВЛК та обере час та день, коли тобі треба прибути до медзакладу.
? З направленням на ВЛК, записом через е-Чергу та документами для проходження ВЛК прибудь до медзакладу для проходження ВЛК у вказаний день та час та звернись до представник закладу охорони здоров'я (в різних медзакладах це може бути секретар ВЛК, начмед поліклініки, терапевт), який розпише необхідних лікарів та обстеження, виходячи з особливостей захворювання, травми чи поранення військовослужбовця, та забронює день та час візиту до цих спеціалістів в електронній черзі медзакладу.
Усі військові частини повинні користуватись системою віддаленого запису (е-Чергою) військовослужбовця на проходження військово-лікарської комісії. Однак, у окремих випадках це може бути неможливо, якщо військова частина знаходиться в зоні без зв'язку.
Якщо начальник медичної служби направляє військовослужбовця без попереднього запису до закладу охорони здоров'я, твій алгоритм дій наступний:
1. Отримай направлення на ВЛК
2. Прибудь до вказаного медзакладу і звернись в реєстратуру закладу охорони здоров'я
3. Посадова особа медзакладу запише тебе до відповідних спеціалістів через е-чергу реєстратури на найближчий час коли буде вільне місце.
Якщо начальник медичної служби твоєї вч не знає про те, як користуватись е-Чергою, не знає, як до неї підключитись, йому \їй потрібно звернутись до військового медично-клінічного центру свого гарнізону, посадові особи якого зареєструють військову частину в системі е-черги і проведуть навчання щодо користування системою за потреби.»
Виходячи з викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що або відповідач-2 (ВЧ НОМЕР_1 ) повинен був при оформленні направлення №2229 від 09.08.2024 записати позивача через е-чергу на медичний огляд, або відповідач-1 (ВЧ НОМЕР_2 ) записати позивача при зверненні через е-чергу реєстратури на найближчий час коли буде вільне місце, при цьому відповідачами вказаних дій вчинено не було.
При цьому судом першої інстанції принагідно зауважено, що відповідачі не довели неприбуття позивача відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №239 від 09.08.2024 року та згідно направлення №2229 від 09.08.2024, або після обстеження та лікування, а лише наполягали на відсутності запису позивача через е-чергу. При цьому, самі ж відповідачі і повинні були оформити запис позивача за паперовим направленням №2229 від 09.08.2024. Крім того позивач самостійно звертався за медичною допомогою та обстеженням до інших медичних установ.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач саме на виконання наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №239 від 09.08.2024 року та згідно направлення №2229 від 09.08.2024 (безтермінового) залишив ВЧ НОМЕР_1 та прибув до ВЧ НОМЕР_2 , але за відсутності запису через е-чергу, направлення не було реалізовано та є чинним, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Крім того колегія суддів звертає увагу на те, що у спірних правовідносинах рішення суду першої інстанції ухвалено 06.02.2025, а наказ про призупинення військової служби позивача ВЧ НОМЕР_1 виданий 08.02.2025, тому на час вирішення цієї справи обставини призупинення військової служби не були і не могли бути предметом дослідження та оцінки суду першої інстанції, що унеможливлює їх оцінку і апеляційним судом, оскільки виходить за межі предмета і підстав позову. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції, а тому доводи апеляційної скарги ВЧ НОМЕР_6 про зміну статусу позивача після ухвалення рішення судом першої інстанції є неприйнятними.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У ситуації, що розглядається, між позивачем та адвокатом Авраменком Максимом Володимировичем укладено договір про надання правової допомоги №2024-11-08-01 від 08.11.2024.
Пунктом 3.1 договору передбачено, що за надання правової допомоги Клієнт сплачує Адвокату винагороду, яка є гонораром Адвоката. Розмір, порядок і умови сплати гонорару Адвоката визначаються додатковими угодами Сторін.
До матеріалів справи надано додаткову угоду №1 від 08.11.2024 до договору, акт №2 від 04.12.2024 наданих послуг до договору з урахуванням додаткової угоди, акт №3 від 05.02.2025 наданих послуг до договору з урахуванням додаткової угоди, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ДП №3581, ордер серії АЕ №1339874 від 04.12.2024.
За змістом додаткової угоди №1 від 08.11.2024 до договору сторони домовилися встановити відповідні розміри, порядок і умови сплати Клієнтом гонорару Адвокаті, зокрема зазначено, що порядок сплати вказується в акті - готівкою або на банківський рахунок.
За змістом акту №2 від 04.12.2024 позивач та його представник оформили та підписали цей акт про виконання послуг надання правової допомоги у розмірі 4000грн. 00коп., яка має бути сплачена протягом тридцяти днів, з дня набрання рішенням суду законної сили.
Аналогічна умова оплати 2000грн. 00коп. визначена і у акті №3 від 05.02.2025.
При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження реальності витрат на правову допомогу (рахунок на оплату, квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо).
З огляду на викладене, апеляційний суд доходить висновку про те, що в матеріалах справи відсутнє документальне підтвердження оплати надання правової допомоги (платіжних доручень, квитанцій, рахунків на оплату, касових чеків на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо), що у свою чергу є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв'язку з недоведеністю їх наявності.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, постановах Верховного Суду від 02.06.2022 справа № 380/3142/20, від 12.08.2023 справа № 380/7394/21, від 16.06.2025 справа № 160/78292/23.
Враховуючи те, що наданими документами обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено належними та допустимими доказами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога щодо стягнення витрат на правничу допомогу задоволенню не підлягає, з цих же підстав не підлягає задоволенню вимога по стягненню витрат на правничу допомогу, що міститься у запереченнях на апеляційні скарги.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції визнає, що судом першої інстанції, при вирішенні даного публічно-правового спору, правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційних скарг його не спростовують, тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322КАС України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі.
В повному обсязі постанова складена 21 жовтня 2025 року.
Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов
суддя В.А. Шальєва
суддя С.В. Сафронова