21 жовтня 2025 р.Справа № 953/6611/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. ,
за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Київського районного суду м. Харкова від 12.09.2025 (суддя: Юрлагіна Т.В., м. Харків) по справі № 953/6611/25
за позовом ОСОБА_1
до Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції , Департаменту патрульної поліції
про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського районного суду м. Харкова з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції (далі по тексту - відповідач-1, УПП а Харківській області ДПП), Департаменту патрульної поліції (далі по тексту - відповідач-2, ДПП) про скасування постанови серії ЕНА № 5022611 від 20 червня 2025 року про накладення адміністративного стягнення за ч. 2 ст. 126 КУпАП та закриття справи про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 126 КУпАП.
В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив, що оскаржувана постанова серії ЕНА № 5022611 від 20.06.2025 за ч. 2 ст. 126 КУпАП не містить жодного посилання на технічний запис, за допомогою якого здійснено відеозапис такого порушення. Отже, в даному випадку не дотриманий порядок фіксації правопорушення. Висновок про те, що позивачем скоєне адміністративне правопорушення є недоведеним належними доказами.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12.09.2025 року по справі № 953/6611/25 позов задоволено.
Скасовано постанову старшого інспектора ВБДР Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції капітана поліції Раменюка Романа Олександровича серії ЕНА № 5022611 від 20.06.2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 3400,00 грн..
Закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч.2 ст.126 КУпАП.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 , за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 коп.
Відповідач-2, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин у справі та порушення норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Київського районного суду м. Харкова від 12.09.2025 року по справі № 953/6611/25 скасувати та прийняти нове рішення, в якому відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, з викладених підстав, вказує, що відсутність відповідної категорії (D) є достатньою підставою для винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення за ч.2 ст. 126 КУпАП. Зазначає, що вчинення адміністративного правопорушення позивачем також підтверджується наданим до матеріалів справи відеозаписом. Відтак, спірна постанова є законною та обґрунтованою.
Позивач, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить суд залишити апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Харкова від 12.09.2025 року у справі №953/6611/25 - без змін.
Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судовим розглядом встановлено, що з постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5022611 від 20.06.2025 вбачається, що ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Volkswagen Crafter, номерний знак НОМЕР_2 , перед поворотом ліворуч на перехресті вул. Дванадцятого Квітня та вул. Миру міста Харкова, завчасно не зайняв відповідне крайнє положення на проїзній частині, призначеній для руху в цьому напрямку, при цьому місць для сидіння в транспортному засобі складала 18, разом з місцем сидіння водія, не маючи права керування таким транспортним засобом, чим порушив вимоги п.2.1.а, п.10.4 ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність згідно ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Зазначеною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3400,00 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Відповідно до посвідчення водія НОМЕР_3 від 12.08.2025, у позивача ОСОБА_1 відкрито категорію «D1», «D» з 15.02.2006.
Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Провадження в справах про адміністративне правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про адміністративне правопорушення (стаття 8 КУпАІ І).
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до частини п'ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані, зокрема: знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил Дорожнього Руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху. Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють ПДР.
Відповідно до пункту 1.1 ПДР України, ці правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Пунктами 1.3 та 1.9 ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пунктом 2.1.а ПДР закріплено те що, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Частиною другою статті 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність, зокрема за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом.
Представником відповідача було надано лист Головного сервісного центру Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях «Про надання інформації» за вхідним № 31/32 від 28.05.2025, який надійшов до УПП в Харківській області ДПП 06.06.2025 за № 589 ЕП, в якому зазначено, що згідно з Єдиним державним реєстром МВС на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 23.05.1998 ЦШІПВАЗ з обслуговування міста Селидове, Новогродівка, Дмитрове, Красноармійськ видане посвідчення водія серії НОМЕР_4 категорії (В,С).
Проте, до матеріалів справи позивачем надано посвідчення водія НОМЕР_3 від 12.08.2025 на ім'я ОСОБА_1 з відкритою категорією «D1», «D» з 15.02.2006, яке ним було отримано взамін попереднього посвідчення водія.
Як зазначив позивач, відомості про відкриття відповідної категорії «D1», «D» з 15.02.2006 могли бути відсутні у Головного сервісного центру Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях через отримання відповідної категорії в Донецькій області, на території, яка наразі є окупованою.
Вказані докази колегія суддів приймає до уваги, так як вони містять інформацію щодо предмета доказування, одержані в порядку, встановленому законом.
Згідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. КУпАП визначено форму й передбачено основні вимоги щодо змісту як протоколу про адміністративне правопорушення, так і рішення, що постановляється в конкретній адміністративній справі, а також визначається компетенція осіб, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення.
Згідно зі ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Колегія суддів звертає увагу на те, що статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з п. 9 ст. 31 Закону України №580-VIII від 02.07.2015 «Про Національну поліцію», поліція може застосовувати такі превентивні заходи: застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Відповідно до частини першої ст. 40 Закону України №580-VIII від 02.07.2015 «Про Національну поліцію», поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Правова позиція щодо покладення обов'язку доказування саме на відповідача в подібних правовідносинах, викладена в постановах Верховного Суду від 08.11.2018 р. по справі №201/12431/16-а, від 23.10.2018 р. по справі №743/1128/17, від 15.11.2018 р. по справі №524/5536/17.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Статтями 245-246 КУпАП України встановлено, що завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин справи, вирішення її з точною відповідністю з законом.
Враховуючи викладене, всупереч вимогам ст. 77 КАС України, відповідачі не надали суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин порушення позивачем Правил дорожнього руху України. Вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності, зафіксовано лише у постанові серії ЕНА № 5022611 від 20.06.2025, складеній інспектором Раменюком Р.О., що спростовано доказами, наданими позивачем та не підтверджується жодними іншими доказами.
Колегія суддів звертає увагу на те, що саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Аналогічна позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 26.04.2018 у справі №338/1/17 (№К/9901/15804/18).
Таким чином, відповідачем не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факту порушення позивачем ПДР України.
Положення ст. 7 КАС України передбачає, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" Європейський суд з прав людини підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Принцип презумпції невинуватості передбачає, що всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти, встановлені судом, у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що постанова по справі про адміністративне правопорушення є необґрунтованою та такою, що не відповідає нормам КУпАП. При розгляді справи не були з'ясовані і доведені обставини, які б свідчили, що в діях позивача є ознаки правопорушення, за яке законом встановлено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 5022611 від 20.06.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення підлягає скасуванню, асправа про адміністративне правопорушення - закриттю.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 ..
Колегія суддів також враховує позицію Європейського Суду з прав людини, сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04), згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Колегія суддів також звертає увагу на рішення Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007, який у складі Великої Палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Також згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
У відповідності до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 12.09.2025 по справі № 953/6611/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Я.М. Макаренко Т.С. Перцова