20 жовтня 2025 р. Справа № 520/9569/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Калиновського В.А. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2025 (ухвалене суддею Сліденко А.В.) в справі № 520/9569/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив: визнати протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, які полягають у обмеженні пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 01.03.2025; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію у розмірі 82 % від грошового забезпечення без обмеження максимальним розміром з 01.03.2025 після проведення її перерахунку з урахуванням індексації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» та додатково враховуючи індексацію відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118 "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році", постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» та постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році».
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2024 позов задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з приводу обчислення пенсії ОСОБА_1 до виплати з 01.03.2025 із застосуванням понижуючих коефіцієнтів згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2025 без застосування понижуючих коефіцієнтів згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 з урахуванням раніше проведених платежів; визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з приводу обмеження розміру пенсії ОСОБА_1 до виплати станом на 01.03.2025 сумою - 25821,74 грн.; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2025 в частині основного розміру пенсії, в частині індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 16.02.2022 № 118, в частині індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 24.02.2023 № 168 у межах 1500 грн., в частині індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 23.02.2024 № 185 у межах 1500 грн., в частині індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 25.02.2025 № 209 у межах 1.500 грн. без обмежень, запроваджених ст. 2 розділу І і п. 2 розділу ІІ Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668-VI та без обмежень сумою - 25821,74 грн.; позов в решті вимог залишено без задоволення.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2024 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Кодексу адміністративного судочинства України та на невідповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується, а відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог. Отже, в межах розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції надається правова оцінка висновкам суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.
Судовим розглядом встановлено, що позивач обліковується в ГУ ПФУ в м. Києві як пенсіонер Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та отримує пенсію у порядку Закону України від 09.04.1992 № 2662-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" у розмірі 82% грошового забезпечення.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2024 у справі № 520/9874/24 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, які полягають у обмеженні ОСОБА_1 пенсії максимальним розміром з 01.03.2024 після проведення індексації та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію без обмеження максимальним розміром з 01.03.2024 після проведення індексації.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачу виплачувалась пенсія в розмірі 27321,74 грн., проте, з березня 2025 розмір його пенсії обмежено.
Листом ГУ ПФУ в м. Києві № 2600-0202-8/43545 від 12.03.2025 позивачу повідомлено, що з 01.03.2025 його пенсію проіндексовано відповідно до постанови КМУ від 25.02.2025 № 209.
Станом на 01.03.2025 ГУ ПФУ в м. Києві обчислив пенсію позивача у розмірі - 27321,74 грн. (18264,68 грн. основного розміру пенсії як 82% від суми грошового забезпечення 22274 грн. + 2557,06 грн. індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 16.02.2022 № 118 + 1500 грн. індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 24.02.2023 № 168 + 1500 грн. індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 23.02.2024 № 185 + 1500 грн. індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 25.02.2025 № 209 + 2000 грн. щомісячної доплати до пенсії у порядку постанови КМУ від 14.07.2021 № 713), проте, сума пенсії позивача в межах максимального розміру обчислена в розмірі 25821,74 грн.
Відповідно до постанови КМУ від 03.01.2025 № 1, сума пенсії до виплати обчислена ГУ ПФУ в м. Києві в розмірі 23610 грн.
Позивач не погодився з вищезазначеним розрахунком його пенсії відповідачем та звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на перерахунок пенсії із застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2022-2025 роки, з якої сплачено страхові внески та які враховуються для обчислення пенсії, а також відповідач протиправно обмежив розмір пенсії позивача її максимальним розміром, тому його необхідно зобов'язати здійснити з 01.03.2025 перерахунок та виплату пенсії позивача без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше проведених виплат.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", умови, норми та порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, а також осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських та членів їхніх сімей встановлюються Законом України від 09.04.1992 № 2662-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (в подальшому - Закон України № 2662-ХІІ).
Отже, приписи Закону України № 2662-ХІІ є спеціальною нормою права стосовно відносин за участю заявника.
Положення інших актів права підлягають застосуванню до спірних правовідносинах у субсидіарному порядку за умови відсутності конкретного правила Законі України № 2662-ХІІ, за умови об'єктивної нездатності призвести до виникнення колізій між нормами Закону України № 2662-ХІІ та будь-якого іншого закону з питань пенсійного забезпечення та за умови відсутності загрози порушення засадничих гарантій за Законом України № 2662-ХІІ.
Нормами Закону України № 2662-ХІІ запроваджено дві окремі, самостійні і незалежні одна від одної процедури, за якими відбувається обчислення розміру пенсії громадянина, а саме: 1) за ст. 43 Закону України № 2662-ХІІ - у випадку призначення пенсії вперше та 2) за ст. 63 Закону України № 2662-ХІІ - у випадку збільшення розміру вже призначеної пенсії за подією зростання розміру оплати праці діючого публічного службовця, який посідає аналогічну (прирівняну) посаду (до посади, на якій у минулому була припинена публічна служба громадянина-пенсіонера) в організаційній структурі відповідного суб'єкта владних повноважень у співставних умовах проходження служби.
При цьому, у процедурі за ст. 43 Закону України № 2662-ХІІ базовою розрахунковою величиною для обчислення пенсії є виплати (як винагорода за працю), одержані особисто особою-пенсіонером під час проходження служби (тобто складові елементи структури власного грошового забезпечення), у той час як процедурі за ст. 63 Закону України № 2662-ХІІ базовою розрахунковою величиною для обчислення пенсії є виплати (як винагорода за працю), реально одержані (а не умовно розраховані) третьою сторонньою особою - діючим публічним службовцем після настання події підвищення розміру виду грошового забезпечення або введення нового виду грошового забезпечення.
З 01.01.2025 норми Закону України № 2662-ХІІ не містять визначених випадків чи-то перерахунку розміру раніше призначеної пенсії, чи-то обчислення розміру раніше призначеної пенсії у бік зменшення нарахованої суми пенсії до виплати як у зв'язку із набранням чинності положеннями ст.46 Закону України від 19.11.2024 № 4059-IX "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19.11.2024, так і у зв'язку із набранням чинності положеннями постанови КМУ від 03.01.2025 № 1.
Відповідно до ст. 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затверджений Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ (в подальшому - Указ № 64/2022)), також не створює підстав для висновку про те, що запровадження та дія правого режиму воєнного стану є достатньою підставою для вчинення суб'єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу обчислення пенсії до виплати згідно з Законом України №2662-ХІІ у розмірі, меншому від суми нарахованої відповідно до Закону України №2662-ХІІ пенсії.
Згідно з ст. 46 Закону України від 19.11.2024 № 4059-IX "Про Державний бюджет України на 2025 рік", у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 № 379/95-ВР "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України" (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
На подальший розвиток означеної норми закону Урядом України було прийнято постанову КМУ від 03.01.2025 № 1 (в подальшому - Постанова №1), яка набрала чинності 03.01.2025 та застосовується з 01.01.2025.
Пунктом 1 Постанови № 1 встановлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 № 379/95-ВР "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України" (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення: - до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5; - до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4; - до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3; - до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2; - до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.
Для осіб, пенсії яким призначено (перераховано) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці 1 цього пункту, та які мають право на пенсію відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", і в яких розмір пенсії, обчисленої відповідно до частини 1 статті 27, абзацу 2 частини 1 статті 28 і статті 29 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, коефіцієнти застосовуються до відповідних сум перевищення пенсії, призначеної (перерахованої) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці 1 цього пункту, понад суму пенсії, обчислену відповідно до частини 1 статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно із п. 2 Постанови № 1, у період воєнного стану у 2025 році коефіцієнти, визначені пунктом 1 цієї постанови, не застосовуються до пенсій (пенсійних виплат) осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім'ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб.
Відповідно до ст. 46 Закону України від 19.11.2024 № 4059-IX "Про Державний бюджет України на 2025 рік", та Постанови № 1, запроваджено тимчасове (на 2025 рік) застосування до призначених у порядку Закону України № 2262-ХІІ пенсій коефіцієнтів зменшення суми пенсії до виплати, а відтак, встановлено істотно інше та суттєво відмінне від визначеного Законом № 2262-ХІІ правове регулювання з питання обчислення розміру пенсії до виплати без узгодження цього порядку із змістом ст. 11 Закону України № 2262-ХІІ.
З огляду на зміст рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 та зважаючи на ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли зміна правового регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб згідно з Законом України № 2262-ХІІ у контексті ст. 1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод може бути кваліфікована у якості виправданого втручання у майнові інтереси громадянина лише у випадку внесення відповідних змін безпосередніх змін до тексту Закону України № 2262-ХІІ.
Розв'язуючи спір, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) суб'єкта владних повноважень викладені законодавцем у приписах ч. 2 ст. 2 КАС України, обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта ч. 2 ст. 77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів та зазначення у процесуальних документах належних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення, але стан виконання суб'єктом владних повноважень цього обов'язку не виключає дії норм ч. 1 ст. 77 КАС України та стандартів доказування, сформульованих у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 в справі № 916/3027/21.
Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019 в справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) обов'язковою умовою визнання протиправним управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення таким волевиявленням власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону реально вчиненого управлінського волевиявлення.
Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов'язків, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.
За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022 у справі № 9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.
У межах спірних правовідносин суб'єктом владних повноважень було вчинене управлінське волевиявлення у формі дії у розумінні вчинку з приводу обчислення до виплати пенсії за правилами постанови КМУ від 03.01.2025 № 1, що призвело до обчислення пенсії до виплати у розміру меншому, від пенсії, обчисленої до нарахування за обліками суб'єкта владних повноважень.
Щодо обмеження пенсії заявника максимальним розміром, суд апеляційної інстанції вважає, що норми Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (в подальшому - Закон України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ) не містять чітко сформульованого правила про виплату пенсій без обмеження максимальним розміром, а викладені у цьому законі стандарти соціального захисту військовослужбовців у відставці у сфері пенсійного забезпечення не зумовлюють виникнення відповідного застереження.
Тому, орган публічної адміністрації повинен керуватись нормами суміжних законів, а у силу абз. 1 п. 2 розділу ІІ Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI запроваджене обмеження максимального розміру пенсії не поширюється виключно на випадки обчислення розміру при призначенні пенсії до набрання чинності названим актом законодавства.
При цьому, п. 1 ст. 2 розділу І Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI запроваджено обмеження максимального розміру пенсії, яка не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
До того ж, абз. 2 п. 2 розділу ІІ Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI запроваджено одночасно три нових взаємопов'язаних правила, а саме: 1) обмеження максимального розміру при призначенні нових пенсій показником у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; 2) непорушність (недоторканність) розміру раніше призначених пенсій; 3) мораторій на перерахунок раніше призначених пенсій, розмір яких перевищує показник у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Таким чином, існують два законодавчих обмеження максимального розміру пенсії, котрі можуть бути застосовані до заявника, а саме: 1) за ч. 3 ст. 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції законів України від 08.07.2011 № 3668-VI, від 24.12.2015 № 911-VIII, від 06.12.2016 № 1774-VIII на рівні сталого показника у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; 2) за п. 1 ст. 2 розділу І і п. 2 розділу ІІ Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI у розмірі величини пенсії станом на 01.10.2011, або на рівні сталого показника у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Суд апеляційної інстанції вважає, що в минулому правило обмеження пенсії на рівні сталого показника у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність було запроваджено ч. 7 ст. 43 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ.
Дія ч. 7 ст. 43 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ припинена унаслідок прийняття Конституційним Судом України рішення від 20.12.2016 № 7-рп/2016 у зв'язку із невідповідністю ст. 17 Конституції України.
Рішенням Конституційного Суду України від 12.10.2022 № 7-р(ІІ)/2022 по справі № 3-102/2021 (231/21, 415/21) визнано поширення приписів ст. 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668-VI на норми Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-ХІІ, а відтак визнано запровадження обмеження розміру пенсії військовослужбовця у відставці максимальною сумою до виплати у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; але при цьому визнано і неконституційність в цій частині ст. 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668-VI у зв'язку із невідповідністю ст. 17 Конституції України.
Згідно із ст. 7 Закону України від 23.11.2018 № 2629-VІІІ "Про Державний бюджет України на 2019 рік", установлено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2019 року - 1497 гривень, з 1 липня - 1564 гривні, з 1 грудня - 1638 гривень.
Відповідно до ст. 7 Закону України від 14.11.2019 № 294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2020 року - 1638 гривень, з 1 липня - 1712 гривень, з 1 грудня - 1769 гривень.
Згідно із ст. 7 Закону України від 15.12.2020 № 1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік", установлено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1769 гривень, з 1 липня - 1854 гривні, з 1 грудня - 1934 гривні.
Відповідно до ст. 7 Закону України від 02.12.2021 № 1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", установлено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1934 гривні, з 1 липня - 2027 гривень, з 1 грудня - 2093 гривні.
Згідно із ст. 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік", установлено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність - 2093 гривні.
Відповідно до ст.7 Закону України від 09.11.2023 № 3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік", установлено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність - 2361 гривні.
Згідно із ст.7 Закону України № 4059-IX від 19.11.2024 "Про Державний бюджет України на 2025 рік", установлено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність - 2361 гривні.
Таким чином, відповідно до ч. 3 ст. 7 та ч. 4 ст.7 КАС України, суд у даному конкретному випадку належить застосувати положення ч. 5 ст. 17 Конституції України, поклавши на суб'єкта владних повноважень обов'язок до настання події набрання чинності іншою обов'язковою до застосування нормою права вищої юридичної сили здійснити виплату заявникові пенсії без обмежень, запроваджених ст. 2 розділу І і п. 2 розділу ІІ Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668-VI.
Суд апеляційної інстанції відзначає, що в межах ініційованого заявником спору щодо обмеження пенсії максимальним розміром ключовим питанням є питання про те яке саме управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень підлягає кваліфікації у якості перерахунку (відмови у перерахунку) пенсії і до яких саме управлінських волевиявлень суб'єкта владних повноважень підлягають застосуванню положення ч. 3 ст. 51 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (в подальшому - Закон України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ), відповідь на яке вимагає аналізу змісту та співвідношення таких правових категорій як "призначення пенсії", "обчислення пенсії", "нарахування пенсії", "виплата пенсії", "перерахунок пенсії", "поновлення пенсії".
Відповідно до ст.ст. 80-85 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", у процедурі забезпечення громадян пенсіями прямо передбачені такі механізми як призначення пенсії та виплата пенсії.
Ці ж самі механізми згадані законодавцем і у ст.ст. 44-47 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а також у ст.ст. 48-52 Закону України від 09.04.1991 № 2262-ХІІ.
При цьому, оскільки останнім у часі з-поміж перелічених актів права був прийнятий Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", то саме положенням цього закону слід віддати пріоритет у застосуванні.
Згідно із ч. 5 ст. 45 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Процедура подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" додатково деталізована нормами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (в подальшому - Порядок № 22-1).
Відповідно до п. 4.3 розділу IV Порядку № 22-1, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов'язків) та завіряється печаткою управління.
Таким чином, суд доходить до висновку, що правова категорія "призначення пенсії" використовується законодавцем у розумінні прийняття територіальним органом Пенсійного фонду України письмового рішення (як індивідуального акту) з приводу визнання за особою суб'єктивного права на одержання грошових платежів у галузі соціального страхування із визначенням розміру регулярного платежу у межах календарного місяця.
А тому виданий терорганом ПФУ індивідуальний акт з приводу призначення пенсії одночасно охоплює як владне управлінське волевиявлення стосовно правової підстави пенсії, так і владне управське волевиявлення стосовно грошового виміру пенсії.
Відтак, категорія "призначення пенсії" поглинає і категорію "обчислення пенсії", і категорію "нарахування пенсії", котрі є різним текстуальним викладенням одного і того ж процедурного елементу призначення пенсії.
Суміжна до категорії "призначення пенсії" категорія "перерахунок пенсії" (тобто обчислення нового розміру раніше вже призначеної пенсії) також поглинає і категорію "обчислення пенсії", і категорію "нарахування пенсії".
Таким чином, суд доходить до висновку, що правова категорія "призначення пенсії" та правова категорія "перерахунок пенсії" використовується законодавцем у розумінні прийняття територіальним органом Пенсійного фонду України письмового рішення (як індивідуального акту) з приводу визнання за особою суб'єктивного права на одержання грошових платежів у галузі соціального страхування із визначенням розміру регулярного платежу у межах календарного місяця.
Стосовно змісту правової категорії "переведення на іншу пенсію" суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 45 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Тому суд вважає, що за правовою природою та суттю процедура переведення особи з одного виду пенсії на інший є різновидом механізму призначення пенсії за іншою правовою підставою.
За відсутності чіткого визначення у національному законі, суд вважає, що під правовою категорією "виплата пенсії" з огляду на положення Закону України від 30.06.2021 № 1591-ІХ "Про платіжні послуги" слід розуміти платіжну операцію з приводу переказу безготівкових коштів з рахунків терорганів ПФУ в установах банків чи Державної казначейської служби України на рахунки громадян в банках.
Суд зауважує, що положення ч. 3 ст. 51 та ч. 4 ст. 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ знаходяться у кореспонденції між собою та дають підстави для висновку про те, що перерахунком пенсії є управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень з приводу обчислення нового збільшеного розміру раніше вже призначеної пенсії у зв'язку із підвищенням поточного грошового забезпечення діючого публічного службовця (унаслідок зміни розміру виду грошового забезпечення чи введення у дію нового виду грошового забезпечення), котре здійснюється на підставі фізично отриманої пенсійним органом довідки про підвищене грошове забезпечення.
Тому управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень з приводу призначення, обчислення, нарахування та виплати щомісячної доплати до пенсії у порядку постанови КМУ від 14.07.2021 № 713, призначення, обчислення, нарахування та виплати індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 16.02.2022 № 118, управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень з приводу призначення, обчислення, нарахування та виплати індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 24.02.2023 № 168, управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень з приводу призначення, обчислення, нарахування та виплати індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 23.02.2024 № 185, управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень з приводу призначення, обчислення, нарахування та виплати індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 25.02.2025 № 209 також не є перерахунком пенсії у розумінні ст. 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ, позаяк є суто підвищенням пенсії за рахунок виплати доплати та на коефіцієнт індексації (коефіцієнт збільшення - "1,14", коефіцієнт збільшення - "1,197", коефіцієнт збільшення - "1,0796" та коефіцієнт збільшення - "1,115" відповідно) не у зв'язку із зростанням розміру видів грошового забезпечення або у зв'язку із введенням нових видів грошового забезпечення, а підвищенням пенсії безвідносно до довідки про підвищене грошове забезпечення виключно на підставі прямої дії норми рішення Уряду України нормативного характеру та матеріалів пенсійної справи конкретного громадянина.
Отже, підстав для обтяження суб'єкта владних повноважень обов'язком проведення перерахунку пенсії заявника суд не знаходить, оскільки платежі у порядку постанови КМУ № 713 від 14.07.2021, постанови КМУ від 24.02.2022 № 118, постанови КМУ від 24.02.2023 № 168, постанови КМУ від 23.02.2024 № 185, постанови КМУ від 25.02.2025 № 209 не є випадком перерахунку пенсії у розумінні ч. 4 ст. 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ та вже були призначені суб'єктом владних повноважень.
З викладених вище міркувань суд доходить до переконання про те, що на випадки вчинення суб'єктами владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу призначення щомісячної доплати у порядку постанови КМУ від 14.07.2021 № 713, індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 24.02.2022 № 118, індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 24.02.2023 № 168, індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 23.02.2024 № 185, індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 25.02.2025 № 209 не підлягають поширенню норми ч. 3 ст. 51 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ, а кожне із згаданих управлінських волевиявлень суб'єкта владних повноважень є окремим предметом судового контролю згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України і не пов'язане із іншими жодними чинниками чи факторами.
Натомість, у випадку вчинення суб'єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу призначення, обчислення і нарахування цих платежів, але не виплати пенсії у повному обсязі за цими платежами застосуванню підлягають саме положення ч. 1 ст. 55 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ, позаяк пенсія за цими складовими є нарахованою за обліками суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не знаходить підстав для ототожнення управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень з приводу призначення щомісячної доплати у порядку постанови КМУ від 14.07.2021 № 713, ототожнення управлінського волевиявлення з приводу призначення індексації пенсії індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 24.02.2022 № 118, постанови КМУ від 24.02.2023 № 168, постанови КМУ від 23.02.2024 № 185, постанови КМУ від 25.02.2025 № 209 з управлінським волевиявленням суб'єкта владних повноважень з приводу обмеження пенсії до виплати максимальним розміром у 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що станом на 01.03.2025 суб'єкт владних повноважень обчислив пенсію заявника у розмірі - 27321,74 грн. (18264,68 грн. основного розміру пенсії як 82% від суми грошового забезпечення 22274 грн. + 2557,06 грн. індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 16.02.2022 № 118 + 1500 грн. індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 24.02.2023 № 168 + 1500 грн. індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 23.02.2024 № 185 + 1500 грн. індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 25.02.2025 № 209 + 2000 грн. щомісячної доплати до пенсії у порядку постанови КМУ від 14.07.2021 № 713).
При цьому, сума пенсії в межах максимального розміру обчислена суб'єктом владних повноважень у 25821,74 грн.
Отже, у дійсності у спірних правовідносинах суб'єктом владних повноважень вчинено управлінське волевиявлення з приводу обмеження розміру пенсії заявника арифметичною величиною у 25821,74 грн., котра є розміром пенсії визначеним станом на 01.03.2025, а не розміром у 10 прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність.
Суть та предмет управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень з приводу обмеження пенсії до виплати максимальним розміром у 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, полягає у виплаті призначеної, обчисленої та нарахованої пенсії у неповному обсязі за рахунок застосування критерію максимального грошового цензу та безвідносно до подій попереднього вчинення: управлінського волевиявлення з приводу зміни показника відсоткового розміру пенсії відносно грошового забезпечення, управлінського волевиявлення з приводу виплати з 01.01.2018 підвищення до пенсії у розмірі 50%, управлінського волевиявлення з приводу виплати з 01.01.2019 підвищення до пенсії у розмірі 75%, управлінського волевиявлення з приводу призначення щомісячної доплати до пенсії у порядку постанови КМУ від 14.07.2021 № 713, управлінського волевиявлення з приводу призначення індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 16.02.2022 № 118, управлінського волевиявлення з приводу призначення індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 24.02.2023 № 168, управлінського волевиявлення з приводу призначення індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 23.02.2024 № 185, управлінського волевиявлення з приводу призначення індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 25.02.2025 № 209.
Тому обставини вчинення суб'єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу відсоткового показника розміру пенсії заявника відносно грошового забезпечення, управлінського волевиявлення з приводу, призначення, обчислення, нарахування, виплати, припинення виплати щомісячної доплати до пенсії у порядку постанови КМУ від 14.07.2021 № 713, управлінського волевиявлення з приводу призначення, обчислення, нарахування, виплати індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 16.02.2022 № 118, управлінського волевиявлення з приводу призначення, обчислення, нарахування, виплати індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 24.02.2023 № 168, управлінського волевиявлення з приводу призначення, обчислення, нарахування, виплати індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 23.02.2024 № 185, управлінського волевиявлення з приводу призначення індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 25.02.2025 № 209 не входять до предмету доказування у спорі про обмеження пенсії до виплати максимальним розміром у 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Предметом розгляду у спорі про вчинення суб'єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу обмеження пенсії до виплати максимальним розміром у 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, є виключно існування або відсутність правових підстав для вчинення саме такого волевиявлення, а не правильність обчислення суб'єктом владних повноважень усієї суми пенсії за усіма складовими.
Тому вимога про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити виплату пенсії без обмеження пенсії максимальним розміром не може ані замінювати, ані поглинати вимог про призначення та виплату щомісячної доплати у порядку постанови КМУ № 713 від 14.07.2021, індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 24.02.2022 № 118, індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 24.02.2023 № 168, індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 23.02.2024 № 185, індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 25.02.2025 № 209.
У спірних правовідносинах суд не розглядає спір в частині обставин вчинення суб'єктом владних повноважень щомісячної доплати у порядку постанови КМУ № 713 від 14.07.2021, індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 24.02.2022 № 118, індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 24.02.2023 № 168, індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 23.02.2024 № 185, індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 25.02.2025 № 209, позаяк ці платежі вже призначені заявникові, нараховані, але не виплачені.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним спосіб захисту порушеного права позивача є визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з приводу обчислення пенсії ОСОБА_1 до виплати з 01.03.2025 із застосуванням понижуючих коефіцієнтів згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2025 без застосування понижуючих коефіцієнтів згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 з урахуванням раніше проведених платежів; визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з приводу обмеження розміру пенсії ОСОБА_1 до виплати станом на 01.03.2025 сумою - 25821,74 грн.; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2025 в частині основного розміру пенсії, в частині індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 16.02.2022 № 118, в частині індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 24.02.2023 № 168 у межах 1500 грн., в частині індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 23.02.2024 № 185 у межах 1500 грн., в частині індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 25.02.2025 № 209 у межах 1500 грн. без обмежень, запроваджених ст. 2 розділу І і п. 2 розділу ІІ Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668-VI та без обмежень сумою - 25821,74 грн.
Суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення в даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006; п. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010; п. 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, п. 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2024 без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2025 в справі № 520/9569/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді В.А. Калиновський О.А. Спаскін