20 жовтня 2025 р. Справа № 520/11389/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Калиновського В.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Національного університету цивільного захисту України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 (ухвалене суддею Волошиним Д.А.) в справі № 520/11389/25
за позовом ОСОБА_1
до Національного університету цивільного захисту України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного університету цивільного захисту України, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Національного університету цивільного захисту України щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні 13.03.2025 р., яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та з 01.01.2020 р. по 19.05.2023 р. включно за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; зобов'язати Національний університет цивільного захисту України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення, допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: з 01.01.2020 р. по 31.12.2020 р. за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2021 р. по 31.12.2021 р. за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 1 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2022 р. по 31.12.2022 р. за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2023 р. по 19.05.2023 р. за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 р. позов задоволено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 р. та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідач вважає, що для проведення перерахунку грошового забезпечення, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з 01.01.2020 р. по 19.05.2023 р. законних підстав у відповідача немає.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу цивільного захисту в Національному університеті цивільного захисту України на посаді начальника навчальної пожежно-рятувальної частини, та 13.03.2025 р. звільнений зі служби цивільного захисту, що підтверджується наказом №198 від 13.03.2025 р.
У період з 01.01.2020 р. по 19.05.2023 р. позивачу нараховувалося та виплачувалося грошове забезпечення, що вбачається з довідок, наявних в матеріалах справи.
За доводами позивача, в зазначений період відповідач здійснював йому нарахування та виплату грошового забезпечення, а також грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, а з урахування розміру прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01.2018 р.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, щодо виплати грошового забезпечення а також грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, у належному розмірі, звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з 01.01.2020 р. по 19.05.2023 р. у позивача виникло право на грошового забезпечення, складові якого розраховані шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (ч. 1 ст. 2 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-XII (в подальшому - Закон № 2232-ХІІ)).
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 за №2011-ХІІ (в подальшому - Закон №2011-ХІІ) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (ст. 2 Закону №2011-ХІІ).
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону 2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Тобто грошове забезпечення включає в себе усі, встановлені законом, надбавки, доплати та винагороди, передбачені під час проходження служби.
Відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 9 Закону 2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30.08.2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №704, якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, зокрема схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації згідно з додатком 7 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Згідно з п.п. 2, 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 (у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018 року "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (в подальшому - Постанова №103), грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відповідно до п.1 Постанови №103, перераховуються пенсії, призначені згідно із Законом України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб до 1 березня 2018 р. (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 1 березня 2018 р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Пунктом 6 Постанови №103 внесені зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 якої викладено в такій редакції: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Тобто, пунктом 4 Постанови №704 (у редакції Постанови №103) при встановленні правила обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу застосовано такий показник як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р.".
Отже, станом на 01.03.2018 р. пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
29.01.2020 р. Шостий апеляційний адміністративний суд своєю постановою у справі № 826/6453/18 визнав протиправним та скасував пункт 6 Постанови № 103, який вносив зміни в п. 4 Постанови № 704.
Таким чином, з дня набрання чинності постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 діє редакція п. 4 постанови №704, яка була чинною до внесення вказаних змін, тобто з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Отже, з 29.01.2020 р. відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 р.
Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 р. в справі № 826/9052/18 було викладено висновки про необхідність зобов'язання Кабінету Міністрів України скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 стосовно внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, що додатково свідчить про неможливість застосування п. 4 Постанови № 704 в редакції Постанови № 103.
З 01.01.2020 р. положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
Встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що: статтею 7 Закону України від 07.12.2017 р. № 2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" визначено, що станом на 01.01.2018 р. прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 1762 грн.; статтею 7 Закону України від 14.11.2019 р. № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" передбачено, що станом на 01.01.2020 р. прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює 2102 грн.; статтею 7 Закону України від 15.12.2020 № 1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено, що станом на 01.01.2021 р. прожитковий мінімум на одну працездатну особу - 2270 грн.; статтею 7 Закону України від 02.12.2021 № 1928-IX "Про Державний бюджет України на 2022 рік" встановлено, що станом на 01.01.2022 р. прожитковий мінімум на одну працездатну особу - 2481 грн. статтею 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік" встановлено, що станом на 01.01.2023 р. прожитковий мінімум на одну працездатну особу - 2481 грн.
Отже, з 29.01.2020 р. оклад за посадою та оклад за військовим званням повинен розраховуватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, який з 01.01.2020 р. було збільшено, внаслідок чого настала подія підвищення розміру винагороди за службу військовослужбовця.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ не втратила чинності і має вищу юридичну силу за положення п. 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін, внесених Постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704, відповідачем протиправно не здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача у період з 01.01.2020 р. по 19.05.2023 р. із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного календарного року.
Щодо позовних вимог в частині здійснення перерахунку позивачу грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018 р. суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Частиною 1 статті 10-1 Закону № 2011-XII, передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до п. 1 розд. ХХІІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (в подальшому - Порядок № 260), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Отже, виплата грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини у справі, щодо протиправного неврахування при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у 2020-2023 роках розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на січень відповідного року, як розрахункової величини, суд апеляційної інстанції зазначає, що виплата позивачу грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, без урахування відповідної величини є протиправною, у зв'язку із чим позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим вимоги апеляційної скарги відповідача не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Національного університету цивільного захисту України залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 в справі № 520/11389/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді О.А. Спаскін В.А. Калиновський