Провадження № 11-кп/803/3284/25 Справа № 209/4548/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
14 жовтня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого, судді-доповідача ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
захисника (в режимі відеоконференції) ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 02 жовтня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 263 КК України, -
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати оскаржену ухвалу слідчого судді, постановити нову ухвалу, якою застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за місцем дислокації військової частини або визначити альтернативний розмір застави у 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, зазначає, що оскаржена ухвала є незаконною та невмотивованою, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Вказує, що висновки суду першої інстанції про наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, спростовуються відомостями про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який є військовослужбовцем та має позитивну характеристику з місця служби, має місце реєстрації та сім?ю. Сам факт відкриття кримінального провадження не дає підстав вважати, що особа і в подальшому може вчиняти кримінальні правопорушення.
Зазначає, що при продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою судом було визначено альтернативну заставу у розмірі 65 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не враховує майновий та сімейний стан обвинуваченого, та додатково призводить до порушення прав останнього.
Вважає, що прокурором у клопотанні про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не наведено обґрунтованих підстав, які б підтверджувалися доказами, що ризики, які були враховані при обранні запобіжного заходу на досудовому розслідуванні та при судовому розгляді справи, протягом часу тримання ОСОБА_7 під вартою не зменшились, або з?явились нові ризики, які унеможливлюють застосування альтернативного запобіжного заходу, що залишилось поза увагою суду першої інстанції.
Вказує, що зазначені факти свідчать про те, що твердження суду щодо наявності ризиків у даному кримінальному провадженню, є надуманими та безпідставними, натомість обставини справи у сукупності вказують на можливість застосування альтернативного запобіжного заходу, - застави, або зміну запобіжного заходу на домашній арешт за місцем дислокації військової частини.
Зазначає, що у межах даного кримінального провадження прокурором не доведено, а судом в оскарженій ухвалі не встановлено та не обґрунтовано належним чином існування будь-якого з ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, з урахуванням особливостей даного кримінального провадження та особи обвинуваченого.
Оскарженою ухвалою Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 02 жовтня 2025 року продовжено строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 22.00 години 29 листопада 2025 року включно.
Одночасно визначено ОСОБА_7 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави для забезпечення виконання обов'язків, визначених КПК України, у розмірі 65 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що станосить 196 820 (сто дев'яносто шість тисяч вісімсот двадцять) гривень.
Обґрунтовуючи своє рішення, слідчий суддя зазначив, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст 296 КК України, за яке може бути призначено покарання у вигляді позбавленням волі на строк від трьох до семи років, та у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, за яке може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до семи років, а відтак одночасно обвинувачується у вчиненні двох тяжких злочинів в період воєнного часу. Наявність в нього сталих соціальних зв?язків не підтверджується, а відтак останній може, побоюючись покарання у разі доведеності його вини, переховуватися від суду, оскільки він обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення в період іспитового строку та є раніше неодноразово судимим.
Також обставини справи дають підстави вважати, що в подальшому ОСОБА_7 може впливати на потерпілих з метою зміни їх показань в даному кримінальному провадженні, оскільки останньому відомі місця їх проживання.
Заслухавши суддю-доповідача; захисника, який підтримав доводи апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні з викладених у ній підстав; дослідивши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що остання не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, згідно із ч. 1 ст. 183 КПК України запобіжний захід у виді тримання під вартою є винятковим і застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язані встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
• наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
• наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий або прокурор;
• недостатність застосування більш м'яких запобіжних засобів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно із вимогами ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою окрім відомостей, зазначених у ст. 184 КПК України, має містити:
• виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився, або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;
• виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції при продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання ОСОБА_7 під вартою цих вимог закону дотримався.
Як встановлено апеляційним судом, на розгляді Дніпровського районного суду міста Кам'янського перебуває кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 263 КК України, у межах якого судом було в порядку ст. 331 КПК України розглянуто клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, яке оскарженою ухвалою задоволене.
Вирішуючи порушене прокурором питання, суд першої інстанції дослідив відомості, з якими закон пов'язує можливість подальшого тримання ОСОБА_7 під вартою, та обґрунтовано дійшов висновку про існування обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали.
Також судом встановлено, що процесуальні ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не зменшились і виправдовують тримання обвинуваченого під вартою.
Перевіривши з урахуванням доводів апеляційних скарг представлені матеріали, колегія суддів дійшла висновку про доведеність викладених в клопотанні обставин, які зумовлюють продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання ОСОБА_7 під вартою.
Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.2004 р. у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», для вирішення питання про обрання запобіжного заходу факти, що викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеню, необхідного для засудження або навіть пред'явлення обвинувачення, а згідно рішення Європейського суду з прав людини від 30.08.1998 р. у справі «Кемпбелл та Хартлі проти Сполученого Королівства» наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або відомостей, на підставі яких об'єктивний спостерігач зробив би висновок, що дана особа могла б скоїти злочин. Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 14.03.1984 у справі «Феррарі-Браво проти Італії», зазначено, що не можна ставити питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому і має тримання під вартою.
Як вбачається з наданих матеріалів, обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень є достатньою для продовження запобіжного заходу мірою підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, які в своїй сукупності вказують на вірогідну причетність останнього до інкримінованих правопорушень.
Необхідно зазначити, що на даному етапі провадження суд не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати під час вирішення кримінального обвинувачення по суті, зокрема оцінювати докази з точки зору їх допустимості і достатності для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчинені кримінальних правопорушень. Суд на підставі сукупності отриманих доказів повинен визначити лише, чи є причетність особи до вчинення злочину вірогідною та достатньою для продовження запобіжного заходу.
В даному випадку, на переконання колегії суддів, обвинувачення не є вочевидь безпідставним, а причетність обвинуваченого ОСОБА_7 до вчинення інкримінованих йому злочинів є достатньо вірогідною для вирішення питання про продовження запобіжного заходу.
Також є правильними висновки суду щодо наявності відносно ОСОБА_7 ризику з числа передбачених ст. 177 КПК України у виді переховування від органів досудового розслідування та суду.
В контексті практики ЄСПЛ ризик втечі має оцінюватись у розрізі чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Відносно ОСОБА_7 існує обґрунтоване обвинувачення у скоєні двох кримінальних правопорушень, а саме останній обвинувачується у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, із застосуванням предмета, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, а також у носінні, зберіганні, придбанні вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської) без передбаченого законом дозволу, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.
Обидва інкримінованих йому кримінальних правопорушення є тяжкими злочинами, за кожне із яких передбачене суворе покарання у виді позбавлення волі на тривалий строк. Крім того, ОСОБА_7 інкриміноване вчинення вказаних злочинів у період іспитового строку за попереднім вироком суду, яким йому призначене покарання у виді позбавлення волі строком на п'ять років, а відтак у випадку визнання його винуватим остаточне покарання буде йому призначене за правилами ст. 71 КК України у виді безальтернативного позбавлення волі на тривалий строк, з реальним його відбуванням, що з високою ймовірністю може спонукати обвинуваченого до переховування від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
Наведені обставини свідчать про існування та особливу вагомість ризику переховування обвинуваченого.
Також колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про існування щодо ОСОБА_7 ризику незаконного впливу на потерпілих та свідків, оскільки фактичні обставини інкримінованих йому діянь, - зухвалі хуліганські дії, пов'язані із застосуванням нелегальної автоматичної вогнепальної зброї, з якої здійснювалися постріли у бік потерпілих, кількість та номенклатура вогнепальної зброї та боєприпасів, виявлених за місцем його проживання, - вказують на те, що останній є особою рішучою, схильною до застосування насильства, зневажливо ставиться до суспільства та встановлених у ньому правил, життя та здоров'я інших людей. При цьому ОСОБА_7 знайомий із потерпілими та свідками, обізнаний про місце їх проживання.
Про існування та вагомість ризику вчинення іншого кримінального правопорушення свідчить як характер дій ОСОБА_7 у межах вчинення інкримінованих йому діянь, так і те, що останній раніше неодноразово судимий та обвинувачується у вчиненні нових кримінальних правопорушень під час іспитового строку за попереднім вироком суду.
Відтак твердження захисника про відсутність ризиків, передбачених статтею 177 КПК, та відсутність підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою слід визнати необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам кримінального провадження.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини розширила дію гарантій частини 4 статті 5 Конвенції, яка зокрема згідно з доктриною Суду Конвенція вимагає періодичного перегляду тривалого тримання.
Так, аби відповідати вимогам Конвенції, такий перегляд повинен дотримуватись як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства і, більше того, здійснюватись згідно з метою статті п'ятої Конвенції, тобто для захисту особи від свавілля. Остання вимога означає не тільки, що компетентний суд повинен приймати рішення «швидко», але також, що такі рішення мають прийматися з розумними інтервалами (рішення Herczegfalvy v.Austria, 1992 р.).
Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).
Позбавлення свободи та особистої недоторканості має бути обґрунтованим. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим п. 1 ст. 5 (рішення у справі «Сташайтіс проти Литви» від 21.03.2002 р.(пп. 66-67).
Належить зазначити, що судом були належним чином враховані обставини, на які вказує захист, а саме позитивні характеризуючі відомості про особу обвинуваченого, тривалість тримання його під вартою, зменшення вагомості ризиків із плином часу, та встановлено оскарженою ухвалою альтернативну заставу у розмірі, меншому від максимального для злочинів відповідного ступеня тяжкості.
Доводи апелянта стосовно надмірності розміру призначеної ОСОБА_7 застави, що дорівнює 196 820, 00 (сто дев'яносто шість тисяч вісімсот двадцять) грн. 00 коп., колегія суддів вважає безпідставними, оскільки висновки суду про необхідність визначення саме такого розміру застави ґрунтуються на відомостях про фактичні обставини вчинення кримінальних правопорушень та особу обвинуваченого.
Згідно ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Положеннями ч. 5 ст. 182 КПК України визначено, що застава щодо особи, підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні тяжкого злочину, визначається у розмірі від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на нього обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Аналізуючи наведені обставини, колегія суддів, погоджуючись з думкою слідчого судді, вважає, що встановлені щодо обвинуваченого ризики з числа передбачених ст. 177 КПК України, з урахуванням відомостей про його особу та обставини вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, є виключно вагомими та не можуть бути усунуті у менш обтяжливий спосіб, ніж продовження тримання його під вартою, з визначенням розміру альтернативної застави на рівні 196 820, 00 (сто дев'яносто шість тисяч вісімсот двадцять) грн. 00 коп.
Доводи апеляційної скарги таких висновків не спростовують, оскільки вони не містять нових відомостей, істотних для питання, що вирішується, та полягають у тенденційній переоцінці обставин, які були відомі суду першої інстанції та враховані достатньою мірою.
Будь-яких істотних порушень кримінального процесуального закону при постановленні зазначеної ухвали судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому, за наслідками апеляційного розгляду колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу захисника - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді - залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 02 жовтня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 263 КК України, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
_____________________ _______________________ _____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4