Провадження № 22-ц/803/9095/25 Справа № 175/6890/24 Суддя у 1-й інстанції - Бойко О. М. Доповідач - Макаров М. О.
21 жовтня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Єлізаренко І.А., Свистунової О.В.
при секретарі - Пікос А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2025 року та додаткове рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення безпідставно набутих грошових коштів та зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про стягнення матеріальної та моральної шкоди, -
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.
Позов мотивовано тим, що 09 квітня 2018 року, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , досягнуто згоди стосовно умов попереднього договору купівлі-продажу житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , який має назву «Розписка».
Вважає, що цей документ має вважатись попереднім договором купівлі-продажу житлового будинку, згідно якого, зокрема визначено, що оплата за цим договором буде здійснюватися частинами шляхом внесення коштів на банківську картку відповідача, а переоформлення права власності на житловий будинок здійснюється після повної сплати суми за рахунок обох сторін у розмірі 50% для кожної.
Положеннями попереднього договору також передбачено обов?язок відповідача підготувати всі необхідні документи до моменту продажу.
На думку позивача, відповідач безпосередньо у змісті попереднього договору підтвердила отримання від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 5600,00 грн. в якості попередньої оплати за цим попереднім договором.
В подальшому, з метою виконання умов попереднього договору, ОСОБА_1 на банківську картку (рахунок) ОСОБА_2 сплачено грошові кошти у розмірі:
- 12 червня 2018 року, сума 5600,00 грн.; - 10 липня 2018 року, сума 5700,00 грн.; - 11 серпня 2018 року, сума 5650,00 грн.; - 13 вересня 2018 року, сума 5650,00 грн.; - 11 жовтня 2018 року, сума 6167,01 грн.; - 11 листопада 2018 року, сума 6350,00 грн.; - 11 грудня 2018 року, сума 6485,41 грн.; - 19 січня 2019 року, сума 6700,00 грн.; - 23 січня 2019 року, сума 150,00 грн.;- 21 лютого 2019 року, сума 6505,31 грн.; - 23 березня 2019 року, сума 5650,00 грн.; - 20 квітня 2019 року, сума 5970,00 грн.; - 21 травня 2019 року, сума 5999,85 грн.; - 22 червня 2019 року, сума 5999,85 грн.; - 20 липня 2019 року, сума 5999,85 грн.; - 21 вересня 2019 року, сума 7000,00 грн.; - 20 жовтня 2019 року, сума 6999,82 грн.; - 22 січня 2020 року, сума 5650,00 грн.; - 06 вересня 2023 року, сума 5000,00 грн.; - 04 жовтня 2023 року, сума 5000,00 грн.; - 11 листопада 2023 року, сума 4000,00 грн.
Позивач ОСОБА_3 стверджує, що сплата вказаних грошових коштів на банківську картку (рахунок) відповідача підтверджується дублікатами чеків, копії яких додані до позову.
Отже, з метою виконання умов попереднього договору позивач сплатив відповідачу грошові кошти у розмірі 123827,10 грн., а саме: - 5600,00 грн. згідно підтвердження, яка вказано відповідачем у змісті попереднього договору; - 118227,10 грн. на банківську картку (рахунок) відповідача. Нотаріальне посвідчення угоди між сторонами не проводилось.
У зв'язку з зазначеним, просить суд стягнути з позивачки на його користь безпідставно набуті нею кошти у розмірі 123827,10 грн. та судові витрати.
У липні 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом, за яким просила стягнути з ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 147 704,83 грн., а також моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн.
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 є власницею житлового будинку, що находиться в АДРЕСА_1 .
Вищезазначений будинок знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 1221411000:03:003:0030, площею 0,25 га.
ОСОБА_2 планувала продати вищезазначений будинок та земельну ділянку. До неї з метою купівлі продажу мого домоволодіння звернувся
Відповідач зі своєю дружиною, але оскільки в них не було коштів, то вони попросили розстрочити оплату до 25 квітня 2024 року.
Укладати нотаріально попередній договір купівлі - продажу вони не захотіли тому було надано ОСОБА_2 5600 грн., про що складено розписку від 09 квітня 2018 року.
09 квітня 2018 року сторони домовились про те, що після оплати 15000 доларів США вони оформлять договір купівлі-продажу житлового будинку.
ОСОБА_2 стверджує, що вони із ОСОБА_1 домовилися, що до 25 квітня 2024 року Позивач перерахує всі кошти за будинок кожного місяця з 25 по 30 число.
Не виконання умов домовленості між сторонами, на думку ОСОБА_2 призвело до її упущеної вигоди.
ОСОБА_2 , стверджує, що неодноразово зверталася до ОСОБА_1 з проханням звільнити будинок, проте, ОСОБА_1 наніс їй під час сварки легкі тілесні ушкодження, а тому ОСОБА_2 хоче стягнути додаткову й моральну шкоду.
Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2025 року у задоволенні первісного та зустрічного позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що первісні та зустрічні позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними.
Додатковим рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2025 року клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Бут Наталії Вікторівни про стягнення судових витрат на правничу допомогу - задоволено частково та стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати понесенні на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Додаткове рішення суду мотивовано тим, що оскільки за первісним позовом ОСОБА_2 є відповідачкою та у задоволенні позову до неї відмовлено суд вважав за доцільне стягнути з ОСОБА_1 судові витрати у вигляді професійно-правничої допомоги у розмірі 10 000,00 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення та додаткове рішення скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити первісний позов в повному обсязі, у разі задоволення апеляційної скарги додаткове рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні клопотання про стягнення судових витрат на правничу допомогу відмовити, у разі відмови у задоволенні апеляційної скарги додаткове рішення скасувати та ухвалити нове, яким зменшити стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат на професійну правничу допомогу до 3000,00 грн., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення та додаткове рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконними та необґрунтованими.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_2 є власницею житлового будинку, що находиться в АДРЕСА_1 .
Вищезазначений будинок знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 1221411000:03:003:0030, площею 0,25 га.
ОСОБА_2 планувала продати вищезазначений будинок та земельну ділянку. До неї з метою купівлі продажу домоволодіння звернувся
ОСОБА_1 зі своєю дружиною, але оскільки в них не було коштів, то вони попросили розстрочити оплату до 25 квітня 2024 року.
Укладати нотаріально попередній договір купівлі - продажу вони не захотіли тому було надано ОСОБА_2 5600 грн., про що складено розписку від 09 квітня 2018 року.
ОСОБА_1 вважає, що ця розписка має вважатись попереднім договором купівлі-продажу житлового будинку.
Проте, попереднього договору купівлі-продажу між ними не укладалося. Було зазначено умови начебто попереднього договору, але в розписці, що не відповідає розумінню та правовим нормам укладання попереднього договору купівлі-продажу не вказано, що ці кошти та угода укладаються з метою попереднього укладання договору купівлі-продажу нерухомості.
Позивач надав банківські виписки в період з 12 червня 2018 року кожного місяця до 20 жовтня 2019 року, потім три місяці прострочки, оплата 22 січня 2020 року, потім 3 роки 8 місяців не оплачував, проплатив 3 місяці до 11 листопада 2023 року і перестав, тобто ніяких домовленостей не було дотримано, а також Позивач фактично проживав в будинку, користувався ним.
ОСОБА_2 заявила вимогу про стягнення на її користь з ОСОБА_1 матеріальної шкоди у розмірі 144000,00 грн., які на думку ОСОБА_2 є збитками, а саме упущеною вигодою.
Цю упущену вигоду ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що з 09 квітня 2018 по 25 квітня 2024 ОСОБА_1 безоплатно проживав у її домоволодінні, а вона за цей період мала б змогу отримати дохід від здачі в оренду її домоволодіння.
Отже, для стягнення 144 000,00 грн. упущеної вигоди (матеріальної шкоди) ОСОБА_2 має довести наявність: шкоди протиправної поведінки (яка призвела до існування шкоди), причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов?язання (відсутній обов?язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів, тоді як ОСОБА_3 фактично проживав в будинку, користувався ним та не заперечує цього факту.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суду першої інстанції виходив з того, що для стягнення 144 000,00 грн. упущеної вигоди (матеріальної шкоди) ОСОБА_2 має довести наявність: шкоди протиправної поведінки (яка призвела до існування шкоди), причинний зв?язок між шкодою та протиправною поведінкою. Проте, ОСОБА_2 не подала до суду докази, які б підтверджували, що ОСОБА_1 проживав у домоволодінні ОСОБА_2 протиправно. Проживання у домоволодінні ОСОБА_2 було з відома та за згоди останньої. З дослідження паспорта ОСОБА_1 вбачається, що він мав зареєстроване місце проживання у домоволодінні ОСОБА_2 , а така реєстрація могла бути здійснена лише за згодою ОСОБА_2 . Отже, протиправна поведінка ОСОБА_1 , яка б призвела до упущеної вигоди, ОСОБА_2 не доведена.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 635 Цивільного кодексу України попереднім є договір, сторони якого зобов?язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором/ Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Попередній договір щодо купівлі-продажу об?єкта незавершеного будівництва або майбутнього об?єкта нерухомості підлягає нотаріальному посвідченню.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4)відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Відповідно до ч. 1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Верховний Суд в постанові від 30 серпня 2018 року по справі № 334/2517/16-ц зазначає, що майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Частиною 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Набуття однією із сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.
Тобто, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно позивачу.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Доводи апеляційної скарги про незаконність рішення суду, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки позивачем на підтвердження своїх позовних вимог не надано жодних належних та достатніх доказів безпідставного отримання коштів відповідачем.
Вірно встановивши, що попереднього договору купівлі-продажу між сторонами не укладено, умови начебто попереднього договору були зазначені в розписці, що не відповідає розумінню та правовим нормам укладання попереднього договору купівлі-продажу, також не вказано, що ці кошти та угода укладалися з метою попереднього укладання договору.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Дослідивши зібрані у справі докази окремо й в їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні первісних позовних вимог, оскільки жоден із наданих позивачем документів не підтверджує доводи, які він зазначив у позові.
Приведені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Рішення суду в частині відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог не оскаржувалось, а отже не було предметом апеляційного розгляду.
Що стосується додаткового рішення, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до вимог частин 1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Статтею 60 ЦПК України встановлено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Згідно зі ст. 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання ) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Частинами 1-3 статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження розміру понесених витрат на правову допомогу, представниця ОСОБА_2 - адвокат Бут Н.В. надала до клопотання: копію договору про надання правничої допомоги №15 від 28 червня 2024 року; копію додаткової угоди №1 до договору №15 від 28 червня 2024 року; копії квитанцій до прибуткового касового ордера; копію акту виконаних робіт за договором про надання правничої допомоги.
Так, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що вказано у ч. 6 ст. 137 ЦПК України.
З вище викладено вбачається, що суд вправі зменшувати розмір витрат на правову допомогу, але лише в разі подання іншою стороною клопотання про їх неспівмірність. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29 березня 2018 року, у справі № 907/357/16).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги обставини справи, норми права, наявні в матеріалах справи докази щодо підтвердження витрат на правничу допомогу, керуючись нормами ст. 141 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги щодо скасування додаткового рішення суду першої інстанції, оскільки суд першої інстанції з врахуванням співмірності з складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг, витраченим ним часом, участю адвоката у судових засіданнях, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви та зменшення витрат на правову допомогу до 10000 грн.
З вищевикладеного вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного додаткового рішення не допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, висновки суду стосуються лише питання стягнення судових витрат за надання правничої допомоги адвокатом, які не були вирішені судом при ухваленні рішення по суті розглянутих позовних вимог, яким відмовлено у задоволенні позову, а тому суд відповідно до вимог закону при відмові у задоволенні позову стягнув судові витрати з позивача на користь відповідача додатковим рішенням.
Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми, що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.
Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині та додаткове рішення суду залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2025 року та додаткове рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 21 жовтня 2025 року.
Повний текст судового рішення складено 23 жовтня 2025 року.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді І.А. Єлізаренко
О.В. Свистунова