Провадження № 11-сс/803/1933/25 Справа № 202/866/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
22 жовтня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
адвокатів ОСОБА_7
ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції)
ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції)
власника майна ОСОБА_10 (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_10 , на ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпра від 25 вересня 2025 року про арешт майна у кримінального провадження № 42024040000000431, -
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.
Ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 вересня 2025 року частково задоволено клопотання слідчого та накладено арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1448606380000, автомобіль Toyota Camry д.н.з. НОМЕР_1 , дата реєстрації 06.08.2023, шляхом заборони на його відчуження. В задоволенні іншої частини клопотання відмовлено.
Мотивуючи ухвалене рішення, слідчий суддя послався на те, що підозрюваний ОСОБА_10 має у своїй власності цінне рухоме та нерухоме майно, а також придбане у шлюбі, яке є спільним майном подружжя, зокрема: квартира за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1448606380000; автомобіль Toyota Camry, д.н.з. НОМЕР_1 , дата реєстрації 06.08.2023, власник ОСОБА_11 , належний користувач ОСОБА_10 , що підтверджується Реєстраційною карткою ТЗ та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта. Санкцією ч. 5 ст. 191 КК України визначено обов'язкове додаткове покарання конфіскація майна.
Зазначає, що аналіз норми КПК України, а також встановлених судом обставин кримінального провадження, того, що ОСОБА_10 було повідомлено про підозру у вчиненні, зокрема, кримінального правопорушення, за яке передбачене додаткове покарання у виді конфіскації майна, дають підстави для висновку про необхідність накладення арешту на належне йому майно, із забороною відчужувати ним, з метою забезпечення конфіскації майна як додаткового виду покарання.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі адвокат просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою в задоволенні клопотання слідчого відмовити.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що в клопотанні зазначено мету накладення арешту на майно - відповідність критеріям, наведеним у ст. 98 КПК України. При цьому, стороною обвинувачення не надано жодного доказу того, що автомобіль та квартира є речовим доказом. Слідчий суддя взагалі не перевірив підстави для арешту майна.
Зазначає, що у даному кримінальному провадженні відсутня обґрунтована підозра у вчиненні ОСОБА_10 інкримінованих кримінальних правопорушень.
Позиції учасників судового провадження.
ОСОБА_12 та його адвокати підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити.
Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Мотиви апеляційного суду.
Заслухавши доповідь судді, доводи учасників провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання слідчим суддею вимог ст.ст. 132, 170, 171, 172, 173 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності є непорушним.
Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності. У відповідності до вимог ст.16 КПК України, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення ухваленого в порядку, передбаченому КПК України.
Як органом досудового розслідування, так і слідчим суддею зазначених вимог закону не було дотримано в повному обсязі.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Кримінальний процесуальний закон покладає обов'язок на слідчого суддю перевірити чи відповідає клопотання про арешт вимогам закону, заслухати ініціатора подання клопотання та прокурора на предмет обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження обставин, викладених у клопотанні.
Однак, розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, слідчий суддя не перевірив усіх обов'язкових складових, з якими закон пов'язує застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження.
Так, апеляційний суд звертається до аргументів клопотання та правової кваліфікації даного кримінального провадження, заявленого у клопотанні, що є вирішальним задля з'ясування питання про відповідність заявленого для накладення арешту майна критеріям речового доказу.
З матеріалів кримінального провадження встановлено, що в провадженні СУ ГУНП в Дніпропетровської області знаходиться кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42024040000000431 за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366, ч. 5 ст. 191 КК України.
Аналізуючи клопотання прокурора та додані до нього матеріали, колегія суддів констатує недоведеність органом досудового розслідування необхідності застосування інституту арешту майна в даному кримінальному провадженні.
Звертаючись до суду з клопотанням, прокурор визначив метою накладення арешту на вилучене майно - збереження речового доказу, оскільки воно може бути засобом та знаряддям злочину, містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Таким чином, прокурор просить накласти арешт з підстав, передбачених п.п. 1, ч. 2 ст. 170 КПК України.
Встановленню підстави та мети накладення арешту на майно передує з'ясування питання відповідності майна, яке пропонується до арешту визначеним ст. 98 КПК України критеріям речового доказу.
В свою чергу, зміст поданого клопотання не містить посилання на те, що ОСОБА_10 набув власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1448606380000, автомобіль Toyota Camry д.н.з. НОМЕР_1 , дата реєстрації 06.08.2023 за грошові кошти одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Таким чином, зміст клопотання з зазначеною кваліфікацією не відображає відомостей, за яких, у їх логічному взаємозв'язку, можна дійти висновку щодо відношення вилученого у ОСОБА_10 до обставин, які є предметом розслідування у даному кримінальному провадженні.
Крім того, слід зазначити, що слідчий суддя взагалі вийшов за межі клопотання прокурора, оскільки підставою накладення арешту на вказане в клопотанні майно вказав забезпечення конфіскації майна як додаткового виду покарання.
З урахування вищенаведеного, апеляційний суд приходить до переконання, що прокурором в клопотанні та в судовому засіданні не доведено обставини, передбачені п. 1 ч. 2 ст. 172 КПК України.
Відповідно до ст. 173 КПК України слідчий суддя зобов'язаний врахувати розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для третіх осіб.
З огляду на зазначені законодавчі вимоги апеляційний суд вважає, що накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1448606380000, автомобіль Toyota Camry д.н.з. НОМЕР_1 , дата реєстрації 06.08.2023, не виправдовують розумність та співрозмірність обмеження права власності ОСОБА_11 завданням кримінального провадження.
За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що на день розгляду слідчим суддею клопотання та апеляційного перегляду ухвали слідчого судді, прокурор не довів факту існування підстав для застосування до майна ОСОБА_11 обмежувальних заходів, та не довів необхідність такого арешту.
З урахуванням наведеного, покладені в основу оскарженої ухвали слідчого судді мотиви, що стали підставою для задоволення клопотання прокурора, апеляційний суд визнає необґрунтованими, а ухвалу слідчого судді такою, що не відповідає вимогам кримінального процесуального закону.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
З огляду на зазначене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала слідчого судді скасуванню з прийняттям нової ухвали про відмову в задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 419, 422 КПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_10 , - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 вересня 2025 року про арешт майна у кримінального провадження № 42024040000000431 - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою в задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1448606380000, автомобіль Toyota Camry д.н.з. НОМЕР_1 , дата реєстрації 06.08.2023 - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4