Провадження № 22-ц/803/7875/25 Справа № 185/3021/25 Суддя у 1-й інстанції - Бондаренко В. М. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
22 жовтня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Космачевської Т.В., Халаджи О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №185/3021/25 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров'я, за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2025 року, ухвалене у складі судді Бондаренко В.М., -
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Повалій О.В. звернулась до суду з позовом до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров'я.
В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що позивач працював у відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» у шкідливих умовах і отримав професійне захворювання.
Зазначає, що висновком МСЕК йому первинно, а потім повторно з 01 січня 2025 року до 01 січня 2026 року, встановлено 60 відсотків втрати професійної працездатності за профзахворювання, з визначенням 3 групи інвалідності.
У зв'язку з чим просила стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, 245 000 грн. без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я 120 000 грн., без відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів. В задоволені решти вимог відмовлено. Вирішено питання про судовий збір.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» - адвокат Тюлькіна О.О. подала апеляційну скаргу, в якій вважає, дане рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням чинного законодавства України, постановленим без врахування всіх фактичних обставин справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом невірно застосовано норми процесуального і матеріального права, не в повному обсязі з'ясовані обставини, що мають значення для правильного вирішення цивільного спору та надана невірна оцінка доказам по справі.
Вказує, що судом першої інстанції при вирішенні спору не взято до уваги, що відсоток втрати проф. працездатності не встановлено безстроково, а отже спеціалістами МСЕК вбачається стабільність стану здоров'я позивача без змін (в т.ч. без погіршень).
Зазначає, що судом першої інстанції при вирішенні спору не взято до уваги, що на фізичні страждання позивача можуть впливати і інші хвороби, що не є професійними, що виключає всі обставини на які посилається позивач у своїй позовній заяві.
Посилається на позицію Верховного Суду, що викладена у постанові від 24 грудня 2021 року по справі №132/3057/18 про відшкодування моральної шкоди завданої каліцтвом на виробництві, якою визначено, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до встановлення наявних захворювань крім професійних з обов'язковим доведенням позивачем, що його стан здоров'я, є виключно наслідком отриманої травми/захворювання.
Вказує, що у документах, наданих позивачем відсутні будь-які докази вини відповідача у негативних змінах у психологічному / психічному здоров'ї позивача (негативних проявів, таких як: психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, тривога, дратівливість, почуття страху, поганий сон та інші прояви, на які посилається позивач у позовній заяві) та причинно-наслідкового зв'язку таких наслідків із діянням (діями/бездіяльністю) відповідача.
Зазначає, що відповідно до п.16 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 28 листопада 2018 року однією із причин виникнення професійного захворювання є не постійне використання позивачем ЗІЗ.
Звертає увагу суду апеляційної інстанції на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №210/5258/16 (провадження №14-463цс18) в пункті 64 якого зазначено, що Закону, який би передбачав можливість встановлення факту завдання моральної шкоди потерпілому від нещасного випадку на виробництві лише на підставі висновку МСЕК, немає та не було.
Зауважує, що всупереч цьому та принципу змагальності сторін, судом першої інстанції весь тягар доказування покладено виключно на відповідача, а твердження позивача, який на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси дією або бездіяльністю відповідача визнано встановленими та доведеними лише на підставі довідок МСЕК (які не містять жодної інформації про негативні зміни у психічному/ психологічному стані здоров'я позивача, тому не є належними та допустимими доказами заявлених позовних вимог) за результатами огляду позивача.
Також зазначає, що судом першої інстанції не з'ясовано відповідно до яких доказів визначено, що відповідач не виконав вимоги статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155.
Судом першої інстанції не з'ясовано чи звертався позивач до органів здійснюючих контроль із забезпечення працівників належними умовами праці щодо фіксації неналежних умов праці та чи були з боку позивача відмови від виконання трудових обов'язків у зв'язку з незабезпеченням належних умов праці, як це визначено ст.153 КЗпП України.
Судом першої інстанції не з'ясовано, якими доказами підтверджується факт наявності: нормальних життєвих зв'язків позивача до встановлення ступеню втрати працездатності та їх втрати після встановлення втрати професійної працездатності.
Судом першої інстанції не з'ясовано які додаткові зусилля для організації свого життя докладає позивач та якими доказами це підтверджується, а також за якими саме хворобами. А отже - неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а недоведені обставин, що мають значення для справи, суд першої інстанції визнав встановленими при прийнятті рішення у справі без належного дотримання матеріального та процесуального права.
Зауважує, що стягненню підлягає суми відшкодування моральної шкоди із урахуванням утримання податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Таким чином, вважає, що Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у справі №185/3021/25, порушив вимоги п.п.3-5 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у редакції від 27 лютого 2009 року, ст.81 ЦПК України та виніс неправомірне рішення на користь позивача про стягнення з відповідача 120 000 грн.
Просив, рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2025 року змінити, зменшивши розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача внаслідок ушкодження здоров'я до 60 000 грн.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Повалій О.В. скориставшись своїм правом, подала відзив на апеляційну скаргу, в якому не погоджується із позицією відповідача, викладеною у скарзі та вважає рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2025 року по справі № 185/3021/25, законним та обґрунтованим.
Зазначає, що заподіяна позивачу моральна шкода полягає у тому, що внаслідок хронічного професійного захворювання порушено та порушуються нормальні життєві зв'язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. З моменту отримання хронічного професійного захворювання, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок хронічного професійного захворювання, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію. Отже, факт моральних страждань є очевидним і не потребує доказуванню іншими засобами доказування.
Вказує, що у виникненні в позивача хронічних професійних захворювань наявна вина відповідача, так як згідно п. 18 акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 17 листопада 2023 року встановлено, що причинами виникнення професійного захворювання є: - Важкість праці: зовнішнє фізичне динамічне навантаження, при загальному навантаженні (за участю м'язів рук. тулуба, ніг) становить - 44334,75 кг/м; маса вантажу, що постійно підіймається та перемішується вручну - 38,85 кг; величина статичного навантаження за зміну при утриманні вантажу докладанні зусиль, двома руками становить - 93240,00 кг/с, за участю м'язів корпуса та ніг становить - 46620.00 кг/с: періодичне перебування у вимушеній позі 36,60% часу зміни. нахили тулуба (вимушені, більше 30°) - 276 разів за зміну; переміщення у просторі (переходи. обумовлені технологічним процесом, протягом зміни становить - 5,3 км. Хімічні фактори: концентрація вуглецю пилу: інші копалини вуглецю і вуглепородний пил з вмістом вільного SiO2 від 5 до 10% в повітрі робочої зони становить 35,463 мг/м*, при ГДК - 4 мг/м. відповідно до вимог «Гігієнічних регламентів хімічних речовин у повітрі робочої зони». затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 липня 2020 року № 1596. - Фізичні фактори: еквівалентний рівень шуму - 83 дБА. Тобто відповідачем як роботодавцем допущено перевищення встановлених норм дії шкідливих факторів на працівника.
Зауважує, що хронічне професійне захворювання, втрата професійної працездатності позивача настали, оскільки в тому числі і відповідач як роботодавець, не забезпечив створення нешкідливих та небезпечних умов праці, а тому в даному випадку наявна і вина відповідача як працедавця. Отже, даний факт є належним та достатнім для встановлення наявності вини відповідача у вчинених ним правопорушеннях та підлягає відшкодуванню спричиненої працівникові моральної шкоди, завданої внаслідок хронічного професійного захворювання у зв'язку із незабезпеченням безпечних та здорових умов праці.
Також зауважує, що позивачем надано переконливі та змістовні роз'яснення, в чому саме полягає заподіяна йому моральна шкода, а надані позивачем докази повною мірою підтверджують, що ушкодження здоров'я позивачем і отримання професійного захворювання відбулося при виконанні ним трудових обов'язків у шкідливих умовах, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, вільно спілкуватися, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя.
Вважає, що суми, стягнуті з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди у зв'язку із заподіянням шкоди життю та здоров'ю на виробництві не підлягають оподаткуванню.
У зв'язку з чим, просить рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2025 року у справі №185/3021/25 залишити без змін, та апеляційну скаргу ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» - без задоволення.
Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з'явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги і відзиву, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.
Так, судом першої інстанції встановлено, що згідно із записами у трудовій книжці та акту за формою П-4 ОСОБА_1 має трудовий стаж в умовах впливу шкідливих факторів, працюючи у відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», 25 років 5 місяців.
17 листопада 2022 року ОСОБА_1 був звільнений відповідачем з посади гірника підземного ВСП «Шахтоуправління Першотравенське» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», за власним бажанням, у зв'язку з виходом на пенсію (ст.38 КЗпП України).
17 листопада 2023 начальником Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Тригубенком В.О. затверджено акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (форма П-4) у ОСОБА_1 , з якого вбачається, що комісія 17 листопада 2023 року провела розслідування причини виникнення хронічного професійного захворювання у позивача та встановила діагноз: 1) радикулопатія поперекова-крижова L5-S1 та шийна С6,С7 з вираженим порушенням біомеханіки хребта, стійким больовим і м'язово-тонічними синдромами, периферичним нейросудинним синдромом, часто рецидивуючий перебіг з нейродистрофічними проявами у вигляді: двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднані з періартрозом ліктьових і колінних суглобів (ПФ другого ступеня) М54.1, М17-19; 2) хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії), група А. ЛН першого-другого ступеня, код J44, J43.8; 3) хронічна двобічна сенсоневральна (нейросенсорна) приглухуватість третього ступеня (з помірним зниженням слуху), код Н 90.3.
Цим же актом встановлено обставини виникнення хронічного професійного захворювання: тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу. Підземні умови праці в гірничих виробках не дозволяють досягнути гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин в повітрі робочої зони, гранично-допустимих рівнів шуму, допустимих параметрів показників важкості праці.
Причини виникнення професійного захворювання. Важкість праці: зовнішнє фізичне динамічне навантаження при загальному навантаженні за участю м'язів рук, тулуба, ніг становить - 44 334,75 кг/м; маса вантажу, що постійно підіймається та переміщується вручну -38,85% кг; величина статистичного навантаження за зміну при утриманні вантажу, докладанні зусиль двома руками становить - 93 240,00 кг/с, за участю м'язів корпусу та ніг становить - 46620,00 кг/с; періодичне перебування у вимушеній позі 36,60% часу зміни, нахили тулуба (вимушені, більше 30 гр) - 276 разів за зміну; переміщення у просторі по горизонталі протягом зміни - 5,3 км. Хімічні фактори: концентрація вуглецю пилу: інші копалини вуглецю і вуглепородні пили з вмістом SiО2 від 5% до 10,0% в повітрі робочої зони в 35,463 мг/м3, при нормі - 4 мг/м3 відповідно до вимог «Гігієнічних регламентів хімічних речовин у повітрі робочої зони», затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 липня 2020 року № 1596. Фізичні фактори: еквівалентний рівень шуму 83 дБА.
Особи, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи: не встановлені.
Згідно довідки Міжрайонної профпатологічної МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги, серії 12 ААА, № 131799 від 21 грудня 2023 року ОСОБА_1 первинно, з 13 грудня 2023 року до 01 січня 2025 року, встановлено 3 групу інвалідності, а також 60 % втрати професійної працездатності сукупно, у тому числі: 40 % - радикулопатія з ДПП; 10% - ХОЗЛ; 10% - туговухість. Рекомендовано медикаментозне та санаторне лікування.
Згідно Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 153/25/95/В, рішенням комісії № 153/25/95/Р від 29 січня 2025 року встановлено повторно ОСОБА_1 з 01 січня 2025 року до 01 січня 2026 року - ІІІ групу інвалідності, а також 60% втрати професійної працездатності за основним діагнозом: М 54.10 - радикулопатія, множинні відділи хребта (п. 17 Витягу).
Надані представником позивача письмові докази є належними, оскільки містять інформацію щодо предмета доказування. Копії письмових доказів засвідчені належним чином представником позивача.
Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з наявності порушення права позивача на безпечні та здорові умови праці, що призвело до виникнення професійних захворювань та обмеження працездатності. Тому наявні підстави для відшкодування роботодавцем заподіяної працівнику моральної шкоди.
З урахуванням принципів розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності, необхідність постійного лікування та реабілітації, наявність вимушених змін у житті позивача у зв'язку з ушкодженням здоров'я, суд за результатами розгляду справи вважав за необхідне визначити розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 120 000 грн., що на переконання суду відповідатиме характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив і які переживатиме надалі через ушкодження здоров'я.
Колегія суддів в цілому погоджується з висновком суду, щодо обов'язку відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду, спричинену втратою позивачем здоров'я на виробництві.
Між тим, рішення суду першої інстанції оскаржується відповідачем в частині визначеного судом розміру компенсації моральної шкоди, та містить доводи щодо оподаткування сум стягнутої моральної шкоди у зв'язку із заподіянням шкоди життю та здоров'ю на виробництві.
Відповідно до ст.43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
У ст.16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Відповідно до вимог ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.
Згода позивача на працю в тяжких умовах праці, не знімає обов'язку та відповідальності з відповідача за забезпечення належних умов праці.
Статтею 160 КЗпП України передбачено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника.
Стаття 173 КЗпП України передбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до ст.237-1 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодуванню моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника.
При цьому презюмується обов'язок власника на створення належних, безпечних, здорових умов праці, слідкування за їх дотриманням усіма працівниками та відповідальність за шкоду, завдану особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі №225/4242/21).
Нормою ст.23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
В даному випадку професійне захворювання пов'язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).
У відповідності до ст.4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
Суд першої інстанції правильно виходив із того, що надані позивачем письмові докази є належними і допустимими, оскільки містять інформацію щодо предмета доказування.
Встановлено, що актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 17 листопада 2023 року за формою П-4, де зазначено, що професійне захворювання виникло, зокрема, внаслідок тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу на організм робочого, недосконалість технології, підземні умови праці в гірничих виробках.
Згідно довідки Міжрайонної профпатологічної МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги, серії 12 ААА, № 131799 від 21.12.2023 року ОСОБА_1 первинно, з 13.12.2023 до 01.01.2025, встановлено 3 групу інвалідності, а також 60 % втрати професійної працездатності сукупно, у тому числі: 40 % - радикулопатія з ДПП; 10% - ХОЗЛ; 10% - туговухість. Рекомендовано медикаментозне та санаторне лікування.
Згідно Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 153/25/95/В, рішенням комісії № 153/25/95/Р від 29.01.2025 встановлено повторно ОСОБА_1 з 01.01.2025 до 01.01.2026 - ІІІ групу інвалідності, а також 60% втрати професійної працездатності за основним діагнозом: М 54.10 - радикулопатія, множинні відділи хребта (п. 17 Витягу).
Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з дня первинного встановлення йому висновком МСЕК стійкої втрати працездатності.
Надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров'я відбулося при виконанні ним трудових обов'язків, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, він вимушений систематично отримувати медичну допомогу, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і відповідач повинен її відшкодувати.
Визначаючи розмір моральної шкоди, судом першої інстанції було враховано роз'яснення наведені в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, та взято до уваги конкретні обставини по справі, глибину і ступінь його моральних страждань, пов'язаних з фізичним станом здоров'я, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідків, що настали.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Таким чином, судом вірно встановлено порушення ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивача професійного захворювання, а тому саме на роботодавця покладається обов'язок з відшкодування завданої моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості та з урахуванням інших, встановлених судом обставин. Зокрема, враховано характер отриманого позивачем професійного захворювання, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 60%, який при переогляді залишився незмінний, стан здоров'я потерпілого і неможливість його відновлення, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для організації свого життя.
Правова позиція з приводу застосування принципів розумності, виваженості та справедливості при визначені розміру моральної шкоди викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі 197/42/20.
Враховуючи наведене, а також те, що професійне захворювання ОСОБА_1 виникло під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов'язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдало йому моральних страждань, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення в цій частині ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для його зміни в частині визначеного судом розміру відшкодування моральної шкоди відсутні.
Доводи відповідача про те, що ушкодження здоров'я позивача відбулось саме внаслідок його дій, а також щодо відсутності правових підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди, з врахуванням того, що підприємство щорічно виділяє фінансування на виконання заходів з охорони та безпеки праці працівників, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції.
Доводи відповідача, що судом першої інстанції не було належним чином встановлено наслідків та обсягу спричинених позивачу моральних страждань з урахуванням ступеня вини відповідача, не знайшли свого підтвердження і спростовуються доказами, що містяться в матеріалах справи, зводяться до не згоди позивача із судовим рішенням.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів відхиляє наведені вище доводи апеляційної скарги відповідача, оскільки визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди в повній мірі відповідає критеріям виваженості і справедливості з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, вимог закону та висновків суду касаційної інстанції по аналогічним справам.
Разом з тим, відповідач в апеляційній скарзі просив рішення суду змінити, зменшивши стягнуту на користь позивача суму моральної шкоди «з утриманням податків та інших обов'язкових платежів».
Колегія суддів, щодо стягнення сум з урахуванням/без урахування податків, зазначає наступне.
В своїй постанові від 21 травня 2025 рокуу справі №235/3143/24 (провадження №61-14246св24) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив: «Суди стягнули з ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» на користь позивача суму моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров'я, вказали в резолютивній частині рішення про стягнення цієї суми «без утримання податків та інших обов'язкових платежів», та одним з ключових питань в касаційній скарзі є питання щодо об'єкта та порядку оподаткування, наявності (відсутності) у сторін цивільного спору податкового обов'язку у зв'язку зі стягненням судовим рішенням грошових коштів на користь позивача.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом (стаття 1 ЦК України).
Касаційний суд вже вказував, що для цивільних відносин властиві такі критерії, завдяки яким відносини є цивільними: юридична рівність, вільне волевиявлення, майнова самостійність їх учасників. Натомість публічні відносини мають інші, повністю протилежні характеристики. Законодавець не передбачив у статті 1 ЦК України можливості застосування до регулювання цивільних відносин норм публічних законів (див. постанову Верховного Суду в складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2025 року в справі №638/7132/15-ц (провадження №61-18013свп23)).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 265 ЦПК України рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.
У резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (частина п'ята статті 265 ЦПК України).
Отже, цивільно-процесуальним законодавством на рівні імперативних норм врегульовано зміст резолютивної частини судового рішення.
Згідно з частиною сьомою статті 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині рішення суду вказується, зокрема про порядок і строк виконання рішення.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові від 05 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц (провадження №14-463цс18)при зміні судових рішень в частині стягнення моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я Великою Палатою Верховного Суду не вказано в резолютивній частині про необхідність утримання (неутримання) з присудженої суми установлених законодавством України податків і зборів.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі №363/3965/15 вказано, що «доводи касаційної скарги про неврахування судом положень податкового законодавства колегія суддів відхиляє, оскільки податкові зобов'язання сторін, які виникають у зв'язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, встановлюються не судом, а визначені податковим законодавством України».
Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2024 року у справі № 759/212/20.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду вже зауважувала, що тлумачення статті 265 ЦПК України дає підстави для висновку, що її положення не містять імперативної вказівки щодо додаткової деталізації суми, яка на підставі рішення суду підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, із вказівкою про утримання податків та інших обов'язкових платежів (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі №461/2729/22 (провадження №61-10834сво22)).
Цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного суду від 13 лютого 2019 року у справі №130/1001/17 (провадження №51-7588км18), від 18 січня 2021 року у справі №Б-23/75-02 (н.р.Б-7346/2-19), від 29 вересня 2021 року у справі №166/1222/20 (провадження №61-9003св21), від 17 січня 2024 року в справі №932/9029/23 (провадження №61-16072 св 23), від 19 лютого 2024 року в справі №932/3602/22 (провадження №61-7598св23)).
Тому Верховний Суд зауважує, що обов'язки сторін у сфері оподаткування, які виникають у зв'язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, суд не встановлює.
При цьому касаційний суд враховує, що механізми забезпечення єдності судової практики полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №130/1001/17, від 18 січня 2021 року у справі №Б-23/75-02, від 29 вересня 2021 року у справі №166/1222/20).
Обміркувавши викладене, касаційний суд підкреслює: проявом розумності є те, що у ЦК України, як основному регуляторі цивільних відносин, визначення розміру грошової компенсації моральної шкоди не пов'язується з вирішенням питання про розмір податків, зборів чи інших обов'язкових платежів. Очевидно, що для контролю сплати податків, зборів чи інших обов'язкових платежів в публічному праві існують відповідні механізми, які зовсім не пов'язані із визначенням розміру грошової компенсації моральної шкоди; цивільний суд за позовом про стягнення грошової компенсації моральної шкоди відповідно до статті 23 ЦК України вирішує цивільний спір, а не визначає, розмір та порядок сплати податків, зборів чи інших обов'язкових платежів; можливість вирішення цивільного позову про стягнення грошової компенсації моральної шкоди не потребує залучення до участі у такій справі Верховної Ради України та/або Державної податкової служби України; правовідносини з нарахування, утримання та перерахування податків, зборів чи інших обов'язкових платежів знаходяться у площині публічних (податкових) відносин, а тому суд при вирішенні позову про стягнення грошової компенсації моральної шкоди відповідно до статті 23 ЦК України не вирішує питання про податки, збори чи інші обов'язкові платежі. У статті 265 ЦПК України немає імперативної вказівки на необхідність додаткової деталізації у рішенні суду грошової компенсації моральної шкоди із розміром сплати податків, зборів чи інших обов'язкових платежів.
З урахуванням викладеного: (1) необґрунтованим є вирішення судами у цій цивільній справі питань щодо податків, зборів чи інших обов'язкових платежів та визначення в резолютивній частині рішення порядку його виконання про стягнення цієї суми «без утримання податків та інших обов'язкових платежів».
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що деталізація в рішенні суду в даній справі питання, пов'язаного з оподаткуванням стягнутої суми матеріальної компенсації моральних страждань позивача є зайвою.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу позивача слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення змінити в частині оподаткування суми стягнутої на відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає вимогам ст.263 ЦПК України.
Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на прийняте колегією суддів рішення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» задовольнити частково.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2025 року - змінити.
Абзац другий резолютивної частини рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2025 року викласти у наступній редакції: «Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (код ЄДРПОУ 00178353) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням його здоров'я, 120 000 (сто двадцять тисяч) грн. 00 коп.».
В іншій частині залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повний текст постанови складено 22.10.2025 року
Головуючий суддя О.В.Агєєв