Апеляційне провадження № 22-ц/824/14282/2025
Справа № 381/1546/25
Іменем України
22 жовтня 2025 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 13 червня 2025 року, ухвалене у складі судді Анапріюк С.П. в м. Фастів у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
В березні 2025 року АТ «Акцент-Банк» звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № АВН0СТ155101645255390886 від 19 лютого 2022 року в розмірі 42657,12 грн. станом на 24 березня 2025 року, яка складається з 19063,76 грн. загального залишку заборгованості за кредитом, 23593,36 грн. загального залишку заборгованості за відсотками, а також судовий збір в розмірі 2422,40 грн.
Позов обґрунтовував тим, що 19 лютого 2022 року, будучи клієнтом банку, позичальник уклав з банком кредитний договір № АВН0СТ155101645255390886 щодо надання кредиту в розмірі 20000 грн. строком на 40 місяців, тобто до 18 червня 2025 року, зі сплатою процентів у розмірі 75,00 щорічно та комісії в розмірі 0,00 грн. Кредитний договір складається із заяви клієнта та графіку погашення кредиту. Кредитний договір підписано боржником за допомогою електронного підпису, використання якого погоджено сторонами в анкеті-заяві про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку (заяві на погодження використання електронного підпису). Станом на 24 березня 2025 року заборгованість відповідача за даним кредитним договором складала суму в розмірі 42657,12 грн., яка складається з 19063,76 грн. загального залишку заборгованості за кредитом, 23593,36 грн. загального залишку заборгованості за відсотками.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 13 червня 2025 року в позові відмовлено.
Позивач АТ «Акцент-Банк», не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив скасувати рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 13 червня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, покласти на відповідача судові витрати.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, наводив зміст ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 62, 63 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75, правові висновки Верховного Суду в постановах від 30 листопада 2022 року в справі № 214/6975/15-ц, від 25 листопада 2022 року в справі № 1512/2-214/11, від 21 вересня 2022 року в справі № 381/1647/21 та інших про те, що виписка по рахунку клієнта є документом, який підтверджує факт видачі коштів клієнта, так як є тим документом, який відповідає законодавству про фінансовий облік та фінансову звітність, а тому може бути належним та допустимим доказом, який підтверджує наявну заборгованість позичальника.
Вказував, що надані позивачем виписки по рахункам позичальника по даній справі відповідають вимогам Положення № 75 та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», містять необхідні реквізити та є належними і допустимими доказами по справі. Також виписки по рахункам та розрахунок заборгованості свідчать про тривале виконання зобов'язань за кредитним договором позичальником і активне користування кредитом, що вчергове підтверджує отримання позичальником кредиту та наявну заборгованість.
Вказував, що договір підписано боржником за допомогою електронного підпису, і що свою згоду на використання електронного підпису відповідачем надано у анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку.
Наводив зміст ст. 6, 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», п. 14, 29 Положення про застосування електронного підпису та електронної печатки, затвердженого постановою Правління НБУ № 78, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», ст. 207 ЦК України, п. 3 - 9 Положення про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України, затвердженого постановою Правління НБУ від 13 грудня 2019 року № 151.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.
Відмовляючи АТ «Акцент-Банк» у позові про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив із його недоведеності та необґрунтованості, оскільки позивачем не доведено укладення договору на вказаних ним у позові умовах, наявність у відповідача заборгованості за вказаним договором кредиту у розмірі, зазначеному у позові та наданих до позову документах.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи таке.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що в 2021 році ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк», у якій проставленням власноруч свого підпису під цією анкетою-заявою підтвердив, що ця анкета-заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг АТ «А-Банк» між ним та АТ «А-Банк» становлять договір про надання банківських послуг, умови якого йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення. Просив вважати наведений зразок його цифрового підпису або його аналог обов'язковим при здійсненні операцій за всіма рахунками, які відкриті або будуть відкриті йому в банку, визнав, що електронний підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях. Підтвердив, що всі наступні правочини (у тому числі підписання договорів, угод листів, повідомлень) можуть вчинятися ним та/або банком з використанням електронного підпису. Засвідчив генерацію ключової пари з особистим ключем та відповідним йому електронним ключем НОМЕР_4, що буде використовуватись для накладення удосконаленого електронного підпису у мобільному додатку ABank24 з метою засвідчення його дій згідно з Умовами та правилами надання банківських послуг (а. с. 12).
На а. с. 13 - 14 наявна копія паспорту споживчого кредиту «Швидка готівка», з інформацією про основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформацією щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача; про порядок повернення кредиту та додатковою інформацією, а також з відміткою про те, що накладення електронного підпису ОСОБА_1 перевіряється за допомогою відкритого ключа НОМЕР_4, в графі «Підпис споживача».
19 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернувся до АТ «Альфа-Банк» із заявою про надання послуги «Швидка готівка» № АВН0СТ155101645255390886, у якій просив надати йому в АТ «А-Банк» кредит за послугою «Швидка готівка» на наступних умовах: вид кредиту - послуга «Швидка готівка», тип кредиту - кредит строковий, мета отримання кредиту - придбання товару/здійснення платежу/оплата послуг, сума кредиту - 20000 грн., строк кредиту - 36 місяців з 19 лютого 2022 року по 18 лютого 2025 року включно, процентна ставка (фіксована) - 75 % на рік, комісія за надання фінансового інструменту - 0,00 грн., розмір щомісячного платежу - 1419,31 грн., номер платіжної картки, що є доступом до поточного рахунку, на який зараховується сума кредиту НОМЕР_3, загальна сума до повернення з урахуванням суми кредиту, відсотків та комісій становить 51095,50 грн., погашення заборгованості за кредитом здійснюється шляхом зарахування коштів на рахунок НОМЕР_1 . Підписанням цієї заяви ОСОБА_1 підтвердив та погодився, що до укладання цієї угоди ознайомився з актуальними Умовами та правилами надання банківських послуг АТ «А-Банк», що розміщені за посиланням www.a-bank.com.ua/terms, та до укладення цієї угоди ознайомлений з інформацією, яка розміщується на веб-сайті та доступна за посиланням www.a-bank.com.ua в повному об'ємі у відповідності до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Підтвердив, що ця заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, паспортом споживчого кредиту, таблицею обчислення загальної вартості кредиту становлять договір. Отримав їх примірники, вони йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення (а. с. 15 - 16).
На останній сторінці заяви наявна відмітка про те, що накладення електронного підпису ОСОБА_1 перевіряється за допомого відкритого ключа НОМЕР_4 (а. с. 16).
На а. с. 17 наявна копія таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, із відміткою про те, що накладення електронного підпису ОСОБА_1 перевіряється за допомого відкритого ключа НОМЕР_4.
На а. с. 18 знаходиться протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного цифрового підпису, назва файлу без підпису 0000001543082731.pdf, підписувач ОСОБА_1 , час підпису 19 лютого 2022 року.
Позивачем складено розрахунок заборгованості за договором № АВН0СТ155101645255390886 від 19 лютого 2022 року, станом на 24 березня 2025 року, згідно якого загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) - 19063,76 грн., загальний залишок заборгованості за процентами - 23593,36 грн. (а. с. 19 - 20).
На а. с. 21 знаходиться копія меморіального ордеру від 19 лютого 2022 року, у якому зазначено платника ОСОБА_1 (дебет рахунку № НОМЕР_2 ), отримувача Онлайн кеш-кредит (кредит рахунку № UA973077700000029096829041040), в розмірі 20000 грн., призначення платежу - видача кредиту згідно договору № АВН0СТ155101645255390886 від 19 лютого 2022 року. Графи підписів не заповнені, штамп банку не проставлений.
На а. с. 22 - 25 знаходиться складений на бланку А-Банк документ під назвою «Виписка по кредиту», підписаний головою правління банку, у якому зазначено особисті дані ОСОБА_1 , реквізити кредитного договору (№ АВН0СТ155101645255390886 від 19 лютого 2022 року), період (19 лютого 2022 року - 23 березня 2025 року), заборгованість станом на 23 березня 2025 року (42657,12 грн.). Графа «Тіло кредиту, грн.» за весь період наданих відомостей не заповнена.
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.
За змістом ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до частини 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є зокрема змагальність сторін та диспозитивність.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов'язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Вирішуючи даний позов, суд першої інстанції вірно визначився з тим, що суд має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог стало підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, адже зазначені позивачем обставини ґрунтуються на припущеннях.
Так, судом першої інстанції досліджено докази, надані позивачем на підтвердження укладення з відповідачем кредитного договору на умовах, зазначених у позові, та видачі кредитних коштів, зокрема розрахунок заборгованості за договором, копію Анкети-заяви відповідача про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк», копію паспорта громадянина України на ім'я відповідача, паспорт споживчого кредиту «Швидка готівка», заяву про надання послуги «Швидка готівка», виписку по кредиту, та зроблено обґрунтований висновок, не спростований доводами апеляційної скарги, що ці докази не підтверджують умов кредитування та розміру заборгованості, з огляду на таке.
Суд першої інстанції вірно встановив, що згідно з останнім абзацом п. 18 про надання послуги «Швидка готівка», відповідач підтвердив, що він погоджується із тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, паспортом споживчого кредиту, таблицею обчислення загальної вартості кредиту становлять договір, проте до позовної заяви позивач не надав Умови та Правила надання банківських послуг, з якими ознайомлено відповідача до підписання цієї заяви.
Також суд першої інстанції встановив, і доводами апеляційної скарги цього не спростовано, що надані до позовної заяви документи не доводять належність відповідачу рахунку, на який за твердженням позивача перераховано кредитні кошти. Згідно заяви від 19 лютого 2022 року, сторони узгодили, що номер платіжної картки, що є доступом до поточного рахунку, на який зараховується сума кредиту НОМЕР_3, при цьому номеру рахунку в заяві не зазначено.
Судом першої інстанції звернуто увагу, і доводами апеляційної скарги цього не спростовано, що на підтвердження обставини надання відповідачу кредитних коштів позивач подав разом з позовом меморіальний ордер № TR.22068878.18033.65455 від 19 лютого 2022 року, згідно з відомостями якого проведено успішну транзакцію у розмірі 20000,00 грн., призначення платежу: видача кредиту згідно договором АВНОСТ155101645255390886 від 19 лютого 2022 року, водночас, в графі платник зазначено відповідача ОСОБА_1 , в графі отримувач АТ «А-БАНК», і вказана обставина свідчить про те, що цей меморіальний ордер не доводить надання відповідачу кредитних коштів у спірних правовідносинах.
Апеляційний суд погоджується з критичною оцінкою суду першої інстанції наданої позивачем в якості доказів виписки по кредиту, на належність та допустимість якої посилався в апеляційній скарзі банк, оскільки такий документ не є випискою по рахунку, тобто первинним документом, а внутрішнім документом, складеним самим позивачем, без посилань на інші документи, на підставі яких його було складено, а отже його зміст повністю залежить від дій самого банку, крім того, ця виписка суперечить іншим наявним в матеріалах справи доказам.
На суперечливість наданих позивачем доказів правомірно звернув увагу суд першої інстанції, зазначивши, що у графі «Тіло кредиту» цієї виписки по кредиту на дату 19 лютого 2022 року, а також за весь період наданих відомостей зазначено «0». Крім того, розрахунок заборгованості містить інформацію про часткове погашення відповідачем суми кредиту, натомість у виписці по кредиту ці відомості відсутні.
Суду не надана саме виписка по рахунку, яка є первинним документом та яка може бути належним доказом видачі кредитних коштів та розміру заборгованості за кредитним договором у розумінні висновків Верховного Суду.
Враховуючи вищевикладене, не є релевантними до спірних правовідносин та відхиляються апеляційним судом посилання позивача у апеляційній скарзі на правові висновки Верховного Суду в постановах від 30 листопада 2022 року в справі № 214/6975/15-ц, від 25 листопада 2022 року в справі № 1512/2-214/11, від 21 вересня 2022 року в справі № 381/1647/21 та інших про те, що виписка по рахунку клієнта є документом, який підтверджує факт видачі коштів клієнта, так як є тим документом, який відповідає законодавству про фінансовий облік та фінансову звітність, а тому може бути належним та допустимим доказом, який підтверджує наявну заборгованість позичальника.
Розрахунок заборгованості, на який посилався позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані банком в позовній заяві, а, отже, не є належним доказом наявності заборгованості. Зазначений розрахунок з зазначенням конкретного розміру заборгованості є документом, що створений самим позивачем, а, відтак, інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає банк.
В контексті вищевикладеного суд першої інстанції правильно врахував правові висновки Верховного Суду у постановах від 27 березня 2020 року у справі № 703/3063/18, від 14 липня 2021 року у справі № 641/2207/18 про те, що наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу.
Апеляційний суд також звертає увагу, що у позові банк повідомляв про укладення кредитного договору строком на 40 місяців, в той час як із наданих позивачем доказів вбачається, що за умовами заяви про надання послуги «Швидка готівка» відповідачу мав бути наданий кредит строком користування на 36 місяців, що додатково підтверджує необґрунтованість позову.
Таким чином, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, проаналізувавши всі доводи сторін, дослідивши та надавши правову оцінку всім зібраним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справах доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, що до позовної заяви позивач не довів обставини погодження сторонами всіх істотних умов договору, обставини щодо належності відповідачу вказаного у позові та додатках до нього рахунку, щодо перерахування кредитних коштів відповідачу, а також щодо обставин користування відповідачем кредиту та здійснення чи не здійснення ним погашення суми кредиту, в зв'язку з чим відмовив у позові з підстав його недоведеності та необґрунтованості.
Доводи апеляційної скарги, що договір підписано боржником за допомогою електронного підпису, і що свою згоду на використання електронного підпису відповідачем надано у анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, правильних висновків суду першої інстанції не спростовують та відхиляються апеляційним судом.
Апеляційний суд враховує, що значна частина апеляційної скарги містить цитування норм матеріального права, а саме ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 62, 63 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75, ст. 6, 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», п. 14, 29 Положення про застосування електронного підпису та електронної печатки, затвердженого постановою Правління НБУ № 78, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», ст. 207 ЦК України, п. 3 - 9 Положення про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України, затвердженого постановою Правління НБУ від 13 грудня 2019 року № 151, проте аргументів щодо того, яким чином, на думку позивача, судом першої інстанції було неправильно застосовано зазначені норми матеріального права, апеляційна скарга не містить.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом.
Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду в позові відмовлено, перерозподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційним судом не здійснюється.
Керуючись ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення.
Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 13 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді : Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.