20 жовтня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
секретаря судового засідання - ОСОБА_4
за участю:
прокурора - ОСОБА_5
адвоката - ОСОБА_6
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 15 липня 2025 року,-
Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора другого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про арешт майна та накладено арешт на майно, вилучене в ході обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на мобільний телефон марки IPhone 14 Pro.
Не погоджуючись з вказаним рішенням слідчого судді, адвокат ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 15 липня 2025 року, постановити нову ухвалу, якою відмовити в арешті майна.
Мотивуючи вимоги своєї апеляційної скарги, зазначає про те, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою, невмотивованою, а тому підлягає скасуванню.
Вказує, що власник майна ОСОБА_7 є діючим адвокатом. За місцем його проживання було здійснено обшук, в ході якого виявлено та незаконно вилучено зазначене вище майно - мобільний телефон IPhone 14 Pro Max, що містить у собі адвокатську таємницю.
При цьому, звертаючись з клопотанням прокурором не дотримано вимог ч. 2 ст. 162 КПК України та не надано жодних належних та допустимих доказів, що мобільний телефон містить у собі інформацію, яка може бути використана без порушення принципу збереження адвокатської таємниці. Відтак, такий арешт становитиме пряме втручання у професійну діяльність адвоката, що є неприпустимим відповідно до ст. 131-2 Конституції України, суперечить положенням ст. 8 Конвенції щодо права на повагу до приватного життя, листування та кореспонденції.
Крім того, на думку апелянта, наявність постанови слідчого про визнання майна речовим доказом не може бути беззаперечною підставою для арешту майна у разі відсутності розумних підозр вважати його доказом злочину.
При цьому, надані матеріали не містять доказів, що вилучені речі були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, були об'єктом кримінально протиправних дій, набуті кримінально протиправним шляхом.
Враховуючи, що розгляд справи проведено у відсутність власника майна, а копія оскаржуваної ухвали отримана лише 01.08.2025, відтак строк на апеляційне оскарження має бути поновлений.
Заслухавши доповідь судді, думку адвоката, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апелянтом не було пропущено строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 15 липня 2025 року з огляду на положення абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, а також його апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
З матеріалів провадження вбачається, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 1202500000000 від 22.06.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 209 КК України.
07.07.2025 прокурор другого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 звернувся до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва з клопотанням про арешт майна, вилученого в ході обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на мобільний телефон марки IPhone 14 Pro.
Ухвалою слідчого суддіПечерського районного суду міста Києва від 15 липня 2025 року клопотання задоволено.
Колегія суддів погоджується з таким висновком слідчого судді виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У рішенні по справі «Жушман проти України» № 13223/05 від 28.05.2009 р. зазначається - «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності».
Згідно положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року у справі "Смирнов проти Росії" було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
Також, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" судом наголошено на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див.також рішення у справі "Іатрідіс проти Греції"). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див.рішення у справі " Лемуан проти Франції", від 22 вересня 1994 року та "Кушоглу проти Болгарії" від 10 травня 2007 року).
Колегія суддів зазначає, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. Рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції"). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див. Рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства").
Відповідно до ч. 11 ст. 170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Відповідно до положень статті 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Частиною 3 ст. 170 КПК України встановлено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
При цьому, з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України повинно арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Також, арешт майна з підстав передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
З урахуванням цього слідчий суддя встановив належні правові підстави, передбачені ч.ч. 1, 2, 3 ст. 170 КПК України, для задоволення клопотання сторони обвинувачення та накладення арешту на вищевказане майно, що відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
На переконання колегії суддів, вимоги клопотання, на цій стадії досудового розслідування, виправдовують втручання у права і інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження, що чітко узгоджується з нормами ст. 170 КПК України.
З урахуванням вказаних обставин та з метою уникнення негативних наслідків, які можуть перешкодити проведенню всебічного та повного досудового розслідування, з метою запобігання можливості приховування, відчуження, використання вказаного майна в цьому кримінальному провадженні, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав щодо арешту цього майна, враховуючи можливість використання його як доказу у цьому кримінальному провадженні, наслідки арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
В свою чергу, у кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Поряд з цим, з матеріалів судового провадження вбачається, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 26 червня 2025 року надано дозвіл у цьому кримінальному провадженні на проведення обшуку квартири за місцем проживання ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_9 , з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, речей та документів, а саме:
-банківських документів (банківських карток, документів, на підставі яких, відповідно до вимог інструкцій Національного банку України, було відкрито рахунки зазначеним вище фізичним особам, що можуть бути причетні до вчинення злочинів; довіреностей на право користування (розпорядження) банківськими рахунками; заяв на зняття грошових коштів (переведення на рахунок); грошових чеків; доручень на отримання коштів; договорів щодо розрахунково-касового обслуговування та надання послуг «клієнт банк» з зазначенням місця встановлення, заявок на надання зазначеної послуги; ключів доступу до системи «клієнт банк», роздруківок руху коштів у т.ч. в електронному вигляді), документів, у т.ч в електронному вигляді, що стосуються криптовалютних адрес (гаманців), які були зареєстровані зазначеними вище фізичним особам, рух (вхідні та вихідні) транзакції цифрових активів по гаманцям вказаних вище осіб та копії документів, які надавались при реєстрації гаманців; грошових коштів, отриманих в результаті протиправної діяльності;
-термінали мобільного зв'язку, сім-картки, тримачі від сім-карток, інші засоби зв'язку, - якщо в їх пам'яті зберігається інформація, пов'язана з кримінальними правопорушеннями, що є предметом досудового розслідування в цьому кримінальному провадженні, та/або якщо доступ до них обмежується власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту;
-оптичні та інші носії інформації, у тому числі флеш-карти, меморі стіки, з'ємні флеш накопичувачі, жорсткі магнітні накопичувані та диски, комп'ютерна техніка та інше комп'ютерне устаткування - якщо в їх пам'яті зберігається інформація, пов'язана з кримінальними правопорушеннями, що є предметом досудового розслідування в цьому кримінальному провадженні, - шляхом копіювання такої інформації;
-документи, рукописні та чорнові записи, листування чи інші форми поштового обміну інформацією, блокноти, чеки, довіреностей, предмети, документи, договори та угоди, які стосуються обставин вчинення кримінального правопорушення.
Наявність такої ухвали обумовлює законність проведення обшуку за наведеною адресою, при цьому даним рішення слідчого судді надано прямий дозвіл на вилучення мобільних телефонів, а тому доводи апеляційної скарги про незаконність вилучення зазначеного майна є безпідставними.
Крім цього, відповідно до відомостей постанови старшого слідчого в ОВС Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_10 від 27.06.2025 вилучене в ході проведення обшуку майно визнано в кримінальному провадженні № 1202500000000 від 22.06.2025 речовими доказами.
Твердження апеляційної скарги про те, що вказане майно не відповідає критеріям речових доказів не заслуговують на увагу, оскільки встановлені стороною обвинувачення фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що це майно може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідають ознакам речових доказів, зазначеним у ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту як речових доказів з метою збереження.
Інші доводи, на які посилається в апеляційній скарзі адвокат також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки вони не спростовують правильність висновків зазначених в ній, а ґрунтуються лише на суб'єктивних оціночних судженнях, тобто без врахування об'єктивних відомостей.
Зважаючи на вищевикладене, враховуючи фактичні обставини кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що слідчий суддя суду першої інстанції, накладаючи арешт на вищевказане майно, діяв у спосіб і у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
Крім цього, істотних порушень норм КПК України, що можуть стати підставою для скасування ухвали слідчого судді не встановлено.
За таких обставин, оскаржувана ухвала слідчого судді, відповідно до вимог ст. 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 170-173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 15 липня 2025 року, якою задоволено клопотання прокурора другого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про арешт майна та накладено арешт на майно, вилучене в ході обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на мобільний телефон марки IPhone 14 Pro,- залишити без змін, а апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , - без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
_____________ _________________ _______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-сс/824/6194/2025 Категорія ст. 170 КПК України
Унікальний № 757/31908/25-к
Слідчий суддя суду 1-ї інстанції: ОСОБА_11
Доповідач: ОСОБА_1