Справа №753/15471/24 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/5449/2025 Суддя - доповідач - ОСОБА_2
Ухвала
Іменем України
16 жовтня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_6 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 28 серпня 2025 року,
за участю учасників кримінального провадження:
прокурора ( в режимі ВКЗ) ОСОБА_7 ,
захисника (в режимі ВКЗ) ОСОБА_8 ,
обвинуваченої ОСОБА_6 ,
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 28 серпня 2025 року продовжено застосований відносно обвинуваченої ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою до 26.10.2025 включно.
При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 суд врахував те, що остання обвинувачується у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину, при доведенні провини за який їй загрожує покарання від 15 років позбавлення волі до довічного ув'язнення з конфіскацією майна, особу обвинуваченої, її вік, стан здоров'я, те, що вона раніше не судима, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з середньою освітою, не заміжня, має на утриманні малолітню дитину, до затримання не працювала. Крім того, суд врахував підвищену суспільну небезпечність інкримінованого обвинуваченій злочину і суспільний резонанс, а також те, що злочин, у якому обвинувачується ОСОБА_6 , є злочином проти основ Національної безпеки України, та дійшов висновку про наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме - переховування від суду та продовження злочинної діяльності. Керуючись ч. 6 ст. 176 КПК України суд не визначав розмір застави, оскільки жоден із інших альтернативних запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, не в змозі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої та виконання нею процесуальних рішень суду.
Не погоджуючись з рішенням суду, обвинувачена ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на відсутність ризиків, які стали підставою для взяття її варту на початковій стадії розслідування. Усі ризики, які наводить сторона обвинувачення у своєму клопотанні, є безпідставними та неаргументовані прокурором. Натомість обвинувачена зазначає, що вона не має наміру ховатися від суду, а навпаки, активно приймає участь у всіх судових засіданнях.
Апелянт звертає увагу, що стороною обвинувачення не було враховано той факт, що вона на теперішній час не має у своєму розпорядженні жодних документів, так само і банківських карток, протягом тривалого часу (17 місяців) не працювала, доходів не отримувала, тож фізично не зможе пересуватися, як по території України, так і за її межами.
Також апелянт зазначає, що судом не враховано, що вона має сталі соціальні зв'язки, постійне місце проживання, має на утриманні малолітню дитину, яка потребує її присутності. Апелянт вважає недоведеним ризик впливу на свідків, так як у її провадженні свідки відсутні. Ризик щодо знищення доказів, на думку апелянта, є неаргументований, оскільки вона не в змозі спотворити нічого з матеріальних доказів, бо вони вже розглянуті у судових засіданнях.
Обвинувачена також вважає необґрунтованим ризик продовження злочинної діяльності. Апелянт стверджує, що обмеження, які будуть на неї покладені при застосуванні більш м'якого запобіжного заходу, можуть нівелювати усі безпідставні ризики, вказані прокурором.
Апелянт вказує, що суд не звернув увагу, що посилаючись на ст. ст. 3, 8, ч.ч. 1, 2 ст. 29, ч. 1 ст. 55, ч. 1 ст. 62, ч. 1 ст. 64 Конституції України, під час застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України є можливість за певних обставин, визначених ст. ст. 177, 178 КПК України застосувати заставу чи домашній арешт, як більш м'який запобіжний захід.
Також апелянт зауважує, що суд умисно затягує процес розгляду справи, не розглядаючи її по суті, а тільки продовжуючи строк тримання під вартою.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченої та її захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити з підстав наведених у ній, думку прокурора, який просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали суду, вивчивши надані судом першої інстанції матеріали провадження, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно із ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, в провадженні Дарницького районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадженнявнесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № № 42023110000000401 по обвинуваченню ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 111 КК України.
Прокурором заявлено клопотання про продовження щодо обвинуваченої ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів без визначення розміру застави.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали, судом першої інстанції при розгляді питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_6 зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримано та враховано всі обставини, за яких таке продовження можливе.
Так, судом першої інстанції, були заслухані пояснення прокурора, обвинувачених та їх захисників для з'ясування обставин, що мають значення при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, які в подальшому були оцінені судом першої інстанції в сукупності та стали підставою для прийняття рішення.
При розгляді питання про продовження строку тримання обвинуваченої ОСОБА_6 під вартою, суд першої інстанції належним чином дослідив всі обставини, які мають значення при вирішенні даного питання та правильно встановив, що продовжують існувати обґрунтовані ризики, передбачені п. 1, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, які на даний час виключають можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинуваченої на більш м'який.
Що стосується доводів апеляційної скарги обвинуваченої про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, то на переконання колегії суддів, вони є безпідставними з огляду на наступне.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
З урахуванням характеру висунутого ОСОБА_6 обвинувачення у вчиненніумисного особливо тяжкого злочину, за попередньою змовою групою осіб проти основ національної безпеки України, що в контексті повномасштабної збройної агресії рф свідчить про надзвичайно високий рівень суспільної небезпеки таких дій, тяжкість покарання, що їй загрожує у разі визнання винуватою в інкримінованому злочині, а саме від 15 років позбавлення волі до довічного ув'язнення з конфіскацією майна, а також враховуючи всі наявні в матеріалах провадження дані про особу обвинуваченої, яка раніше не судима, має зареєстроване місце проживання в Київській області, з середньою освітою, не заміжня, має на утриманні малолітню дитину, до затримання не працювала,колегія суддів вважає, що з метою уникнення кримінальної відповідальностіобвинувачена ОСОБА_6 може переховуватися від суду та продовжити вчинення кримінального правопорушення, вчиняючи дії у координації із особою матеріали відносно якої виділено в окреме провадження та представником спеціальних служб РФ, як з метою уникнення кримінальної відповідальності ними самими, так і з метою прикриття злочинної діяльності вказаних осіб, а скрутне матеріальне становище може бути додатковим стимулом до вчинення кримінальних правопорушень, такі ризики не зменшились і виправдовують подальше її тримання під вартою.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також зважає на практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Що стосується посилань обвинуваченої на наявність у неї постійного місця проживання та малолітньої дитини, що свідчить про міцність соціальних зв'язків, то колегія суддів зауважує, що дані обставини,зважаючи на обсяг обвинувачення, конкретні обставини кримінального правопорушення, які інкриміновано обвинуваченій, не є достатніми стримуючими факторами та не можуть свідчити про наявність таких соціальних зв'язків, які б в сукупності з усіма врахованими судом першої інстанції обставинами зменшували встановлені в ході судового розгляду провадження ризики, передбачені ст. 177 КПК України
Те, що, як зазначає обвинувачена, вона не має наміру переховуватись від суду, у її розпорядженні відсутні документи та банківські картки, доходів протягом тривалого часу не отримувала, неспроможні слугувати підтвердженням її належної процесуальної поведінки у кримінальному провадженні, яке наразі триває, а також жодним чином не дає достатніх підстав вважати, що обвинувачена ОСОБА_6 під загрозою можливого застосування покарання та покращення матеріального стану, не зможе здійснити дії, передбачені п.1, 5 ч.1 ст. 177 КПК України.
Щодо доводів обвинуваченої про відсутність ризиків впливу на свідків та знищення доказів, то колегією суддів вони не перевіряється, оскільки такі ризики, згідно із оскаржуваною ухвалою не було встановлено судом першої інстанції.
Посилання в апеляційній скарзі обвинуваченої ОСОБА_6 на те, що наведенні в клопотанні ризики є безпідставними та неаргументованими, колегія суддів вважає неспроможними, адже при вирішенні питання про обрання та продовження запобіжного заходу дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення. Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 відповідає вимогам ст. 184 КПК України та містить всі необхідні відомості, передбачені зазначеною нормою закону, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції об'єктивно встановлено існування обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченої ОСОБА_6 під вартою, оскільки прокурором доведено продовження існування ризиків, передбачених п.1, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, які на час розгляду питання про продовження строку тримання обвинуваченої під вартою жодним чином не зменшились і в сукупності з даними про її особу підтверджують на даному етапі провадження, потребу в подальшому триманні під вартою. З огляду на викладене, підстав вважати, що інші, менш суворі запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть забезпечити виконання обвинуваченою процесуальних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, колегія суддів не вбачає.
Таким чином, доводи апеляційної скарги обвинуваченої про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними.
Щодо доводів обвинуваченої про можливість визначення розміру застави, то колегія суддів зауважує, що продовжуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 суд першої інстанції, врахувавши підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, правильно прийняв рішення не визначати обвинуваченій розмір застави, враховуючи положення ст. 183 КПК України, яка наділяє суд дискреційними повноваженнями щодо питання стосовно застави під час дії воєнного стану у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 407 КК України.
Рішення суду першої інстанції прийнято на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, досліджено належним чином всі матеріали провадження та наведено в ухвалі мотиви, з яких прийнято відповідне рішення.
Будь - яких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегія суддів, не вбачає.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою, має забезпечити виконання обвинуваченою процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Керуючись ст.ст. 376, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 28 серпня 2025 року, в частині продовження застосованого щодо обвинуваченої ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 26.10.2025 включно, без визначення розміру застави - без змін.
Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
____________ _____________ _____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4