Справа № 11-cc/824/6623/2025 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1
Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2
Єдиний унікальний номер: № 757/36106/25-к
16 жовтня 2025 року місто Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючої судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційні скарги представників ОСОБА_6 - адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 08 серпня 2025 року,
за участю:
прокурора - ОСОБА_9 ,
представників - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 08.08.2025 року задоволено клопотання прокурора другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 та накладено арешт, на вилучене 16.07.2025 майно, під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
мобільний телефон «Apple iPhone», IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 з сім-картою оператора мобільного зв'язку з номером НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_6 .
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, представники ОСОБА_6 - адвокати ОСОБА_7 , ОСОБА_8 подали кожний окремо апеляційні скарги у яких просять скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 08.08.2025 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
Щодо пропуску строку на апеляційне оскарження представник ОСОБА_8 зазначає, що з копією оскаржуваного рішення представник ОСОБА_10 ознайомився 12.08.2025 року, а подана апеляційна скарга 18.08.2025 року.
Щодо пропуску строку на апеляційне оскарження представник ОСОБА_7 зазначає, що з копією резолютивної частини оскаржуваного рішення ознайомилася 08.08.2025 року, а подана апеляційна скарга 13.08.2025 року.
Представник ОСОБА_8 зазначає, що оскаржувана ухвала винесена без належних на те правових підстав, суперечить вимогам кримінально процесуального закону.
Матеріали долученні до клопотання про арешт майна містять інформацію, що ОСОБА_6 обіймає посаду заступника директора Корпорації «Артеріум», однак дане не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_6 хоча працює в Корпорації «Артеріум», проте на посаді менеджера.
Із доводів сторони обвинувачення, що ОСОБА_6 , як заступник директора причетна до дій із зниження податку на прибуток, взагалі не вбачається, які саме відомості в мобільному телефону можуть бути використанні як доказ безпосередньо в контексті проведення розслідування саме за ч.3 ст. 212 КК України.
Крім того, при наявності в матеріалах справи постанови про визнання речовими доказами, остання не може слугувати безумовною підставою для накладення арешту на майно.
Разом з тим, стороною обвинувачення пропущений строк для подачі клопотання про арешт тимчасово вилученого майна та слідчим суддею порушено строк його розгляду.
Представник ОСОБА_7 зазначає, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм кримінального процесуального законодавства.
Органом досудового розслідування не було надано відомостей про відповідність вилученого мобільного телефону, який належить ОСОБА_6 , критеріям, визначеним ст. 98 КПК України для речових доказів.
Припущення сторони обвинувачення про причетність ОСОБА_6 до здійснення будь-якої незаконної діяльності не ґрунтується на жодних доказах.
Заслухавши доповідь судді, доводи представників, які підтримали подані апеляційні скарги та просили їх задовольнити у повному обсязі, доводи прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг та просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, вивчивши матеріали судового провадження, та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, що Офісом Генерального прокурора здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 12023000000001827 від 29.09.2023 року.
16.07.2025 року на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10.07.2025 року у справі №757/32303/25-к в квартирі за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 проведено обшук.
30.07.2025 року прокурор другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 звернувся з клопотанням до Печерського районного суду міста Києва про накладення арешту, на вилучене 16.07.2025 майно, під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
мобільний телефон «Apple iPhone», IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 з сім-картою оператора мобільного зв'язку з номером НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_6 .
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 08.08.2025 року задоволено клопотання прокурора другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 та накладено арешт, на вилучене 16.07.2025 майно, під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
мобільний телефон «Apple iPhone», IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 з сім-картою оператора мобільного зв'язку з номером НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_6 .
Колегія суддів погоджується з таким висновком слідчого судді з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II).
Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52).
Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:
1)збереження речових доказів;
2)спеціальної конфіскації;
3)конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4)відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону.
При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на вищевказане майно, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт, зокрема з'ясувати правову підставу для арешту, що має бути викладена у клопотанні та відповідати вимогам закону.
Колегія суддів вбачає, що наведені в клопотанні доводи про накладення арешту на мобільний телефон, перевірялись судом першої інстанції, досліджено матеріали судового провадження, а також з'ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна і приходить до висновку, що вказаних доводів цілком достатньо для підтвердження наявності підстав накладення арешту на майно.
Прокурор повинен був зібрати та надати слідчому судді достатні на даному етапі досудового розслідування докази на підтвердження висновку про відповідність майна ознакам речових доказів.
Як вбачається зі змісту клопотання, прокурор зазначив обставини вчинення кримінальних правопорушень та надав достатню на його думку кількість доказів, що підтверджують необхідність у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, всупереч доводам апелянтів.
Вищевказане майно в рамках досудового розслідування може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Вказана позиція сторони обвинувачення логічно узгоджується з фактичними обставинами кримінального провадження та попередньою кваліфікацією вчинених кримінально-протиправних діянь.
Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як свідчать матеріали, надані до суду апеляційної інстанції, на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Що стосується доводів апелянтів стосовно пропуску стороною обвинувачення 48-годинного строку для звернення з клопотанням про накладення арешту на тимчасово вилучене майно, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Обшук було проведено 16.07.2025 року на території міста Києва. Одночасно, 16.07.2025 року також було проведено ще понад 40 (сорок) обшуків на території Львівської, Харківської та Київської областей. Після проведення обшуків слідчі групи слідчих проводили ряд інших слідчих дій у тому числі в інших регіонах та в рамках розслідування іншого кримінального провадження. Даний факт не давав можливості з об'єктивних причин у визначений строк в 48 годин підготувати відповідне клопотання, виготовити додатки до нього та звернутися з ним до суду.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що матеріали судового провадження переконливо свідчать про те, що майно, на яке слідчий просить накласти арешт, в рамках даного кримінального провадження, відповідає критеріям ч. 1 ст. 170 КПК України, оскільки стороною обвинувачення доведено його відповідність ознакам ст. 98 КПК України. Вказане в своїй сукупності слугує підставами для застосування обмежувальних заходів в даному кримінальному провадженні.
На підставі викладеного посилання апелянтів на те, що стороною обвинувачення не було доведено необхідність накладення арешту, є безпідставним, оскільки прокурором надано достатні на даній стадії кримінального провадження докази вважати, що майно на яке накладено арешт в даному кримінальному проваджені відповідає критеріям, зазначеним в ст. 170 КПК України. Вказане свідчить про правомірність висновку слідчого судді про необхідність накладення такого виду обтяження як арешт майна.
Слід зазначити, що у даному провадженні арешт майна накладено з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, що по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий захід забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
А тому доводи авторів апеляційних скарг про відсутність правових підстав для накладення арешту на майно, не є переконливими.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, апелянтами не надано та колегією суддів не встановлено.
При цьому, колегія суддів звертає увагу представників, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді не встановлено та не вбачаються такі і зі змісту апеляційних скарг.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги - залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 08 серпня 2025 року, якою задоволено клопотання прокурора другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 та накладено арешт, на вилучене 16.07.2025 майно, під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
мобільний телефон «Apple iPhone», IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 з сім-картою оператора мобільного зв'язку з номером НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_6 , - залишити без змін, а апеляційні скарги представників ОСОБА_6 - адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.
Ухвала апеляційного суду є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
__________________ ______________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3