Справа № 202/6966/24
Провадження № 2/202/641/2025
07 жовтня 2025 року м. Дніпро
Індустріальний районний суд міста Дніпра в складі головуючого судді Марченко Н.Ю. за участю секретаря судового засідання Мартинюк С.В., представника позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, орган опіки та піклування Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дітей з батьком та встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей батьком,
У травні 2024 позивач в особі свого представника - адвоката Дрофич Ю.В. звернувся з позовом, в якому зазначив, що він перебував у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_3 .
Мають двох малолітніх синів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після припинення стосунків із відповідачем у 2021 році виключно він займається вихованням, утриманням та розвитком їх дітей.
Діти зареєстровані та проживають разом із ним та іншими членами сім'ї за адресою: АДРЕСА_1 .
В свою чергу, відповідач зареєстрована та проживає окремо за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач не здійснює свої батьківські обов?язки стосовно дітей: не займається їх вихованням, не утримує, не турбується про їх здоров?я та розвиток.
Відповідач не має можливості утримувати дітей, окільки не працює та не має самостійного доходу.
Натомість він як батько сумлінно виховує, утримує дітей, слідкує за їх здоров?ям, піклується про них. Діти навчаються, активно розвиваються, відвідують гуртки.
Отже, ним створені найкращі умови для синів. Діти мають сильний психоемоційний зв?язок та прив?язаність до батька.
За цих підстав позивач просив визначити місце проживання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із ним за адресою: АДРЕСА_1 , встановивши факт їх перебування на самостійному вихованні та утриманні батька.
Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 06 червня 2024 року у справі було відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.
Під час підготовчого провадження представником позивача була подана заява про зміну предмета позову, в якій, посилаючись на те, що станом на теперішній час діти проживають з батьком за адресою: АДРЕСА_3 , просила визначити місце проживання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком та встановити факт їх самостійного виховання та утримання батьком.
Ухвалою суду від 21 листопада 2024 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради, який зобов'язано надати висновок по суті спору.
25 лютого 2025 року до суду надійшов висновок органу опіки та піклування адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради про доцільність визначення місця проживання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Ухвалою суду від 11 березня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Щербина (Гергіль) Ю.І. позов підтримала та наполягала на його задоволенні в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з?явилася, повідомлялася про розгляд справи шляхом оголошення на офіційному вебпорталі «Судова влада України», відзив на позов не надала.
Водночас згідно з висновком органу опіки та піклування відповідач повідомлена про розгляд цієї справи та не заперечує проти проживання синів із батьком.
Тому судом проведений розгляд справи у відсутності відповідача на підставі наявних у справі даних та доказів.
Представник органу опіки та піклування Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради надав заяву про розгляд справи без його участі.
Допитаний у судовому засіданні як свідок ОСОБА_6 пояснив, що позивач його рідний брат. Приблизно п'ять років ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживають окремо. Діти проживають з батьком, який їх самостійно виховує та утримує.
Допитаний у судовому засіданні як свідок ОСОБА_7 пояснив, що позивач його друг та сусід. Часто бачить позивача зі своїми дітьми, які проживають з ним. Між позивачем і його дітьми добрі відносини. ОСОБА_3 знає, але не бачить її. Вихованням дітей займається батько.
Суд, з?ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав:
Судом установлено, що сторони мають двох малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно з довідкою про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, а також витягами з Реєстру територіальної громади діти ОСОБА_4 і ОСОБА_5 зареєстровані з 15.04.2024 разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 .
Разом із тим, як зазначено в заяві позивача та висновку органу опіки та піклування на час розгляду справи позивач проживає з дітьми за адресою: АДРЕСА_3 .
Згідно з відомостями з Єдиного державного демографічного реєстру від 31.05.2024 відповідач ОСОБА_3 20.05.2024 року була знята з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно з висновком органу опіки та піклування Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради є доцільним визначення місця проживання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із батьком ОСОБА_2 .
При розгляді справи суд виходить із того, що відповідно до частини 1 та 2 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов?язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Отже, завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Порушення права пов?язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
Приватно-правовими нормами визначено обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача), зловживання матеріальними правами, обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу, сплив позовної давності.
Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 та від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21, а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев?ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) відзначено, що положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Статтею 160 СК України визначено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до частини 1 статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Наприклад, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23 зазначено, що за час перебування в шлюбі у сторін народилася дочка. Відповідач добровільно змінила місце свого проживання. Малолітня дитина проживає разом із батьком, а мати дитини не заперечує проти цього.
Таким чином Верховний Суд вважав, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вірно відмовив у задоволенні позову батька дитини про визначення місця проживання дочки разом із ним, так як ним не доведено, що його права порушені. А відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Жодну із цих дій відповідач не вчиняла.
Верховний Суд звертав увагу, що фактично спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання, а у справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися з дочкою.
З урахуванням наведеного, суди вірно виходили з того, що позивачем не доведено, що на час звернення до суду батька з позовом про визначення місця проживання дитини, яка фактично проживала і проживає разом із ним, порушені права позивача. Зазначення судом фрази «між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини» у цьому випадку свідчить про те, що права позивача не порушені, а не як підстава для закриття провадження у справі.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2025 року у справі № 755/15383/23 також зазначено, що малолітня дитина проживає разом із батьком, а мати дитини як на час подання позову, так і під час розгляду справи в суді не заперечувала проти цього, підтвердивши тим самим, що сторони дійшли домовленості щодо проживання доньки саме з позивачем. З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги, що мати та батько, які проживають окремо, дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не довів, що його права порушені, не визнані або оспорюються відповідачкою.
Крім того, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2025 року у справі № 562/3371/23 зазначено, що у розглядуваній справі суди встановили, що батьки, які проживають окремо, за взаємною згодою визначили місце проживання дитини з матір?ю; дитина проживає з матір?ю за своїм зареєстрованим місцем проживання; батько не заявляє про необхідність зміни місця проживання дочки та не вчиняє будь-яких дій, спрямованих на зміну такого місця проживання; дитина, яка досягла десяти років, в судовому засіданні висловила бажання і надалі проживати з матір?ю. З огляду на встановлені обставини, суди дійшли правильного висновку, про відмову у позові зважаючи на відсутність правових підстав для втручання держави у визначення місця проживання дитини у конкретній сімейній ситуації та недоведеність порушення (невизнання або оспорювання) прав і законних інтересів позивачки та/або малолітньої дитини як на час пред?явлення позову, так і на час ухвалення оскаржених судових рішень.
Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд ураховує, що згідно з позовною заявою, що підтверджено у висновку органу опіки та піклування, малолітні діти ОСОБА_8 і ОСОБА_9 проживають з батьком.
У справі немає жодних даних та доказів, що мати заперечує проти проживання дітей з батьком.
Навпаки згідно з висновком органу опіки та піклування мати не заперечує проти проживання її дітей з батьком, у свою чергу, вона як мати бачиться з дітьми.
Тобто в цій справі між сторонами відсутній спір щодо про місце проживання дітей.
Ще до подання цього позову сторони добровільно дійшли згоди щодо проживання синів з батьком, що підтверджується відсутністю будь-яких заперечень з боку відповідача, яка не вимагає від позивача як батька зміни місця проживання дітей, питання про повернення їй дітей ніколи не порушувала.
Відтак суд вважає, що висновок органу опіки та піклування щодо необхідності визначення місця проживання дітей з батьком не відповідає фактичним обставинам.
Зокрема органом опіки та піклування не було враховано, що проживання дітей з батьком ніким не оспорюється та перешкод цьому ніким, у тому числі відповідачем, не створюється.
Тож ані права та законні інтереси дітей, ані права та законні інтереси батька не порушені.
Позивачем не доведено порушення, невизнання або оспорювання його прав або порушення прав та інтересів дітей, що вимагало б судового захисту.
Отже, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_2 у частині визначення місця проживання дітей із батьком необґрунтованими.
Також суд вважає такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей батьком.
Суд звертає увагу, що в постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 за заявою батька про встановлення факту самостійного виховання дитини Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, про те, що факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною 1 статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Крім того, в постанові Верховного Суду у складі колегії судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2024 року у справі № 752/5665/23 зазначено, що доведення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком пов'язано зі встановленням існування обставин щодо невиконання матір?ю батьківських обов'язків стосовно дитини.
Тобто для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин (юридичних фактів), у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Наприклад, це може бути смерть матері, її зникнення безвісти, перебування в полоні, наявність у неї тяжкої хвороби та інші випадки, що унеможливлюють фактичне виконання матір?ю своїх батьківських обов?язків.
Водночас позивачем не надано належних та достатніх доказів неможливості виконання відповідачем батьківських обов'язків стосовно своїх малолітніх дітей.
Суд звертає увагу, що відповідач не була позбавлена або обмежена у своїй правах стосовно дітей.
Згідно з матеріалами справи сторони самостійно визначили місце проживання дітей із батьком, тим самим на свій розсуд визначили свої батьківські обов?язки щодо виховання та утримання спільних дітей.
Докази того, що відповідач не здатна чи позбавлена об'єктивної можливості виконувати свої батьківські обов?язки, у справі відсутні.
Само ж по собі досягнення сторонами згоди щодо проживання дітей з батьком не впливає на обсяг прав матері та не звільняє останню від обов'язків щодо дітей.
Суд наголошує, що сімейним законодавством не передбачена відмова батьків від своїх батьківських обов?язків щодо виховання та утримання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов?язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов?язків щодо виховання та утримання дитини.
Тому відсутність у відповідача заперечень проти проживання дітей з батьком, про що зазначається у висновку органу опіки та піклування, не є достатньою підставою для встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей позивачем.
Ураховуючи вищенаведене, а також те, що місце проживання дітей з батьком визначено сторонами за їх спільною згодою, мати дітей не позбавлена та не обмежена у правах щодо дітей, має об?єктивну можливість їх виховувати та утримувати, суд вважає, що факт самостійного виховання та утримання позивачем дітей не знайшов свого підтвердження.
Отже, в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
При розподілі судових витрат суд виходить із того, що за положеннями статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При зверненні до суду позивачем був сплачений судовий збір.
Частиною 1 статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що в позові відмовлено, понесені позивачем витрати покладаються на позивача та відшкодуванню йому не підлягають.
Керуючись ст. 258-259, 263-265 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, орган опіки та піклування Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дітей з батьком та встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей батьком відмовити.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Наталія Марченко