Справа № 201/3461/25
Провадження № 2/201/2518/2025
Іменем України
(заочне)
15 жовтня 2025 року м. Дніпро
Соборний районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді Наумової О.С.,
за участю секретаря судового засідання Моренко Д.Г.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
21.03.2025р. ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с. 3-5).
В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилався на те, що 25.11.2023р. між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 7306715.
Кредитний договір підписано електронним підписом позичальника, що відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, який зазначений п. 10 Кредитного договору, адреса, реквізити та підпис сторін.
Відповідно до п.п. 2.1. п. 2 кредитного договору, кошти кредиту надаються ТОВ «Авентус Україна» у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, реквізити якої надані відповідачем первісному кредитору з метою отримання кредиту.
Згідно з п.п. 2.4. п. 2 кредитного договору, кредит вважається наданим в день перерахування ТОВ «Авентус Україна» суми кредиту (загального розміру) за реквізитами, згідно п.п. 2.1. п. 2 кредитного договору.
Підписанням кредитного договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма умовами правил надання коштів у позику в тому числі й на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна» (п.п. 9.8 кредитного договору, які розміщені на сайті creditplus.ua. Приймаючи умови кредитного договору, відповідач підтверджує, що він повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватися цих правил.
Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст. ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.
27.09.2024р. між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 27092024, у відповідності до умов якого ТОВ «Авентус Україна» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Авентус Україна» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.
Згідно п. 1.1. договору факторингу, фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом, пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.
Згідно п. 1.2 договору факторингу, сторони погодили, що перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно додатку №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників - підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до Реєстру боржників від 27.09.2024р. до Договору факторингу № 27092024 від 27.09.2024р., ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 23 731 грн., з яких: 10 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 13 731 грн. - сума заборгованості за відсотками.
З моменту отримання права вимоги до відповідача, а саме 27.09.2024р. позивачем не здійснювалося нарахування штрафних санкцій.
Враховуючи вищевикладене, представник позивача просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» суму заборгованості за кредитним договором № 7306715 від 25.11.2023р. у розмірі 23 731 грн., а також у витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 028 грн.
Заяви учасників процесу по суті справи.
Правом на подачу відзиву в порядку ст. 178 ЦПК України відповідач не скористався.
Рух справи.
Ухвалою судді Наумової О.С. від 23.04.2025р. відкрите провадження по справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с. 43).
Представник позивача ОСОБА_2 не з'явився, про дату та час розгляду справи позивач повідомлявся належним чином, а саме шляхом надіслання електронних повідомлень (судових повісток). У позовній заяві представник позивача просив справу розглядати за відсутності представника позивача, проти заочного розгляду справи не заперечував (а.с. 5).
Відповідач ОСОБА_1 в судові засідання, призначені на 22.05.2025р., 20.08.2025р. та 15.10.2025 не з'явився, про дати та час слухання справи повідомлявся належним чином шляхом направлення судової кореспонденції на підтверджену адресу місця його реєстрації та оголошення про виклик особи, конверти, якими направлялась поштова кореспонденція повернулись до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Заяв про розгляд справи за його відсутності відповідач не надавав, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звертався.
Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи, що відповідач, виходячи з положень ч. 8, ч. 11 ст. 128 ЦПК України, вважається належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, згідно зі ст. 280 ЦПК України, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, розгляд справи здійснюється без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Судом встановлено, що згідно свідоцтва про реєстрацію фінансової установи, виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 28.02.2012р. ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»», код ЄДРПОУ 35625014, зареєстровано відповідно до розпорядження Комісії від 27.12.2007р. №8462, та надано ліцензію на здійснення діяльності з надання фінансових послуг, а саме на: надання послуг факторингу (а.с. 25-26).
ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014 внесено запис в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 05.12.2007р. (а.с. 24).
На підставі Загальних зборів учасників ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014 рішенням Учасника від 18.10.2023р. затверджено статут товариства у новій редакції (а.с. 32-34).
25.11.2023р. між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 7306715 (а.с. 6-13).
Відповідно до п.п. 2.1. п. 2 кредитного договору, кошти кредиту надаються ТОВ «Авентус Україна» у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 .
Згідно з п.п. 2.4. п. 2 кредитного договору, кредит вважається наданим в день перерахування ТОВ «Авентус Україна» суми кредиту (загального розміру) за реквізитами, згідно п.п. 2.1. п. 2 кредитного договору.
Підписанням кредитного договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма умовами правил надання коштів у позику в тому числі й на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна» (п.п. 9.8 кредитного договору, які розміщені на сайті creditplus.ua. Приймаючи умови кредитного договору, відповідач підтверджує, що він повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватися цих правил.
27.09.2024р. між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 27092024, у відповідності до умов якого ТОВ «Авентус Україна» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Авентус Україна» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників (а.с. 18-20).
Згідно п. 1.1. договору факторингу, фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом, пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.
Згідно п. 1.2 договору факторингу, сторони погодили, що перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно додатку №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників - підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до копії витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 27092024 від 27.09.2024р., ТОВ «ФК «ЄАПБ» набув права грошової вимоги до відповідача в сумі 23 731 грн., з яких: 10 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 13 731 грн. - сума заборгованості за відсотками (а.с. 22).
З моменту отримання права вимоги до відповідача, а саме 27.09.2024р. позивачем не здійснювалося нарахування штрафних санкцій (а.с. 23).
Суд звертає увагу на те, що у наявному в матеріалах справи договорі факторингу відсутні декілька сторінок (загалом договір містить 11 пунктів, а суду надано з 1 по 3.5. пункти та з 10.5. по 11 пункти), що унеможливлює в повному обсязі дослідити обставини, які мають значення для вирішення справи.
Суд також звертає увагу на відсутність ціни продажу у копії договору факторингу № 27092024 від 27.09.2024р., а також в копії акту прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу № 27092024 від 27.09.2024р.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що надана позивачем копія витягу з реєстру прав вимог до договору факторингу № 27092024 від 27.09.2024р. не містить підпису сторін фактору та клієнта, які би підтверджували дійсність переходу права вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 7306715 від 25.11.2023р. Безпосередньо реєстр боржників до вищевказаного договору факторингу, з якого вбачалося право вимоги за спірним кредитним договором позивачем, надано не було.
2. Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду.
За приписами ч. 1 ст. 2 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1ст. 4 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За загальними правилами статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежене.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16.09.2015 року №21-1465а15.
Позивачем не надано належних доказів на предмет доведення виконання зобов'язань за Кредитним договором.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Аналогічні за змістом висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №755/2284/16-ц, провадження №61-4685св19.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення до вимог права).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язаннях в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до вимог статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Згідно статті 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу можуть бути правові грошові вимоги, рядок платежу за якою настав (наявна вимога), а також правові вимоги, які виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактом може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Висновок щодо розмежування договорів відступлення права вимоги (цесії) та договорів факторингу викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018р. у справі № 909/968/16, в якому суд дійшов висновку, що під час цесії може бути відступлено право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов'язань, у яких заміна кредитора не допускається ( стаття 515 ЦК України ).
Предметом договору факторингу може бути лише право грошових вимог (як такого, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги ( стаття 1078 ЦК України ).
Методом укладення договору відступлення права вимоги є також передання такого права. Методом договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги боржника. При цесії правові вимоги можуть бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може виконуватися за плату.
Ціна договору факторингу більшим розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватися по-різному, наприклад, у твердій сумі; у другій кількості від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, виготовленої у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Якщо правові вимоги відступаються «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а сторінка відносин регулюється загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норми заміни кредитора у зобов'язання (частина третя статті 656 ЦК України).
Договір факторингу спрямований на фінансування стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядженні певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої ще договір. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтському фактору, не може розглядатися як плата за надану останню фінансову послугу.
Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимог і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за якими передається.
Відповідно до частини першої статті 1084 ЦК України відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього, якщо фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він утримує від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає фактору, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
Також розмежування розглядуваного договору виробляється за його формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов'язання вчиняється в такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за якими передається новому кредитору (стаття 513 ЦК України). Як факторинг визначено пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Факторинг є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний конкретний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такого, строку платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) призначення укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може виконуватися за плату; г) його ціна збільшується розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідних послуг, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі; у другій кількості від вартості вимоги, що відступається; у визначенні різниці між номінальною вартістю вимоги, виготовленої у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені в статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Разом з цим, як показано в постанові Великої Палати Верховного Суду, правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення від права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб'єкта договору відповідно до факторингу відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зумовлює його недійсність.
Водночас, відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Водночас, відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за винятком таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За змістом ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе за це відповідальність.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Враховуючи, що з копії договору факторингу № 27092024 від 27.09.2024р., наданої позивачем не вбачається можливим встановити загальну суму прав вимоги, що відступається за договором, у тому числі і загальну ціну продажу за договором, а також відсутність відповідних платіжних доручень стосовно здійснення платежів ТОВ «ФК «ЄАПБ» по оплаті за відступлення прав вимоги згідно вказаного договору факторингу, суд вбачає невідповідність поданих доказів повної оплати грошових коштів, яку фактор зобов'язується передати Клієнту за договором факторингу № 27092024 від 27.09.2024р.
Відсутність доказів на підтвердження повної оплати за договором факторингу є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні заяви про стягнення заборгованості.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.01.2020 р. по справі № 916/2286/16.
Суд дійшов висновку, що позивач не довів переходу права вимоги за договором факторингу № 27092024 від 27.09.2024р., що було його процесуальним обов'язком відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, не надавши суду відповідних письмових доказів.
Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ».
Розподіл судових витрат.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст.141 ЦПК України, у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 028,00 грн. покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 141, 223, ч. 2 ст. 247, ст. ст. 259, 263-265, 274, 279 ЦПК України суд,
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 289 ЦПК України, а саме, заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Повний текст рішення складений 20 жовтня 2025 року.
Суддя Наумова О.С.