справа № 757/33193/23-ц
провадження № 22-ц/824/14413/2025
головуючий у суді І інстанції Хайнацький Є.С.
14 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізюмське Звірогосподарство» на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 29 травня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізюмське Звірогосподарство» до держави російська федерація, в особі міністерства закордонних справ російської федерації, президента російської федерації Путіна Володимира Володимировича, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Політичної партії «Опозиційна платформа - За життя» про відшкодування майнової шкоди,
У серпні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ізюмське Звірогосподарство» (далі - позивач, ТОВ «Ізюмське Звірогосподарство») звернулось до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до держави російська федерація, в особі Міністерства закордонних справ російської федерації (далі - відповідач-1), президента російської федерації Путіна Володимира Володимировича (далі - відповідач-2, президент російської федерації Путін В.В.), ОСОБА_1 (далі - відповідач-3, ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 (далі - відповідач-4, ОСОБА_2 ), ОСОБА_3 (далі - відповідач-5, ОСОБА_3 ), Політичної партії «Опозиційна платформа - За життя» (далі - відповідач -6, ПП «ОПЗЖ»), в якому просило:
солідарно стягнути на користь ТОВ «Ізюмське Звірогосподарство» з відповідачів майнову шкоду в розмірі 1 204 020 000 (один мільярд двісті чотири мільйони двадцять тисяч) грн. 00 коп., що на день підписання даного позову за офіційним курсом Національного банку України (1 Євро=40,134 гривні) еквівалентно 30 (тридцять мільйонів) Євро 00 центів, шляхом звернення на будь-яке майно, яке знаходиться на території Королівства Іспанія та яке належить на праві власності відповідачам;
солідарно стягнути на користь ТОВ «Ізюмське Звірогосподарство» з відповідачів витрати на правову допомогу в розмірі 120 819 393 (сто двадцять мільйонів вісімсот дев'ятнадцять триста дев'яносто три) гривні 60 копійок, що станом на день подання позову становить 3 010 400 (три мільйони десять тисяч чотириста) Євро, шляхом звернення на майно, яке знаходиться на території Королівства Іспанія та яке належить на праві власності відповідачам.
Позовні вимоги мотивовані тим, що держава російська федерація вчинила акт збройної агресії проти держави Україна. Тимчасова окупація з боку держави-агресора частини території України, яка триває донині, позбавила позивача належного йому майна та можливості здійснювати господарську діяльність на основі цього майна. Понесені збитки у розмірі 1 204 020 000 грн 00 коп. позивач просить солідарно стягнути з фізичних і юридичних осіб, які, як доводить позивач, є співвідповідальними за акт вторгнення на територію суверенної держави Україна; своїми діями/бездіяльністю сприяють триваючому збройному нападу; вносять матеріальний та нематеріальний вклад у ведення воєнних дій.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 29 травня 2025 року провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізюмське Звірогосподарство» до держави російська федерація, в особі міністерства закордонних справ російської федерації, президента російської федерації Путіна Володимира Володимировича, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Політичної партії «Опозиційна платформа - За життя» про відшкодування майнової шкоди - закрито.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізюмське Звірогосподарство» - Савченко Ольга В'ячеславівна звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції у своїй ухвалі звів усіх відповідачів лише до одного відповідача - держави російська федерація, проігнорувавши наявність інших відповідачів, які були визначені позивачем у позовній заяві.
Вважає суд першої інстанції проігнорував той факт, що до участі у справі залучено чотирьох фізичних осіб-відповідачів - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що явно впливає на визначення юрисдикції даного спору. Вирішуючи питання юрисдикції, суд мав оцінити повний суб'єктний склад відповідачів, адже саме він є визначальним критерієм для розмежування цивільної та господарської компетенції. Віднесення спору до господарської юрисдикції лише з огляду на наявність юридичної особи-позивача та іноземної держави-відповідача суперечить усталеній судовій практиці.
Крім того вказує, що Печерський районний суд м. Києва, закриваючи провадження, фактично звів усіх відповідачів до однієї процесуальної особи - держави-агресора, що позбавило позивача можливості реалізувати гарантоване право на судовий захист саме від кожного з належних відповідачів.
Звертає увагу на те, що при прийнятті оскаржуваної ухвали Печерський районний суд м. Києва грубо порушив принцип диспозитивності цивільного процесу, визначений статтею 12 ЦПК України, який передбачає право сторін вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, зокрема визначати суб'єктний склад спору. Суд, закривши провадження через начебто невідповідність справи цивільній юрисдикції, фактично перебрав на себе повноваження позивача щодо визначення відповідачів, що є неприпустимим з точки зору чинного процесуального законодавства.
Також наголошує, що ухвала Печерського районного суду м. Києва була прийнята на стадії розгляду справи по суті, після відкриття провадження та проведення підготовчих дій, що само по собі є грубим порушенням принципу процесуальної економії. Суд першої інстанції мав усі можливості на попередніх стадіях процесу з'ясувати питання юрисдикції та належного суб'єктного складу відповідачів, однак цього не зробив. Закриття провадження на такій пізній стадії порушує права позивача на своєчасний та ефективний судовий захист, гарантований Конституцією України та міжнародними стандартами права.
Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.
У судовому засіданні представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізюмське Звірогосподарство» - Сидорчук О.Є. просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, були належним чином повідомлені про розгляд справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, що не з'явились.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Закриваючи провадження в справі ухвалою від 29 травня 2025 року, суд першої інстанції виходив із того, що враховуючи предмет спору та характер спірних правовідносин, спір у даній справі підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а тому провадження у даній справі підлягає закриттю.
Апеляційний суд погоджується з даними висновками, виходячи з наступного.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв'язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Підстави для закриття провадження у справі вичерпно визначені ст. 255 ЦПК України і свідчать про те, що процес виник або неправомірно при відсутності в заінтересованої особи права на звернення до суду за захистом, або не може бути продовжений з інших причин, у тому числі і у зв'язку з волевиявленням сторін по розпорядженню своїми правами, які викликають зазначені правові наслідки.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.
Ст. 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Господарські суді розглядають справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України).
Як правильно було встановлено судом першої інстанції, спірні правовідносини з приводу відшкодування заподіяної матеріальної шкоди, виникли між суб'єктом господарювання - юридичною особою Товариством з обмеженою відповідальністю «Ізюмське Звірогосподарство» та іноземною державою-агресором, як особливим суб'єктом цивільного права, статус якого прирівняно до юридичної особи публічного права.
У постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 Велика Палата Верховного Суду відзначила, що держава може вступати як у цивільні (господарські), так і у адміністративні правовідносини (пункт 6.21.). Вступаючи в цивільні чи господарські правовідносини, держава в особі відповідного органу насамперед має на меті задоволення приватного інтересу (пункт 6.23 постанови). Окреслені висновки Верховного Суду вказують на можливість держави вступати в господарські правовідносини через відповідні органи.
Юридичні особи, що зазнали збитків, можуть звертатися до господарських судів за захистом своїх порушених прав. Звертатися слід за місцем розташування зруйнованого (викраденого, або такого, доступ до якого обмежено через тимчасову окупацію) майна чи за місцем перебування відповідача. Відповідачем у цій категорії справ доцільно зазначати російську федерацію в особі міністерства юстиції російської федерації.
У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно з статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Вирішуючи питання про наявність або відсутність юрисдикції суду, необхідно з'ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.
За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема, спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових правовідносин.
Так, згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
При цьому, у частині першій статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Перелік категорій справ, що підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, визначено статті 20 ГПК України.
Так, згідно з частиною першою статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Частиною першою статті 2 ГПК передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 березня 2021 року у справі № 367/4695/20 (провадження № 14-12цс21): «критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суб'єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.
При вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 ГК України. Господарський спір належить до юрисдикції господарського суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом.
Отже, критеріями розмежування розгляду справ у порядку цивільного чи господарського судочинства є як суб'єктний склад сторін спору, так і характер спірних правовідносин.
Для того, щоб бути повноцінним учасником цивільних відносин, державі потрібно мати певний правовий вираз (статус), притаманний звичайним учасникам цих відносин, тобто статус особи. Враховуючи національні правові традиції, мова може йти лише про статус юридичної особи публічного права. Таким чином, держава, будучи особою публічного права приймає участь в цивільному обороті, несе майнову відповідальність як казна.
Схожі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 405/4179/18 (провадження № 14-44 цс 19), де зроблено висновок про те, що спір юридичної особи з органами державної влади про відшкодування шкоди, завданої їхньою бездіяльністю, належить до юрисдикції господарського суду.
Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що враховуючи предмет спору та характер спірних правовідносин, спір у даній справі підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а тому провадження у даній справі підлягає закриттю.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції у своїй ухвалі звів усіх відповідачів лише до одного відповідача - держави російська федерація, проігнорувавши наявність інших відповідачів (фізичних осіб), які були визначені позивачем у позовній заяві не заслуговують на увагу суд з огляду на таке.
Так, визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18, пункт 41).
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі": сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22)).
Статтею 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою (п. 4 ч. 2 ст. 44 ЦПК України).
Так, з тексту позовної заяви вбачається, що позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Ізюмське Звірогосподарство» звертаючись до суду із позовом в цілому посилається на те, що іноземною державою-агресором, а саме російською федерацією у зв'язку із збройною агресією йому було завдано майнову шкоду у розмірі 1 204 020 000 грн.
В той же час, текст позовної заяви не містить вимог до фізичних осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Також позов не містить обґрунтувань щодо порушення даними особами прав позивача, чи то про будь-які матеріально-правові вимоги позивача.
Колегія апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що заявлення позивачем лише солідарності обов'язку відповідачів по відшкодуванню шкоди позивачеві без розкриття підстав для визнання такої вимоги солідарною, а відтак і наявності у позивача вимог безпосередньо до фізичних осіб, не може бути підставою для штучної зміни підсудності.
При цьому є безпідставні доводи апеляційної скарги з приводу порушення судом першої інстанції принципу диспозитивності цивільного процесу, зокрема в частині визначення суб'єктного складу спору та визначення відповідачів, оскільки суд закриваючи провадження жодним чином не втручається у визначення суб'єктного складу спору та визначення відповідачів, а встановлює наявність чи відсутність у суду предметної юрисдикції.
Відтак, відповідні доводи апеляційної скарги є надуманими, як і інші доводи апеляційної скарги про те, що суд не може прийняти ухвалу про закриття провадження у справі на стадії розгляду справи по суті, після відкриття провадження та проведення підготовчих дій, що на думку скаржника є грубим порушенням принципу процесуальної економії. Положення статей 255 та 256 ЦПК України не містять жодних застережень щодо неможливості вирішення питання про закриття провадження у справі після відкриття провадження та проведення підготовчих дій.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі з тих підстав, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Доводи апеляційної скарги не мають жодного правового обґрунтування, по суті зводяться до незгоди з ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 29 травня 2025 року.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі, оскільки з матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини з приводу відшкодування заподіяної матеріальної шкоди, виникли між суб'єктом господарювання - юридичною особою Товариством з обмеженою відповідальністю «Ізюмське Звірогосподарство» та іноземною державою-агресором, як особливим суб'єктом цивільного права, статус якого може бути прирівняно до юридичної особи публічного права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування згідно вимог ч. 1 ст. 375 ЦПК України відсутні.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізюмське Звірогосподарство» залишити без задоволення.
Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 29 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба