08 жовтня 2025 року місто Київ.
Справа № 759/13994/23
Апеляційне провадження № 22-ц/824/15446/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Желепи О.В.,
суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
за участю секретаря судового засідання Кролівець О.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 вересня 2023 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» про визнання незаконними та скасування наказів про призипунення трудового договору та звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» про визнання незаконними та скасування наказів про призупинення трудового договору та звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов обґрунтовано тим, що наказом генерального директора Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» (далі ДК - «Укрспецекспорт») від 30 червня 2021 року № 128-к ОСОБА_1 з 01 липня 2021 року було прийнято на роботу в компанію та призначено на посаду провідного юрисконсульта відділу претензійно-позовної роботи юридичного управління (див. запис в трудовій книжці).
27 квітня 2022 року генеральним директором ДК «Укрспецекспорт» було видано наказ № 39-к «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Пунктом 4 наказу затверджено список працівників ДК «Укрспецекспорт» дія трудових договорів з якими призупиняється з 28 квітня 2022 року до відновлення можливості надання та виконання роботи, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану відповідно до положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (додаток 4 до цього наказу). До списку включено і ОСОБА_1 .
Зазначав, що наказ № 39-к від 27 квітня 2022 року видано відповідачем з порушеннями вимог частини першої статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
26 листопада 2022 року генеральний директор ДК «Укрспецекспорт» видав наказ № 115-ШР «Про зміни у штатному розписі», за яким скороченню, разом з іншими, підлягала одна посада провідного юрисконсульта відділу претензійно-позовної роботи юридичного управління.
02 грудня 2022 року ОСОБА_1 під розпис було повідомлено про скорочення посади, яку він обіймає, та попереджено про наступне вивільнення займаної посади з 03 лютого 2023 року.
Також ОСОБА_1 повідомлено про те, що станом на день складення цього повідомлення в ДК «Укрспецекспорт» відсутня інша робота, яку він міг би виконувати з урахуванням освіти, кваліфікації та досвіду.
Наказом генерального директора ДК «Укрспецекспорт» від 02 лютого 2023 року № 74-к ОСОБА_1 провідного юрисконсульта відділу претензійно-позовної роботи юридичного управління звільнено 03 лютого 2023 року у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, скороченням чисельності і штату працівників згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України.
З урахуванням викладеного та заяви про зміну предмету позову просив суд: визнати незаконними та скасувати наказ генерального директора ДК «Укрспецекспорт» від 27 квітня 2022 року № 39-к «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та наказ від 02 лютого 2023 року № 74-к «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити ОСОБА_1 на посаді провідного юрисконсульта відділу претензійно-позовної роботи юридичного управління та стягнути з ДК «Укрспецекспорт» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 квітня 2022 року по день звернення до суду.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28 вересня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 25 вересня 2024 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначав, що наявність іншого порядку оскарження наказу про призупинення трудових відносин, не позбавляє позивача права оскаржити відповідний наказ одразу в суді.
Зазначав, що в позовній заяві від 27 липня 2023року і в заяві про зміну предмета позову та доповнення позову новими обставинами від 22 вересня 2023 року в п. 1 прохальної частини позивачем було зазначено вимогу: «Визнати незаконним і скасувати наказ від 27.04.2022 № 39-К «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» в частині призупинення ОСОБА_1 дії трудового договору».
Посилаючись на позиції Верховного Суду зазначав, що головною умовою для призупинення дії трудового договору є абсолютна неможливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором (роботодавцю - надавати роботу, працівникові - виконувати роботу.
Жодних обставин, щодо неможливості надати мені роботу відповідачем в наказі від 27.04.2022 № 39-к не зазначено.
Повідомив суд, що з початком повномасштабного вторгнення російської федерації, виконував трудові обов'язки дистанційно.
Вважав, щo у відповідача була можливість надати апелянту роботу відповідно до його трудових обов'язків, обставин які б виключали таку можливість не існувало.
Постановою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 вересня 2023 року залишено без змін.
Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що наказ від 27 квітня 2022 року № 39-к видано без порушень вимог закону і підстав для визнання його незаконним не встановлено.
Також суди врахували, що на день повідомлення ОСОБА_1 02 грудня 2022 року про наступне вивільнення займаної ним посади і до дня його звільнення 03 лютого 2023 року робота за відповідною професією чи спеціальністю або інша робота, яка б відповідала освіті, кваліфікації, досвіду позивача, не була йому запропонована з огляду на те, що у вищевказаний період часу у штатному розписі відповідача така робота була відсутня, про що зазначено в довідці кадрового підрозділу відповідача від 11 вересня 2023 року № 25/537.
Суди дійшли висновку, що вивільнення працівника відбулось без порушення трудового законодавства.
Постановою Верховного Суду від 23 липня 2025 року постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року скасувано, справу направлено на новий апеляційний розгляд.
У постанові зазначено, що висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання оспорюваного наказу генерального директора ДК «Укрспецекспорт» від 27 квітня 2022 року № 39-к «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» незаконним, а також, висновок, що під час вивільнення позивача було дотримано вимоги трудового законодавства, є передчасними.
В судові засідання, призначені на 23 вересня 2025 року, 07 жовтня 2025 року та 08 жовтня 2025 року до Київського апеляційного суду з'явився представник відповідача - Сокур С.О., який заперечив проти доводів апеляційної скарги.
Позивач до суду не з'явився, про дату, час та місце судового засідання був належним чином повідомлений.
22 вересня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшли додаткові пояснення від позивача в яких останній зазначив, що з січня 2025 року його було мобілізовано до Збройних сил України, де на даний час він проходить службу, що унеможливлює бути присутнім на всіх судових засіданнях, а тому просив розглядати справу без його участі.
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З урахуванням наведеного та з огляду на приписи ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності позивача, який був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляд.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам рішення районного суду не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що 01 липня 2021 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу в ДК «Укрспецекспорт» на посаду провідного юрисконсульта відділу претензійно-позовної роботи юридичного управління.
27 квітня 2022 року згідно з пунктом 4 наказу генерального директора ДК «Укрспецекспорт» за № 39-к «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» затверджено список працівників ДК «Укрспецекспорт», дія трудових договорів з якими призупиняється з 28 квітня 2022 року до відновлення можливості надання та виконання роботи, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану відповідно до положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (додаток 4 до цього наказу).
До списку включено і ОСОБА_1
26 листопада 2022 року наказом генерального директору ДК «Укрспецекспорт» № 115-ШР «Про зміни у штатному розписі» встановлено скорочення посади провідного юрисконсульта відділу претензійно-позовної роботи юридичного управління.
02 грудня 2022 року ОСОБА_1 було повідомлено про скорочення посади, яку він обіймає, та попереджено про наступне вивільнення займаної посади з 03 лютого 2023 року.
Також повідомлено про те, що станом на день складення повідомлення в ДК «Укрспецекспорт» відсутня інша робота, яку він міг би виконувати з урахуванням освіти, кваліфікації та досвіду.
Наказом генерального директора ДК «Укрспецекспорт» від 02 лютого 2023 року № 74-к ОСОБА_1 було звільнено з посади провідного юрисконсульта відділу претензійно-позовної роботи юридичного управління з 03 лютого 2023 року у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, скороченням чисельності і штату працівників згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України.
Щодо призупинення дії трудового договору
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного чи надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.
Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.
15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким визначені особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Частинами першою та другою статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», зараз і надалі в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Відповідно до статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.
Дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.
Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.
Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв'язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.
Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об'єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22 вказано, що «сам по собі факт військової агресії проти України не є безумовною підставою для призупинення роботодавцем дії трудового договору. Формулювання положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, й використання сполучника «та» дозволяє зробити висновок, що саме настання цих двох обставин одночасно дозволяє використовувати призупинення трудового договору з працівником як тимчасову виключну подію.
Обов'язковість одночасного настання обставин неможливості роботодавця надати роботу і неможливості виконувати роботу працівником для застосування положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є визначальною, оскільки можливість продовження виконання умов трудового договору хоча б однією із сторін та пов'язані з такою можливістю правові наслідки для іншої сторони - не породжують правові наслідки у зв'язку з призупиненням дії трудового договору, й в кінцевому результаті нівелюють необхідність/можливість застосування цієї норми закону».
З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що як на час видачі оспорюваного наказу про призупинення дії трудового договору, так і на час розгляду справи ДК «Укрспецекспорт» не припиняло своєї роботи та продовжувало здійснювати свій основний вид діяльності - експорт та імпорт озброєння, боєприпасів, військової техніки і спеціальних комплектуючих виробів для їх виробництва, вибухових речовин, робіт і послуг військового та спеціального призначення. Дію трудових договорів було призупинено вибірково з окремими працівниками, у тому числі з позивачем.
При цьому в позовній заяві позивач вказував, що з початком бойових дій він як і інші працівники виконував свої обов'язки дистанційно, він був готовий виконувати свої посадові обов'язки відповідно до умов трудового договору, він не повідомляв відповідача про неможливість виконання своїх посадових обов'язків.
Крім того, більша частина працівників, зокрема, і працівники відділу претензійно-позовної роботи, продовжили виконувати свої трудові обов'язки за основним місцем знаходження відповідача або дистанційно.
Колегія суддів звертає увагу, що позивач виявляв бажання, мав об'єктивну можливість працювати та виконувати свої трудові обов'язки, а відповідач належним чином не довів, що на час видання оскаржуваного наказу існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором, тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а у працівника - її виконувати.
Матеріали справи не містять доказів неможливості відповідача у зв'язку з військовою агресією проти України надати позивачу роботу, а останнього - її виконувати. Оспорюваний наказ таких причин не містить.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанціїпро відсутність підстав для визнання незаконним оспорюваного наказу генерального директора ДК «Укрспецекспорт» від 27 квітня 2022 року № 39-к «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 , - не відповідають встановленим судом обставинам та вимогам закону.
Схожі висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 29 січня 2025 року у справі № 7560/8349/23
Щодо оскарження вивільнення працівника
Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 частини першої статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).
Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15, та Верховного Суду, викладеній у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 755/3972/17-ц.
Роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Оскільки обов'язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у вказаній частині, суд виходив із того, що при попереджені та звільненні не було запропоновано жодної роботи та в повідомленні від 02 грудня 2022 року зазначено про неможливість переведення на іншу роботу у зв'язку відсутністю іншої роботи, яку він міг би виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації та досвіду. Отже, суд вважав, що роботодавцем не було порушено вимоги трудового законодавства під час вивільнення позивача.
У заяві про зміну предмету позову та доповнення позову новими обставинами позивач посилався на те, що йому мала бути запропонована посада провідного юрисконсульта відділу правового забезпечення адміністративно-господарської діяльності юридичного управління ОСОБА_2 у зв'язку із мобілізацією останнього до Збройних Сил України.
Позивач зазначав, що вказана посада повністю відповідає його освіті, кваліфікації та досвіду.
Верховний Суд, розглядаючи трудовий спір, у постанові від 13 грудня 2023 року у справі № 534/625/22 зазначив наступне:
«Оскільки обов'язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення…
Упершу чергу пропонується робота за відповідною спеціальністю, а якщо такої роботи немає, інша робота (як вакантна посада, що відповідає кваліфікації працівника, так і вакантна посада, що передбачає виконання роботи більш низької кваліфікації або з нижчим рівнем оплати праці), яку працівник може виконувати з урахуванням стану здоров'я.
З такою пропозицією роботодавець повинен звертатися до працівника не лише при попередженні про наступне звільнення, але й протягом усього строку попередження, якщо на підприємстві з'являються нові вакансії (наприклад, при звільненні працівників інших категорій). Водночас можуть пропонуватися і виконання роботи за строковими трудовими договорами (наприклад, на час відпустки по догляду за дитиною іншого працівника; на час проходження військової служби іншим працівником, призваним під час мобілізації), роботу на умовах неповного робочого часу тощо. Невиконання цього правила свідчить про неналежне виконання роботодавцем своїх обов'язків».
З матеріалів справи вбачається, що від дня попередження позивача про вивільнення та по день його звільнення посада провідного юрисконсульта відділу правового забезпечення адміністративно-господарської діяльності юридичного управління ОСОБА_2 не була скорочена (т. 1, а. с. 174-179).
Проте вона не була запропонована позивачу.
Посилання представника відповідача на те, що вказана посада не вважається вакантною, оскільки вона зберігається за працівником, якого було мобілізовано, колегія суддів не приймає, оскільки працівникам можуть пропонуватись роботи за строковим трудовим договром (наприклад, на час відпустки по догляду за дитиною іншого прауцівника; на час проходження військової служби іншим працівником, призваним під час мобілізації), роботу на умовах неповного робочого часу тощо. Невиконання цього правила свідчить про неналежне виконання роботодавцем своїх обов'язків.
Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом в постанові від 13 грудня 2023 року у справі 534/625/22
Посилання представника відповідача на постанову Верховного Суду в справі № 280/9117/23 в якій Верховний Суд зробив висновок, що роботодавець пропонуючи посаду тимчасово-відсутнього працівника до виходу з відпустки по догляду за дитиною не виконав свого обов'язку запропонувати вакантні посади, колегія суддів відхиляє, так як такий висновок зроблено за не релевантних обставин і рішення в цій справі ухвалено на користь праціника, якого поновлено на роботі. В даній же справі позивачу не була запропонована жодна робота.
Колегією суддів також враховується, що тимчасово вільна посада ОСОБА_2 відповідачем пропонувалась іншому працівнику, що було визнано представником відповідача в судовому засіданні апеляційного суду. Посилання представника відповідача на те, що таку посаду пропонували лише працівнику, який мав закінчити важливе, термінове завдання, колегія суддів відхиляє, з огляду на те, що працівник, якому така посада пропонувалась від неї відмовився, а тому вона могла бути запропонована за освітою, досвідом та іншими кваліфікаційними вимогами позивачу, який має таку ж спеціальність та освіту.
З огляду на те, що судом встановлено не дотримання відповідачем порядку звільнення позивача у зв'язку з скороченням чисельності працівників та порушено вимоги ст. 49-2 КЗпП України, останній має бути поновлений на роботі з дати звільнення на посадіпровідного юрисконсульта відділу претензійно-позовної роботи Юридичного управління Державної компанії «Укрспецекспорт» та на його користь має бути стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за час призупинення дії трудового договору та вимушеного прогулу за час незаконного звільнення
Верховний Суд неодноразово зауважував, що у КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, оскільки це не є ані простоєм, ані звільненням працівника. Разом з тим, відповідно до статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин 1, 2 статті 235 КЗпП України (постанови Верховного Суду від 15 вересня 2023 року в справі № 161/7449/22, від 28 лютого 2024 року в справі № 465/3919/22, від 14 лютого 2024 року в справі № 464/2944/23, від 27 листопада 2024 року в справі № 465/4855/23 та від 6 листопада 2024 року в справі № 359/6714/23).
Ураховуючи викладене, а також зважаючи на те, що колегія суддів дійшла висновку про визнання незаконним, скасування наказу про призупинення дії трудового договору та відновлення його дії з 28 квітня 2022 року, наявні правові підстави для покладення на відповідача обов'язку відшкодувати позивачу середній заробіток за час призупинення дії трудового договору.
Звертаючись до суду з позовом, позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за час призупинення дії трудового договору, за період з 28 квітня 2022 року.
Перевіряючи розрахунки позивача та визначаючи розмір середнього заробітку, колегія суддів враховує наступне.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок №100 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку №100, основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Встановлено, що дію трудового договору з позивачем було призупинено з 28 квітня 2022 року.
Згідно довідки-розрахунку середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 від 03 жовтня 2025 року№ USE-11.3-64, наданої ДК "Укрспецекспорт", середньоденна заробітна плата, яка розрахована згідно з Порядком № 100, становить 1468,34 грн .
За період з 28 квітня 2022 року по 1 лютого 2023 року кількість робочих днів становить 200.
Таким чином, розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за час призупинення дії трудового договору з 28 квітня 2022 року по 1 лютого 2022 року становить 293 668 грн (1468,34х200) та підлягає стягненню з ДК "Укрспецекспорт" на користь ОСОБА_1 .
Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Як вже вказувалося вище, відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Цією нормою також визначено, що якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього-п'ятого пункту 4 цього Порядку, а саме з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Установлено, що в грудні 2022 року та в січні 2023 року, які передували місяцю звільнення позивача, останній не працював та відповідно не отримував заробітну плату, оскільки з 28 квітня 2022 року було призупинено дію трудового договору.
Відтак, середній заробіток за час вимушеного прогулу, згідно вимог пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100, необхідно обраховувати, виходячи з тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
З матеріалів справи, а саме з довідки-розрахунку заробітної плати ОСОБА_3 від 03.10.25 року № USE-11.3-66, наданої ДК "Укрспецекспорт", вбачається, що місячний оклад ОСОБА_3 у грудні 2022 року (22 робочих днів) та у січні 2023 року (22 робочі дні) становив 21 000 грн (том І, а.с. 70-71).
Таким чином, виходячи з місячного окладу та кількості робочих днів у грудні та січні 2022 року середньоденна заробітна плата становила 954,55 грн (42000:44=954,55 грн).
За період з 2 лютого 2023 року (день звільнення) по день ухвалення апеляційним судом судового рішення кількість робочих днів становить 822.
При цьому суд також враховує, що з 02 червня 2023 року у відповідача запроваджено шестиденний робочий тиждень.
Таким чином, розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу становить 784 640 грн. (954,55х822) та підлягає стягненню з ДК "Укрспецекспорт" на користь ОСОБА_1 .
На підставі вищевикладеного, та керуючись ст. 376 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що рішення районного суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задовоелння позовних вимог.
Згідно із вимогами статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах, зокрема, присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, а також поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.
Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають відшкодування судові витрати.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Оскільки позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір за подачу позову 10 783 грн.08 коп. та 16 174 грн. 62 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 вересня 2023 року скасувати і ухвалити нове судове рішення такого змісту.
Позов ОСОБА_1 до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» про визнання незаконним та скасування наказу в частині призипунення дії трудового договору, поновлення дії трудового договору, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати наказ Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» від 27 квітня 2022 року №39к «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 .
Стягнути з Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» (код ЄДРПОУ: 21655998; м. Київ, вул. Дегтярівська,36) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток внаслідок вимушеного прогулу за час призупинення дії трудового договору за період з 28 квітня 2022 року по 01 лютого 2023 року в розмірі 293 668 грн, з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.
Визнати незаконним та скасувати наказ Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» від 02 лютого 2023 року № 107-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновити ОСОБА_1 з 03 лютого 2023 року на роботі у Державній компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» на посаді провідного юрисконсульта відділу претензійно-позовної роботи Юридичного управління Державної компанії «Укрспецекспорт».
Стягнути з Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» (код ЄДРПОУ: 21655998; м. Київ, вул. Дегтярівська, 36) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розімірі 784 640 гривень, з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» (код ЄДРПОУ: 21655998; м. Київ, вул. Дегтярівська, 36) в дохід держави судовий збір за подачу позову та апеляційної скарги в сумі 26957 грн 70 коп.
Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 23 жовтня 2025 року.
Головуючий О.В. Желепа
Судді Н.В. Поліщук
В.В. Соколова