справа №757/26807/24 Головуючий у І інстанції - Остапчук Т.В.
апеляційне провадження №22-ц/824/11309/2025 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
07 жовтня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Миголь А.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 березня 2025 року
у справі за позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» про стягнення штрафних санкцій за несвоєчасну виплату страхового відшкодування,-
установив:
У червні 2024 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернулася до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ПрАТ «СК «Альфа Страхування» про стягнення штрафних санкцій за несвоєчасну виплату страхового відшкодування.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 близько 19 год 06 хв, на 9 км. автодороги «Чернігів-Мена-Сосниця-Грем'яч» неподалік с. Новоселівка, Чернігівського р-н., Чернігівської обл., відбулася дорожньо-транспортна пригода, у якій водій ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , керуючи автомобілем марки «ЗАЗ 1102», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . У результаті ДТП пішохід ОСОБА_4 від отриманих травм помер.
За фактом ДТП Четвертим слідчим відділом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, матеріали про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62022100040000007.
28 лютого 2024 року старшим слідчим СВ Чернігівського РУП ГУ Національної поліції в Чернігівській області, старшим лейтенантом поліції Ковальчук М.Г. закрито кримінальне провадження №62022100040000007 у зв'язку з встановленням відсутності складу кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 286 КК України, оскільки за умови дорожньої ситуації дії водія ОСОБА_3 не знаходяться в причинному зв'язку з виникненням події дорожньо-транспортної пригоди, водій був позбавлений можливості своїми односторонніми діями запобігти наїзду на пішохода, його дії не суперечать вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху України.
Вищевказані обставини підтверджуються свідоцтвом про смерть потерпілого та рішенням Дарницького районного суду м. Києва.
В результаті вищевказаного ДТП та наслідків від нього, синові загиблого, ОСОБА_1 було завдано шкоди, у зв'язку з чим виникло право на її відшкодування за рахунок відповідача.
Станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність, пов'язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки «ЗАЗ 1102», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована у відповідача, відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів
№ 207629032, що підтверджується витягом з Централізованої бази даних МТСБУ.
Керуючись положеннями Закону №1961-IV, 09 лютого 2022 року її представник повідомив відповідача про настання страхового випадку та звернувся, в порядку визначеному Законом №1961-IV, із заявами на виплату страхових відшкодувань.
Серед заявлених нею до відшкодування вимог, містились: 78000 грн. страхового відшкодування моральної шкоди заподіяної смертю потерпілого; 234000 грн. страхового відшкодування шкоди пов'язаної із втратою годувальника.
22 лютого 2022 року відповідач повідомив її про те, що повідомлення про ДТП та заяви на виплату страхового відшкодування отримав 22 лютого 2022 року, а також повідомив, що транспортний засіб «ЗАЗ 1102», реєстраційний номер НОМЕР_1 , застрахований у
ПрАТ «СК «Альфа Страхування» згідно з Договором страхування №ЕР-207629032 від 09 січня 2022 року.
Повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду отримано від ОСОБА_5 22 лютого 2022 року. Водій ОСОБА_3 не надавав в страхову компанію повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.
22 січня 2023 року вона звернулася до суду із позовом до відповідача про відшкодування шкоди заподіяної смертю потерпілого.
21 грудня 2023 року ухвалою Дарницький районний суд м. Києва її позов до ПрАТ «СК «Альфа Страхування» про стягнення страхового відшкодування, залишено без розгляду.
27 грудня 2023 року вона повторно звернулась до суду із позовом до відповідача про відшкодування шкоди заподіяної смертю потерпілого.
10 квітня 2024 року рішенням Дарницького районного суду м. Києва її позов, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , до ПрАТ «СК «Альфа Страхування» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого - задоволено. Стягнено з ПрАТ «СК «Альфа Страхування», на її користь, яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , 78000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, 182000 грн. в рахунок відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою годувальника в межах ліміту страхової суми. Стягнено з ПрАТ «СК «Альфа Страхування» на користь держави судовий збір в розмірі 2147,20 грн.
29 травня 2024 року відповідач перерахував не реквізити приватного виконавця Дутки І.В. 260000 грн. страхового відшкодування, що підтверджується листом приватного виконавця.
На її думку, відповідач здійснив страхове відшкодування на її користь у повному обсязі, але з порушення строків виконання грошового зобов'язання встановлених Законом №1961-IV.
Просила суд, стягнути з ПрАТ «СК «Альфа Страхування» на її користь, яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_1 , 90167,28 грн. пені за порушенням встановлених строків виплати страхового відшкодування; 80815,43 грн. інфляційних збитків у зв'язку з порушенням встановлених строків виплати страхового відшкодування; 17664,12 грн. - 3% річних, передбачених ст. 625 ЦК України, за порушення встановлених строків виплати страхового відшкодування; 94323,41 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу; 1886,47 грн. сплаченого судового збору за подання позовної заяви в суд.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 31 березня 2025 року зазначений вище позов задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ «СК «Альфа Страхування» на користь ОСОБА_2 пеню в розмірі 9016,72 грн., суму 3% річних в розмірі 5762,26 грн., 1886,47 грн. судових витрат.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_1 , звернулася до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що воно є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального прав, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що при розгляді питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суди мають об'єктивно оцінити, чи є такий випадок винятковим у конкретній справі, з огляду на: інтереси сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов'язання; причину (причини) неналежного виконання або невиконання зобов'язання; незначність прострочення виконання; наслідки порушення зобов'язання; невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінку винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків); інші обставини, які притаманні конкретній справі. При цьому, потрібно взяти до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Вказує, що боржником виступає страхова компанія з мільйонними статками, а кредитором є неповнолітній хлопець, в якого загинув батько та який залишився без матеріальної допомоги зі сторони батька. З невідомих причин суд першої інстанції вирішує захистити багатомільйонного страховика, і тим самим залишити фактично без будь-якого захисту неповнолітнього хлопця.
Тому, вважає, що рішення суду першої інстанції є несправедливим, необґрунтованим та незаконним.
Звертає увагу на те, що відповідач звернувшись до суду першої інстанції із клопотанням про зменшення розміру пені, не надавав доказів на обґрунтування наявності обставин, які мають істотне значення для зменшення розміру неустойки.
Крім цього, суд першої інстанції не врахував того, що вона з 23 лютого 2022 року по 10 квітня 2024 року, тобто понад два роки, чекала на виплату страхового відшкодування за шкоду заподіяну смертю.
Станом на 23 лютого 2022 року курс долара США до гривні був встановлений на рівні 28,9877 грн. за один долар США, тоді як станом на дату отримання цих коштів (10 квітня 2024 року) - курс дорівнював 38,9945 грн. за один долар США.
Тобто, 23 березня 2022 року вона мала отримати 260000 грн., що становило 8971,70 доларів США, а фактично отримала 10 квітня 2024 року - 6668,37 доларів США, що на 2303,33 доларів США менше ніж мала отримати у 2022 році. І це лише інфляційні збитки.
Далі, страховик незаконно використовував належні їй кошти понад два роки і відповідно позбавив її можливості інвестувати їх з метою отримання прибутку, зокрема відкрити депозит в банку та за два роки отримати додаткові кошти у вигляді відсотків від розміщення депозиту. І це йде мова про 3% річних, які лише мінімально захищають майнові інтереси кредитора, оскільки депозитні відсоткові ставки значно вищі за 3% річних.
Зазначає, що за весь час розгляду справи відповідач не заявляв клопотання про витребування доказів, яких на його думку не вистачає для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування.
Єдиним аргументом відповідача щодо не здійснення страхового відшкодування було те, що кримінальне провадження №62022100040000007 триває і винність будь-якої особи у скоєному ДТП не встановлена, а тому страхова компанія немає підстав для виплати страхового відшкодування.
Проте, зупинення відповідачем виплати їй страхового відшкодування через відсутність рішення по кримінальній справі за фактом ДТП, не оспорюючи обставини страхового випадку є таким, що порушує її право на отримання страхового відшкодування.
Вказує, що смерть потерпілого настала на місці дорожньо-транспортної пригоди та була прямим причинним наслідком цієї пригоди. Цей факт відповідач не заперечував на жодній стадії досудового та судового врегулювання спору.
Таким чином, обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її заподіювача, коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини, а тому, вина водія у вчиненому кримінальному правопорушенні не має правового значення для вирішення справи, щодо виплати страхового відшкодування.
Крім того, вказує, що зі змісту позовної заяви, заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним як складності справи, так і виконаних адвокатом робіт (наданих послуг). До цього ж, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги було визначено за домовленістю сторін з урахуванням значення цієї справи для неї.
Таким чином, розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає її сплаті становить 94323,41 грн., що становить 50% від ціни позову.
Просила суд, змінити рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 березня 2025 року в частині зменшення пені та 3% річних, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити повністю.
Скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 березня 2025 року в частині відмови у стягненні інфляційних втрат та витрат на професійну правничу допомогу, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити повністю.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що13 січня 2022 року близько 19 год 06 хв, на 9 км. автодороги «Чернігів-Мена-Сосниця-Грем'яч» неподалік с. Новоселівка, Чернігівського р-н., Чернігівської обл., відбулася дорожньо-транспортна пригода, у якій водій ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,керуючи автомобілем марки «ЗАЗ 1102», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . У результаті ДТП пішохід ОСОБА_4 від отриманих травм помер.
За фактом ДТП Четвертим слідчим відділом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, матеріали про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62022100040000007.
28 лютого 2024 року старшим слідчим СВ Чернігівського РУП ГУ Національної поліції в Чернігівській області, старшим лейтенантом поліції Ковальчук М.Г. закрито кримінальне провадження №62022100040000007 у зв'язку з встановленням відсутності складу кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 286 КК України, оскільки за умови дорожньої ситуації дії водія ОСОБА_3 не знаходяться в причинному зв'язку з виникненням події дорожньо-транспортної пригоди, водій був позбавлений можливості своїми односторонніми діями запобігти наїзду на пішохода, його дії не суперечать вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху України.
Вищевказані обставини підтверджуються свідоцтвом про смерть потерпілого та рішенням Дарницького районного суду м. Києва.
В результаті вищевказаного ДТП та наслідків від нього, синові загиблого, ОСОБА_1 було завдано шкоди, у зв'язку з чим виникло право на її відшкодування за рахунок відповідача.
Станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність, пов'язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки «ЗАЗ 1102», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована у відповідача, відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів
№207629032, що підтверджується витягом з Централізованої бази даних МТСБУ.
Керуючись положеннями Закону №1961-IV, 09 лютого 2022 року представник позивача повідомив відповідача про настання страхового випадку та звернувся, в порядку визначеному Законом №1961-IV, із заявами на виплату страхових відшкодувань.
Серед заявлених позивачем до відшкодування вимог, містились: 78000 грн. страхового відшкодування моральної шкоди заподіяної смертю Потерпілого; 234000 грн. страхового відшкодування шкоди пов'язаної із втратою годувальника.
Листом №0550.609.22.01-000598.02 від 22 лютого 2022 року представника позивача, на його адвокатський запит було повідомлено, що рішення по страховій справі №0550.609.22.01 страховиком ПрАТ «СК «Альфа Страхування» буде прийнято після надання потерпілим документів зазначених у ч. е) ст. 35.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та отримання відомостей про набрання рішення у кримінальній справі законної сили.
22 січня 2023 року позивач звернулася до суду із позовом до відповідача про відшкодування шкоди заподіяної смертю потерпілого.
21 грудня 2023 року ухвалою Дарницький районний суд м. Києва позов ОСОБА_6 до ПрАТ «СК «Альфа Страхування» про стягнення страхового відшкодування, залишено без розгляду.
27 грудня 2023 року позивач повторно звернувся до суду із позовом до відповідача про відшкодування шкоди заподіяної смертю потерпілого.
10 квітня 2024 року рішенням Дарницького районного суду м. Києва позов ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , до ПрАТ «СК «Альфа Страхування» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого - задоволено. Стягнено з ПрАТ «СК «Альфа Страхування» на користь ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , 78000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, 182000 грн. в рахунок відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою годувальника в межах ліміту страхової суми. Стягнено з ПрАТ «СК «Альфа Страхування», на користь держави судовий збір в розмірі 2147, 20 грн.
29 травня 2024 року відповідач перерахував не реквізити приватного виконавця Дутки І.В. 260000 грн. страхового відшкодування, що підтверджується листом приватного виконавця.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач листом №0550.609.22.01- 000598.02 від 22 лютого 2022 року не відмовив у здійсненні страхової виплати позивачу, а лише надав відповідь на адвокатський запит, що строк виникнення зобов'язання відповідача, щодо виплати страхового відшкодування починається відраховуватись з 22 травня 2022 року (тобто через 90 календарних днів з дня подання заяви на виплату страхового відшкодування), а тому, суд першої інстанції не може погодитися з доводами позивача, оскільки відповідачем ПрАТ «СК «Альфа Страхування» 29 травня 2024 року було виконано рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 квітня 2024 року - сплачено на рахунок позивача суму в розмірі 260000 грн.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що вирішуючи питання про розмір неустойки (штрафу, пені) та відсотків річних, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) та відсотків річних таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
У частинах 1 та 2 ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повномуобсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки(п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України).
За ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.
Разом із тим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Так, відповідно до ст. 999 ЦК України, законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно із спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Зокрема ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
За ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Статтею 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок ДТП, є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; шкода, пов'язана із смертю потерпілого (п. 23.1 ст. 23 Закону).
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18), у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди.
Порядок відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю потерпілого, визначено у ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Вказаною нормою встановлено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок ДТП настала протягом одного року після ДТП та є її прямим наслідком.
Страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених ст. 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання страховику документів, що підтверджують такі витрати, та пред'явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.
Подібні за змістом правові висновки викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі №556/1514/16-ц (провадження №61-26405св18).
Таким чином обов'язок з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування покладається на страховика.
У п. 35.1 ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Згідно з п. 36.1 ст. 36 вказаного Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або напідставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Абзацами першим-третім п. 36.2 ст. 36 Закону передбачено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про ДТП, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №465/4287/15 (провадження №14-406цс19), зазначено, що у Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено обов'язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у ст. 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.
Отже, цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача. Тому страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.
При цьому наявність чи відсутність у страховика обов'язку з виплати страховоговідшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні. Тому відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП.
Крім того, вищенаведеним п. 36.2 ст. 36 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено лише підставу припинення здійснення страхового відшкодування у разі, якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, та не передбачено можливості відмови у стягненні страхового відшкодування у справі, яка вже розглядається судом в порядку цивільного судочинства, за наслідками такого розгляду.
Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначенні строки та виконувати інші умови договору.
За ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У ч. 3 ст. 510 ЦК України визначено, що якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Отже, грошовим необхідно вважати зобов'язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити кошти на користь кредитора.
Саме до таких грошових зобов'язань належить укладений договір про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки він установлює ціну договору страхову суму.
З огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія ч.2 ст.625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 07 червня 2017 року у справі №6-282цс17 та Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц (провадження №14-68цс18).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17 (провадження №12-14гс18) зазначила, що приписи ст. 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі №3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами нетільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
При безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу страхувальника зобов'язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 526, ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні майнових витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Згідно зі ст. 992 ЦК України, у разі не сплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатитинеустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Відповідно до п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Відповідальність страховика, передбачена п. 36.5 ст. 36 Закону № 1961-IV та ч.2 ст. 625 ЦК України, настає виключно у випадку, якщо невиконання грошового зобов'язання відбулося з його вини як боржника у даних правовідносинах.
Пунктом 36.2 ст. 36 Закону №1961-IV визначено підставу припинення здійснення страхового відшкодування у разі, якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, та не передбачено можливості відмови у стягненні страхового відшкодування у справі, яка вже розглядається судом в порядку цивільного судочинства, за наслідками такого розгляду.
У справі, яка переглядається, встановлено, що листом №0550.609.22.01-000598.02 від 22 лютого 2022 року представника позивача, на його адвокатський запит було повідомлено, що рішення по страховій справі №0550.609.22.01 страховиком ПрАТ «СК «Альфа Страхування» буде прийнято після надання потерпілим документів зазначених у ч. е) ст. 35.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та отримання відомостей про набрання рішення у кримінальній справі законної сили.
Тобто, ПрАТ «СК «Альфа Страхування» повідомило позивача про припинення перебігу строку для прийняття страховиком рішення, щодо виплати йому страхового відшкодування, оскільки станом на дату подання заяви про виплату страхового відшкодування рішення у кримінальній справі ще не було прийнято та не набрало законної сили. Отже, перебіг строку прийняття рішення відповідачем про здійснення страхового відшкодування та його виплату і надалі припинений.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції в тій частині, що страховик рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування позивачу в порядку, визначеному спеціальним законом, не приймав, а зупинення строків щодо розгляду заяви про страхове відшкодування та ухвалення відповідного рішення (виплата чи відмова у виплаті) не є за своєю природою тотожними та не може прирівнюватися до відмови у здійсненні виплати страхового відшкодування, оскільки відповідач виконував механізм дії та покладені на нього обов'язки відповідно до п. 36.2 ст. 36 Закону № 1961-IV.
Отже, у діях страховика відсутня вина у простроченні виплати страхового відшкодування, що передбачає можливість застосування штрафних санкцій, оскільки відповідно до п. 36.2 ст. 36 Закону № 1961-IV страховик скористався своїм правом, передбаченим законом, для припинення перебігу строку для прийняття рішення, щодо виплати страхового відшкодування.
Колегія суддів враховує, що питання про виплату позивачу страхового відшкодування та визначення його розміру було прийнято на підставі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 квітня 2024 року, та 29 травня 2024 року ПрАТ «СК «Альфа Страхування» було виконано вказане рішення та сплачено на рахунок позивача суму в розмірі 260000 грн.
Крім того, суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.625 ЦК України, викладених у постанові від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, згідно яких суд з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) та відсотків річних, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) та відсотків річних таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки та відсотків річних є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки та відсотків річних.
Отже, якщо порушення зобов'язання учасника даних відносин не потягло за собою значні збитки для іншої сторони, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та відсотків річних та розмір, до яких вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Аналогічної позиції стосовно застосування приписів ст. 551 ЦК України дотримується Велика Палата Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та
№646/14523/15-ц.
З урахуванням наведеного, встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути пеню в розмірі 9016,72 грн., суму 3% річних в розмірі 5762,26 грн., оскільки вирішення питання про зменшення неустойки та відсотків річних та розмір, до яких вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою, а тому, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції всебічно і повно з'ясував обставини справи, дав об'єктивну оцінку зібраним і дослідженим доказам, та обґрунтовано дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову.
Колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
В частині оскарження апелянтом відмови у стягненні витрат на правничу допомогу, то апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, що пов'язані з розглядом справи, належать витрати 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч.1 ст.134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має врахувати: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч.3 ст.141 ЦПК України).
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю.
Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі №673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч. 2 ст.137 ЦПК України).
Як встановлено, між позивачем та адвокатом Лабиком Р.Р. укладено Договір про надання професійної правничої допомоги від 04 червня 2024 року.
Крім того, в матеріалах справи наявний детальний опис робіт (наданих послуг), з якого вбачається, що вартість наданих послуг становить94323,41 грн.
Разом з тим, встановлено, що вказаний розрахунок не підписаний двома сторонами, в матеріалах відсутній акт прийому-передачі виконаних представником позивача робіт (наданих послуг), та підтвердження сплати позивачем наданих адвокатом послуг.
З урахуванням викладеного, проаналізувавши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у стягненні з відповідача витрат за надання правової допомоги на користь позивача у сумі 94323,41 грн., а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для стягнення витрат за надання правової правничої допомоги та зміни чи скасування рішення суду першої інстанції у цій частині.
Таким чином, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 березня 2025 року - без змін, оскільки підстави для скасування чи зміни судового рішення відсутні.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 22 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба