справа №367/4369/25 Головуючий у І інстанції - Чернова О.В.
апеляційне провадження №22-ц/824/13397/2025 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
30 вересня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Миголь А.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 02 червня 2025 року
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
установив:
У квітні 2025 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулось до Ірпінського міського суду Київської області із позовом ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог вказувало, що 24 лютого 2017 року АТ «Банк Форвард» та відповідач ОСОБА_1 уклали Кредитний договір №118994801, відповідно до умов якого відповідач отримала кредитні кошти в розмірі 20000 грн. строком на 13 місяців.
25 липня 2024 року між АТ «Банк Форвард» та ним, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», укладено Договір про відступлення прав вимоги №GL1N426202/1, у відповідності до умов якого воно набуло право грошової вимоги, у тому числі і за укладеним між АТ «Банк Форвард» та ОСОБА_1 кредитним договором №118994801 від 24 лютого 2017 року.
Вказувало, що станом на дату відступлення вимоги, заборгованість відповідача перед ним за кредитним договором №118994801 від 24 лютого 2017 року становить 185140,52 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 71059,27 грн., заборгованості по відсоткам на суму 42900,11 грн., та 71181,14 грн. комісії.
Зазначало, що ним на адресу боржника направлялась досудова вимога про погашення існуючої заборгованості.
Просило суд, стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором №118994801 від 24 лютого 2017 року у розмірі 185140,52 грн. та судові витрати.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 02 червня 2025 року зазначений вище позов задоволено.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №118994801 від 24 лютого 2017 року в розмірі 185140,52 грн., судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3500 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального права, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що згідно з випискою по рахунку станом на 24 липня 2024 року, за період з 24 лютого 2017 року по 24 липня 2024 року, було списано плату за комісію в розмірі 25350,19 грн., всього нараховано комісії - 96531,33 грн.
Таким чином, розмір заборгованості складає 88609,19 грн., виходячи з розрахунку: 71059,27 грн. (тіло, використані кошти) + 42900,11 грн. (відсотки) - мінус 25350,19 грн. (сплачена комісія).
Заборгованість по комісії стягненню не підлягає, оскільки, ні в заяві на кредит, ні в оферті взагалі немає такого пункту як комісія, не визначено процентну ставку по комісії, за які послуги стягується щомісячно.
Вказує, що умова договору про надання кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою (будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною.
З матеріалів справи не вбачається необхідності внесення плати за додаткові, супутні послуги банку пов'язані з розрахунково-касовим обслуговуванням, банком в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються їй, та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).
Враховуючи викладене, вважає, що вимоги в частині стягнення з неї заборгованості за комісією за кредитним договором №118994801 від 24 лютого 2017 року у розмірі 71181,14 грн. задоволенню не підлягає, а також сплачену комісію в розмірі 25350,19 грн. слід зарахувати сплату заборгованості по основному боргу.
Просила суд, скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 02 червня 2025 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
На вказану апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» подало відзив, в обґрунтування якого зазначило, що наведені аргументи в апеляційній скарзі є такими, що спрямовані на уникнення відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Наголошує, що в апеляційній скарзі відсутні заперечення, щодо факту укладення кредитного договору.
При цьому, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, кредитний договір укладено за ініціативи відповідача, при цьому остання свідомо уклала договір на зазначених у ньому умовах, та на час його укладення у ОСОБА_1 не заявлялось додаткових вимог, щодо умов спірного договору.
Таким чином, при підписанні кредитного договору відповідач погодилася з усіма умовами даного правочину, і взяла на себе зобов'язання щодо його виконання, у тому числі щодо нарахування комісії за кредитним договором.
Плата за обслуговування кредитної заборгованості вважається комісійною винагородою Банку, в тому числі за моніторинг надходження коштів на рахунок Клієнта з метою визначення подальшого їх направлення, зокрема, на здійснення періодичних виплат по Договору чи залишення у вигляді позитивного залишку; уточнення, повернення, анулювання, зміна умов переказів згідно з запитами Клієнта, внесення якої Клієнт повинен забезпечити щомісяця впродовж поточного Розрахункового періоду за рахунок власних коштів Клієнта та розраховується згідно з Тарифами від поточної заборгованості за основним боргом.
Відтак, нарахування комісії, яке відображене у розрахунку заборгованості, відповідає умовам кредитного договору та Умовам надання та обслуговування платіжних карток АТ «Банк Форвард».
Наголошує, що нарахування комісії, яке відображене у розрахунку заборгованості є цілком правомірним, ОСОБА_1 мала можливість користуватися кредитними коштами, а тому нарахування є допустимою та погодженою істотною умовою кредитного договору №118994801 від 24 лютого 2017 року.
Отже, ОСОБА_1 уклала даний кредитний договір, мала можливість розрахувати доцільність взяття на себе такого зобов'язання, та оцінити усі ризики у зв'язку з їх прийняттям.
Просило суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 02 червня 2025 року залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що на підставі Договору №118994801, укладеного 24 лютого 2017 року між ОСОБА_1 та АТ «Банк Форвард», відповідачу було відкрито поточний рахунок, видано кредитну картку з кредитним лімітом в 20000 грн. строком на 13 місяців, зі сплатою процентів та комісії за його користування.
25 липня 2024 року між АТ «Банк Форвард» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено Договір про відступлення прав вимоги №GL1N426202/1 у відповідності до умов якого АТ «Банк Форвард» відступило на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» належні йому права вимоги до боржників, які вказані у відповідних реєстрах.
Відповідно до витягу із реєстру боржників до вищевказаного договору факторингу, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №118994801 від 24 лютого 2017 року на загальну суму в розмірі 185140,52 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 71059,27 грн., заборгованості по відсоткам на суму 42900,11 грн., та 71181,14 грн. комісії.
15 квітня 2025 року на адресу боржника направлялась письмова вимога про погашення існуючої заборгованості.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконала свого обов'язку, надані їй кошти за кредитним договором в строки та на умовах передбачені договором не повернула.
Відповідачем не надано контррозрахунку чи доказів, що свідчать про погашення нею заборгованості, та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за договором у добровільному порядку.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими у розмірі заборгованості відповідача за кредитним договором №118994801 від 24 лютого 2017 року на загальну суму в розмірі 185140,52 грн.
З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч.1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.
Згідно із ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
На підставі ст.1056-1 ЦК України процентна ставка може бути фіксованою або змінною. Тип процентної ставки визначається договором.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За нормою ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Таким чином, судом першої інстанції встановлено, і відповідачем в апеляційній скарзіне спростовано факту укладення кредитного договору№118994801 від 24 лютого 2017 року між ОСОБА_1 та АТ «Банк Форвард», та відповідно до умов якого відповідачу було відкрито поточний рахунок, видано кредитну картку з кредитним лімітом в 20000 грн. строком на 13 місяців, зі сплатою процентів та комісії, обов'язок з повернення яких перейшло до нового кредитора ТОВ «ФК «Кредит-Капітал».
Як вбачається з аналізу апеляційної скарги, її доводи зосереджені на запереченні суми нарахованої комісії за кредитним договором №118994801 від 24 лютого 2017 року у розмірі 71181,14 грн., посилаючись на те, що умова договору про надання кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою (будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною.
Оцінюючи дані доводи, апеляційний суд враховує, що зі змісту інформаційного блоку заяви (Оферти) до анкети ОСОБА_2 в розділі Договір про надання та використання платіжної картки вбачається, що Банк інформує клієнта, про те що обслуговування платіжної картки відбувається згідно Умов надання та обслуговування платіжних карток Банку, затверджені згідно Наказом №54 від 16.02.2017 року.
Підписуючи договір оферти, згідно п 1.4 та 1.4.1 клієнт погоджується з тим, що складовою та невід'ємною частиною Договору про Картку будуть являтися Умови по Карткам та Тарифи по карткам, з якими він ознайомлений, повністю згоден, їх зміст розуміє та положень яких зобов'язується неухильно дотримуватись.
В матеріалах справи наявний розрахунок нарахованої комісії, у якому чітко зазначено про період нарахування, кількість днів, тарифи, а також прослідковується графа нарахування комісії та графа сплачено комісії.
В свою чергу, заперечення відповідача, щодо факту укладення кредитного договору відсутні.
При цьому, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, кредитний договір укладено за ініціативи відповідача, при цьому остання свідомо уклала договір на зазначених у ньому умовах та на час його укладення у ОСОБА_1 не заявлялось додаткових вимог, щодо умов кредитного договору.
Таким чином, при підписанні кредитного договору відповідач погодилася з усіма умовами даного правочину і взяла на себе зобов'язання, щодо його виконання, у тому числі щодо нарахування комісії за кредитним договором.
Плата за обслуговування кредитної заборгованості вважається комісійною винагородою Банку, в тому числі за моніторинг надходження коштів на рахунок Клієнта з метою визначення подальшого їх направлення, зокрема, на здійснення періодичних виплат по Договору чи залишення у вигляді позитивного залишку; уточнення, повернення, анулювання, зміна умов переказів згідно з запитами Клієнта, внесення якої Клієнт повинен забезпечити щомісяця впродовж поточного Розрахункового періоду за рахунок власних коштів Клієнта та розраховується згідно з Тарифами від поточної заборгованості за основним боргом.
Тобто, підписавши кредитний договір, позичальник погодилася з усіма його умовами, зокрема, й щодо сплати комісії, що відповідає принципу свободи договору.
Відтак, колегія суддів вважає, що нарахування комісії, яке відображене у розрахунку заборгованості, відповідає умовам кредитного договору та Умовам надання та обслуговування платіжних карток АТ «Банк Форвард».
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
За приписами ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, доводи відповідача стосовно того, що стягнення комісії за надання кредиту суперечить чинному законодавству, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідно до ч. 2ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на супровідні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).
Апеляційний суд зауважує, що в даному випадку ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» не нараховувало будь-яких штрафних санкцій у вигляді неустойки (штрафу, пені) і не зазначало її в складових заборгованості, заявленої до стягнення, і відповідно судом першої інстанції штрафні санкції стягнуті не були. Предметом даного позову є стягнення заборгованості за тілом кредиту, простроченою заборгованістю за сумою відсотків та комісією.
Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки вони фактично зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, які є правильними.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі.
Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1-3 ст. 89 ЦПК України).
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 02 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 22 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба