08 жовтня 2025 року Чернігів Справа № 620/6847/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Житняк Л.О.
за участі секретаря Стасюк Т.В.,
представника позивача Хлопузяна Р.Д.,
представника відповідача Коваленко О.В.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень,
ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 08.07.2025 №12198/Ж10/25-01-24-05, від 08.07.2025 №12201/Ж10/25-01-24-05, від 06.03.2025 №4043/Ж10/25-01-24-05, від 06.03.2025 №4047/Ж10/25-01-24-05, від 06.03.2025 №4048/Ж10/25-01-24-05 (згідно заяви про зміну предмета позову та збільшення розміру позовних вимог).
Свої вимоги мотивує тим, що висновки, викладені в Акті перевірки від 27.01.2025, не відповідають фактичним обставинам. Зазначає, що контролюючий орган вибірково врахував подані позивачем документи та безпідставно не врахував первинні документи, що підтверджують вартість придбаних позивачем товарно-матеріальних цінностей та інших витрат, які він поніс у зв'язку із провадженням господарської діяльності, а тому податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі Акту перевірки від 27.01.2025, є незаконними та такими, що підлягають скасуванню.
Суд ухвалою від 25.06.2025 відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Також встановив відповідачу 15-дений строк з дня вручення вказаної ухвали для надання відзиву на позов. В подальшому, суд ухвалою від 31.07.2025 задовольнив клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання. Ухвалою суду від 04.08.2025 та від 07.10.2025 розгляд справи вирішено проводити в режимі відеоконференції, за участі представника позивача.
У встановлений ухвалою суду від 25.06.2025 строк, відповідачем подано відзив на позов, в якому представник позовні вимоги не визнав та просив у їх задоволенні відмовити, посилаючись на обставини, встановлені в ході проведення перевірки та відображені в Акті перевірки. Також зазначив, що вартість послуг правового характеру у розмірі 20 000,00 грн., що заявлена до стягнення з Головного управління ДПС у Чернігівській області по цій справі, є завищеною.
Представником позивача подано відповідь на відзив, в якому він наголошує, що відзив не містить заперечень щодо доводів позивача та правових підстав позову чи поданих позивачем доказів, що на його думку може свідчити про визнання відповідачем відповідних документально підтверджених обставин та правових підстав позову.
Представник позивача в судовому засіданні вимоги підтримав, посилаючись на обставини викладені в заявах по суті спору, та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив та у задоволенні вимог просив відмовити.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та заперечення представника відповідача з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.
На підставі п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.78.1.7 п.78.1 ст.78, ст.79 та ст.82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі - Податковий кодекс), Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», відповідно до наказу Головного управління ДПС у Чернігівській області (далі ГУ ДПС у Чернігівській області) №1936-п від 06.12.2024 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, ОСОБА_2 - заступником начальника відділу планових та позапланових перевірок оподаткування фізичних осіб управління оподаткування фізичних осіб Головного управління ДПС у Чернігівській області та ОСОБА_3 - старшим державним інспектором відділу планових та позапланових перевірок оподаткування фізичних осіб управління оподаткування фізичних осіб Головного управління ДПС у Чернігівській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 , пн - НОМЕР_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2018 по 14.02.2020, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 21.07.2016 по 14.02.2020.
Перевірка проводилась з 14.01.2025 по 20.01.2025. Термін проведення перевірки не продовжувався.
Копію наказу про проведення документальної невиїзної перевірки від 06.12.2024 №1936-п, а також письмове повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки від 06.12.2024 №93/Ж4/25-01-24-04-04 надіслано ОСОБА_1 рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Дане поштове відправлення, повернуто 27.12.2024 з відміткою пошти згідно довідки про причини повернення/досилання (Ф.20) «за закінченням терміну зберігання»
Згідно з повідомленням про дату початку та місце проведення перевірки від 06.12.2024 №293/Ж4/25-01-24-04-04, надісланого ОСОБА_1 , відповідно до п.85.2 ст.85 розділу ІІ Податкового кодексу України, слід, починаючи із зазначеного в повідомленні терміну, забезпечити надання всіх необхідних документів, що підтверджують дані податкових декларацій (розрахунків) та інших документів, які пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
ОСОБА_1 на перевірку не надано жодних документів, що підтверджують понесені витрати, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, про що складено акт «Про ненадання ПП-ФО ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) документів для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки» від 21.01.2025 №67/Ж6/25-01-24-05-01.
Перевірка проведена в приміщенні Головного управління ДПС у Чернігівській області, вул. Реміснича, 11, м. Чернігів, 14000 та за її результатами складено акт позапланової невиїзної перевірки від 27.01.2025 №374/Ж5/25-01-24-05/3381819375.
Документальною позаплановою невиїзною перевіркою ОСОБА_1 встановлені порушення:
- ст.44, п.177.10 ст.177 Податкового кодексу, абз. 6 п. 6 ст.128 Господарського кодексу та п.1 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, ОСОБА_1 на перевірку не надав книгу обліку доходів та витрат.
- п.п.16.1.2 ст.16, п.164.1 ст.164, п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI, занижено суму чистого оподатковуваного доходу на загальну суму 2190149,00 грн., в тому числі за 2018 рік на суму 905202,64 грн., за 2019 рік на суму 1189026,36 грн., за 2020 рік на суму 95920,00 грн.
- підпункту 2 пункту 1 статті 7 Закону України від 08.07.2010 №2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та п.п.2 п.5 розділу 4 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом МФУ від 20.04.2015 №449 було занижено суму єдиного внеску за 2018 рік на 137602,08 грн., за 2019 рік на 154234,08грн., за 2020 рік на 19024,28 грн.
- п.п. 1.1 п.161 підрозділу 10 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, занижено суму військового збору, що підлягає сплаті до бюджету за результатами перевірки на 32852,25 грн, в тому числі за 2018 рік - 13578,05 грн, за 2019 рік - 17835,40 грн, за 2020 рік - 1438,80 грн.
- п.181.1 ст.181, п.183.2 п.183.10 ст.183, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI зі змінами та доповненнями, а саме: ОСОБА_1 перебуваючи на загальній системі оподаткування здійснила операції з реалізації товарів (послуг) на загальну суму, що перевищила 1000000 гривень та не виконала вимог щодо подання заяви про обов'язкову реєстрацію платником податку на додану вартість, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість що підлягає сплаті до бюджету в періоді з 11.08.2019 по 28.01.2020 встановлено їх заниження у загальній сумі 111103,22 грн., у тому числі за серпень 2019 року в сумі 10155,87 грн, за вересень 2019 року в сумі 24171,28 грн, за жовтень 2019 року в сумі 17740,01 грн, за листопад 2019 року в сумі 19939,28 грн, за грудень 2019 року в сумі 20623,40 грн, за січень 2020 року в сумі 18473,38 грн.
- пункт 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, а саме: ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Чернігівській області не було подано податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за 1 квартал 2020 року та не було відображено, нарахування та виплату за ознакою «101».
- п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI ОСОБА_1 несвоєчасно сплачено податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування за 2018 рік;
- п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI ОСОБА_1 несвоєчасно сплатив податкове зобов'язання з військового збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування за 2018 та 2020 роки.
На підставі вказаних висновків Головним управлінням ДПС у Чернігівській області було складено та винесено податкові повідомлення-рішення від 06.03.2025:
- №4041/ж10/25-01-24-05;
- №4042/ж10/25-01-24-05;
- №4043/ ж10/25-01-24-05;
- №4047/ж10/25-01-24-05;
- №4048/ж10/25-01-24-05.
Зазначені податкові повідомлення-рішення направлено 07.03.2025 поштовим зв'язком з рекомендованим повідомленням про вручення та згідно корінця рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення отримано ОСОБА_1 . 21.03.2025.
ОСОБА_1 вищезазначені податкові повідомлення-рішення були оскаржені в ДПС України (скарга від 03.04.2025 (вх. ДПС №15518/6 від 07.04.2025 року)).
Відповідно до «Рішення про результати розгляду скарги» від 30.05.2025 №15660/6/99-00-06-01-02-06 Державною податковою службою України скасовано ППР ГУ ДПС у Чернігівській області від 06.03.2025:
- №4042/ж10/25-01-24-05 в частині грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за податковим зобов'язанням на суму 141256,48 грн та у відповідній частині штрафні санкції
- №4041/ж10/25-01-24-05 в частині грошового зобов'язання з військового збору за податковим зобов'язанням на суму 11771,37 грн та у відповідній частині штрафні санкції.
На виконання «Рішення про результати розгляду скарги» від 30.05.2025 № 15660/6/99-00-06-01-02-06 ДПС України ГУ ДПС у Чернігівській області було винесено ППР від 08.07.2025 №12201/ж10/25-01-24-05 та №1212198/ж10/25-01-24-05, які направлено на адресу платника 09.07.2025 поштовим зв'язком з рекомендованим повідомленням про вручення.
Позивач вважає податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі Акту перевірки від 27.01.2025 незаконними та такими, що підлягають скасуванню, у зв'язку із чим звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд звертає увагу на таке.
Щодо протиправності податкового повідомлення-рішення від 06.03.2025 №4047/Ж10/25-01-24-05.
З податкового повідомлення-рішення від 06.03.2025 №4047/Ж10/25-01-24-05 вбачається, що воно прийняте відповідачем виходячи з того, що позивач не подав на перевірку книгу обліку доходів та витрат за період 2018 - 2020 роки, чим порушив вимоги ст.44, ст.85, п.177.10 ст.177 ПК України, абз.6 п.6 ст.128 ГК України, та п.1 Порядку ведення книги обліку доходів і витрат, а тому на підставі п.п.54.3.3. ст.54 та п.117.1 ст.117 ПК України відповідач застосував штраф у сумі 1020 грн.
Пункт 117.1 ст.117 ПК України передбачає, що неподання у строки та у випадках, передбачених цим Кодексом, заяв або документів для взяття на облік у відповідному контролюючому органі, реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних, неподання виправлених документів для взяття на облік чи внесення змін, подання з помилками чи у неповному обсязі, неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності, відповідно до вимог встановлених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу на самозайнятих осіб у розмірі 340 гривень, на юридичних осіб, відокремлені підрозділи юридичної особи чи юридичну особу, відповідальну за нарахування та сплату податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність, - 1020 гривень.
Тобто, зазначена норма не передбачає відповідальності платника податків за неподання відповідачу на перевірку книги обліку доходів та витрат. Позаяк, якщо б остання б передбачала відповідальність за неподання саме книги обліку доходів та витрат, то розмір штрафної санкції для фізичних осіб складав би 340 грн, а не 1020 грн, що встановлений для юридичної особи.
Крім цього, пунктом 6 Порядку ведення книги обліку доходів і витрат, затверджений постановою Кабінету Міністрів України, від 26 вересня 2001 року № 1269 передбачено, що Книга зберігається у суб'єкта підприємницької діяльності протягом 3 років після виконання останнього запису.
Як вбачається з Книги обліку доходів та витрат, останній запис у ній виконано у січні 2020 року, тому періодом її зберігання є лютий 2020 року - січень 2023 року.
Таким чином, вимоги щодо надання книги обліку на перевірку, що прорводилась у 2025 році є безпідставними, а отже застосування до позивача штрафних санкцій у сумі 1020,00грн є протиправним, а ППР від 06.03.2025 №4047/ Ж10/25-01-24-05 таким, що підлягає скасуванню.
Щодо протиправності податкового повідомлення-рішення від 06.03.2025 №4048/Ж10/25-01-24-05.
З податкового повідомлення-рішення від 06.03.2025 №4048/Ж10/25-01-24-05 вбачається, що воно прийняте відповідачем оскільки позивач не подав податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку і сум утриманого з них податку за 1 квартал 2020 року та не відобразив нарахування за ознакою «101», чим порушив п.176.2 ст.176 ПК України, а тому на підставі п.п.54.3.3. ст.54 та п.119.1 ст.119 ПК України відповідач застосував штраф у сумі 1020 грн.
Відповідно до п.п.б п.176.2. ст.176 ПК України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.
Відповідно до п.п.49.18.2 п.49.18 ст.49 ПК України, податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює 49.18.2. календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).
Враховуючи наведені приписи законодавства, останнім днем подання податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку є 12.05.2020.
Водночас, з 12.03.2020 на всій території України на підставі постанови Кабінету міністрів України №211 від 11.03.2020 введений карантин, який відмінено постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 з 30.06.2023.
Отже, граничний день подання позивачем розрахунку, а саме 12.05.2020, припадає на період дії карантину.
Пунктом 52 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних Положень Податкового кодексу України встановлено, що за порушення податкового законодавства, вчинені протягом періоду з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), штрафні санкції не застосовуються, крім санкцій за порушення вимог у випадках, встановлених цим пунктом.
При цьому, станом на 12.05.2020, діяла редакція статті 119 «Порушення платником податків порядку подання інформації про фізичних осіб - платників податків» Податкового кодексу України, відповідно до якої неподання або порушення порядку подання платником податків інформації для формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, передбаченого цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 85 гривень.
Разом з тим, в оскарженому рішенні від 06.03.2025 №4048/Ж10/25-01-24-0 вказано період фінансово-господарської діяльності платника податків, при здійсненні якої вчинено це порушення І квартал 2020 року, а штраф застосовано на підставі п.119.1. ст.119 ПК України в сумі 1020 грн.
Зазначена сума штрафу введена в дію з 23.05.2020 з дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16 січня 2020 року № 466-IX.
А отже до позивача безпідставно застосовано штрафну санкцію у сумі 1020,00грн, а тому повідомлення-рішення від 06.03.2025 №4048/Ж10/25-01-24-05 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо протиправності податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Чернігівській області від 08.07.2025 №12198/Ж10/25-01-24-05 та від 08.07.2025 №12201/Ж10/25-01-24-05.
Відповідно до висновків Акту перевірки, у перевіряємому періоді (01.01.2018 - 14.02.2020) позивач занизив суму чистого оподатковуваного доходу, чим порушив вимоги п.177.2, п.177.4 ст.177 ПК України, оскільки занизив податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування. Таке порушення вимог закону, на думку відповідача, є підставою для збільшення позивачу суми податку з доходів фізичних осіб на підставі п.п.54.3.3. п.54.3 ст.54, п.58.1 ст.58, п.177.4, п.177.2 ст.177 ПК України та застосування до нього штрафних санкцій на підставі п.123.2 ст.123 ПК України. Також, відповідач стверджує, що у перевіряємому періоді (01.01.2018 - 14.02.2020) позивач занизив суму військового збору, що підлягав сплаті за 2018-2020 роки, чим порушив вимоги п.п.1.1 п.16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України. Таке порушення вимог закону, на думку відповідача, є підставою для збільшення позивачу суми військового збору на підставі п.п.54.3.3. п.54.3 ст.54, п.58.1 ст.58, п.п.1.1 п.16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України та застосування до нього штрафних санкцій на підставі п.123.2 ст.123 ПК України
Зміст оскаржуваних рішень свідчить, що періодами господарської діяльності позивача, за які виявлені податкові правопорушення є 2018 рік, 2019 рік та 2020 рік, а саме по 14.02.2020 - день припинення підприємницької діяльності.
Відповідно до п.102.1 ст.102 ПК України (редакція, яка була чинною у вказані періоди), контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Отже, законодавцем установлено присічний строк, протягом якого відповідач може провести перевірку платника податків та визначити суму грошових зобов'язань платника податків.
Позивач зазначає та не заперечується відповідачем, що останнім днем граничного строку подання податкової декларації по податку з доходів фізичних осіб за 2018 рік є 11.02.2019 (фактично подана 07.02.2019). Отже, відлік строку у 1095 днів, протягом якого відповідач міг провести перевірку позивача та визначити суму грошових зобов'язань за 2018 рік розпочався 12.02.2019.
При цьому, суд враховує, що починаючи з березня 2020 року застосування ст.102 ПК України мало свої особливості, а саме: п.52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України встановив зупинення перебігу усіх строків давності, встановлених ст.102 ПК України, на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19).
А отже, до моменту зупинення строків давності, встановлених ст.102 ПК України перебіг відповідного строку за період 12.02.2019 - 17.03.2020 становить 400 днів.
У подальшому, дію п.52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України було зупинено на період дії воєнного, надзвичайного стану згідно з п.2 розділу II Закону України від 15.03.2022 №2120-IX, який набрав чинності 17.03.2022. Цим же Законом в ПК України були внесені певні зміни, зокрема, ст.102 доповнено п.102.9 такого змісту: «На період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану зупиняється перебіг строків, визначених цим Кодексом, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи».
Також, 07.03.2022 набрав чинності Закон України від 03.03.2022 №2118-IX, яким підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України доповнено п.69, зокрема, п.п.69.9 якого встановив, що для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
27.05.2022 набрав чинності Закон України від 12.05.2022 №2260-IX, яким, серед іншого:
- п.102.9 ст.102 ПК України доповнено словами «крім випадків, передбачених цим Кодексом»;
- п.п.69.9 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України викладено у такій редакції: «69.9. Для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім:
- дотримання строків реєстрації податкових накладних, розрахунків коригування до них в Єдиному реєстрі податкових накладних, подання звітності, у тому числі звітності, передбаченої пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, сплати податків та зборів платниками податків;
- строків проведення камеральних перевірок, складення актів, подання та розгляду заперечень, визначення грошових зобов'язань, прийняття, надсилання та оскарження податкового повідомлення-рішення за результатами камеральних перевірок, нарахування пені;
- строків проведення фактичних та документальних позапланових перевірок, складення актів, подання та розгляду заперечень, додаткових документів та пояснень, визначення грошових зобов'язань, прийняття, надсилання та оскарження податкового повідомлення-рішення, адміністративного арешту майна за результатами фактичних перевірок».
При цьому, Закон України від 03.03.2022 №2118-IX, шляхом доповнення підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України пунктом 69, встановив мораторій на проведення будь-яких видів перевірок. Такий «суцільний» мораторій діяв до 17.03.2022, водночас мораторій на проведення документальних позапланових перевірок, що проводяться на підставі п.п.78.1.7 п.78.1 ст.78 ПК України остаточно був скасований з 27.05.2022.
З наведеного слідує, що положення Податкового кодексу України щодо зупинення усіх строків були чинними до 27.05.2022. З цього дня у податковому законодавстві з'явились винятки (п.102.9 ст.102 «крім випадків, передбачених цим Кодексом»), на які зупинення строків не поширювалося, зокрема, щодо строків визначення грошових зобов'язань (п.п.69.9 підрозділу 10 розділу XX).
Таким чином, починаючи з 27.05.2022 строк давності, у даному випадку щодо звітного періоду 2018 року, продовжив свій перебіг.
25.11.2022 набрав чинності Закон України від 03.11.2022 №2719-IX, яким абз.4 п.п.69.9 п.69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України викладено у новій редакції, яка вже не містила такого винятку, на який зупинення строків давності не поширювалося, як «строк визначення грошового зобов'язання».
Отже, починаючи з 25.11.2022 перебіг строку давності знову зупинився.
При цьому, у проміжок часу 27.05.2022 - 24.11.2022 перебіг строку давності становить 182 дні.
01.08.2023 набрав чинності Закон України від 30.06.2023 №3219-IX, яким з Податкового кодексу України виключено п.102.9 ст.102, а в абз.1 п.п.69.9 слово «Для» замінено словами і цифрами «Тимчасово, до 1 серпня 2023 року, для».
Тобто, з 01.08.2023 строк давності щодо звітного періоду 2018 року продовжив свій перебіг.
У свою чергу, за період 01.08.2023 - 05.03.2025 перебіг строку давності становить 583 дні.
Підсумовуючи викладене, з урахуванням зупинення перебігу строку, встановленого ст.102 ПК України, з моменту початку відліку до дати визначення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за 2018 рік кількість днів становить 1 165 (400+182+583), тобто перевищує строк (1 095), у межах якого відповідач міг визначити позивачу грошове зобов'язання.
Також, поза межами строку давності відповідачем проведено і документальну перевірку позивача за звітний період 2018 року.
Верховний Суд у постанові від 12.05.2021 у справі №520/4238/19 підкреслював, що «при плануванні, організації, проведенні документальних перевірок, нарахуванні за їх результатами грошових зобов'язань, контролюючі органи повинні враховувати строки давності, визначені пунктом 102.1 статті 102 ПК України, які поширюються також і на період діяльності, який може бути охоплений перевіркою.
Також, у постанові від 22.04.2021 по справі №813/2957/17 Верховний Суд вказав, що включення платників до плану графіку проведення перевірок проводиться з урахуванням строків, передбачених вищенаведеною нормою.
Відповідно до пункту 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку
У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
Також згідно зі статтею 114 ПК України граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов'язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу.
Аналіз наведеного правового регулювання дає підстави для висновку, що закінчення встановленого статтею 102 ПК України строку є безумовною підставою для відсутності у контролюючого органу права визначати платнику податків суму грошових зобов'язань, в тому числі штрафних санкцій, за період поза межами такого строку. При цьому, вказаними нормами встановлено граничний строк, протягом якого контролюючий орган має право визначити суму грошових зобов'язань - 1095 днів, а початок перебігу цього строку законодавцем встановлено з дня, наступного після спливу граничного строку подачі податкової декларації, або з дня, наступного після фактичної подачі такої декларації, або з дня подачі уточнюючого розрахунку.
Водночас, початок перебігу зазначеного 1095-денного строку цією нормою визначено днем граничного строку подання податкової декларації, (якщо така податкова декларація була надана пізніше - за днем її фактичного подання), а у разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації ця ж норма чітко визначає відлік такого строку з дня подання уточнюючого розрахунку.
Виходячи з наведеного, сплив строку, встановленого ст.102 ПК України позбавляє відповідача повноважень на проведення перевірки платника податків та визначення платнику податків суми грошових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб та застосування штрафних санкцій.
Відповідно до ст.164 ПК України, базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.
Згідно з п.177.2 ст.177 ПК України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Відповідно до п.177.4 ст.177 ПК України, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать:
177.4.1. витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;
177.4.2. витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу)
обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством;
177.4.3. суми податків, зборів, пов'язаних з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з об'єктів житлової нерухомості); суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, роялті на користь правовласників, як винагорода за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав чи як відрахування на користь правовласників на підставі договорів, укладених таким платником податку з організаціями колективного управління відповідно до Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав", одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, пов'язаних з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця;
177.4.4. інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Так, видами діяльності позивача була діяльність ресторанів, надання послуги мобільного харчування (що відповідає КВЕД 56.10), роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах (що відповідає КВЕД 47.25) тощо, а тому у перевіряємому періоді витрати, що безпосередньо пов'язані з отриманням доходів, виникали у позивача у зв'язку із придбанням ним напоїв, продуктів харчування та інших товарноматеріальних цінностей з метою провадження підприємницької діяльності та отримання прибутку.
Оскільки господарська діяльність позивача стосувалась реалізації алкогольних напоїв, то позивач у перевіряємому періоді також сплачував акцизний податок, що підтверджується випискою банку.
Окрім цього, у перевіряємому періоді для здійснення підприємницької діяльності позивач орендував приміщення, а тому сплачував орендну плату на підставі договору оренди №10/04 від 01.10.2016, договору оренди №09/06 від 01.09.2019.
Суд зазначає, що у розумінні п.177.4 ст.177 ПК України такі витрати, є витратами, що безпосередньо пов'язані з отриманням позивачем доходів. Окрім цього, під час здійснення підприємницької діяльності позивач найняв працівників, а тому ніс витрати на оплату їх праці, а також сплачував до бюджету податки, збори та внески, що пов'язані оплатою праці найманих працівників.
А тому, понесені позивачем у перевіряємому періоді витрати, пов'язані з його господарською діяльністю, документально підтверджені, що відповідає даним податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2018 рік, за 2019 рік, за 2020 рік, поданих до контролюючого органу.
Позивач надав первинні документи на підтвердження понесених ним витрат на придбання у перевіряємому періоді товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «Баядера Логістик», ТОВ «Санте-алко», ТОВ «Орбіта» ТОВ «АНД-Груп», ТОВ «Приват-алко», ТОВ «Імпульс Схід», ТОВ «Фірма Континент» тощо та інших витрат, які він поніс у зв'язку із провадженням господарської діяльності, але їх безпідставно не було враховано відповідачем. Лише понесені позивачем витрати, по'вязані з оплатою праці таких найманих працівників, були враховані контролюючим органом, що і стало підставою для зменшення у перевіряємому періоді чистого оподатковуваного доходу позивача та, як наслідок, встановлення факту, що відповідачем було завищено суму визначеного податку на доходи фізичних осіб та у відповідній частині застосування штрафної санкції.
При цьому контролюючим органом безпідставно не були враховані надані позивачем документи, що підтверджують витрати, які безпосередньо пов'язані з отриманням ним доходів, зокрема: витяг з Книги обліку доходів і витрат за період січень 2018 - лютий 2020 років; рахунки - фактури від 02.01.2018, від 01.02.2018, від 01.05.2018, від 30.05.2018, від 01.06.2018, від 01.08.2018, від 03.09.2018, від 01.10.2018, від 01.11.2018, від 02.01.2019, від 01.02.2019, від 01.03.2019, від 01.04.2019, від 02.05.2019, від 03.06.2019, від 01.08.2019, від 01.11.2019, від 02.12.2019, від 03.01.2020; Акти здачі-прийняття робіт від 31 .01.2018, від 28.02.2018, від 30.05.2018, від 31.05.2018, від 27.06.2018, від 31.08.2018, від 28.09.2018, від 31.10.2018, від 30.11.2018, від 31.01.2019, від 28.02.2019, від 29.03.2019, від 30.04.2019, від 31.05.2019, від 28.06.2019, від 30.08.2019, від 29.11.2019, від 31.12.2019, від 31.01.2020; накладні від 03.01.2018; від 10.01.2018, від 17.01.2018, від 24.01.2018, від 31.01.2018, від 07.02.2018, від 14.02.2018, від 19.02.2018, від 17.02.2018, від 21.02.2018, від 28.02.2018, від 18.04.2018, від 25.04.2018, від 02.05.2018, від 09.05.2018, від 15.05.2018, від 16.05.2018, від 23.05.2018, від 15.06.2018, від 20.06.2018, від 27.06.2018, від 28.06.2018, від 29.06.2018, від 04.07.2018, від 10.07.2018, від 11.07.2018, від 18.07.2018, від 24.07.2018, від 25.07.2018, від 30.07.2018, від 01.08.2018, від 08.08.2018, від 15.08.2018, від 22.08.2018, від 28.08.2018, від 29.08.2018, від 05.09.2018, від 07.09.2018, від 12.09.2018, від 17.09.2018, від 19.09.2018, від 26.09.2018, від 02.10.2018, від 03.10.2018, від 05.10.2018, від 10.10.2018, від 17.10.2018, від 26.10.2018, від 31.10.2018, від 07.11.2018, від 14.11.2018, від 21.11.2018, від 28.11.2018, від 05.12.2018, від 07.12.2018, від 12.12.2018, від 18.12.2018, від 19.12.2018, від 26.12.2018, від 03.01.2019, від 09.01.2019, від 16.01.2019, від 25.01.2019, від 30.01.2019, від 06.02.2019, від 13.02.2019, від 27.02.2019, від 05.03.2019, від 06.03.2019, від 13.03.2019, від 20.03.2019, від 25.03.2019, від 29.03.2019, від 03.04.2019, від 10.04.2019, від 17.04.2019, від 24.04.2019, від 01.05.2019, від 03.05.2019, від 08.05.2019, від 14.05.2019, від 15.05.2019, від 22.05.2019, від 30.05.2019, від 05.06.2019, від 12.06.2019, від 17.06.2019, від 19.06.2019, від 26.06.2019, від 01.07.2019, від 03.07.2019, від 10.07.2019, від 17.07.2019, від 22.07.2019, від 24.07.2019, від 31.07.2019, від 07.08.2019, від 14.08.2019, від 21.08.2019, від 30.08.2019, від 11.09.2019, від 18.09.2019, від 25.09.2019, від 09.10.2019, від 16.10.2019, від 23.10.2019, від 30.10.2019, від 06.11.2019, від 13.11.2019, від 20.11.2019, від 29.11.2019, від 04.12.2019, від 11.12.2019, від 25.12.2019, від 18.12.2019, від 07.01.2020, від 08.01.2020, від 15.01.2020, від 22.01.2020, від 29.01.2020, від 31.01.2020, від 01.02.2020; повідомлення від 28.08.2018, від 25.03.2019, від 14.05.2019, від 17.06.2019; квитанції від 19.02.2018, від 15.05.2018, від 27.06.2018, від 10.07.2018, від 24.07.2018, від 30.07.2018, від 17.09.2018, від 02.10.2018, від 20.02.2019, від 05.03.2019, від 03.05.2019, від 01.07.2019, від 22.07.2019; видаткові накладні від 04.01.2018, від 05.01.2018, від 09.01.2018, від 10.01.2018, від 11.01.2018, від 16.01.2018, від 17.01.2018, від 18.01.2018, від 23.01.2018, від 23.01.2018, від 24.01.2018, від 26.01.2018, від 30.01.2018, від 31.01.2018, від 03.02.2018, від 06.02.2018, від 07.02.2018, від 13.02.2018, від 14.02.2018, від 16.02.2018, від 17.02.2018, від 20.02.2018, від 21.02.2018, від 28.02.2018, від 17.04.2018, від 18.04.2018, від 19.04.2018, від 24.04.2018, від 25.04.2018, від 30.04.2018, від 02.05.2018, від 08.05.2018, від 09.05.2018, від 15.05.2018, від 16.05.2018, від 17.05.2018, від 23.05.2018, від 24.05.2018, від 29.05.2018, від 31.05.2018, від 06.06.2018, від 07.06.2018, від 12.06.2018, від 19.06.2018, від 20.06.2018, від 21.06.2018, від 26.06.2018, від 27.06.2018, від 04.07.2018, від 07.07.2018, від 10.07.2018, від 11.07.2018, від 17.07.2018, від 19.07.2018, від 24.07.2018, від 25.07.2018, від 31.07.2018, від 01.08.2018, від 02.08.2018, від 07.08.2018, від 08.08.2018, від 14.08.2018, від 15.08.2018, від 16.08.2018, від 21.08.2018, від 22.08.2018, від 28.08.2018, від 29.08.2018, від 04.09.2018, від 05.09.2018, від 06.09.2018, від 11.09.2018, від 12.09.2018, від 18.09.2018, від 19.09.2018, від 20.09.2018, від 21.09.2018, від 25.09.2018, від 26.09.2018, від 27.09.2018, від 01.10.2018, від 02.10.2018, від 03.10.2018, від 09.10.2018, від 10.10.2018, від 17.10.2018, від 18.10.2018, від 19.10.2018, від 23.10.2018, від 24.10.2018, від 27.10.2018, від 30.10.2018, від 31.10.2018, від 06.11.2018, від 07.11.2018, від 13.11.2018, від 14.11.2018, від 20.11.2018, від 22.11.2018, від 24.11.2018, від 27.11.2018, від 28.11.2018, від 29.11.2018, від 30.11.2018, від 04.12.2018, від 05.12.2018, від 11.12.2018, від 12.12.2018, від 18.12.2018, від 19.12.2018, від 25.12.2018, від 26.12.2018, від 27.12.2018, від 04.01.2019, від 05.01.2019, від 09.01.2019, від 16.01.2019, від 17.01.2019, від 23.01.2019, від 29.01.2019, від 30.01.2019, від 31.01.2019, від 05.02.2019, від 06.02.2019, від 12.02.2019, від 14.02.2019, від 19.02.2019, від 20.02.2019, від 26.02.2019, від 27.02.2019, від 28.02.2019, від 01.03.2019, від 05.03.2019, від 06.03.2019, від 13.03.2019, від 15.03.2019, від 19.03.2019, від 20.03.2019, від 21.03.2019, від 26.03.2019, від 27.03.2019, від 28.03.2019, від 02.04.2019, від 03.04.2019, від 05.04.2019, від 09.04.2019, від 10.04.2019, від 11.04.2019, від 16.04.2019, від 17.04.2019, від 23.04.2019, від 24.04.2019, від30.04.2019, від 01.05.2019, від 02.05.2019, від 07.05.2019, від 08.05.2019, від 11.05.2019, від 15.05.2019, від 21.05.2019, від 22.05.2019, від 24.05.2019, від 28.05.2019, від 29.05.2019, від 30.05.2019, від 04.06.2019, від 05.06.2019, від 08.06.2019, від 11.06.2019, від 12.06.2019, від 13.06.2019, від 14.06.2019, від 15.06.2019, від 18.06.2019, від 19.06.2019, від 20.06.2019, від 25.06.2019, від 26.06.2019, від 28.06.2019, від 29.06.2019, від 03.07.2019, від 04.07.2019, від 06.07.2019, від 09.07.2019, від 10.07.2019, від 12.07.2019, від 16.07.2019, від 17.07.2019, від 23.07.2019, від 24.07.2019, від 25.07.2019, від 26.07.2019, від 30.07.2019, від 31.07.2019, від 03.08.2019, від 06.08.2019, від 07.08.2019, від 09.08.2019, від 13.08.2019, від 14.08.2019, від 15.08.2019, від 20.08.2019, від 21.08.2019, від 27.08.2019, від 28.08.2019, від 30.08.2019, від 03.09.2019, від 10.09.2019, від 11.09.2019, від 17.09.2019, від 18.09.2019, від 20.09.2019, від 24.09.2019, від 25.09.2019, від 30.09.2019, від 03.10.2019, від 08.10.2019, від 09.10.2019, від 10.10.2019, від 14.10.2019, від 15.10.2019, від 16.10.2019, від 22.10.2019, від 23.10.2019, від 29.10.2019, від 30.10.2019, від 01.11.2019, від 05.11.2019, від 06.11.2019, від 07.11.2019, від 12.11.2019, від 13.11.2019, від 15.11.2019, від 20.11.2019, від 21.11.2019, від 22.11.2019, від 26.11.2019, від 27.11.2019, від 30.11.2019, від 03.12.2019, від 04.12.2019, від 05.12.2019, від 11.12.2019, від 14.12.2019, від 16.12.2019, від 17.12.2019, від 18.12.2019, від 25.12.2019, від 27.12.2019, від 30.12.2019, від 31.12.2019, від 03.01.2020, від 04.01.2020, від 08.01.2020, від 10.01.2020, від 14.01.2020, від 15.01.2020, від 21.01.2020, від 22.01.2020, від 28.01.2020, від 29.01.2020, від 01.02.2020; товарно-транспортні накладні від 17.04.2018, від 18.04.2018, від 21.02.2018, від 19.04.2018, від 24.04.2018, від 25.04.2018, від 30.04.2018, від 16.05.2018, від 31.05.2018, від 31.10.2018, від 06.11.2018, від 11.12.2018, від 12.12.2018, від 18.12.2018, від 30.01.2019, від 20.02.2019, від 17.07.2019, від 15.01.2020, від 29.01.2020; рахунок на оплату від 18.09.2018, від 30.09.2018; квитанції АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 24.10.2018; договір оренди №10/04 від 01.10.2016 та звірка взаємних розрахунків за договором оренди №10/04 від 01.10.2016; договір оренди №09/06 від 01.09.2019 та звірка взаємних розрахунків за договором оренди №09/06 від 01.09.2019, а також виписка АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за період з 20.09.2016 по 03.03.2020, копії яких додані до позовної заяви.
Окрім цього, як вбачається з оскаржуваного рішення, підставою для застосування до позивача штрафної санкції стали норми п.123.2 ст.123 ПК України.
Станом на день підписання Акта перевірки від 27.01.2025 пункт 123.2. ст.123 ПК України визначав, що діяння, передбачені пунктом 123.1 (крім діянь, передбачених пунктом 123.2-1) цієї статті, вчинені умисно, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми визначеного податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.
При цьому, відповідно до п.123.1. ст.123 ПК України, вчинення платником податків діянь, що зумовили визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2 (крім випадків зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларованої до повернення з бюджету у зв'язку із використанням права на податкову знижку), 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 10 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Слід зазначити, що ст.123 ПК України було викладено у новій редакції Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» №466-IX від 16.01.2020, за умовами п.1 до Розділу II «Прикінцеві положення» якого, останній набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім змін до, зокрема, ст.123 ПК України, що набирають чинності з 01 січня 2021 року.
Проте, ст.123 ПК України у редакції до 01.01.2021 не передбачала складу податкового правопорушення, елементом якого є умисел платника податків.
Водночас, як вбачається з Акту перевірки від 27.01.2025 та оскаржуваного рішення позивачу донараховано податок з доходів фізичних осіб та застосовано відповідну штрафну санкцію за період 01.01.2018 - 14.02.2020, тобто до введення законодавцем в дію Закону України №466-IX від 16.01.2020, яким з 01.01.2021 в податкове законодавство запроваджено інститут вини платника податків з метою визначення розміру штрафної санкції.
Тому, до правовідносин, які виникли та існували до 01.01.2021, що були зафіксовані відповідачем у Акті перевірки від 27.01.2025 та оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях, неможливе установлення відповідачем при визначенні суми штрафної санкції вини, як кваліфікуючої ознаки податкового правопорушення.
Окрім цього, підпункт 1.1 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України визначає коло осіб, які є платниками військового збору, зокрема: 1) особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу; 2) фізичні особи - підприємці - платники єдиного податку першої, другої та четвертої груп; 3) платники єдиного податку третьої групи, крім електронних резидентів (е-резидентів).
Військовий збір для платників збору, зазначених у підпунктах 2 та 3 цього підпункту, встановлюється з 1 січня 2025 року по 31 грудня року, у якому буде припинено або скасовано воєнний стан, введений Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX.
Об'єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу, зокрема загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Підпункт.1.3 цього пункту підрозділу 10 розділу ХХ ПК України встановлено, що ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеною підпунктом 1.2 цього пункту.
Отже, об'єктом оподаткування військового збору є чистий оподатковуваний дохід.
Тобто, з нормативно-правового регулювання вбачається, що податок з доходів фізичних осіб та військовий збір справляються з чистого оподатковуваного доходу, який обраховується на підставі вимог ст.164, п.177.2, п.177.4 ст.177 ПК України, а тому доводи позовної заяви в частині безпідставності нарахування податкового зобов'язання з військового збору в розмірі 32852,25грн. та застосування до позивача штрафної санкції у сумі 7 853,36грн. є ідентичними доводам, зазначеним позивачем у пункті 2 розділу 1 цієї позовної заяви під час доведення безпідставності нарахування податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та застосування до позивача відповідної штрафної санкції.
Оскільки, як вже зазначалось вище, позивач поніс і інші, окрім витрат пов'язаних з оплатою праці найманих працівників, витрати, що безпосередньо пов'язані з отриманням доходів (витрати на придбання напоїв, товарів, продуктів харчування та сплату орендної плати, акцизного податку тощо), документальне підтвердження чого було надано контролюючому органу, але ним безпідставно не враховано.
При цьому, понесені позивачем у перевіряємому періоді витрати, пов'язані з його господарською діяльністю, документально підтверджені, що відповідає даним податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2018 рік, за 2019 рік, за 2020 рік, поданих до контролюючого органу.
За наведених обставин, враховуючи наведене вище, винесені Головним управлінням ДПС у Чернігівській області податкові повідомлення-рішення, якими позивачу донараховано військовий збір та податок з доходів фізичних осіб, а також застосовані відповідні штрафні санкції на підставі Акту перевірки від 27.01.2025 №1374/Ж5/25-01-24-05/3381819375, є протиправними та підлягають скасуванню.
Щодо протиправності податкового повідомлення-рішення від 06.03.2025 №4043/Ж10/25-01-24-05, слід вказати, що як зазначалось вище, строк давності для визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість сплинув. Також слід відмітити, що Акт перевірки від 27.01.2025 не містить обгрунтованих доводів того, чому у перевіряємому періоді відповідач для визначення в подальшому податкових зобов'язань з податку на додану вартість взяв період саме серпень 2018 року - липень 2019 року, а не жодний інший.
Крім цього, як вбачається з оскаржуваного рішення, підставою для застосування до позивача штрафної санкції стали норми п.123.2 ст.123 ПК України, що є безпідставним, оскільки до правовідносин, які виникли до 01.01.2021 та були зафіксовані відповідачем у Акті перевірки від 27.01.2025 та оскаржуваному рішенні, неможливе установлення відповідачем при визначенні суми штрафної санкції вини, як кваліфікуючої ознаки податкового правопорушення.
За наведених обставин, винесене Головним управлінням ДПС у Чернігівській області податкове повідомлення-рішення, яким позивачу донараховано податок на додану вартість, а також застосовано відповідну штрафну санкцію на підставі Акту перевірки від 27.01.2025 №1374/Ж5/25-01-24-05/3381819375, є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї конституційної норми свідчить, що діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб здійснюється виключно у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом».
Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Як наслідок, відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд в даній справі, виходячи з принципу «суд знає закони» надає оцінку допустимості доказу (Акту перевірки) виходячи з оцінки правомірності поведінки (бездіяльності) відповідача під час проведення перевірки, складання акту перевірки.
Суд наголошує, що платник податків може бути притягнутий до відповідальності виключно за умови наявності в його діянні (дії або бездіяльності) вини, тобто умисного вчинення протиправної дії. При цьому умисел наявний виключно за умови, що він мав можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжив достатніх заходів щодо їх дотримання. Висновки про порушення вимог податкового законодавства базуються на нормах діючого законодавства та підтверджуються належними та допустимими доказами. Платника податків неможливо притягти до відповідальності за порушення, якщо висновки про вчинення діяння (дії або бездіяльності) зроблені в результаті незаконних рішень, дій або бездіяльності контролюючих органів.
Жодної з зазначених вище вимог відповідач не дотримався, що стало наслідком безпідставного притягнення позивача до нічим не обґрунтованої фінансової відповідальності. Відтак, оскаржувані рішення суперечать вимогам законодавства, а відтак є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідно до ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, з урахуванням положень ч.2 ст.2 КАС України відповідач не довів, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідають принципам та вимогам, які висуваються до рішень суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень слід задовольнити повністю.
Щодо розподілу судових витрат.
Так, право на правову допомогу гарантовано ст.ст.8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 №13-рп/2000, від 30.09.2009 №23-рп/2009 та від 11.07.2013 №6-рп/2013.
У рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно ч.1 ст.132 КАСУ, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя вказаної статті).
Таким чином, послуги зі складання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг є різновидом правової допомоги, витрати на яку включаються до складу судових витрат.
За змістом ст.134 КАСУ, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч.7 та ч.9 ст.139 КАСУ розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно ч.1 ст.139 КАСУ при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Також, за змістом ч.9 ст.139 КАСУ, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмету спору.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем понесено витрати на правову допомогу у розмірі 20000,00 грн, що підтверджується Ордером на надання правничої (правової) допомоги, копією Договору від 31.03.2025 №31/03/25/КО про надання правової (професійної правничої) допомоги, копією Додатку №2 від 11.06.2025 до Договору від 31.03.2025 №31/03/25/КО про надання правової (професійної правничої) допомоги, копією Рахунку на оплату від 11.06.2025 №156, копією Платіжної інструкції від 11.06.2025 №1.175073841.1, копією Акту надання послуг від 06.10.2025 №191.
З аналізу наданих доказів вбачається, що останні є взаємопов'язані між собою та повністю підтверджують факт, як обсягу наданої правової допомоги, так і факт понесення позивачем витрат на правову допомогу.
За змістом ч.3 ст.30 Закону України від 05.07.2012 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховується, серед іншого, складність справи, а гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ст.17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, п.30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п.55 з подальшими посиланнями).
А у пункті 154 рішення Європейського суду із прав людини від 07.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» ( заява №58442/00) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Правова позиція Верховного Суду щодо необхідності доведення та врахуванням того чи були витрати на правничу допомогу фактичними, а їх розмір обґрунтованим та розумним викладена, зокрема у постанові від 05.05.2018 у справі №821/1594/17.
Верховним Судом у постанові від 19.02.2019 у справі №803/1032/18 (касаційне провадження №К/9901/69188/18) підкреслюється, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв'язку з розглядом справи втрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
У своїх запереченнях представник відповідача заперечує проти заявленого позивачем розміру витрат на правничу допомогу, та вважає, що в даному випадку, зазначений розмір витрат на правову допомогу не є розумним та є завищеним, оскільки предмет позову не є неординарним і позов не містить вимог майнового характеру. Зазначає, що даний спір не потребував значних затрат часу, а підготовка та направлення адміністративного позову до суду не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи для адвоката, зокрема, в частині здійснення правового аналізу та вивчення наданих документів, існуючої судової практики та правових висновків Верховного Суду у подібних спорах, побудови стратегії захисту клієнта, аналізу документації клієнта пов'язаної з вищезазначеною справою, а сама справа не є складною з урахуванням її фактичних обставин, предмету спору, змісту порушення, предмету доказування, аналізу наведених доказів.
Суд звертає увагу, що не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 (справа №810/3806/18).
Враховуючи наведене, визначаючись із обґрунтованістю заявлених витрат на правничу допомогу, суд не погоджується з обгрунтуванням відповідача та зазначає, що хоч предмет спору в цій справі і не є складним, проте потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, що знаходить своє відображення в обгрунтуваннях позову а також доданих до нього матеріалах, що вимагає значного обсягу юридичної та технічної роботи, аналізу наведених у справі доказів, тощо.
Таким чином суд, оцінюючи обсяг наданої позивачу правової допомоги, враховуючи складність справи з урахуванням її фактичних обставин та предмету спору, змісту порушення, предмету доказування, аналізу наведених доказів, приходить до висновку про співмірність понесених позивачем витрат, а тому вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 20000,00 грн витрат на правову допомогу.
Також, як слідує з матеріалів справи, позивачем під час звернення до суду було сплачено судовий збір на суму 3 843,54 грн, а тому його слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області.
Відповідно до частини першої та третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. 139, 227, 229, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 08.07.2025 №12198/Ж10/25-01-24-05.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 08.07.2025 №12201/Ж10/25-01-24-05.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 06.03.2025 №4043/Ж10/25-01-24-05.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 06.03.2025 №4047/Ж10/25-01-24-05.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 06.03.2025 №4048/Ж10/25-01-24-05.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 23 843,54 грн судових витрат (3 843,54 грн судового збору та 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу).
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - Головне управління ДПС у Чернігівській області (вул. Реміснича, 11, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ ВП - 44094124).
Рішення суду в повному обсязі складено 22.10.2025.
Суддя Л.О. Житняк