22 жовтня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/3605/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Сіжук О.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправною відмови щодо підготовки пакету документів для подачі в Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області для призначення пенсії за вислугу років; зобов'язання відповідача підготувати пакет документів для подачі в Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області для призначення пенсії за вислугу років.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся із заявою до відповідача про підготовку документів для подачі до Пенсійного фонду для призначення пенсії за вислугою років. Однак, Адміністрація Державної прикордонної служби України відмовила в задоволенні такої заяви, оскільки відсутні підстави для призначення позивачу пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» статті 12 Закону України №2262.
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, тому з метою відновлення порушених прав, звернувся до суду із цим позовом та просив позов задовольнити повністю.
Ухвалою судді Чернівецького окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
У встановлений судом строк Адміністрації Державної прикордонної служби України відзив на позовну заяву не подали.
Згідно з частиною шостою статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.04.2024 №371-ОС ОСОБА_1 з 25.04.2024 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Зі змісту вказаного наказу вбачається, що вислуга років позивача станом на 25.04.2024 складає: календарна військова - 18 років 05 місяців 08 днів, пільгова військова - 07 років 00 місяців 27 днів, загальна військова складає - 25 років 06 місяців 05 днів.
18.06.2024 позивач звернувся до Адміністрації Державної прикордонної служби України із заявою в якій просив підготувати пакет документів для подачі в Управління Пенсійного фонду в Чернівецькій області для призначення пенсії по вислузі років.
Листом від 02.07.2024 №09/Щ-5967/10952 Адміністрація Державної прикордонної служби України повідомила позивача, що станом на 25.04.2024 вислуга років позивача на військовій службі у календарному обчисленні становить 18 років 05 місяців 08 днів, що не відповідає умовам призначення пенсії за вислугу років, встановленим пунктом «а» статті 12 Закону України №2262. А тому відсутні підстави для призначення позивачу пенсії за вислугу років.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у підготовці пакету документів для призначення пенсії за вислугу років, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII (далі - Закон №2262-XII) визначено умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Статтею 1 Закону №2262-XII встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Згідно пункту «б» статті 1-2 Закону №2262-XII, право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п'ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.
Стаття 2 Закону №2262-XII визначає, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Приписами пункту «а» частини першої статті 12 Закону №2262-XII, передбачено, що пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.
До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.
Згідно частини другої статті 17 Закону №2262-XII, до вислуги років поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, Служби судової охорони, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.
Відповідно до статті 17-1 Закону №2262-XII, порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 зі змінами «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393» чинній на момент звернення позивача із заявою про перерахунок вислуги років (далі - Постанова №393), установлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» із статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються служба в органах внутрішніх справ на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду.
Згідно пункту 2-1 Постанови №393, для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.
Пункт 3 вищезгаданої постанови визначає, що до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяці у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств.
З матеріалів справи вбачається, що спірним між сторонами є питання щодо застосування календарної чи пільгової вислуги років при встановленні підстав для направлення до органу Пенсійного фонду України документів для призначення позивачу пенсії за вислуги років.
Позивач у адміністративному позові посилається на постанову Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 03.03.2021 у справі №805/3923/18-а, у якій колегія суддів дійшла висновку, що Законом №2262-XII передбачені пільгові умови для призначення пенсій за вислугу років, які встановлюються урядом, шляхом прийняття підзаконних нормативно-правових актів.
Таким чином, основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон №2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов'язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.
В зазначеній постанові колегія суддів також дійшла висновку про необґрунтованість висновку суду апеляційної інстанції про те, що визначальною для набуття права на призначення пенсії за вислугу років є саме календарна вислуга років, оскільки цей висновок ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Приймаючи висновок, викладений у постанові від 03.03.2021 у справі №805/3923/18-а Верховний Суд виходив з того, що редакція пункту 3 Постанови №393 чинна на момент розгляду справи №805/3923/18-а на відміну від статті 12 Закону №2262-XII передбачала можливість зарахування пільгової вислуги років до стажу для призначення пенсії за вислугу років, оскільки абзац перший пункту 3 Постанови №393 до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393» встановлював, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах […] час проходження служби, протягом якого особа брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів […], тож суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно не було враховано приписи підзаконного нормативно-правового акту.
Однак, суд зауважує, що після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393» і стаття 12 Закону №2262-XII, і Постанова №393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування.
Відтак, виходячи з положень статті 12 Закону №2262-XII та пунктів 1 та 2-1 Постанови №393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 Постанови №393 визначає, що певні періоди, зокрема, час проходження служби у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств, підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови.
Тобто, постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №119 «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393» усунуто розбіжності між Законом №2262-XII та Постановою №393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону №2262-XII.
Таким чином, висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03.03.2021 у справі №805/3923/18-а, ґрунтуються на іншому правовому регулюванні, а тому не можуть бути враховані при розгляді цієї справи, оскільки втратили свою актуальність для цього спору.
Отже, згідно законодавства, чинного на час виникнення спірних відносин у цій справі, необхідною умовою для призначення спірної пенсії є наявність необхідної календарної вислуги років.
З матеріалів справи встановлено, що згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.04.2024 №371-ОС вислуга років позивача станом на 25.04.2024 складає: календарна військова - 18 років 05 місяців 08 днів, пільгова військова - 07 років 00 місяців 27 днів, загальна військова складає - 25 років 06 місяців 05 днів.
Разом з цим суд зауважує, що позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 25.04.2024, тобто після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393». Тому у спірних відносинах необхідно застосовувати норми, які були чинні саме на час звільнення позивача з військової служби, а саме: норми Закону №2262-ХІІ та постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393».
Відтак, оскільки календарна вислуга років позивача станом на час звільнення зі служби становила менше 25 років, і на час звільнення позивача й на момент його звернення до відповідача із заявою про направлення до пенсійного органу подання про призначення пенсії за вислугу років, пільгова вислуга років враховувалася лише для визначення розміру пенсії, а не для призначення такої пенсії, то у відповідача були відсутні правові підстави для оформлення та надсилання відповідних документів до пенсійного органу для призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону №2262-XII.
Таким чином, відповідач правомірно відмовив позивачу у здійсненні зарахування пільгової вислуги років до календарної вислуги років та, відповідно, обґрунтовано не направив до пенсійного органу документи для призначення позивачу пенсії за вислугу років.
При цьому, Верховний Суд у складі у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 10.12.2024 у справі № 520/5695/23 сформував правовий висновок, відповідно до якого визначальним у спірних правовідносинах є момент, коли позивач почав реалізовувати своє право на призначення пенсії. Ураховуючи те, що він звернувся з заявою про оформлення документів для призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону № 2262-ХІІ у 2025 році, після набрання чинності постановою № 119, то суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, відтак його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними.
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.06.2025 у подібній справі №420/24894/23, які в силу частини п'ятої статті 242 КАС України враховуються судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин у вказаній справі.
Викладене вище узгоджується із правовими висновками Верховного Суду у цій категорії справ, що вбачається з постанови суду касаційної інстанції від 31 серпня 2023 року у справі №200/4951/22.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судових витрат.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 241 - 246, 250 КАС України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити відмовити повністю.
У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - Адміністрація Державної прикордонної служби України (вулиця Володимирівська, 26, місто Київ, 01601, ідентифікаційний код юридичної особи 00034039).
Суддя Сіжук Ольга Володимирівна