22 жовтня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/5135/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Сіжук О.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області з наступними позовними вимогами:
- визнати протиправними дії та скасувати рішення №023830028349 від 10.05.2024 щодо відмови в призначенні пенсії відповідно до пункту 8 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати призначити та виплатити пенсію відповідно до пункту 8 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з врахуванням періодів пільгового стажу з 01.09.1995 - 01.04.1996, 20.04.1996 - 11.12.1996, 15.01.1997 - 16.02.1999, 16.03.1999 - 10.04.2024, починаючи з 03.05.2024.
В обґрунтування позову вказала, що Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області не зарахувало до пільгового стажу позивача періоди роботи з 01.09.1995 - 01.04.1996, 20.04.1996 - 11.12.1996, 15.01.1997 - 16.02.1999, 16.03.1999 - 10.04.2024, оскільки наявні розбіжності в трудовій книжці. На думку позивача, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а обов'язок щодо правильності її заповнення покладено саме на роботодавця. У зв'язку з наведеним вважає, що рішення про відмову у призначенні пенсії від 10.05.2024 №023830028349 є протиправним та підлягає скасуванню.
Ухвалою судді Чернівецького окружного адміністративного суду позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.
Ухвалою судді Чернівецького окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області подало до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувало проти позову, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість заявлених позивачем вимог. Зазначило, що підстав для призначення позивачу пенсії за віком немає, оскільки у позивача відсутній необхідний стаж для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
03.05.2024 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно пункту 8 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вказана заява за принципом екстериторіальності спрямована для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
За результатами розгляду заяви позивача від 03.05.2024 про призначення пенсії, 10.05.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області прийнято рішення за №023830028349 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно пункту 8 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Як слідує із оскаржуваного рішення, страховий стаж особи становить 30 років 15 днів. До пільгового стажу не зараховано періоди роботи з 20.04.1996 - 11.12.1996, 15.01.1997 - 16.02.1999, 16.03.1999 - 10.04.2024, згідно довідки від 10.04.2024 №476, оскільки в довідці зазначено періоди роботи з 20.04.1996 по 11.12.1996, з 15.01.1997 по 16.02.1999, з 16.03.1999 по 31.03.2024, а в трудову книжку внесено запис про прийняття з 18.04.1996 по 16.02.1999, запис про переведення на посаду кондуктора з 17.02.1999 (запис про переведення назад на посаду водія в трудовій книжці відсутній), тобто наявна розбіжність.
У зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу у позивача, Головне управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області вирішило відмовити позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно пункту 8 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 в оскаржуваний періоди в ній містяться наступні записи:
- № 5 - 18.04.1996 - прийнята водієм трамвая 3-го класу в трамвайне депо в КП «Вінницьке трамвайне-тролейбусне управління» - наказ №18 від 18.04.1996;
- №6 - 31.07.1997 - присвоєно 2-й клас водія трамвая - наказ №234 від 31.07.1997;
- №7 - 17.02.1999 - переведена кондуктором трамвайного депо строком на один місяць - наказ №55 від 16.02.1999;
- №9 - 01.11.2012 - присвоєно 1-й клас водія трамвая - наказ №371 від 13.11.2012.
З довідки, що уточнює особливий характер роботи або умови праці, необхідні для призначення пільгової пенсії і підтверджує постійну зайнятість на роботі з шкідливими умовами від 10.04.2024 №476, виданої КП «Вінницька транспортна компанія» Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради, вбачається, що позивач працювала повний робочий день в Вінницькому трамвайно-тролейбусному управлінні і за період: з 20.04.1996 по 11.12.1996, з 15.01.1997 по 16.02.1999, з 16.03.1999 по теперішній час виконує пасажирські перевезення на маршрутах міськелектротранспорту.
В матеріалах справи наявні архівні витяги з наказів з особового складу по Вінницькому трамвайно-тролейбусному управлінню, виданих Департаментом комунального господарства та благоустрою Вінницької міської ради, з яких вбачається наступне.
Згідно наказу №18 від 18.04.1996 ОСОБА_1 прийнято на роботу в трамвайне депо на посаду водія трамвая 3-го класу з 18.04.1996, з допуском до роботи на маршрутах з важкими умовами руху.
Відповідно до наказу №460 від 12.12.1996 ОСОБА_1 тимчасово переведено кондуктором трамвайного депо з 12.12.1996.
Згідно наказу №10 від 13.01.1997 ОСОБА_1 , яка тимчасово працювала кондуктором, переведено на роботу в трамвайне депо на посаду водія трамвая 3-го класу з 15.01.1997, з допуском до роботи на маршрутах з важкими умовами руху.
Відповідно до наказу №55 від 16.02.1999 ОСОБА_1 , як водія трамвая, переведено кондуктором трамвайного депо з 18.02.1999 на 1 місяць до 17.03.1999.
Відповідно до наказу, виданого Вінницьким підприємством «трамвайно-тролейбусне управління», №39 від 09.02.2007 ОСОБА_1 з 01.02.2007 дозволено працювати з повною нормою годин, у зв'язку з досягненням дитини 3-и річного віку.
Згідно наказу, виданого Вінницьким підприємством «трамвайно-тролейбусне управління», №282 від 02.09.2004 ОСОБА_1 надано частково-оплачувану відпустку по догляду за дитиною до 3х років з 01.09.2004 по 01.02.2007 та дозволено працювати водієм трамвая 2 класу з не повним робочим тижнем з 01.09.2004.
Вважаючи відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах протиправною, позивач звернулася до суду з вказаним позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Пунктом «з» статті 13 Закону № 1788-XII (у редакції, що діяла до 01.04.2015) було передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
01.04.2015 набрав чинності Закон України від 02.03.2015 № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», яким статтю 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» викладено у новій редакції.
Пункт «з» статті 13 Закону № 1788-XII після змін, внесених Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», передбачає, що на пільгових умовах право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи мають водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п'ятнадцятим-двадцять третім пункту «б» частини першої цієї статті.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім-тринадцятим пункту «б» частини першої цієї статті.
Отже, пункт «з» статті 13 Закону № 1788-XII (після змін, внесених Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII) в якості обов'язкових умов для призначення особі пенсії за віком на пільгових умовах визначав досягнення такою особою 55-річного віку та наявність для жінок загального страхового стажу не менше 25 років, з яких не менше 10 років стаж роботи на посаді водія міського пасажирського транспорту.
Разом з цим, 23.01.2020 Конституційний Суд України прийняв Рішення № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15), яким статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» «г» статті 54 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Крім того, пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15) визначено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
з) водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.».
Отже, з 23.01.2020, тобто з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15), для осіб, які до 01.04.2015 працювали на посадах водіїв міського пасажирського транспорту, діють положення пункту «з» статті 13 Закону № 1788-XII у редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, які визначають умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Разом з тим чинними залишилися й відповідні положення пункту 8 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV.
Відтак, починаючи з 23.01.2020 діють два нормативно-правові акти, котрі одночасно але по різному регламентують умови призначення пенсій за віком на пільгових умовах для осіб, які до 01.04.2015 працювали на посадах водіїв міського пасажирського транспорту, а саме:
- пункт «з» статті 13 Закону № 1788-XII (у редакції до внесення змін Законом від 02.03.2015 № 213-VIII), який передбачає, що право на пенсію за віком на пільгових умовах мають водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв): чоловіки після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років;
- пункт 8 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV (у редакції Закону від 03.10.2017 № 2148-VIII), який передбачає, що право на пенсію за віком на пільгових умовах мають водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Відносно обставин справи, що розглядається, та позивача означені закони містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який становить 50 років за пунктом «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та 55 років за пунктом 8 частиною другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII, який є чинним та неконституційним не визнавався та, на думку відповідача, є таким, що підлягає застосуванню при вирішенні питання про наявність у позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки є таким, що прийнятий у часі пізніше.
Вирішуючи питання щодо того, норми якого саме закону - №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII чи №1058-ІV в редакції Закону №2148-VIII підлягають застосуванню у даному випадку, суд зважає на вищенаведені приписи пункту 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, якою чітко визначено, що застосуванню підлягає, зокрема, стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах.
Отже, визначальним у даному випадку є з'ясування обставин щодо того, чи працювала особа, яка звертається з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, на посадах, визначених у нормах статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII), саме до 01.04.2015 і у разі якщо так, то при вирішенні питання про призначенні такій особі пільгової пенсії слід керуватися саме статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII).
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у зразковій справі №360/3611/20 в постанові від 21.04.2021 року.
З матеріалів справи слідує, що позивач працювала водієм міського пасажирського транспорту.
З огляду на викладене та беручи до уваги висновки Верховного Суду у справі №360/3611/20, в даних спірних відносинах підлягають застосуванню норми пункту «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, згідно з якими право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах виникає по досягненню 50 років.
Щодо доводів оскаржуваного рішення про не зарахування до пільгового стажу позивача періодів роботи періоди роботи з 01.09.1995 - 01.04.1996, 20.04.1996 - 11.12.1996, 15.01.1997 - 16.02.1999, 16.03.1999 - 10.04.2024, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Приписами статті 56 Закону №1788-XII визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Згідно частини другої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Положеннями статті 62 Закону №1788-XII та пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
В силу вимог абзацу першого пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, зміст наведених норм дає підстави стверджувати, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи.
За загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Водночас, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.
Крім цього, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність (пункт 4 Постанови).
Отже, трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, і лише у разі відсутності в ній відповідних записів та наявності неточностей, особа, що звертається за призначенням пенсії, на підтвердження стажу роботи, повинна надати інші документи.
Разом з цим, досліджуючи зміст трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , в оскаржуваний періоди в ній містяться наступні записи:
- № 5 - 18.04.1996 - прийнята водієм трамвая 3-го класу в трамвайне депо в КП «Вінницьке трамвайне-тролейбусне управління» - наказ №18 від 18.04.1996;
- №6 - 31.07.1997 - присвоєно 2-й клас водія трамвая - наказ №234 від 31.07.1997;
- №7 - 17.02.1999 - переведена кондуктором трамвайного депо строком на один місяць - наказ №55 від 16.02.1999;
- №9 - 01.11.2012 - присвоєно 1-й клас водія трамвая - наказ №371 від 13.11.2012.
Надаючи оцінку оскаржуваному рішенню, суд зазначає наступне.
Так, із запису 5, зробленого 18.04.1996, трудової книжки позивача, слідує, що позивача прийнято на роботу водієм трамвая 3-го класу в трамвайне депо в КП «Вінницьке трамвайне-тролейбусне управління». Підставою для прийняття на роботу є наказ №18 від 18.04.1996. Згідно наказу №460 від 12.12.1996 позивача тимчасово переведено кондуктором трамвайного депо з 12.12.1996. Відповідно до довідки від 10.04.2024 №476 у період з 20.04.1996 по 11.12.1996 позивач працювала у Вінницькому трамвайно-тролейбусному управлінні та виконувала пасажирські перевезення на маршрутах міськелектротранспорту.
Таким чином, підтверджується пільговий стаж позивача з 20.04.1996 по 11.12.1996.
Стосовно періоду роботи позивача з 15.01.1997 по 16.02.1999, суд зазначає наступне.
Згідно запису 7, зробленого 17.02.1999, позивач переведена кондуктором трамвайного депо строком на один місяць. Підстава переведення є наказ №55 від 16.02.1999. Згідно наказу №10 від 13.01.1997 позивача переведено на роботу в трамвайне депо на посаду водія трамвая 3-го класу з 15.01.1997, з допуском до роботи на маршрутах з важкими умовами руху. Відповідно до довідки від 10.04.2024 №476 у період з 15.01.1997 по 16.02.1996 позивач працювала у Вінницькому трамвайно-тролейбусному управлінні та виконувала пасажирські перевезення на маршрутах міськелектротранспорту.
Таким чином, підтверджується пільговий стаж позивача з 15.01.1997 по 16.02.1999.
Стосовно періоду роботи позивача з 16.03.1999 по 10.04.2024, суд зазначає наступне.
Згідно наказу №55 від 16.02.1999 позивача, водія трамвая, переведено кондуктором трамвайного депо з 18.02.1999, на 1 місяць до 17.03.1999. Відповідно до довідки від 10.04.2024 №476 у період з 16.03.1999 по теперішній час позивач працювала у Вінницькому трамвайно-тролейбусному управлінні та виконувала пасажирські перевезення на маршрутах міськелектротранспорту.
Таким чином, підтверджується пільговий стаж позивача з 16.03.1999 по 10.04.2024.
Крім того, індивідуальними відомостями про застраховану особу форми ОК-5 підтверджується період роботи позивача у Вінницькому трамвайно-тролейбусному управлінні, КП «Вінницька транспортна компанія» з січня 1998 по грудень 2003, з квітня 2004 по березень 2024.
Суд звертає увагу, що відповідно до довідки про зміну назви підприємства від 10.04.2024 №478, виданої КП «Вінницька транспортна компанія», Вінницьке трамвайно-тролейбусне управління з 12.11.2007 перейменоване на Комунальне підприємство «Вінницьке трамвайно-тролейбусне управління», а згодом на Комунальне підприємство «Вінницька транспортна компанія».
А, відтак, суд дійшов висновку, про неправомірність неврахування Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області до пільгового стажу позивача періодів з 20.04.1996 по 11.12.1996, з 15.01.1997 по 16.02.1999, з 16.03.1999 по 31.03.2024, з підстави розбіжностей між трудовою книжкою позивача та уточнюючих документів.
Отже, суд дійшов висновку, що в сукупності трудовою книжкою позивача, довідкою, що уточнює особливий характер роботи або умови праці, необхідні для призначення пільгової пенсії і підтверджує постійну зайнятість на роботі з шкідливими умовами від 10.04.2024 №476, виданою КП «Вінницька транспортна компанія» Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради, архівними витягами з наказів з особового складу по Вінницькому трамвайно-тролейбусному управлінню, виданих Департаментом комунального господарства та благоустрою Вінницької міської ради №18 від 18.04.1996, №460 від 12.12.1996, №10 від 13.01.1997, №55 від 16.02.1999, індивідуальними відомостями про застраховану особу форми ОК-5 підтверджено спірні періоди роботи позивача, які зазначені вище.
Вказані вище документи є належними та допустимими доказами підтвердження пільгового стажу позивача.
Суд зазначає, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
Згідно з абзацом першим пункту 1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Згідно пунктом 4.1 Порядку №22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію..
Відповідно до пункту 4.3 Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви..
Згідно з пунктом 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення (перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення виплати тощо) пенсії, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу Пенсійного фонду України в установленому порядку. За наслідками розгляду заяви та доданих до неї документів орган, що призначає (здійснює перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення виплати тощо) пенсії, відповідно до положень статті 44 Закону №1058-IV та положень пунктів 4.3, 4,7 Порядку 22-1 приймає рішення про призначення (перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення виплати тощо) пенсії або про відмову в призначенні (перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший, поновленні виплати тощо) пенсії з зазначенням обґрунтувань такої відмови.
Тобто, відмовляючи особі в призначенні пенсії, орган, що призначає пенсію, має зазначити причини такої відмови, у тому числі обґрунтувати мотиви не зарахування до страхового стажу окремих періодів його роботи.
У свою чергу згідно з вимогами статті 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Отже, правом вимагати додаткові документи від підприємств, організацій і окремих осіб наділені лише органи, що призначають пенсії, а не особи, яким призначається пенсія. У разі сумніву або розбіжностей в документах, які враховуються при обчисленні пенсії, відповідач має вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Під час розгляду справи по суті, відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження звернення до відповідних адресатів, стосовно перевірки належності записів в трудовій книжці позивача для отримання відомостей щодо спірних періодів роботи позивача.
Відповідачем також не надано до суду жодного доказу на підтвердження того, що записи у трудовій книжці позивача є недійсними та недостовірними.
Крім того, Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.
Таким чином, стаж позивача, що обрахований Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, не в повній мірі відповідає записам трудової книжки щодо періодів трудової діяльності (зайнятості).
З огляду на наведене, суд вважає, що оскаржуване рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №023830028349 від 10.05.2024, прийнято пенсійним органом без урахування всіх обставин у справі, що мають значення для його прийняття та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані оскаржувані рішення.
З урахуванням викладеного, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №023830028349 від 10.05.2024.
Стосовно позовної вимоги про призначення та виплати пенсії з врахуванням періоду пільгового стажу з 01.09.1995 - 01.04.1996 та з 01.04.2024 по 10.04.2024 суд зазначає, що згідно оскаржуваного рішення відповідачем не надавалась вказаним періодам оцінка, а тому стосовно цих періодів відсутній публічно-правовий спір. Отже, підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.
Стосовно вимоги позивача про зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 8 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Доцільно відзначити, що здійснення дискреційних повноважень може в деяких випадках передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.
Акт, прийнятий у ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Отже, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
З огляду на суть та характер спірних відносин, зважаючи на необґрунтованість і передчасність прийнятого оскаржуваного рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача буде, окрім визнання протиправним та скасування вказаного рішення, і зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати позивачу до пільгового стажу період роботи з 20.04.1996 по 11.12.1996, з 15.01.1997 по 16.02.1999, з 16.03.1999 по 31.03.2024 та зобов'язати повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 8 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду.
На переконання суду, саме такий спосіб захисту порушених прав позивача відповідає об'єкту порушеного права й у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для часткового задоволення заявлених вимог. Натомість доводи відповідачів по суті спору не свідчать про законність вчинених ним дій.
Відповідно до частини статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 969,00 грн.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню пропорційно до розміру задоволених вимог в сумі 484,50 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, оскаржуване рішення якого визнано протиправним та скасовано.
Стосовно клопотання позивача про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення у встановлений судом строк з дати набрання цим рішенням законної сили, суд зазначає наступне.
Так, частиною першою статті 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Таким чином, вказаною статтею КАС України встановлено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено рішення, подати у встановлений судом строк звіт про його виконання.
Водночас, позивачем не наведено жодних обґрунтувань щодо необхідності встановлення судового контролю за виконанням даного судового рішення (докази реальної можливості ухиляння відповідача від виконання рішення суду у цій справі, тощо),
Разом з тим, на думку суду, в даному випадку підстави для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі шляхом зобов'язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення відсутні, оскільки у суду немає обґрунтованих сумнівів щодо невиконання відповідачем рішення у цій справі.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом покладення на відповідача обов'язку подати звіт про його виконання.
Щодо вимоги позивача стосовного негайного виконання рішення суду, суд зазначає наступне.
Згідно пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
У відповідності до пункту 1 частини другої статті 371 КАС України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.
Однак, суд звертає увагу на те, що розгляд заяви позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням висновків зроблених судом у цій справі, відповідачу належить здійснити за результатами виконання рішення суду.
Відтак, враховуючи положення вищевказаних норм статті 371 КАС України, суд не вбачає підстав для звернення до негайного виконання рішення, оскільки такі вимоги є передчасними.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 241 - 246, 250 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 10.05.2024 №023830028349 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 8 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу періоди роботи з 20.04.1996 по 11.12.1996, з 15.01.1997 по 16.02.1999, з 16.03.1999 по 31.03.2024
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.05.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 8 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (площа Центральна, 3, місто Чернівці, Чернівецька область, 58002, ідентифікаційний код юридичної особи 40329345).
Суддя Сіжук Ольга Володимирівна