Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
22 жовтня 2025 р. № 520/18064/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ольги Горшкової, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати дії ІНФОРМАЦІЯ_1 по відмові ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої законами України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (стаття 15 частина 2 пункт 1) та «Про військовий обов?язок і військову службу», стаття 2, частина 6, наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» -протиправними;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену законами України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (стаття 15 частина 2 пункт 1) та «Про військовий обов?язок і військову службу», стаття 2, частина 6, наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» - протиправними розмірі, передбаченому зазначеними нормами права, а саме: 50 відсотків грошового забезпечення за кожен рік служби, тобто за 13 повних років військової служби. До грошового забезпечення мають бути зараховані щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у лютому 2022 року він добровільно мобілізувався до лав ЗСУ і в подальшому проходив військову службу на підставі Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Наказом ІНФОРМАЦІЯ_3 від 22.07.2024 №206 позивач звільнений у відставку з виключенням з військового обліку за станом здоров'я (пункт 3 частина 6 статті 37 Закону України "Про військові обов'язок та військову службу"). Під час звільнення із військової служби йому не виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, чим порушено вимоги частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Вважає такі дії відповідача протиправними, у зв'язку із чим звернувся до суду захистом свого порушеного права.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п'яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів.
Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначив, що заперечує проти позову в повному обсязі, оскільки позивач був призваний на військову службу під час мобілізації 24.02.2022, на підставі абзацу 24 підпункту 3 пункту 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991, пункту 1 Порядку та умови виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби та на підставі Інструкції про порядок виплат грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ та деяким особам, позивачу була виплачена одноразова грошова допомога при звільненні в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за 28 календарних місяців служби. У зв'язку із чим просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
У період з 19.08.2025 по 26.09.2025 суддя Ольга Горшкова перебувала у відпустці та у відрядженні, відтак розгляд справи відбувається з урахуванням вказаних днів.
Суд, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов наступного висновку.
ОСОБА_1 24.02.2022 по 22.07.2024 проходив військову службу у лавах ЗСУ.
Відповідно до витягу з наказу від 22.07.2024 № 206 майора ОСОБА_1 , призваного під час мобілізації, начальника адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_4 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 10.07.2024 № 357 з військової служби у відставку за підпунктом «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців) вважати таким, що 22.07.2024 справи та посаду здав і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_5 . Вислуга років станом на 22 липня 2024 року становить: календарна 12 років 01 місяць 08 днів, пільгова не обчислювалась, загальна 12 років 01 місяць 08 днів.
Відповідно до довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення з 06.12.2022 по 22.07.2024 ОСОБА_1 виплачено вихідну допомогу при звільненні 108703,10 грн.
Не погоджуючись із сумою виплати, представник позивача звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_6 із запитом стосовно виплати одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% грошового забезпечення за кожен рік служби.
Листом №95/ВФЗ від 16.01.2025 ІНФОРМАЦІЯ_7 повідомив позивача про те, що відповідно до пункту 1 Постанови КМУ № 460 від 17.09.2014 військовослужбовцям призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі 4% місячного грошового забезпечення за кожний календарний місяць служби, але не менше 25% місячного грошового забезпечення. Тому відсутні підстави для виплати одноразової грошової допомоги при звільнені у розмірі 50% грошового забезпечення за кожен рік служби.
Позивач, не погоджуючись із вказаними діями відповідача, звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, систему їх соціального та правового захисту визначає Закон України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції чинній на момент звільнення позивача ).
Відповідно до статті 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до абзацу першого частини другої статті 15 Закону №2011-XI військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Перше речення абзацу першого частини другої статті 15 Закону №2011-XI передбачає виплату військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
У спірному випадку позивач звільнений з військової служби 22.07.2024 у відставку за підпунктом «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за станом здоров'я.
В свою чергу пункт 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначає, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану: за станом здоров'я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців.
З огляду на викладене вище суд прийшов переконання про те, що позивач як військовослужбовець, що проходив службу під час проведення мобілізації та дії воєнного стану та був звільнений за станом здоров'я підпадає під дію абзацу першого частини другої статті 15 Закону №2011-XI, а відтак має право при звільненні зі служби на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Порядок та умови нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби регламентується розділом XXXII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, в редакції на час звільнення з військової служби позивача (далі Порядок №260).
Пунктами 1, 2 розділу ХХХІІ Порядку №260 встановлено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше.
Відповідно до пункту 8 розділу ХХХІІ Порядку №260 для визначення розміру одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби строк календарної служби осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, обчислюється згідно з пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" (зі змінами).
Суд повторно відмічає, що вислуга років позивача у Збройних Силах України становить 12 років 01 місяць 08 днів.
Дані обставини підтверджено копією витягу з наказу № 206 від 22.07.2024 та такі не заперечуються сторонами, а тому приймається судом до уваги.
Враховуючи наведене вище суд дійшов переконання про те, що позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні за 12 повних календарних років військової служби, а не 13 як просить позивач у позовній заяві.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що дії суб'єкта владних повноважень - активна поведінка, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб, в той час коли протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
У зв'язку із установленим вище суд прийшов переконання про те, що відповідачем допущену протиправну бездіяльність щодо ненарахована та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні у відповідності до абзацу першого частини другої статті 15 Закону №2011-XI, а тому з метою належного способу захисту порушеного права позивача суд визнає таку протиправною.
З огляду на викладене суд зазначає, що позивач має право на отримання, передбаченої частиною другої статті 15 Закону №2011-ХІІ, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, як військовослужбовець який звільнився зі служби у зв'язку із станом здоров'я, за весь період календарної служби, а тому відповідача необхідно зобов'язати до вчинення дій відносно забезпечення нарахування та виплати оспорюваної допомоги позивачу.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Щодо посилань відповідача на пропуск строку звернення до суду, суд зазначає наступного.
Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Разом з тим, положення ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Водночас у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір, застосуванню підлягають приписи КЗпП України.
Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, ч. ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Верховним Судом у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 зазначено, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову у частині вимог за період з 19.07.2022 слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Отже, з урахуванням зазначеної позиції Верховного Суду, вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення із заявленими позовними вимогами, необхідно спершу визначити момент, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Так, відповідно до ст. 110 КЗпП України при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:
а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
Згідно зі ст. 116 КЗпП України про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Відповідач, посилаючись на пропуск позивачем строку звернення до суду із даним позовом інформації щодо здійснення повідомлення позивача про нараховані суми грошового забезпечення не надає.
Матеріали справи містять копію витягу з наказу від 22.07.2024 № 206 згідно з яким позивача звільнено зі служби, втім, зазначений наказ не містить відомостей щодо нарахованих та виплачених позивачу сум грошового забезпечення у зв'язку зі звільненням.
При цьому, докази повідомлення позивача про суми нарахованих виплат на день звільнення відсутні і у матеріалах справи, відповідачем не надані.
Разом з тим, судовим розглядом встановлено, що позивач через свого представника звертався до відповідача із запитом щодо надання інформації щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні. Довідку про нараховане та виплачене грошове забезпечення складено відповідача у лютому 2025 року.
За загальним правилом отримання від суб'єкта владних повноважень відповіді за звернення не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав.
Суд зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
У зв'язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який, в подальшому, Указами Президента України від 14 березня 2022 року №133/2022, від 18 квітня 2022 року №259/2022, від 17 травня 2022 року №341/2022, від 12 серпня 2022 року №573/2022, від 07 листопада 2022 року №757/2022, від 06 лютого 2023 року №58/2023, від 01 травня 2023 року №254/2023, від 26 липня 2023 року №451/2023, від 06 листопада 2023 року №734/2023, від 05 лютого 2024 року №49/2024, від 06 травня 2024 року №271/2024, від 23 липня 2024 року №469/2024 та від 28 жовтня 2024 року №740/2024 неодноразово продовжувався.
Сам факт введення воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки, у зв'язку із запровадження такого, не може безумовно вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив військову службу, брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із військовою агресією рф проти України у період з 24.02.2022 по 30.11.2022, позивач є інвалідом 3 групи і захворювання пов'язано із проходженням військової служби.
Проаналізувавши вищевказані обставини, можна дійти висновку, що позивач протягом тривалого часу проходив військову службу в умовах триваючої збройної агресії російської федерації проти України.
Суд зазначає, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначений підхід неодноразово був застосований Верховним Судом, зокрема у постановах від 11 липня 2019 року у справі №182/634/17(6-а/0182/32/2018), від 07 лютого 2023 року у справі №340/56/22, від 19 жовтня 2023 року у справі №420/1011/20, від 15 листопада 2023 року у справі №380/6752/21, від 20 грудня 2023 року у справі №460/44271/22, від 21 грудня 2023 року у справі №520/1189/23, від 12 лютого 2024 року у справі №140/10393/23, від 12 лютого 2024 року у справі №140/23249/23, від 12 лютого 2024 року у справі №140/21477/23 та від 02 липня 2024 року у справі №440/2984/21.
Протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку із збройною агресією рф, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, у постанові від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22.
Крім того, в постанові від 29 листопада 2024 року у справі №120/359/24 Верховний Суд сформував наступний правовий висновок щодо застосування положень статей 122 та 123 КАС України у правовідносинах, пропуск процесуального строку у яких пов'язаний саме з призовом по мобілізації до Збройних Сил України для виконання конституційного обов'язку із захисту суверенітету і незалежності Держави Україна:
"Проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов'язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:
Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.
Виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.
Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду».
Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку.
Обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Зважаючи на введення на території України з 24 лютого 2022 року воєнного стану, на те, що наразі позивач проходить військову службу, а також враховуючи, що позивач не продемонстрував умисного зволікання з реалізацією наданого йому права на судовий захист, з метою забезпечення права на звернення до суду, суд приходить до висновку про необґрунтованість посилань відповідача на пропуск строку звернення до суду.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним дії ІНФОРМАЦІЯ_1 по відмові ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої законами України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (стаття 15 частина 2 пункт 1) та «Про військовий обов?язок і військову службу», стаття 2, частина 6, наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам».
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену законами України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (стаття 15 частина 2 пункт 1) та «Про військовий обов?язок і військову службу», стаття 2, частина 6, наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» - протиправними розмірі, передбаченому зазначеними нормами права, а саме: 50 відсотків грошового забезпечення за кожен рік служби, з урахуванням виплачених сум.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Ольга ГОРШКОВА