Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
про відмову у відкритті провадження
21 жовтня 2025 року Справа № 520/27662/25
Cуддя Харківського окружного адміністративного суду Бадюков Ю.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом в якому просить суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, яка полягає у не знятті арешту, накладеного згідно з постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження: арешт нерухомого майна від 01.09.2011 за реєстраційним номером 11562411, об'єкт обтяження: квартира , розташована за адресою: АДРЕСА_1 , винесеної Комінтернівським ВДВС ХМУЮ 01.09.2011 року, обтяжувач (заявник): Комінтернівський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, тип обтяження: арешт нерухомого майна.
2. Зобов'язати Основ'янсько-Слобідський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт, який був накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження: арешт нерухомого майна від 01.09.2011 за реєстраційним номером 11562411, об'єкт обтяження: квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , винесеної Комінтернівським ВДВС ХМУЮ 01.09.2011 року, обтяжувач (заявник): Комінтернівський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, тип обтяження: арешт нерухомого майна та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відповідний запис про обтяження: арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна:11562411.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Основ'янсько-Слобідського відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції судові витрати у вигляді судового збору, а саме 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 01.09.2025 вона звернулася до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради та надала документи для державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а саме квартири АДРЕСА_2 (станом на 01.01.2021 проспект Аерокосмічний) право власності на яку було зареєстровано у паперовому вигляді.
03.09.2025 Державним реєстратором прав на нерухоме майно Шеховцовою М.Є. видано рішення про залишення заяви без руху, з тих підстав, що під час розгляду заяви встановлено, що Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна містить інформацію стосовно зареєстрованого обтяження: арешт нерухомого майна від 01.09.2011 за реєстровим номером 11562411, об'єкт обтяження: квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження, ЄДРВП 8127249 від 01.09.2011, винесеної Державним виконавцем Комінтернівського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Осмоловською Т.О.
Визначено власника (особу майно, якої обтяжується): ОСОБА_2 , який власником майна ніколи не був та який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
15.12.2011 на підставі розпорядження відділу приватизації житлового фонду, виконавчим комітетом Департаменту економіки та комунального майна Управління комунального майна та приватизації позивачці було видано паперове «Свідоцтво про право власності на нерухоме майно» на квартиру: АДРЕСА_1 (реєстраційний № 3- 11-316101-Ц2) та право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_1 16.01.2012.
Позивачка звернулась з вимогою про зняття арешту, але листом від 30.09.2025 Основ'янсько-Слобідським відділом державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції за № 1401101 надана відповідь в якій зазначено, що зазначене виконавче провадження не збереглось через закінчення строку зберігання ( 3 (три ) роки для завершених виконавчих проваджень, а питання щодо зняття арешту з майна не було вирішене. Роз'яснене право на звернення до суду.
Зазначає, що внаслідок такої бездіяльності (невжиття заходів щодо внесення змін до Єдиного реєстру) позивач позбавлена можливості реалізувати своє конституційне право на захист власності та отримати безперешкодну державну реєстрацію прав. Наявність актуальних записів про обтяження за відсутності відкритих виконавчих проваджень порушує право позивача на вільне володіння, користування та розпорядження належним йому майном.
У зв'язку із вищенаведеним звернулась до суду за захистом своїх порушених прав з цим позовом в порядку, передбаченому КАС України.
Суд, відповідно до вимог пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи, належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності, встановив наступне.
Частиною першою статті 2 КАС передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пунктів 1, 2, 7 частини першої статті 4 КАС адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС).
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 29.05.2019 (справа № 826/9341/17), від 19.06.2019 (справа № 802/385/18-а), від 06.11.2019 (справа № 826/3731/18) неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції, які полягають в наступному.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників регулюються Цивільним кодексом України від 16.01.2003 №435-IV.
У постанові від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17 Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок, відповідно до якого до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи постанову про арешт, не мав публічно-правових відносин саме з позивачкою. Прийнята відповідачем постанова про арешт майна боржника та заборони на його відчуження ухвалені стосовно іншої особи - ОСОБА_2 , а не позивачки.
Виникнення спірних правовідносин у справі, що розглядається, зумовлено незгодою з вказаною постановою, у зв'язку з наявністю обставин, котрі унеможливлюють реалізувати позивачкою її прав на майно.
Таким чином, у даному випадку позивач звернувся до суду з означеним позовом позаяк постанова державного виконавця ВДВС призводе до порушення його майнових прав та інтересів - прав на майно, та саме з метою захисту цих майнових прав та інтересів, котрі підлягають захисту у судовому порядку, позивач звернувся до суду.
Частинами 1, 2 статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Порядок зняття арешту з майна, накладеного у виконавчому провадженні, унормований статтею 59 Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідно до частин 1, 2 цієї статті особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Частиною 3 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Згідно з частинами 4, 5 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
З наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках виключно на підставі рішення суду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Згідно з частиною 1 статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Як вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.01.2020 у справі №340/25/19, для визначення юрисдикції таких спорів необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.
Підставою цього позову позивач визначив наявність арешту, накладеного на майно, що перешкоджає їй вільно володіти та розпоряджатися ним.
Доказів того, що вона є/була стороною виконавчого провадження, у якому накладений арешт на це майно, суду не надано.
Цивільний процесуальний кодекс України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина 1 статті 19 цього Кодексу).
У постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 03.06.2016 "Про судову практику в справах про зняття арешту з майна" роз'яснено, що у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. Позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Згідно з частиною 2 статті 30 ЦПК України позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.
Суд вважає, що даний спір за своєю суттю не є публічно-правовим, а стосується захисту цивільних прав позивача щодо нерухомого майна, яке обтяжене арештом, тож цей спір з приводу зняття арешту з нерухомого майна не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судами загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.
Такий висновок відповідає правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.09.2019 у справі №826/16025/18.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) проголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів ". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Аналогічну правову позицію Європейський суд з прав людини також висловив у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України".
Юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших справ, порядок здійснення цивільного судочинства визначено Цивільним процесуальним кодексом України від 18.03.2004 №1618-IV.
Відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
На підставі частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.
Таким чином, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об'єкт нерухомого майна, то спір стосується цивільного права і за суб'єктним складом сторін має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства.
Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду викладеним, зокрема, у постановах від 21.11.2018 у справі № 813/1362/16, від 28.11.2018 у справі № 825/642/18, від 29.01.2019 у справі № 803/1589/17, від 30.01.2019 у справі № 820/3703/17, від 29.05.2019 у справі № 826/9341/17, від 15.08.2019 у справі № 826/17017/18, від 04.12.2019 у справі № 823/588/16 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.
За змістом ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Пунктом 1 частини 1 статті 170 КАС України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з частиною 2 статті 170 КАС України про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви.
Відповідно до частини третьої статті 170 КАС України копія ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надсилається особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами не пізніше наступного дня після її постановлення. Копія позовної заяви залишається в суді.
Частиною 5 статті 170 КАС України визначено, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Враховуючи, що спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд відмовляє у відкритті провадження.
Керуючись статтями 170, 171, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити позивачу, що спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Копію ухвали надіслати особі, яка звернулася із відповідною заявою.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Ухвала може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Повна ухвала складена 21.10.2025 року.
Суддя Бадюков Ю.В.