Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
22 жовтня 2025 р.
Верховний Суд
вул. П.Орлика, 8 , м.Київ, 00011
у порядку ч. 4 ст. 7 КАС України
щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» в частині якою установлено з 1 січня 2025 року прожитковий для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Відповідно до частини 1 ст. 147 Конституції України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України , а також інші повноваження до цієї Конституції.
Згідно з пунктом 1 частини 1 ст. 150 Конституції України, до повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність): законів та інших правових актів Верховної Раду України.
Пунктом 1 частини 1 ст. 7 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII передбачено, що до повноважень Суду належить вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційності) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Крім того ст. 52 Закону України «Про Конституційний Суд України» визначено, що відповідно до Конституції України суб'єктом права на конституційне подання, окрім інших є Верховний Суд.
Згідно положень ч. 3, 4 ст. 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Так визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом №1402-VIIІ) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIIІ, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
У пункті 62 Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIIІ. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій у розумінні частини другої статті 130 Конституції України.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі №966-XIV.
За статтею 1 цього Закону прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 зазначеного Закону встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Варто зауважити, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді». Водночас цим Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу судді застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 1 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Водночас законодавець починаючи з 2021 року законами про бюджет на відповідні роки разом із встановленням прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб, ввів новий вид прожиткового мінімуму, а саме: «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.
Зокрема, у статті 7 законів України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», з 1 січня 2025 року відповідно встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 грн саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді.
Слід наголосити, що зміни до Закону № 1402-VIIІ у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період який є предметом розгляду, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Отже враховуючи вище викладене можна прийти до висновку, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIIІ, які мають пріоритет стосовно положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» .
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori), «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali), «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Водночас зазначені бюджетні закони фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Закон України про Державний бюджет України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо, застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону № 1402-VIIІ.
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Суд зазначає, що Законом № 1402-VIІI закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу судді, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 26 квітня 2006 року у справі «Зубко та інші проти України» зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.
Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.
Ураховуючи викладене вище, можна констатувати, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного року, на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VІII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), а отже ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» в частині якою установлено з 1 січня 2025 року прожитковий для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні не може вважати таким, що відповідає Конституції України.
З огляду на наведене, відповідно до ч.4 ст. 7 КАС України;
Вирішити питання стосовно внесення до Конституційного суду України подання щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» в частині якою установлено з 1 січня 2025 року прожитковий для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Додаток: копія рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 р. по справі № 520/11545/25
Суддя Ю.О. Супрун