Справа № 420/16987/25
21 жовтня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, визначеного ст. 262 ч. 5 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати донарахованого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати донарахованого грошового забезпечення, тобто по 14 травня 2025 року, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати донарахованого грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати донарахованого грошового забезпечення, тобто по 14 травня 2025 року, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 до 18.09.2024 року.
Водночас, за період 2020-2023 років йому було нараховано та виплачено грошове забезпечення у грошовому обсязі, внаслідок чого позивач був змушений оскаржувати такі дії військової частини в судовому порядку, внаслідок чого Військова частина НОМЕР_1 виплатила позивачу грошове забезпечення у повному обсязі лише 14.05.2025 року.
У той же час відповідачем, в порушення ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», не було виплачено на користь позивача компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Не погоджуючись із зазначеною бездіяльністю відповідача щодо виплати компенсації втрати частини доходу та вважаючи її протиправною, позивач звернулась до суду із даним адміністративним позовом.
Ухвалою суду по справі №420/16987/25 було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ч. 5 ст. 262 КАС України. Відповідачу запропоновано в 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на адміністративний позов.
Під час розгляду справи від представника відповідача надійшов відзив по справі, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» проводиться лише у випадку затримки грошових доходів громадян, які не мають разового характеру. Водночас сума, виплачена позивачу за рішенням суду в порядку його виконання, не є об'єктом для компенсації, та не може нараховуватися компенсація згідно з Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів» у зв'язку з порушенням строків їх виплати, оскільки норми цього Закону на цю виплату не поширюються.
Від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, заперечень на яку до суду від сторони відповідача не надходило.
Згідно частини 2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд у справі встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у НОМЕР_2 загоні морської охорони Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) до 18.09.2024 року, що підтверджується витягом з наказу командира НОМЕР_2 загону морської охорони Державної прикордонної служби України від 18.09.2024 року №494-ОС.
Водночас, за період 2020-2023 років йому не було нараховано та виплачено грошове забезпечення за 29.01.2020 року по 19.05.2023 року із врахуванням належного прожиткового мінімуму, встановленого на відповідний календарний рік, внаслідок чого позивач був змушений оскаржувати такі дії військової частини в судовому порядку.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 року по справі №420/34348/24 визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування складових грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року та грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та невжиття заходів щодо перерахунку грошового забезпечення, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та відмові у здійсненні перерахунку.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року перерахунок грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, премії, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на відповідний тарифний коефіцієнт, а також провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 року по справі №420/34348/24, залишеного без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2025 року, Військова частина НОМЕР_1 виплатила позивачу грошове забезпечення за 29.01.2020 року по 19.05.2023 року у належному розмірі 14.05.2025 року.
Разом з тим, відповідачем не було виплачено на користь позивача компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Враховуючи вищезазначене, позивач звернувся до військової частини із окремою заявою про виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням терміну їх виплати.
Водночас, листом від 16.05.2025 року відповідач відмовив позивачу у нарахуванні компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Не погоджуючись із вищезазначеною бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з позовом для захисту власних прав та інтересів в межах даної справи.
Відповідно до вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Дослідивши адміністративний позов, відзив, відповідь на відзив та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050-III від 19.10.2000 року (далі - Закон №2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За ст. 2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення).
Норми аналогічного змісту містяться також у Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159).
Відповідно до п.3 Порядку №159 компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).
Згідно ст.3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Тобто, основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та нарахування доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися в день виплати основної суми доходу.
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст.4 Закону №2050-III).
Використане у ст.ст. 3, 4 Закону №2050-ІІІ формулювання доводить, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, та означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Суд з цього приводу зазначає, що згідно норм чинного законодавства, компенсація частини втраченого доходу виплачується з моменту, коли у особи виникло право на отримання такого доходу, а не з моменту звернення особи із відповідною заявою про виплату складової грошового забезпечення.
При цьому, виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.02.2020 року по справі №826/8319/16 та від 18.07.2023 року по справі №200/10663/21.
За ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Вищезазначена правова позиція також висловлена П'ятим апеляційним адміністративним судом у постанові від 10.04.2024 року по справі №420/30322/23.
Аналізуючи вищезазначене, оскільки несвоєчасне нарахування та виплату частини грошового забезпечення позивача відбулось у зв'язку з протиправними діями відповідача, тобто з вини органу, що нараховує і виплачує грошове забезпечення, що встановлено судовим рішенням, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини індексації грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Як було встановлено судом вище, нарахування та виплата позивачу грошового забезпечення за 29.01.2020 року по 19.05.2023 року відбулась лише 14.05.2025 року на виконання рішення суду від 29.01.2025 року по справі №420/34348/24.
Тобто, несвоєчасне нарахування та виплата грошового забезпечення відбулось у зв'язку з протиправними діями Військової частини НОМЕР_1 , тобто з вини органу, що нараховував і виплачував таке грошове забезпечення позивачу під час проходження нею військової служби.
Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 02.04.2024 року у справі №560/8194/20 сформував правову позицію, згідно якої аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.
Крім того, Судова палата у вищевказаній постанові зазначила, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акту індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону №2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом №2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Разом з тим, суд критично ставиться до посилань представника відповідача у відзиві на те, що сума, виплачена позивачу за рішенням суду в порядку його виконання, не є об'єктом для компенсації, та звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Вищевказана правова позиція висловлена у постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2025 року по справі №400/3761/24.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Підсумовуючи вищевикладене, оскільки грошове забезпечення у повному обсязі за 2020-2023 роки виплачено позивачу на виконання рішення суду вже після звільнення зі служби, тобто, у даній справі встановлено порушення строків виплати позивачу грошового забезпечення, а також з огляду на те, що разом з виплатою грошового забезпечення відповідачем не виплачено позивачу компенсації втрати частини доходу, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача щодо визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, виплаченого 14.05.2025 року.
Також суд вважає за необхідне зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, виплаченого 14.05.2025 року.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат у справі №420/16987/25 не здійснювати.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 241-246, 251, 255, 257, 258, 262, 293-295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, виплаченого 14.05.2025 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, виплаченого 14.05.2025 року.
Розподіл судових витрат не провадити.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII Перехідних положень КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Повне найменування сторін по справі:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Суддя О.В. Білостоцький