про повернення позовної заявив частині позовних вимог
21 жовтня 2025 рокусправа № 380/19636/25
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Кузан Р.І., перевіривши матеріали позовної заяви за позовом за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії, -
08.09.2025 до Львівського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не застосуванні з 30.03.2022 року при обчисленні ОСОБА_1 розміру посадового окладу та інших видів грошового забезпечення, розмір яких визначається із застосуванням розміру посадового окладу, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704;
- зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 30.03.2022 по 29.03.2025 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званнями шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704, з урахуванням виплачених сум;
- зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 30.03.2022 по 29.03.2025 основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 Nє 704, з урахуванням виплачених сум.
Ухвалою судді від 06.10.2025 позовна заява залишена без руху та встановлено позивачу строк для усунення зазначених у ній недоліків, який не може перевищувати десять днів з дня вручення вказаної ухвали.
Позивачу роз'яснено про необхідність подання в канцелярію Львівського окружного адміністративного суду наступних документів: заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом та доказів поважності причин його пропуску.
Від позивача 17.10.2025 до суду надійшла заява про виконання вимог ухвали. В обґрунтування причин пропуску звернення до суду вказує, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Суд перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду з даним позовом, враховує таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною третьою статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З даного приводу суд звертає увагу, що відповідно до частин 1 та 2 статті 233 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 №322-VIII (далі - КЗпП України) у редакції, яка діяла до 18.07.2022 передбачалося, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Однак, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX (надалі, також - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Таким чином, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (Постанова КАС ВС №380/15245/22 від 25.04.2023).
Питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати вирішувалося Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного (далі - Судова палата) у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23.
У вказаній справі Судова палата дійшла таких висновків: якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року
Предметом спору у цій справі є нарахування та виплата грошового забезпечення позивача за період з 30.03.2022 по 29.03.2025. У вказаний період приписи статті 233 КЗпП України діяли у різних редакціях, до внесення змін Законом №2352-IX і після
Таким чином, оскільки в даному випадку мають місце тривалі правові відносини, на позовні вимоги, заявлені за період з 30.03.2022 до 19.07.2022, поширюється дія статті 233 КЗпП України у редакції, яка передбачала право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком
Водночас, на позовні вимоги, заявлені за період з 19.07.2022 по 29.03.2025 поширюється дія статті 233 КЗпП України у редакції, яка передбачає, що строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права
Так, суд звертає увагу, що позивача було виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 29.03.2025, у витязі з наказу №94 від 29.03.2025 містяться відомості про всі належні позивачу при звільненні виплати.
Таким чином, оскільки позивач звернувся до суду з цим позовом лише 30.09.2025, останній пропустив тримісячний строк звернення в частині заявлених позовних вимог за період з 19.07.2022 по 29.03.2025, який повинен обчислюватися з 29.03.2025.
Обґрунтовуючи дотримання строку звернення до суду позивач стверджує, що на момент звільнення позивача з військової служби та виключення із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Однак, вказані посилання не беруться до уваги, оскільки позивача було виключено зі списків особового складу частини 29.03.2025, коли діяла редакція статті 233 КЗпП України, яка обмежувала строк звернення до суду.
Суд також не погоджується із твердженнями позивача про дотримання строків звернення до суду, оскільки законодавець пов'язує початок перебігу строку звернення у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні з отриманням позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Варто наголосити, що в наказі про виключення зі списків особового складу військової частини указується, які види грошового забезпечення мають бути виплачені позивачу при звільненні.
Отже, саме дата одержання такого наказу, є датою обізнаності позивача про порушення його прав, що є предметом спору у цій справі.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 06.02.2025 у справі №480/5241/24.
Також, неоднозначність судової практики у певних правовідносинах, відсутність такої чи її сформованість не є обставинами, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом, а тому не можуть вважатись поважними.
Суд зауважує, що таким доводам позивача вже надавалася оцінка в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, тобто нових аргументів поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом позивач не навів.
Суд також зауважує, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено виплату грошового забезпечення, з яких складових воно складається, як обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових.
Натомість, позивач вперше почав вчиняти активні дії щодо отримання відомостей про складові свого грошового забезпечення за 2022-2025 роки лише в 2025 році, тобто після спливу тримісячного строку.
Верховний Суд в постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 вирішив відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №822/1928/18 про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді, а не після отримання виплати за відповідний період.
Так Верховний Суд зазначив, що отримання позивачем листа відповідача у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен мав дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Таким чином, отримання позивачем листа відповідача з інформацією щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який використовувався для розрахунку розміру його посадового окладу та окладу за військовим званням не може змінювати моменту, з якого останній повинен був дізнатися про порушення своїх.
Інших причин пропуску строку звернення до суду, встановленого ст.233 КЗпП України, позивачем не зазначено.
Згідно з п.9 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених ч.2 ст.123 цього Кодексу.
Частиною другою статті 123 КАС України, передбачено, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Аналізуючи зазначені норми та у зв'язку з не наведенням поважності причин пропуску строку звернення до суду, позовна заява в частині підлягає поверненню позивачу.
Керуючись ст.ст. 122, 123, 160, 169, 243, 248, 256, 293, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії повернути позивачу в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 29.03.2025.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання.
Ухвала суду може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали суду.
Суддя Р.І. Кузан