20 жовтня 2025 рокусправа № 380/13897/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грень Н.М. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій,
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області в якому просить:
- Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та скасувати Рішення про відмову у призначенні пенсії від 02.05.2025 № 135050018581;
- Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано- Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 05.07.1991 по 31.03.1993, з 10.04.1993 по 25.08.1996 та з 14.09.1996 по 28.12.1998 та призначити пенсію за віком за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з наступного дня досягнення пенсійного віку - 22.05.2025.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що позивачка 25.04.2025 звернулася до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності відділ призначення пенсій управління пенсійного забезпечення ГУПФ України в Івано-Франківській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача. Рішенням Головною управління Пенсійною фонду України в Івано-Франківській області від 02.05.2025 №13505001581 відмовлено позивачці у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного стажу. Відповідно до вказаного рішення за доданими документами до страхового та пільгового стажу не зараховано періоди роботи з 05.07.1991 по 31.03.1993, з 10.04.1993 по 25.08.1996 та з 14.09.1996 по 28.12.1998 оскільки відсутні накази про прийняття та звільнення, записи про звільнення не засвідченні печаткою. Із вказаних підстав просить суд задовольнити позов.
Ухвалою від 11.07.2025 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
На адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 63051 від 01.08.2025), у якому представник відповідача щодо задоволення позову заперечила та вказала, що відділ призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, всебічно розглянувши надані позивачем документи встановив, що стаж роботи ОСОБА_1 на дату звернення склав 27 років 9 місяців 0 днів. Зауважує, що спірні періоди роботи позивачки з 05.07.1991 по 31.03.1993, з 10.04.1993 по 25.08.1996 та з 14.09.1996 по 28.12.1998 оскільки відсутні накази про прийняття та звільнення, записи про звільнення не засвідченні печаткою. Відтак просить відмовити у задоволенні позову.
Суд дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази та встановив таке.
ОСОБА_1 звернулася 25.04.2025 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах. До заяви за призначенням пенсії долучила трудову книжку від 01.09.1982 НОМЕР_1 .
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №135050018581 від 02.05.2025 позивачці відмовлено в призначенні пенсії. За документами до страхового та пільгового стажу не зараховано: періоди роботи з 05.07.1991 по 31.03.1993, з 10.04.1993 по 25.08.1996 та з 14.09.1996 по 28.12.1998 оскільки відсутні накази про прийняття та звільнення, записи про звільнення не засвідченні печаткою.
Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №135050018581 від 02.05.2025 протиправним та таким, що порушує її право на належне соціальне забезпечення, позивачка звернулася до суду з метою його скасування та зобов'язання відповідача призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах.
При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормою статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі за текстом Закон № 1058-IV ).
Частина 1 статті 9 Закону № 1058-ІV встановлює, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ст. 30 Закону України № 1058-IV, пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 Закону України № 1058-IV від 09.07.2003.
Статтею 32 Закону України № 1058-IV, передбачено, що особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією.
Особи, яким установлено інвалідність після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 26 цього Закону.
Так, статтею 23 Закону України № 1058-IV, передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років.
Разом, з тим, у відповідності до частини 4 статті 24 Закону № 1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі за текстом Закон № 1788-XII), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначеним нормам відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі за текстом Порядок № 637), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону, за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 62 Закону України №1788 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до "Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 року у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 року у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 року у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 року у справі №446/656/17, від 21.05.2020 року у справі №550/927/17, від 25 лютого 2021 року у справі № 683/3705/16-а.
Як вже встановлено судом, серед іншого позивачу не зараховано до загального стажу періоди її роботи:
- з 05.07.1991 по 31.03.1993, з 10.04.1993 по 25.08.1996 та з 14.09.1996 по 28.12.1998, оскільки відсутні накази про прийняття та звільнення, записи про звільнення не засвідчені печаткою підприємства.
Надаючи оцінку наведеним вище твердженням відповідача, суд зазначає наступне.
Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.6 Інструкції, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції № 58).
Системний аналіз вищезазначених положень, дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Більше того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Як встановлено з записів трудової книжки позивача, ОСОБА_1 , у спірний період працювала, зокрема:
-запис №7 від 05.07.1991 - прийнята на роботу в столовій будівельної організації ФРГ в м. Стрий;
-запис №8 від 31.03.1993 - звільнена з роботи в столовій будівельної організації ФРГ в м. Стрий;
-запис №9 від 10.04.1993- прийнята на роботу в столовій будівельної організації ФРГ фірми КАВ м.Самари;
-запис №10 від 25.08.1996 - звільнена з роботи в столовій будівельної організації ФРГ фірми КАВ м.Самари;
-запис №11 від 14.09.1996 - прийнята на роботу в столовій будівельної організації ФРГ фірми КАВ м.Томськ;
-запис №12 від 28.12.1998 - звільнена з роботи в столовій будівельної організації ФРГ фірми КАВ м.Томськ.
Вказані записи скріплені печаткою установи та засвідченні підписом уповноваженої особи.
Отже, з трудової книжки позивача прослідковується її трудова діяльність у спірний період у вищезазначеній установі.
Разом з тим, вказані записи також скріплені печаткою установи та засвідченні підписом уповноваженої особи. А також, трудова книжка містить посилання на накази, які відповідно, були підставами для прийому та звільнення позивача із займаної посади.
Отже, трудова книжка позивача містить записи щодо її трудової діяльності у спірний період. Вказані записи є чіткими, послідовними, не містять виправлень, засвідчені підписом відповідальної особи та скріплені печаткою.
Таким чином, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача, щодо не зарахування до загального трудового стажу позивача спірних періодів її роботи з підстав: - з 02.02.1974 по 09.09.1974 некоректного зазначення дати; - з 05.07.1991 по 31.03.1993, з 10.04.1993 по 25.08.1996 та з 14.09.1996 по 28.12.1998 через відсутність наказів про прийняття та звільнення, записи про звільнення не засвідченні печаткою, оскільки відповідальність за правильність ведення трудових книжок покладена на власника підприємства, установи чи організації або уповноважений ним орган, а не на працівника.
Крім того, згідно з правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Суд наголошує, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірні періоди, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу позивача. Разом з тим, доказів які б спростовували спірні періоди трудової діяльності позивача відповідачами не надано.
Також, суд вважає необхідним зазначити, що відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Пунктом 4.2 вказаного Порядку передбачено, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно з частиною 3 статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається значний обсяг прав та обов'язків в органів Пенсійного фонду України при вирішенні питання про перерахунок пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення. При цьому, відповідачами не надано суду доказів, які б підтверджували той факт, що ними вчинялись певні дії щодо здійснення зустрічної перевірки первинних документів для підтвердження спірного періоду.
На переконання суду, відповідачами не здійснено усіх необхідних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна додатково підтвердити страховий стаж позивача.
Водночас, необхідно вказати, що позитивним обов'язком держави в цілому та її державних органів, у тому числі Пенсійного фонду України, є забезпечення можливості збереження на підприємствах первинних документів про роботу працівників від яких залежить виникнення і реалізації майнових прав громадянин при призначені пенсії. Не забезпечення належного зберігання вказаних документів на підприємствах, не витребування вичерпної інформації органами пенсійного фонду і невиконання своїх гарантійних функції державою, незалежно від надзвичайності підстав та, як наслідок, обмеження громадянам в реалізації та підтвердженні прав на пенсійне забезпечення, не повинно нівелювати або обмежувати конституційні права позивача.
З огляду на вищевикладене, суд висновує, що відмова відповідача у зарахуванні до загального трудового стажу періоду роботи позивача з 05.07.1991 по 31.03.1993, з 10.04.1993 по 25.08.1996 та з 14.09.1996 по 28.12.1998, оскільки відсутні накази про прийняття та звільнення, записи про звільнення не засвідчені печаткою підприємства, з підстав зазначених у спірному рішенні від 02.05.2025 № 135050018581, прийнято протиправно та не обґрунтовано.
Стосовно позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача призначити нарахувати та виплатити пенсію за віком з 22.05.2025, суд зазначає наступне.
Згідно приписів частини першої ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Втручання суду в повноваження суб'єкта публічної влади можливе лише тоді, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи законодавства, а суб'єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.
Тобто, враховуючи вищевказані норми чинного законодавства, вищевказані позовні вимоги не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачем, тому суд вважає, що з метою належного та ефективного захисту прав позивача, слід зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивачки від 22.05. 2025 про призначення та виплати їй пенсії за віком.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тому позов належить задовольнити частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, пропорційно до задоволених вимог.
Отже, у зв'язку із висновком суду про часткове задоволення позову судові витрати позивача на сплату судового збору підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (76018 м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 15; код ЄДРПОУ 20551088) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії- задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та скасувати Рішення про відмову у призначенні пенсії від 02.05.2025 № 135050018581.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано- Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 05.07.1991 по 31.03.1993, з 10.04.1993 по 25.08.1996 та з 14.09.1996 по 28.12.1998.
3.В решті позовних вимог відмовити.
4.Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області(ЄДРПОУ 20551088) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяГрень Наталія Михайлівна