Іменем України
22 жовтня 2025 рокум. ДніпроСправа № 640/25259/19
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Ірметова О.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Київської області, третя особа: Державна судова адміністрація України, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Київської області, третя особа: Державна судова адміністрація України, яким просила:
- визнати протиправними дії та стягнути з Апеляційного суду Київської області на користь ОСОБА_1 заборгованість щодо належних на дату звільнення сум в розмірі 94110,81 грн, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.12.2018 до 16.12.2019 у розмірі 352096,80 грн, компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 4046,76 грн, а також моральну шкоду в сумі 10000 грн.
В обгрунтування позову зазначено, що позивачка працювала в Апеляційному суді Київської області з 23.05.2005 по 29.12.2018, була звільнена з посади начальника відділу судової статистики та узагальнення судової практики, в зв'язку з ліквідацією підприємства. Проте, ні в день звільнення 29.12.2018, ні станом на 16.12.2019 допомога в триразовому розмірі середньомісячної зарплати, згідно ст. 21 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28 лютого 1991 року, позивачці не виплачена.
Нараховуючи вихідну допомогу в розмірі 105774,24 грн., відповідач стягнув з вказаної суми всі обов'язкові платежі до державного бюджету в розмірі 11663,43 грн. В розрахунковому листі на ім'я позивачки за 2018 року зазначено, що борг підприємства на січень 2019 року становить 94110,81 грн.
Позивачка зверталася до відповідача з проханням виплатити дану суму, проте позивачці повідомили, що після надходження відповідних коштів від Державної казначейської служби, вказана сума буде перерахована на зарплатний картковий рахунок. Але у вересні 2019 року, коли отримала відповіді відповідача з листами Управління соціального захисту населення Шевченківської РДА м.Києва, Міністерства соціальної політики України, дізналася, що у 2019 році вказану допомогу взагалі не виплатять. Відповідні листи від відповідача на її звернення вчасно не отримала, бо поштові відправлення і на сьогоднішній день за адресою не доставляються, в зв'язку з неукомплектованістю штату працівників відділення, відсутністю листонош.
Відповідач всі необхідні документи до управління соціального захисту населення подав із запізненням, внаслідок чого документи повернуті без фінансування у 2019 році.
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову, зазначив таке.
26 грудня 2018 року видано наказ № 680-ос/ка «Про звільнення ОСОБА_1 » з посади начальника відділу судової статистики та узагальнення судової практики у зв'язку з ліквідацією Апеляційного суду Київської області 29.12.2019 з виплатою вихідної допомоги як відповідно до вимог Кодексу законів про працю України та і до вимог Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
28 грудня 2018 року відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України, з начальником відділу судової статистики та узагальнення судової практики ОСОБА_1 був проведений повний розрахунок в частині виплат всіх сум, що належать їй від установи, а саме: через установу банку перераховано на картковий рахунок заробітну плату за другу половину грудня 2018 року, компенсацію за частину невикористаних щорічних основних відпусток загальною тривалістю 22 календарних дня, компенсацію за невикористані додаткові відпустки за вислугу років загальною тривалість 16 календарних днів та вихідну допомогу при звільненні у зв'язку з ліквідацією установи у розмірі середнього місячного заробітку.
Оплата лікарняного листа АДХ № 244109 за рахунок коштів Фонду соціального страхування України в сумі 8962,55 гри., яка залишалась невиплаченою станом на 31.12.2018, була проведена після надходження відповідних коштів на рахунок Апеляційного суду Київської області, а саме 28.01.2019.
Відповідно до Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у разі вивільнення осіб, віднесених до І і II категорій осіб, постраждалих від аварії на ЧАЕС, а також ліквідаторів аварії на ЧАЕС, віднесених до III категорії, у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією чи перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників їм виплачується допомога в розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати. Така виплата здійснюється за рахунок коштів, перерахованих роботодавцю органами праці та соціального захисту населення (пп. 6 п. 4 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних з соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 936 від 20.09.2005). Таким чином, якщо чорнобилець звільняється за п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, йому потрібно виплатити два види допомоги: відповідно до ст. 44 Кодексу Законів про працю України - у розмірі не менше однієї середньомісячної заробітної плати за рахунок коштів, передбачених кошторисом установи, організації, другу - згідно із Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат за рахунок коштів, передбачених у держбюджеті для реалізації Чорнобильських програм (бюджетна програма 2501200 «Соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
З метою забезпечення виконання вимог Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» 28.12.2018 Апеляційним судом Київської області до Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації було надано розрахунок суми компенсації вихідної допомоги працівникам, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС та звільненим згідно з п.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.
14 січня 2019 року Апеляційним судом Київської області було отримано лист Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації від 08.01.2019 № 10/35-153 «Щодо відшкодування компенсації», яким було повідомлено щодо повернення без можливості подальшого фінансування у 2019 році, так як фінансування проводиться тільки в межах бюджетного року.
21 січня 2019 року Апеляційний суд Київської області повторно надав пакет документів на відшкодування компенсаційних виплат працівникам апарату Апеляційного суду Київської області, зокрема ОСОБА_1 , але 30.01.2019 знову отримав лист Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації від 24.01.2019 № 10/35-606 «Щодо відшкодування компенсації», в якому Апеляційному суду Київської області було знову повернуто нарахування без можливості подальшого фінансування у 2019 році.
30 січня 2019 року Апеляційний суд Київської області звернувся до Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з проханням посприяти у вирішені питання щодо дотримання вимог Закону № 796. Але листом від 11.02.2019 № 051/2305-002/2 (надійшов на електронну пошту суду лише 15.03.2019) Департаментом соціальної політики було надано відповідь в якій надано роз'яснення щодо Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.09.05 № 936.
19 березня 2019 року Апеляційний суд Київської області звернувся до Міністерства соціального політики України з проханням посприяти у вирішені питання щодо дотримання вимог Закону № 796. Але листом від 01.04.2019 № 6414/0/2-19/29 Міністерством соціальної політики України було надано відповідь в якій надано роз'яснення щодо Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.09.05 № 936.
17 травня 2019 року Апеляційний суд Київської області повторно звернувся до Міністерства соціальної політики України з проханням посприяти у вирішенні питання щодо дотримання вимог Закону № 796 в частині розрахунків з працівниками Апеляційного суду Київської області, які мають статус громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи і були звільнені в порядку ліквідації установи.
Відповідач звертає увагу, що передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» компенсаційні виплати фінансуються за рахунок коштів державного бюджету передбачених у держбюджеті для реалізації Чорнобильських програм (бюджетна програма 2501200 «Соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ») та виплачуються безпосередньо управляннями праці та соціального захисту населення, а не підприємствами в рахунок подальшої їм компенсації виплачених коштів.
Отже, Апеляційним судом Київської області вжито всіх заходів, щодо вчасних виплат ОСОБА_1 вихідної допомоги, як відповідно до вимог Кодексу законів про працю України та і до вимог Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Вимогу ОСОБА_1 про стягнення з Апеляційного суду Київської області заборгованість щодо належних на дату звільнення сум в розмірі 94110,81 грн. ( з яких оплата лікарняного листа АДХ № 244109 в сумі 8 962,55 грн. була проведена після надходження відповідних коштів Фонду соціального страхування України на рахунок Апеляційного суду Київської області, а саме 28.01.2019 ), середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.12.2018 до 16.12.2019 у розмірі 352096,80 грн, компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 4046,76 грн, а також моральну шкоду в сумі 10000 грн., відповідач вважає є хибною та безпідставною.
Крім, того Апеляційний суд Київської області звертає увагу суду, що позов пред'явлений ОСОБА_1 не до тієї організації, яка повинна відповідати за позовом. В даному випадку Апеляційний суд Київської області не є правозобов'язаним суб'єктом правовідносин, а саме не є належним відповідачем по справі.
Відповідач вважає, що обов'язок виконати вимоги позивача - ОСОБА_1 лежить на Управлінні праці та соціального захисту населення Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, не скористалась правом подання пояснень щодо предмету спору.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та без проведення судового засідання.
Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ(далі - Закон № 3863-ІХ) пункт 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (Відомості Верховної Ради України, 2023 р., № 29, ст. 111) викладено в новій редакції.
Так, приписами пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" установлено, що інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
На виконання вимог Закону № 3863-ІХ наказом ДСА України від 16.09.2024 № 399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі - Порядок № 399).
Пунктом 22 Порядку № 399 встановлено, що на підставі отриманих примірників протоколу та переліку судових справ відповідальною особою протягом семи робочих днів після завершення автоматизованого розподілу судових справ передаються судові справи до судів, визначених за результатами автоматизованого розподілу.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року зазначену справу прийнято до розгляду та призначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Також вказаною ухвалою запропоновано сторонам у разі зміни фактичних обставин у даній справі, позицій щодо позову, вибуття або заміни сторони у відносинах, щодо яких виник спір, повідомити суду про таке протягом 10 (десяти) днів з отримання цієї ухвали шляхом направлення додаткових пояснень в електронній формі через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему (особистий кабінет в системі «Електронний суд») з використання власного (уповноваженої особи) електронного підпису або в електронній формі.
Сторони до суду не надали жодних повідомлень та додаткових пояснень щодо спірних правовідносин.
Дослідив матеріали справи та надані в обгрунтування доводів сторін докази, оцінив докази відповідно до вимог ст.ст. 73-80, 90 КАС України, суд дійшов висновку частковому задоволенню позову з огляду на таке.
Судом встановлено та підтверджено належними та допустимими доказами наступні обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою, постраждалою від аварії на ЧАЕС (категорія 2), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 13.02.2019 (дублікат) (а.с. 10).
Наказом Апеляційного суду Київської області від 26.12.2019 № 680-ос/ка «Про звільнення ОСОБА_1 » позивачку звільнено з посади начальника відділу судової статистики та узагальнення судової практики у зв'язку з ліквідацією Апеляційного суду Київської області 29.12.2019 з виплатою вихідної допомоги як відповідно до вимог Кодексу законів про працю України та і до вимог Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с. 13).
Спірним питанням є отримання позивачкою допомоги при звільненні у зв'язку з ліквідацією відповідно до вимог ст. 21 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28 лютого 1991 року, та як наслідок середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Приписами п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пільги, передбачені пунктами 1, 2, 3, 5, 6, 7, 8, 11, 12, 17, 18, 20, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 29, 30, 31 статті 20.
Відповідно до п. 7 ст. 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до категорії 1 (пункт 1 статті 14), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги: 7) переважне право залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі при ліквідації, реорганізації або перепрофілюванні підприємства, установи, організації, скороченні чисельності або штату працівників, а також на працевлаштування.
У разі вивільнення працівників у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників їм виплачується допомога в розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати, а також зберігається за їх бажанням посадовий оклад, тарифна ставка (оклад) на новому місці роботи, але не більше одного року. Їм також гарантується працевлаштування з урахуванням їх побажань або можливість навчання нових професій (спеціальностей) із збереженням у встановленому порядку середньої заробітної плати за останнім місцем роботи за весь період перепідготовки, але не більше одного року.
Судом встановлено, що за термін роботи в Апеляційному суді Київської області позивачкою отримано заробітну плату за жовтень 2018 року - 12704,93 грн, за листопад 2018 року - 27857,96 грн (а.с. 55).
Відповідно до п. 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 08.02.1995 №100 (в редакції, чинної на час виникнення спірним правовідносин) середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, я кою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
При цьому, згідно з п. п. б п.4 розділу ІІІ Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження не враховуються одноразові виплати: компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію. Вихідна допомога тощо.
Ураховуючи вказані норми, розмір середньоденного заробітку ОСОБА_1 складає 1602,64 грн, що підтверджується довідкою про середню заробітну плату від 11.01.2020 № 01-15/8/2020 (а.с. 86).
На підставі викладеного, розмір середньомісячної заробітної сплати складає: 1602,64 грн. х 22 р.д. = 35258,08 грн.
Отже, розмір допомоги при звільнені складає: 35258,08 грн х 3 = 105774,24 грн. (а.с. 55), яка на день розгляду справи позивачці не виплачена.
Посилання відповідача на те, що Апеляційний суд Київської області не є правозобов'язаним суб'єктом правовідносин, а саме не є належним відповідачем по справі, а обов'язок виконати вимоги позивача - ОСОБА_1 лежить на Управлінні праці та соціального захисту населення Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації, є не прийнятими судом з огляду на таке.
Порядок використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 вересня 2005 року № 936 (далі - Порядок № 936).
Цей Порядок визначає механізм використання, обліку, звітності і контролю за використанням коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, головним розпорядником яких є Мінсоцполітики.
Відповідно до п.п. 6 п. 4 Порядку № 936 виплата компенсацій та допомоги певних видів, передбачених Законом (796-12), проводиться центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних і районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім м. Києва) рад (далі - уповноважений орган) за місцем фактичного проживання (перебування) працюючих та непрацюючих громадян, у тому числі пенсіонерів, працюючим і непрацюючим громадянам і пенсіонерам, зокрема пенсіонерам та особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби та інших органів, громадянам, що провадять підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи, громадянам, які працюють у громадян, що провадять підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи, а саме виплата допомоги у трикратному розмірі середньомісячної заробітної плати у разі вивільнення працівників у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, а також збереження за їх бажанням посадового окладу, тарифної ставки (окладу) на новому місці роботи відповідно до пункту 7 частини першої статті 20, пункту 1 частини першої статті 21, пункту 1 частини першої статті 22 Закону.
За вимогами п. 5 Порядку № 936 соціальні виплати, доплати (види допомоги), передбачені підпунктами 6-13 пункту 4 цього Порядку, проводяться за місцем основної роботи (служби) громадян підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та фізичними особами - підприємцями (далі - підприємства) відповідно до розрахункових даних, поданих до уповноваженого органу за формою, затвердженою Мінсоцполітики.
Аналіз наведених норм вказує, що на роботодавця покладено обов'язок, у даному випадку, виплати допомоги у трикратному розмірі середньомісячної заробітної плати у разі вивільнення працівників у зв'язку з ліквідацією підприємства, за рахунок коштів Мінсоцполітики.
Подання розрахункових даних нарахованих сум до виплати також покладено на роботодавця.
Отже, ураховуючи встановлені обставини справи та наявні докази суд дійшов висновку про стягнення з Апеляційного суду Київської області на користь ОСОБА_1 , як особі, постраждалої від аварії на ЧАЕС (категорія 2), невиплачену суму допомоги при звільненні з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України в розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати у розмірі 105774,24 грн.
Щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.
Статтею 47 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Судом встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача складає 1602,64 грн.
Період порушення прав позивача починається з наступного дня після звільнення - 27.12.2018 до прийняття судового рішення -22.10.2025 та складає: 3 робочих днів (2018 рік) + 250 робочих днів (2019 рік) + 251 робочих днів (2020 рік) + 250 робочих днів (2021 рік) + 257 робочих днів (2022 рік) + 260 робочих днів (2023 рік) + 262 робочих днів (2024 рік) + 211 робочих днів (2025 рік до дати прийняття судом рішення у справі) = 1744 робочих днів.
Розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні складає:
1744 р.д. х 1602, 64 грн = 2795004,16 грн.
Під час розрахунку середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні суд ураховує правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц.
Так, суд касаційної інстанції зазначив, що відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Певні намагання віднайти такий баланс простежуються у судових рішеннях Верховного Суду України(зокрема, у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16), окремі з яких згадані Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду в ухвалі про передання цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Приймаючи рішення про необхідність розгляду справи № 761/9584/15-ц Великою Палатою Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив про необхідність відступу від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Ураховуючи зазначену правову позицію суд вважає необхідним застосувати принцип пропорційності та стягнути на користь позивачки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 838501,23 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, суд ураховує наступні норми.
З наведених правових норм слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів; 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Подібна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 20 квітня 2022 року у справі № 461/1390/16-а та від 15 травня 2024 року у справі № 200/5032/20-а.
Керуючись наведеним правовим висновком Верховного Суду, суд вважає безпідставним та відхиляє твердження представника відповідача про відсутність у позивача права на виплату компенсації у зв'язку з виплатою індексації грошового забезпечення на підставі рішення суду.
У постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду виснував таке:
«29. Отже, Судова палата доходить висновку, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
30. При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.
31. Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.
32. Крім того, Судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
33. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
34. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.».
Також у пункті 35 цієї постанові Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 червня 2021 року, 17 листопада 2021 року, 27 липня 2022 року, 11 травня 2023 року (справи №№ 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20,460/786/20 відповідно) про застосування строків звернення до суду з адміністративним позовом у правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати відповідно до Закону № 2050-ІІІ та сформулювала такі висновки: [...]
б) нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати зокрема і пенсії, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов'язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати;
в) з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості з виплати пенсії за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг шестимісячного строку звернення з позовом до суду. Звернення до суду з позовом про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів після закінчення цього строку є підставою, передбаченою пунктом 8 частини першої статті 240, для залишення позовної заяви без розгляду; [...].
Суд вважає за необхідне застосувати висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20, щодо того, що нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, а отже, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Додаткове звернення з заявою про виплату компенсації втрати частини доходів від позивача норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не вимагають. Отже матеріалами справи підтверджено та не заперечувалось сторонами, що позивачці станом на день розгляду справи не виплачено допомогу при звільненні, а тому відсутні підстави вважати, що права позивачці на отримання компенсації відповідно до Закону №2050-ІІІ порушені.
Суд наголошує, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України).
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що вимога позивачки про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є передчасною та не підлягає задоволенню.
Щодо стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 № 4 під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Кодексом законів про працю України передбачена одна стаття, що торкається відшкодування моральної шкоди. Згідно зі ст. 237-1 КЗпП відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Натомість, відшкодування моральної шкоди, як вид відповідальності роботодавця за заподіяну працівникові моральну шкоду, передбачає наявність умов і підстав її настання, яких на практиці налічується чотири.
Першою умовою настання такої відповідальності необхідно виокремити вину, адже вина роботодавця є не тільки обов'язковою суб'єктивною ознакою, а й важливою соціальною категорією, зміст якої визначають характер і тяжкість протиправного діяння роботодавця. Вина може розумітися як ставлення роботодавця до здійснюваного порушення трудових прав працівника, можливість оцінити відповідність своєї поведінки нормам трудового законодавства, у тому числі й положенням щодо охорони праці. А при заподіянні працівникові моральної шкоди вона має подвійне значення: за наявності вини настає відповідальність за заподіяну працівникові моральну шкоду, а її форма і ступінь впливають на визначення розміру відшкодування.
Другою умовою, за якої настає така відповідальність і, відповідно, обов'язок роботодавця відшкодувати моральну шкоду, є факт порушення роботодавцем законних трудових прав особи. Заподіяння моральної шкоди - це наявність факту порушення трудових прав працівника, що призводить до негативних змін у його житті внаслідок усвідомлення факту їх порушення та викликає у нього душевні, психічні або фізичні страждання. При встановленні факту заподіяння моральної шкоди необхідно керуватися критеріями загальнолюдських цінностей: честь, гідність, авторитет, трудова репутація. Різниця між даними критеріями полягає лише в суб'єктивному чи об'єктивному підході при їх оцінці: якщо мається на увазі об'єктивна оцінка людини - йдеться про честь (гідні поваги, моральні якості й етичні принципи особистості; гарна, незаплямована репутація, добре ім'я; соціальна оцінка особистості, що формується у процесі суспільного життя, діяльності й спілкування людей з таких об'єктивних показників, як вчинки, погляди, інші явища суспільного життя). Репутація - суспільна думка про людину, заснована на оцінці її суспільно значущих якостей, переваг, недоліків тощо. Визначення терміну «репутація» відсутнє в трудовому законодавстві, тому виникає запитання,- а що ж мається на увазі під вказаним поняттям? Так, при регулюванні трудових відносин під репутацією можна розуміти такі поняття, як кваліфікація працівника, відповідність вимогам посадової інструкції, його компетентність у вирішенні специфічних питань, пов'язаних із роботою.
Моральна шкода вважається заподіяною, якщо особа і заподіювач такої шкоди перебувають у трудових правовідносинах або на них поширюється дія трудового законодавства; вона виникла внаслідок порушення трудових прав із боку роботодавця; працівник зазнає моральних втрат у вигляді моральних страждань, тобто негативних змін, що відбуваються в його свідомості внаслідок усвідомлення факту порушення його трудових прав, і ці негативні зміни призвели до втрати нормальних життєвих зв'язків, а також вимагають від працівника додаткових зусиль для організації свого життя.
Третьою умовою, з якою пов'язане настання відповідальності у вигляді відшкодування моральної шкоди, є протиправність дій роботодавця. Так, на роботодавця покладається активний (вчинення певних дій, передбачених чинним трудовим законодавством) і пасивний обов'язок (не порушувати трудові права працівників). Протиправність діяння заподіювача моральної шкоди (роботодавця) полягає в невиконанні ним своїх обов'язків щодо забезпечення законних трудових прав працівника, а також у порушенні ним законних трудових прав працівника, якщо це порушення призводить до душевних, психічних або фізичних страждань останнього. Крім того, трудове законодавство містить норми, які надають учасникам трудових правовідносин можливість врегулювати свої відносини шляхом укладення трудового договору. А тому, протиправною можна вважати поведінку роботодавця, пов'язану з невиконанням ним юридичних обов'язків, передбачених трудовим законодавством чи умовами трудового договору.
Останньою, четвертою й обов'язковою, умовою настання відповідальності за заподіяну працівникові моральну шкоду є причинний зв'язок протиправної поведінки роботодавця і моральної шкоди, що настала, де протиправність виступає причиною, а моральна шкода - наслідком. Відсутність причинного зв'язку означає, що моральна шкода заподіяна не поведінкою роботодавця, а іншими причинами.
Таким чином, лише наявність усіх чотирьох вищезазначених умов є підставою для задоволення позову про відшкодування моральної шкоди. Тоді як відсутність хоча б однієї з них свідчить про необґрунтованість та недоведеність відповідних позовних вимог.
Дослідив доводи позивача в обгрунтування позовних вимог про стягнення моральної шкоди, а саме порушення права позивачки на отримання належних сум до виплати, хвороба рідних, фінансові зобов'язання чоловіка, суд дійшов висновку, що відсутні передумови відповідальності роботодавця за заподіяну позивачці моральної шкоди.
З огляду на наведене суд дійшов висновку необгрунтованості позивачкою позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, а тому в цій частині слід відмовити у задоволені.
Аналізуючи заявлені позивачем вимоги та підтвердження їх обгрунтованості, суд дійшов висновку часткового задоволення позову.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 257, 260, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Апеляційного суду Київської області, третя особа: Державна судова адміністрація України, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Стягнути з Апеляційного суду Київської області на користь ОСОБА_1 допомогу при звільненні, передбаченої ст. 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 105774,24 грн. (сто п'ять тисяч сімсот сімдесят чотири гривні 24 коп).
Стягнути з Апеляційного суду Київської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 838501,23 грн (вісімсот тридцять вісім тисяч п'ятсот одна гривня 23 коп).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Ірметова