Іменем України
22 жовтня 2025 рокум. ДніпроСправа № 320/6769/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Лисичанської міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області про визнання протиправним та скасування розпорядження, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду з Київського окружного адміністративного суду 04.08.2025 надійшла справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 (далі позивач) до Лисичанської міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області (далі відповідач), відповідно до якої позивач просить суд:
визнати незаконним і скасувати пункт 4.3 розпорядження керівника Лисичанської міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області «Про квартирний облік» від 30.11.2021 року №1405 в частині зняття з квартирного обліку ОСОБА_1 ;
зобов'язати Лисичанську міську військову адміністрацію Сіверськодонецького району Луганської області поновити ОСОБА_1 на квартирному обліку.
В обґрунтування пред'явленого позову зазначено, що ОСОБА_1 перебував на квартирному обліку у Лисичанській міській військовій адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області як особа, що потребує поліпшення житлових умов.
З відповіді на адвокатський запит Лисичанської міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області № 3206/01-16 від 11.08.2024 позивачу стало відомо, що 30.11.2021 керівником Лисичанської міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області було винесено розпорядження №1405 «Про квартирний облік», відповідно до пункту 4.3 якого ОСОБА_1 знято з квартирного обліку на підставі підпункту 2 пункту 26 Правил обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській PCP (виїзд на постійне місце проживання до іншого населеного пункту).
Позивач вважає зазначене розпорядження відповідача №1405 «Про квартирний облік» в частині зняття з квартирного обліку ОСОБА_1 незаконним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на неповідомлення позивача у письмовій формі про розгляд питання щодо зняття його з обліку потребуючих поліпшення житлових умов, а також неповідомлення про винесене розпорядження.
Крім того, позивач вважає незаконним зняття з квартирного обліку через проживання в іншому населеному пункті, оскільки зміна місця проживання особи не є підставою для зняття її з квартирного обліку.
Також позивач звертає увагу суду на те, що в оскаржуваному розпорядженні відповідач не посилався на конкретну норму права із вичерпного переліку підстав для зняття громадянина з квартирного обліку, визначеного у ч.2 ст.40 ЖК України. Більш того, розпорядження не містить конкретних фактичних підстав його прийняття, а лише містить загальне твердження про те, що позивача знято з квартирного обліку через виїзд на інше місце проживання, шо, на думку ОСОБА_1 , свідчить про необґрунтованість оскаржуваного рішення.
Представник відповідача позов ОСОБА_1 не визнав, 06.09.2025 подав відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначив таке.
Рішенням виконавчого комітету Лисичанської міської ради від 02.10.2018 № 567 ОСОБА_1 1987 року народження, учасник бойових дій, внутрішньо переміщена особа, був поставлений на квартирний облік у загальноміську загальну чергу та чергу осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень відповідно до підпункту 8 пункту 13 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР (далі - Правила), затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11.12.1984 № 470, та пункту 14 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», зі складом сім'ї 1 особа (заявник - ОСОБА_1 , 1987 року народження).
Відповідно до пункту 25 Правил виконавчі комітети місцевих Рад щороку в період з 1 жовтня по 31 грудня проводять перереєстрацію громадян, які перебувають на квартирному обліку, в ході якої перевіряються їх облікові дані.
У 2021 році, при проведенні перереєстрації було встановлено, що ОСОБА_1 , відповідно до даних Інтегрованої системи обліку інформації внутрішньо переміщених осіб (ІСОІ ВПО) 26.10.2021 вибув в інший район, тобто вибув з міста Лисичанська.
Оскаржуваним розпорядженням (пункт 4.3) ОСОБА_1 знятий з квартирного обліку згідно з підпунктом 2 пункту 26 Правил (виїзд на постійне місце проживання до іншого населеного пункту).
Надати суду витяг з оскаржуваного розпорядження; докази повідомлення ОСОБА_1 про розгляд питання щодо зняття з квартирного обліку; докази надіслання та отримання позивачем оскаржуваного розпорядження адміністрація не має можливості, оскільки архів розпоряджень керівника Лисичанської міської військово цивільної адміністрації та загального відділу знаходиться у місті Лисичанську, який на даний час є окупованою територією.
Водночас, відсутність цих документів, на думку відповідача, не є доказом неповідомлення ОСОБА_1 . Неможливість надання відповідних документів виникла внаслідок збройної агресії російської федерації, тобто є обставиною форс-мажору.
Пункт 2 частини другої статті 40 Житлового кодексу України, визнаний неконституційним та втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 22.06.2022 № 5- р(II)/2022.
Однак на дату прийняття оскаржуваного розпорядження - 30.11.2021, ця норма Житлового кодексу була чинною, та підлягала застосуванню.
За інформацією з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з 08.08.2018 перебував на облік в ЄІБД ВПО за адресою: АДРЕСА_1 , про що отримав відповідну довідку від 08.08.2018 № 924-20374.
26.10.2021 ОСОБА_1 знятий з обліку в ЄІБД ВПО за вищевказаною адресою у зв'язку з вибуттям в інший район.
Із доданої позивачем до позову копії паспорту НОМЕР_2 , виданого Новоайдарським РВ УДМС України в Луганській області 22.06.2017, зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 з 09.11.2004 є: АДРЕСА_2 .
Позивачем додано до позову копію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 09.06.2023 № 3255-5002806001, згідно якої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Новоайдарським РВ УДМС України в Луганській області 22.06.2017, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 .
Тобто, позивач є жителем Обухівської міської територіальної громади Обухівського району Київської області, він фактично не проживає і не зареєстрований в населених пунктах Лисичанської міської територіальної громади Сіверськодонецького району Луганської області з 26.10.2021 року.
Оскільки позивач не надав суду належних доказів: перебування чи не перебування його на квартирному обліку за місцем реєстрації (м. Луганськ), за місцем фактичного проживання у м. Обухові Київської області чи в іншому населеному пункті України; наявності в нього права на поліпшення житлових умов на дату розгляду судом цієї справи, відповідач вважає, що позовна вимога позивача про його поновлення на квартирному обліку в м. Лисичанську не підлягає задоволенню.
Оскаржуваний пункт 4.3 розпорядження керівника Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області від 30.11.2021 № 1405 «Про квартирний облік» є належним чином обґрунтований, прийнятий на підставі чинної норми права - підпункт 2 пункту 26 Правил (виїзд на постійне місце проживання до іншого населеного пункту).
На підставі наведеного, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.02.2025 адміністративну справу № 320/6769/25 передано за підсудністю до Луганського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 11.08.2025 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 22.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду, залишено відкритим. Розгляд справи визначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху після відкриття.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 14.10.2025 поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовною заявою до Лисичанської міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області про визнання протиправним та скасування розпорядження; продовжено розгляд адміністративної справи.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 72-74 КАС України, суд прийшов до такого.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ; адреса фактичного проживання: АДРЕСА_4 , згідно довідки про взяття на облік ВПО від 09.06.2023 № 3255-5002806001.
Рішенням виконавчого комітету Лисичанської міської ради від 02.10.2018 № 567, ОСОБА_1 , провідного інспектора відділу запобігання надзвичайним ситуаціям Рубіжанського міського управління Головного управління ДСНС України в Луганській області, учасника бойових дій, який перебуває на обліку у м.Лисичанську як внутрішньо переміщена особа, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , склад сім'ї - 1 особа заявник: ОСОБА_1 , 1987 року народження, згідно пункту 13 підпункту 8 та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на підставі заяви від 19.09.2018, облікова справа № 3965, поставлено на квартирний облік у загальноміську загальну чергу та чергу осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень.
У 2021 році відповідачем, при проведенні перереєстрації було встановлено, що ОСОБА_1 , відповідно до даних Інтегрованої системи обліку інформації внутрішньо переміщених осіб (ІСОІ ВПО) 26.10.2021 вибув в інший район, тобто вибув з міста Лисичанська.
Відповідно до пункту 4.3 розпорядження керівника Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації від 30.11.2021 № 1405 ОСОБА_1 , облікова справа № 3965, згідно з підпунктом 2 пункту 26 Правил (виїзд на постійне місце проживання до іншого населеного пункту) знято з квартирного обліку за місцем проживання.
Не погоджуючись із прийнятим розпорядженням від 30.11.2021 № 1405 в частині зняття з квартирного обліку ОСОБА_1 , позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
За приписами статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій визнаються: військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів (пункт 19).
Приписами статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлено перелік пільг учасників бойових дій та особам, прирівняним до них.
Положеннями пункту 14 частини першої цієї норми права визначено, що згадана категорія осіб має право на першочергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом.
Статтею 31 Житлового Кодексу Української PCP (далі ЖК УРСР в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР), як правило, у вигляді окремої квартири на сім'ю.
Відповідно до частини третьої статті 34 ЖК УPCP громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, беруться на облік для одержання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду та вносяться до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, порядок ведення якого визначає Кабінет Міністрів України.
Облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, здійснюється, як правило, за місцем проживання у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів (частина перша статті 36 ЖК УPCP).
Відповідно до частини першої статті 39 ЖК УРСР громадяни беруться на облік потребуючих поліпшення житлових умов, зокрема: за місцем проживання - виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів за участю громадської комісії з житлових питань, створюваної при виконавчому комітеті.
Відповідно до частини першої статті 40 ЖК УPCP громадяни перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до одержання житлового приміщення, за винятком випадків, передбачених частиною другої цієї статті.
Громадяни знімаються з обліку потребуючих поліпшення житлових умов у випадках:
1) поліпшення житлових умов, внаслідок якого відпали підстави для надання іншого жилого приміщення;
1-1) одноразового одержання за їх бажанням від органів державної влади або органів місцевого самоврядування грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення у встановленому порядку;
2) виїзду на постійне місце проживання до іншого населеного пункту;
3) припинення трудових відносин з підприємством, установою, організацією особи, яка перебуває на обліку за місцем роботи, крім випадків, передбачених законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР;
4) засудження до позбавлення волі на строк понад шість місяців, заслання або вислання;
5) подання відомостей, що не відповідають дійсності, які стали підставою для взяття на облік, або неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про взяття на облік (частина друга статті 40 ЖК УPCP).
Частинами четвертою, п'ятою статті 40 ЖК УPCP визначено, що зняття з обліку потребуючих поліпшення житлових умов провадиться органами, які винесли або затвердили рішення про взяття громадянина на облік.
Про зняття з обліку потребуючих поліпшення житлових умов громадяни повідомляються у письмовій формі з зазначенням підстав зняття з обліку.
В свою чергу облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм у безстрокове користування жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, призначених для постійного проживання врегульовано Правилами обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 року № 470 (далі Правила № 470 в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 8 Правил № 470 встановлено, що квартирний облік здійснюється, як правило, за місцем проживання громадян у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів.
За приписами пункту 13 Правил № 470 на квартирний облік беруться громадяни, які потребують поліпшення житлових умов.
Потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни, зокрема внутрішньо переміщені особи з числа учасників бойових дій відповідно до пунктів 19-21 частини першої статті 6 та осіб з інвалідністю внаслідок війни, визначених у пунктах 10-14 частини другої статті 7, та членів їх сімей, а також членів сімей загиблих, визначених абзацами четвертим восьмим, чотирнадцятим, шістнадцятим-двадцять другим пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (підпункт 8 пункту 13 Правил № 470).
Відповідно до пункту 20 Правил № 470 громадяни беруться на квартирний облік, зокрема, за місцем проживання - рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної у місті, селищної, сільської Ради народних депутатів.
За приписами пункту 26 Правил № 470 громадяни перебувають на квартирному обліку до одержання жилого приміщення, за винятком випадків, передбачених у цьому пункті.
Громадяни знімаються з квартирного обліку у випадках:
1) поліпшення житлових умов, внаслідок якого відпали підстави
для надання іншого жилого приміщення;
2) виїзду на постійне місце проживання до іншого населеного
пункту;
3) припинення трудових відносин з підприємством, установою,
організацією особи, яка перебуває на обліку за місцем роботи, крім
випадків, передбачених законодавством Союзу РСР, Житловим кодексом
УРСР, пунктом 29 цих Правил та іншими актами законодавства
Української РСР;
4) засудження до позбавлення волі на строк понад шість
місяців, заслання або вислання;
5) подання відомостей, що не відповідають дійсності, які
стали підставою для взяття на облік, або неправомірних дій
службових осіб при вирішенні питання про взяття на облік;
6) скасування довідки про взяття на облік внутрішньо
переміщеної особи;
7) одноразового отримання від органів державної влади або
органів місцевого самоврядування грошової компенсації за належне
їм для отримання жиле приміщення.
Громадяни виключаються із списків осіб, які користуються
правом першочергового одержання жилих приміщень, якщо вони були
необгрунтовано включені до цих списків або втратили вказане право (пункт 27 Правил № 470).
Відповідно до статті 28 Правил № 470 зняття з квартирного обліку та виключення із списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень, провадиться органами, які винесли або затвердили рішення про взяття громадянина на облік (включення до вказаного списку).
При розгляді цих питань на засідання відповідних органів
запрошуються заінтересовані особи.
Про зняття з обліку (виключення із списку) громадяни у
15-денний строк повідомляються у письмовій формі з указанням
підстав зняття з обліку (виключення із списку).
Аналіз наведених норм, чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, дає підстави для висновку, що громадяни знімаються з квартирного обліку органами, які винесли або затвердили рішення про взяття громадянина на облік у випадку, зокрема, виїзду на постійне місце проживання до іншого населеного пункту. При цьому, заінтересовані особи мають бути запрошені на засідання відповідних органів, а також повідомлені про зняття з обліку у письмовій формі у 15-денний строк із зазначенням
підстав зняття з обліку.
Як вбачається з матеріалів справи, позивача рішенням виконавчого комітету Лисичанської міської ради від 02.10.2018 № 567 було поставлено на квартирний облік у загальноміську загальну чергу та чергу осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень.
Однак, у 2021 році відповідачем, при проведенні перереєстрації було встановлено, що ОСОБА_1 , відповідно до даних Інтегрованої системи обліку інформації внутрішньо переміщених осіб, 26.10.2021 вибув в інший район, тобто вибув з міста Лисичанська, що не заперечується позивачем та на підтвердження чого ним до матеріалів справи надано довідку від 09.06.2023 № 3255-5002806001 про взяття на облік внутрішньо перемішеної особи в м.Обухів Київської області.
У зв'язку із зміною місця проживання позивачем, розпорядженням керівника Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації від 30.11.2021 № 1405 ОСОБА_1 знято з квартирного обліку на підставі підпункту 2 пункту 26 Правил № 470 (виїзд на постійне місце проживання до іншого населеного пункту).
З огляду на це, суд дійшов висновку, що на час прийняття спірного розпорядження, у відповідача були наявні правові підстави для зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку внаслідок зміни останнім місця проживання.
При цьому, в тексті розпорядження мається посилання на підпункт 2 пункту 26 Правил № 470 (виїзд на постійне місце проживання до іншого населеного пункту), на підставі якого відповідачем прийнято відповідне рішення про зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку. Отже, доводи позивача про відсутність в оскаржуваному розпорядженні норми права, на підставі якої прийнято відповідне рішення про зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку, є безпідставними.
Суд зауважує, що в обґрунтування незаконності прийнятого відповідачем розпорядження відповідач посилається на Рішення Конституційного Суду України 22.06.2022 № 5- р(П)/2022 у справі щодо відповідності Конституції України пункту 2 частини другої статті 40 Житлового кодексу України, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 2 частини другої статті 40 Житлового кодексу України.
При цьому, Конституційним Судом України в наведеному Рішенні зазначено, що пункт 2 частини другої статті 40 Житлового кодексу України, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1- зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Спірне розпорядження було прийнято відповідачем 30.11.2021, тобто на час чинності пункту 2 частини другої статті 40 Житлового кодексу.
Таким чином, на дату прийняття оскаржуваного розпорядження відповідна норма Житлового кодексу була чинною, та підлягала застосуванню.
Разом з тим, суд зауважує, що у справі, що розглядається, позивач оскаржує розпорядження Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації від 30.11.2021 № 1405 про зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку, посилаючись також на порушення відповідачем процедури прийняття рішення, а саме на неповідомлення позивача у письмовій формі про розгляд питання щодо зняття його з обліку потребуючих поліпшення житлових умов, а також неповідомлення про винесене розпорядження.
В свою чергу, відповідачем до матеріалів справи не надано доказів запрошення позивача на засідання Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації, де розглядалось питання щодо зняття ОСОБА_1 з обліку потребуючих, поліпшення житлових умов, як і доказів повідомлення позивача про ухвалене за його наслідками рішення, тобто про прийняття спірного розпорядження.
Судом враховується та обставина, що неможливість надання відповідних доказів відповідачем викликана перебуванням архіву документації Лисичанської міської військової адміністрації у місті Лисичанську, яке на даний час є окупованою територією.
Водночас, за приписами частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина друга статті 2 КАС України).
Суд бере до уваги правове тлумачення, висловлене в постанові Верховного Суду від 07 липня 2022 року у справі № 280/2030/21 (пункт 67), відповідно до якого адміністративні суди, вирішуючи спір у частині правомірності акта, що стосується публічно-правової сфери, повинні, передусім, надати оцінку дотриманню суб'єктом владних повноважень встановленої процедури прийняття рішення; недотримання такої процедури може бути достатньою підставою для скасування тієї частини акта, що стосується публічно-правової сфери.
Таким чином, відсутність належних доказів повідомлення відповідачем ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду питання щодо зняття його з квартирного обліку, а також повідомлення позивача про прийняте спірне розпорядження, є самостійною підставою для визнання його незаконним та скасування.
З огляду на викладене, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача в частині визнання незаконним і скасування пункту 4.3 розпорядження керівника Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області «Про квартирний облік» від 30.11.2021 року №1405 в частині зняття з квартирного обліку ОСОБА_1 .
Що стосується вимог позивача в частині зобов'язання Лисичанську міську військову адміністрацію поновити ОСОБА_1 на квартирному обліку, суд зазначає таке.
Чинний ЖК України не містить такого поняття як «поновлення» на квартирному обліку, натомість визначає порядок взяття громадян на облік потребуючих поліпшення житлових умов виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради за участю громадської комісії з житлових питань, створюваної при виконавчому комітеті (стаття 39 ЖК України).
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17 відповідно.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 31.08.2022 у справі №640/22426/20, адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Слід зазначити, що після зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку, позивач до відповідача із заявою та відповідними документами з метою вирішення наявності підстав для його поновлення на квартирному обліку не звертався, а відповідачем в свою чергу будь-які рішення з цього приводу не виносились.
Враховуючи викладене у своїй сукупності, суд зауважує, що до порушення прав позивача призвело прийняття відповідачем спірного розпорядження про зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку.
Таким чином, зважаючи на порушення відповідачем процедури прийняття рішення, а також виходячи з повноважень, визначених статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що достатнім та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправним та скасування пункту 4.3 розпорядження керівника Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області від 30.11.2021 року №1405 в частині зняття з квартирного обліку ОСОБА_1 , що повертає сторони у попереднє становище.
В свою чергу в задоволенні вимог щодо зобов'язання відповідача поновити ОСОБА_1 на квартирному обліку слід відмовити, з огляду на їх передчасність. Обраний судом спосіб захисту повною мірою забезпечує реальне відновлення порушеного права позивача.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
Оскільки суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову, обравши інший спосіб захисту прав позивача, однак судом встановлено, що даний спір виник саме через протиправне рішення відповідача, витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ; адреса фактичного проживання: АДРЕСА_4 ) до Лисичанської міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області (місцезнаходження: 93100, Луганська обл., Сіверськодонецький р-н, місто Лисичанськ, вул. М. Грушевського, будинок 7, код ЄДРПОУ 44044068) про визнання протиправним та скасування розпорядження, зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати пункт 4.3 розпорядження керівника Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області «Про квартирний облік» від 30.11.2021 №1405 в частині зняття з квартирного обліку ОСОБА_1 .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Лисичанської міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
В решті заявлених вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.Є. Петросян