про відмову у задоволенні заяви
22 жовтня 2025 року № 640/28127/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши у письмовому провадженні заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням постанови суду,
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в в м. Києві (далі - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення відповідача, викладене в листі від 25.05.2020 №2600-0311-8/66005, про відмову у здійсненні перерахунку пенсії за вислугу років; зобов'язати відповідача здійснити з 13.12.2019 перерахунок раніше призначеної пенсії за вислугу років відповідно до вимог статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 № 1789-XII «Про прокуратуру» [далі - Закон № 1789-ХІІ (в редакції Закону України від 12 липня 2001 року № 2663-ІІІ)], частини двадцятої статті 86 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) в первинній редакції в розмірі 90 відсотків від суми усіх складових заробітку, зазначених у довідці Офісу Генерального прокурора від 05.03.2020 №21-454зп та виплачувати її без обмеження максимального розміру пенсії з виплатою різниці між фактично отриманою та перехованою сумою пенсії.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 серпня 2021 року (справа № 640/28127/20) позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, викладене в листі від 25.05.2020 №2600-0311-8/66005, про відмову позивачці у здійсненні перерахунку пенсії за вислугу років на підставі довідки Офісу Генерального прокурора від 05.03.2020 № 21-454зп; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити з 13.12.2019 перерахунок та виплату пенсії позивачці за вислугу років відповідно до частини двадцятої статті 86 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» на підставі довідки Офісу Генерального прокурора від 05.03.2020 №21-454зп, з урахуванням виплачених сум. В решті позовних вимог відмовлено.
Постановою ШААС від 17.11.2021р. апеляційну скаргу позивачки задоволено, тим самим вирішено рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 серпня 2021 року у справі №640/28127/20 скасувати, ухвалити нову постанову у справі, якою:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, викладене в листі від 25.05.2020 №2600-0311-8/66005, про відмову ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку пенсії за вислугу років на підставі довідки Офісу Генерального прокурора від 05.03.2020 № 21-454зп.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити з 13.12.2019 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ (у редакції, чинній на момент призначення пенсії), виходячи з розрахунку 90 відсотків від суми місячної заробітної плати на підставі довідки Офісу Генерального прокурора №21-454зп від 05.03.2020, без обмеження максимального розміру, з урахуванням раніше проведених виплат.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368) на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подачу адміністративного позову до суду першої інстанції у розмірі 840,80 грн та за подачу апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції у розмірі 1 261,20 грн, а всього: 2 102,00 грн (дві тисячі сто дві грн. 00 коп).
Рішення набрало законної сили.
Виконавче провадження по справі розпочалось 15.10.2024р. (підтверджується постановою про відкриття ВП № 76308259). До заяви додано постанову державного виконавця про накладення штрафу від 14.11.2024р. (5100,00 грн.).
Законом України від 13.12.2022р. № 2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
У подальшому позивачка звернулась до Київського окружного адміністративного суду із заявою про встановлення судового контролю у справі.
Розглядаючи подану заяву, суд враховує наступне.
Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі "Сіка проти Словаччини" (Sika v. Slovaki), №2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення "Ліпісвіцька проти України" №11944/05 від 12.05.2011).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002, "Ромашов проти України" від 27.07.2004, "Шаренок проти України" від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).
Згідно зі статтею 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до приписів частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Водночас, суд наголошує, що матеріали справи свідчать лише про початок виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду по справі (додано копію постанови про відкриття ВП), а також про одноразове застосування до відповідача державним виконавцем штрафних санкцій в сумі 5100,00 грн. (додано копію постанови), при цьому відсутні будь-які інші документи про хід вказаного виконавчого провадження, як і докази його завершення, однак позивач вже звернувся до суду з даною заявою у порядку ст. 382 КАС України.
Поряд з вказаним, суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження").
При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України "Про виконавче провадження" врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Варто наголосити, що судом не встановлено, а позивачем не обґрунтовано, що державним виконавцем використано всі передбачені чинним законодавством засоби щодо належного та повного виконання судового рішення, або що відповідач створює істотні перешкоди для його (рішення) виконання, а відтак, звернення позивача із заявою в порядку ст. 382 КАС України до суду є передчасним, оскільки повнота та правомірність виконання рішення суду у порядку Закону України “Про виконавче провадження» першочергово підлягає контролю зі сторони державного виконавця.
Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивачки про встановлення судового контролю та зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення у справі.
Керуючись статтями 248, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням постанови у справі за № 640/28127/20 - відмовити.
2. Копію ухвали направити сторонам.
3. Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
4. Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя Марич Є.В.