22 жовтня 2025 року № 320/2451/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АТП Агротранс-Перевезення» до Державної служби України з безпеки на транспорті та Відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві про визнання протиправною та скасування постанови,
до Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «АТП Агротранс-Перевезення» (ТОВ «АТП Агротранс-Перевезення», товариство) з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) та Відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві.
Просили суд визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 11.07.2023 № 012605 у розмірі 17000,00 грн.
Ухвалою суду від 02.02.2024 (суддя Балаклицький А.І.) відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання.
На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2024 головуючим визначено суддю Скрипку І.М.
Ухвалою суду від 04.11.2024 адміністративну справу прийнято до свого провадження суддею Скрипкою І.М., вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувана постанова прийнята більш як через три місяці з часу виявлення порушення. Наголошували, що це не є формальним порушенням процедури та може бути самостійною підставою для скасування оскаржуваної постанови.
До суду від відповідачів надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого у задоволенні позову просили відмовити. Зазначали, що позивач здійснював перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на час проведення перевірки документів, визначених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III (Закон № 2344-III), зокрема, щодо обліку робочого часу водія. Звертали увагу, що відповідачем дотримано процедуру притягнення позивача до відповідальності за вказане порушення.
Позивач подав до суду відповідь на відзив, де додатково до доводів позовної заяви зазначив, що в акті перевірки від 18.04.2023 № 030177 вказано, що водій зобов'язаний мати при собі або картку водія, або роздруківку даних роботи тахографа; при цьому, в акті перевірки від 18.04.2023 № 030177 вказано лише про відсутність особистої картки водія, а про відсутність роздруківки даних роботи тахографа відомостей не має.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
18.04.2023 працівниками відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві, відповідно до направлення на перевірку від 13.04.2023 № 12945, на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів в місцях навантаження і розвантаження, проводилась рейдова перевірка транспортних засобів перевізників, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів.
18.04.2023 співробітниками відповідача був зупинений транспортний засіб марки Renault430/19T, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом TAD30-3, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить та використовується ТОВ «АТП Агротранс-Перевезення».
У ході перевірки вказаного транспортного засобу виявлено порушення вимог Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24.06.2010 № 385 (Інструкція № 385), а саме - у водія були відсутні особиста картка водія, протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу.
Назване порушення зафіксоване в акті перевірки від 18.04.2023 № 030177 і кваліфіковане як таке, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III.
03.07.2023 відповідач склав та направив ТОВ «АТП Агротранс-Перевезення» повідомлення від 03.07.2023 № 49090/28/24-23, у якому вказано, що розгляд справи відбудеться 11.07.2023.
11.07.2023 за результатом розгляду справи відповідач прийняв постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 11.07.2023 № 012605 у розмірі 17000,00 грн.
Позивач не погодився із вказаною постановою, у зв'язку із чим звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить із такого.
За нормами частини чотирнадцятої статті 6 Закону №2344-ІІ державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Згідно з частиною третьою статті 6 Закону №2344-ІІ центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері автомобільного транспорту, забезпечує: формування та реалізацію державної політики у сфері автомобільного транспорту; нормативно-правове регулювання; визначення пріоритетних напрямів розвитку автомобільного транспорту.
За нормами пунктів 1, 3 та 4 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 (Положення № 103), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Укртрансбезпека у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Основними завданнями Укртрансбезпеки є: реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування (далі - автомобільний транспорт), міському електричному, залізничному транспорті; здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті.
За приписами статті 18 Закону № 2344-III з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані:
організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України;
здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху;
забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці;
здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.
Згідно вимог статті 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник повинен, зокрема: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства.
За змістом статті 35 Закону України 3353-XII «Про дорожній рух» транспортні засоби, що беруть участь у дорожньому русі та зареєстровані територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, підлягають обов'язковому технічному контролю відповідно до цієї статті.
Обов'язковому технічному контролю не підлягають:
1) легкові автомобілі усіх типів, марок і моделей, причепи (напівпричепи) до них (крім таксі та автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку), мотоцикли, мопеди, мотоколяски та інші прирівняні до них транспортні засоби - незалежно від строку експлуатації;
2) легкові автомобілі, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажні автомобілі незалежно від форми власності вантажопідйомністю до 3,5 тонни, причепи до них - із строком експлуатації до двох років.
3) технічні засоби для агропромислового комплексу, визначені Законом України «Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України».
Обов'язковий технічний контроль транспортного засобу передбачає перевірку технічного стану транспортного засобу, а саме: системи гальмового і рульового керування, зовнішніх світлових приладів, пневматичних шин та коліс, світлопропускання скла, газобалонного обладнання (за наявності), інших елементів у частині, що безпосередньо стосується безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього природного середовища.
Порядок проведення обов'язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів визначає Кабінет Міністрів України.
Періодичність проходження обов'язкового технічного контролю становить:
для легкових автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажних автомобілів (незалежно від форми власності) вантажопідйомністю до 3,5 тонни, причепів до них із строком експлуатації більше двох років - кожні два роки;
для вантажних автомобілів вантажопідйомністю більше 3,5 тонни, причепів до них та таксі незалежно від строку експлуатації - щороку;
для автобусів та спеціалізованих транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, незалежно від строку експлуатації - двічі на рік.
На кожний транспортний засіб, що пройшов обов'язковий технічний контроль і визнаний технічно справним, суб'єкт проведення обов'язкового технічного контролю складає протокол перевірки його технічного стану, який видається водію транспортного засобу. У протоколі зазначається строк чергового проходження обов'язкового технічного контролю транспортного засобу відповідно до періодичності проходження, встановленої частиною восьмою цієї статті.
Стаття 48 Закону № 2344-III передбачає, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
За правилами частини другої статті 49 Закону № 2344-III водій транспортного засобу зобов'язаний, зокрема, мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень; дотримуватися визначеного режиму праці та відпочинку.
У відповідності до абзацу 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку визначені Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженим наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 №340, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.09.2010 за № 811/18106 (Положення №340).
За нормами пункту 1.3 Положення №340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.
У відповідності до пункту 4 наказу, яким затверджено Положення №340, цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування, крім пункту 6.1 Положення, затвердженого цим наказом, який набирає чинності для:
нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 150 км, перевезення небезпечних вантажів - з 01.06.2012;
перевезення вантажів колісними транспортними засобами з повною масою понад 12 тонн, нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю від 50 до 150 км - з 01.06.2013;
перевезення вантажів колісними транспортними засобами з повною масою від 3,5 тонн до 12 тонн - з 01.06.2015.
За змістом абзацу першого пункту 6.1 Положення №340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Пунктом 6.2 Положення №340 передбачено, що облік робочого часу водіїв здійснюється на основі табеля обліку використання робочого часу. Перевізник, який використовує водіїв за наймом, щомісяця складає графік змінності водіїв, веде відомість обліку робочого часу та відпочинку водія (додаток 2), у якій щодо кожної робочої зміни зазначаються планові та фактичні дані щодо маршруту, початок та кінець робочої зміни.
Згідно з пунктом 6.3 Положення №340 водій, що керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.
Графік змінності водіїв, відомість обліку робочого часу та відпочинку водіїв зберігаються у Перевізника (пункт 6.4 Положення №340).
Пункт 7.1 Положення № 340 передбачає, що органи, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху проводять перевірку встановленого режиму праці та відпочинку водіїв відповідно до законодавства України.
За приписами пункту 3.3 Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, серед іншого, своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР (994 016), або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.
За визначенням у пункті 1.4 Інструкції №385 контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.
Суд враховує позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 31.07.2024 у справі №440/5873/23, згідно якої при здійсненні визначених законодавцем відповідних вантажних перевезень транспортний засіб повинен бути обладнаний діючим та повіреним тахографом для контролю швидкості здійснення перевезення, режиму праці та відпочинку водіїв. Приписи стосовно тахографу визначені законодавцем, перш за все, за для уникнення аварійних ситуацій на дорозі та забезпечення належних трудових прав водіїв, зокрема, права на відпочинок.
В акті перевірки від 18.04.2023 № 030177 зафіксовано порушення позивачем вимог Інструкції №385, оскільки у водія були відсутні особиста картка водія, протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу.
У спростування висновку відповідача про порушення вимог Інструкції №385, позивач зазначає, що в акті перевірки від 18.04.2023 № 030177 вказано, що водій зобов'язаний мати при собі або картку водія, або роздруківку даних роботи тахографа. При цьому, в акті перевірки від 18.04.2023 № 030177 вказано лише про відсутність особистої картки водія, а про відсутність роздруківки даних роботи тахографа даних немає.
Суд такі доводи товариства позивача відхиляє, з огляду на наступне.
Так, за змістом процитованого пункту 3.3 Інструкції № 385 водій транспортного засобу зобов'язаний у разі використання цифрового тахографа зберігати особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом, а також мати при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР (994 016), або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.
Позивач не заперечує факт ненадання протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, а також особистої картки водія.
При цьому, в акті перевірки від 18.04.2023 № 030177 не йде мова про ненадання позивачем картки водія або альтернативного документу - роздруківки даних роботи тахографа.
Більше того, навіть у разі наявності вказаної невідповідності про яку зазначає позивач, лише факт ненадання протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу утворює склад правопорушення, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, зокрема, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом встановлено Порядком №1567, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 (Порядок №1567).
Згідно із пунктом 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання водієм режиму праці та відпочинку; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
За нормами пункту 25 Порядку №1567 справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Суд враховує доводи позивача про недотримання відповідачем вказаних строків розгляду справи.
Разом із цим, суд зауважує, що за висновками Верховного Суду (зокрема, викладених у постановах від 22.05.2020 у справі №825/2328/16 та від 18.01.2023 у справі № 826/10888/18) саме собою порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його правомірності, крім випадків, прямо передбачених законом. Зважаючи на міркування розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти як вимоги не до самого акта, а до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на його прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, спричинюють настання дефектних наслідків. Водночас не кожен дефект акта робить його неправомірним. Фундаментальне порушення - це таке порушення суб'єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення.
Стосовно ж процедурних порушень, то вони залежно від характеру можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, але в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його правомірність.
Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».
Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
Суд констатує, що у досліджуваному випадку розгляд справи стосовно позивача протягом трьох, а не двох місяців, жодним чином не вплинув на зміст оскаржуваної постанови.
До того ж, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що вказане порушення процедури певним чином порушило чи іншим чином негативно вплинуло на права позивача. Водночас, у ході розгляду справи підтверджено факт допущення позивачем порушення у зв'язку із виявленням якого прийнята оскаржувана постанова.
Посилання позивача у цій частині на постанову Верховного Суду від 11.10.2019 у справі №823/352/16 суд вважає помилковими.
Так, у названій постанові констатовано порушення відповідачем процедури розгляду справи про порушення та ненадання доказів в підтвердження виконання вимог Порядку №1567, а саме - підтвердження повідомлення позивача про час та місце розгляду справи.
Однак у вказаній постанові не висловлено жодних висновків щодо наслідків розгляду справи пізніше, ніж протягом двох місяців з дня виявлення порушення.
До того ж, суд зважає й на те, що за результатами розгляду справи відповідач виніс постанову про накладення адміністративно-господарського штрафу.
Питання строку застосування адміністративно-господарських санкцій врегульовувалося статтею 250 Господарського кодексу України.
Так, згідно із нею адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України, законами України «Про валюту і валютні операції», «Про банки і банківську діяльність», «Про платіжні послуги» та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на податкові та митні органи.
Дія цієї статті не поширюється на адміністративно-господарські санкції, передбачені законами України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» та «Про загальну безпечність нехарчової продукції», «Про Національний реєстр викидів та перенесення забруднювачів».
Аналіз змісту статті 250 Господарського кодексу України вказує на наявність підстав для застосування її норм до спірних правовідносин, а також про дотримання відповідачем строку застосування до позивача адміністративно-господарських санкцій на підставі оскаржуваної постанови.
За змістом частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За правилами частини другої цієї ж статті 77 в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням викладеного у сукупності, суд доходить висновку, що факт вчинення позивачем правопорушення, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III, підтверджується матеріалами справи, а допущені порушення процедури мають формальний характер.
За наведеного, суд не знаходить підстав для визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 11.07.2023 №012605.
Отже суд доходить висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову.
У зв'язку із відмовою у позові підстави для розподілу судових витрат - відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Скрипка І.М.