ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"21" жовтня 2025 р. справа № 300/3064/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Шумея М.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,
Представник позивача Бандура Володимир Олексійович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_2 , в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 - відмову в задоволенні рапорту.
- зобов'язати військову частини НОМЕР_2 вчинити дію - звільнити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з військової служби
Позовні вимоги мотивовані протиправною бездіяльністю військової частини НОМЕР_2 щодо розгляду рапорту позивача та звільнення його з військової служби на підставі п. п. 12 п.2 ч.4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.05.2025 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
16.06.2025 року від військової частини НОМЕР_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву згідно до якого заперечує проти позову з підстав викладених у відзиві. Просить відмовити у задоволенні позову.
22.09.2025 року від військової частини НОМЕР_1 надійшла заява про заміну відповідача його правонаступником.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.09.2025 року, замінено відповідача військову частину НОМЕР_2 належним відповідачем військова частина НОМЕР_1 , у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, зазначає наступне.
У грудні 2024 року ОСОБА_1 подав рапорт на ім'я командира військової частини НОМЕР_2 Рапорт про звільнення його з лав ЗСУ на підставі п. п. 12 п.2 ч.4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
31.01.2025 року ОСОБА_1 міг ознайомитись з «Висновком» помічника командира батальйону з правової роботи ст. лейтенанта юстиції Любомира ІЛЬКІВА. Однак, вказаний «Висновок» жодним чином не аргументував причину відмови в задоволенні рапорту ОСОБА_1 та не деталізував фактів, якими той міг би довести факт відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеню споріднення.
18.02.2025 року ОСОБА_1 повторно направив на ім'я командира військової частини НОМЕР_2 рапорт про звільнення його з ЗСУ на підставі п. п. 12 п.2 ч.4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу». Відповідно до абзацу 12
пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» в якому передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, а саме необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи.
Згідно із ч. 7 ст. 26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У рапорті ОСОБА_1 посилався на те, що його батько ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 згідно Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААД №063979 є інвалідом II групи безстроково.
Після визнання батька позивача особою з інвалідністю йому видано Висновок ЛКК щодо необхідності постійного стороннього догляду внаслідок психічного розладу за №145/1 від 11.12.2024 року.
Мама позивача - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 є пенсіонером з 15.11.2017 року та страждає на хвороби пов'язані зі змінами артеріального тиску, що унеможливлює здійснення нею догляду за батьком.
Близькі родичі батька, а саме брат батька ОСОБА_4 та сестра батька позивача ОСОБА_5 є пенсіонерами за віком та не можуть здійснювати догляд за ОСОБА_2 через власні проблеми зі здоров'ям.
Позивач стверджує, що інших працездатних членів сім'ї в батька немає, тому ОСОБА_1 єдиний член сім'ї, що зобов'язаний та може здійснювати догляд за батьком, який є інвалідом II групи довічно. У зв'язку з цим, він висловив небажання продовжувати проходження служби в лавах ЗСУ та просив звільнити його на підставі фактів викладених вище.
Однак, як стверджує позивач його рапорт не був розглянутий.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Суд, у відповідності до статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішуючи питання про те, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, виходить з положень нормативних актів в редакціях, що діяли на момент виникнення цих правовідносин та зазначає зміст норм права відповідно до них.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу", а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Статтею 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України (частина 1).
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (частина 3).
Згідно з частинами першою-третьою, шостою статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Видом військової служби є зокрема військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Статтею 24 Закону № 2232-ХІІ унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби. Відповідно до частини третьої цієї статті закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-ХІІ, а у частині четвертій цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на
особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1), під час воєнного стану (пункт 2).
Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців
з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження
військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення №1153/2008).
Відповідно до пунктів 6, 7 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони У країни та Генерального штабу Збройних Сил України.
Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення. Так, підпунктом 2 пункту 225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом
строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу":
Стосовно порядку звільнення, пункт 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю: районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац третій пункту 241 Положення №1153/2008).
Пунктами 12.1, 12.11 розділу ХЇІ Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 року за №438/16454, передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців з військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу.
Перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV цієї Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану, зокрема, на підставах, визначених підпунктом г п. 2 ч. 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», відповідно до якого військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу. Ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
Порядок звільнення з військової служби передбачено ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Абзацом 13 п.3 ч. 12 ст. 26 Закону визначено однією з сімейних обставин для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану - необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Основними критеріями для звільнення з військової служби за наведених вище обставин являються: доведення необхідності здійснювати постійний догляд, а також відсутності Інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
У Додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженої Наказом МОУ №170 від 10.04.2009 Про затвердження Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі по тексту - Додаток № 19) передбачений перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби.
Пунктом 26 ч.5 Додатку 19 визначено, що у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, необхідно подати документ, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім'ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків), а також акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затверджений керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Як встановлено з матеріалів адміністративної справи, у пакеті документів які разом з рапортом про звільнення подав позивач, не було підтверджуючих документів про відсутність інших осіб, які можуть здійснювати догляд за гр, ОСОБА_2 1959р.н, (батьком), - особою яка потребує догляду, також був відсутній акт обстеження сімейного стану військовослужбовця затверджений керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до норм пп. 14.1.263 п. 14.1 ст. 14 розділу І Податкового кодексу України, членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені. Членами сім'ї фізичної особи другого ступеня споріднення вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.
Відповідачем зазначено, що вивчивши подані позивачем документи, було встановлено про наявність родичів першого та другого ступеня споріднення гр. ОСОБА_2 1959р.н. (особи яка потребує догляду) а саме, його дружини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , брата ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 , та сестри ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 , а також не надано жодних документів як що підтверджували, що члени сім'ї першого та другого ступеня споріднення, самі потребують догляду (відсутність висновків медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я).
Суд зазначає, що до позовної заяви позивачем також не додано до позовної заяви вищезазначених документів.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позивачем не доведено обставин, на які він посилається у позовній заяві.
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Згідно статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов не підлягає до задоволення.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Шумей М.В.