22 жовтня 2025 року м. Ужгород№ 260/2986/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі судді Гебеш С.А., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яким просить суд:
Визнати протиправним рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 02.04.2025 року №262440028305, яке полягає у відмові в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з незарахуванням до страхового стажу періодів роботи в російській федерації з 01.01.1992 року по 25.06.1994 року згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 15.12.1983 року та довідки від 16.03.2020 року №2155/20УрП ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу періоди трудової діяльності з 01.01.1992 року по 25.06.1994 року згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 15.12.1983 року та довідок від 16.11.2007 року №20/9733, наказ №108-к від 23.06.1994 року, від 16.03.2020 року №2155/20-УрП, від 17.03.2020 року №2235/20 та призначити пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного Фонду України в м. Києві та Головного управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області судовий збір у розмірі 1211,20 грн на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що він звернувся до Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком. Однак, за наслідками розгляду його заяви, було прийнято рішення Головного управління Пенсійного Фонду України Закарпатській області №262440028305 про відмову у призначенні пенсії від 02.04.2025 року. Відмова була мотивована тим, що всупереч ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивач не набув необхідного страхового стажу.
Позивач вважає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області протиправно не зараховано до загального страхового стажу період його роботи 01.01.1992 року по 25.06.1994 року, а тому звернувся до суду.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
01.05.2025 року до суду надійшли від Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області витребувані судом розрахунок зарахованого стажу та оскаржуване рішення.
12.05.2025 відповідачем 2 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній просить суд в задоволенні позову просить відмовити. Заперечуючи проти позову, відповідач вказує на те, що страховий стаж позивача становить 30 років 04 місяці 24 днів з необхідних 32, що є недостатнім для призначення пенсії відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Вказує, що до страхового стажу, за доданими документами, не зараховано періоди трудової діяльності в російській федерації з 01.01.1992 року по 25.06.1994 року, оскільки з російською федерацією, як з країною агресором з 01.01.2023 року розірвано угоду про гарантії прав громадян - учасниць СНГ. В довідці №2155/20 УрП від 16.03.2020 року дата народження не відповідає паспортним даним.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, матеріали відмовної пенсійної справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Позивач, 25.03.2025 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», до якої додав відповідні документи зазначені у розписці-повідомленні на підтвердження страхового стажу.
За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення за результатами поданої заяви визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №262440028305 від 02.04.2025 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
У рішенні вказано, що вік заявника 59 років 11 місяців 1 день. Страховий стаж, заявника становить 30 років 4 місяці 24 днів. До страхового стажу роботи заявника не зараховано згідно трудової книжки НОМЕР_1 період роботи у російській федерації, як з країною агресором з 01.01.2023 року розірвано угоду про розірвано угоду про гарантії прав громадян - учасниць СНГ. В довідці №2155/20 УрП від 16.03.2020 року дата народження не відповідає паспортним даним.
Позивач не погоджується з таким рішенням суб'єкта владних повноважень щодо незарахування страхового стажу, вважає його протиправним та такими, що порушують його право на соціальний захист, а тому звернувся до суду з цим позовом.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частини 1 статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (надалі по тексту також Закон №1058-IV).
Відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати 1) пенсія за віком, 2) пенсія по інвалідності, 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника (частина 1 статті 9 Закону №1058-IV).
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-IV.
За змістом частини 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Відповідно до частини 2 статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.
Частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина 3 статті 24 Закону №1058-IV).
Вимогами частини 4 статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення").
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі по тексту також Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Виходячи з наведеної норми вказаного Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, застосовуються, в тому числі, у разі відсутності в трудовій книжці необхідних відомостей про роботу.
Так, у ОСОБА_1 наявна трудова книжка НОМЕР_1 від 15.12.1983 року (а.с. 22-28) яку останній надавав разом із заявою про призначення пенсії від 25.03.2025 року. Згідно записів трудової книжки позивач у період з 16.01.1987 року по 25.06.1994 року працював у Красноградському управлінні бурових робіт філіалу "Тюменьбургаз" ООО "Бургаз".
Як вбачається із оскаржуваного рішення вказаний період роботи позивача зарахований до його страхового стажу частково, а саме з 16.01.1987 року по 31.12.1991 року, решта стажу з 01.01.1992 року по 25.06.1994 року відповідачем 2 залишилася незарахованою.
Орган пенсійного забезпечення не висловлює жодних застережень, стосовно вчинених записів про їх недостовірність, правдивість чи неповність, ані в оскаржуваному рішенні, ані у відзиві на позовну заяву.
Такі записи засвідчені чітким відтиском печатки вказаного підприємства та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості і достовірності.
Досліджуючи мотиви відмови відповідача 2 в частині незарахування спірного періоду роботи позивача на території російської федерації, суд зазначає наступне.
Оцінюючи спірні правовідносини варто мати на увазі, що законодавство про пенсійне забезпечення в силу вимог частини 1 статті 4 Закону №1058-IV базується на Конституції України та складається, серед іншого, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (надалі по тексту також закони про пенсійне забезпечення).
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору (частина 2 статті 4 Закону №1058-IV).
Згідно з частиною 2 статті 10 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 за №5067-VI права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29.06.2004 за №1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід'ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Так, Законом України від 11 липня 1995 року за №290/95-ВР ратифіковано Угоду про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів, укладену в рамках Співдружності Незалежних Держав і підписану від імені Уряду України у м. Москві 15 квітня 1994 року (надалі по тексту також - Угода від 15 квітня 1994 року).
Відповідно до статті 4 цієї Угоди кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про надання звання, розряду, кваліфікації та інші неодмінні для провадження трудової діяльності документи і завірений у встановленому на території Сторони виїзду порядку переклад їх державною мовою Сторони працевлаштування або російською мовою. Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. Вразі остаточного виїзду трудівника-мігранта зі Сторони працевлаштування роботодавець (наймач) видає йому довідку або інший документ, який містить відомості про тривалість роботи та заробітну плату помісячно.
Згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Також зі змісту наведених норм можна дійти висновку, що пенсія призначається за нормами законодавства країни, де проживає особа, а стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.
Це означає, що у випадку виникнення спору у таких питаннях, суд має перевірити умови, за яких такий стаж підлягає зарахуванню відповідно до законодавства країни, де особа його набула.
Також, частинами 1 і 2 статті 13 Угоди від 13 березня 1992 року визначено, що кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.
Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 за №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", прийнято рішення про:
- вихід з цієї Угоди, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві;
- доручено Міністерству закордонних справ України в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з цієї Угоди.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 за №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.
Таким чином, виникнення правовідносин, зокрема здобуття спірного загального страхового/спеціального трудового стажу позивачем, мало місце до виходу Держави Україна та російської федерації з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року, тому її положення підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Окрім цього слід зважати на те, що відповідачем у даній справі є саме суб'єкт владних повноважень, на якого покладається обов'язок доказування правомірності своїх дій/рішень, суд констатує не представлення останніми доказів на підтвердження відомостей стосовно вжиття заходів щодо проведення будь-яких звірок зі сторони органу пенсійного забезпечення про сплату страхових внесків за спірний період.
Зокрема, як уже зазначалося судом вище по тексту судового рішення, за приписами статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Також відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані. наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди З відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок.
Слід також наголосити, на момент виникнення спірних правовідносин, первинного розгляду заяви позивача і вирішення даного спору, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року, втратила чинність.
Разом з цим, спірна трудова діяльності позивача на території російської федерації мала місце в період чинності правових положень Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року.
Більше того, як передбачено частиною 1 статі 13 коментованої Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Пунктом 1 статті 11 Федерального Закону російської федерації №400-ФЗ від 28.12.2013 "Про страхові пенсії" передбачено, що в страховий стаж включаються періоди роботи або іншої діяльності, які виконуються на території російської федерації при умові, що за ці періоди нараховувались і сплачувались страхові внески в Пенсійний фонд російської федерації.
В Державі Україна право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг регламентовано положеннями статті 8 Закону №1058-ІV.
Як визначено статтею 1 Закону №1058-ІV страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (пункт 1 частини 1 статті 24 Закону №1058-ІV).
За змістом частин 1, 10, 12 статті 20 Закону №1058-ІV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за курсом валют, установленим Національним банком України на день обчислення страхових внесків.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до частини 16 статті 106 Закону №1058-ІV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.
Отже, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несплату, несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків, законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
Такі вимоги визначені і в національному законодавстві російської федерації.
У відповідності до частини 3 статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Згідно статті 101 Закону №1788-ХІІ органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Суд наголошує, що слід враховувати приписи пункту 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 за №22-1, за змістом якого право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
В контексті досліджуваного правого регулювання слід відзначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено у абзаці 7 пункту 4.7 Порядку №22-1.
За приписами пункту 4.2 розділу IV Порядку №22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб:
- ідентифікує заявника (його представника);
- надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії;
- реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;
- уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування;
- проводить опитування свідків для підтвердження стажу відповідно до пунктів 17-19 Порядку підтвердження наявного трудового стажу. Опитування свідків проводиться згідно із пунктом 12 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії;
- з'ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат;
- повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;
- сканує документи, на створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис;
- надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку;
- повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія;
- видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 7). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі;
- повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
В даному випадку орган пенсійного забезпечення не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності відомостей, що містяться в трудовій книжці позивача, що є порушенням вищезазначених норм.
Таким чином, період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 15.12.1983, а саме з 01.01.1992 по 25.06.1994 року підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
За вказаних обставин рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №262440028305 від 02.04.2025 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком є необґрунтованим та підлягає скасуванню.
В даному випадку враховуючи протиправність оскаржуваного рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії та беручи до уваги те, що призначення пенсії належить до виключної компетенції пенсійного органу, який і має здійснити відповідний повторний розрахунок страхового стажу позивача із урахуванням періоду роботи за трудовою книжкою НОМЕР_1 від 15.12.1983, з 01.01.1992 по 25.06.1994 року, які не були зараховані через роботу на території російської федерації, оскільки 19.06.2023 Україною розірвано Угоду про гарантії громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у сфері пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, суд дійшов висновку, що порушені права позивача необхідно захистити шляхом зобов'язання саме ГУ ПФУ Закарпатській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , період роботи за трудовою книжкою НОМЕР_1 від 15.12.1983, з 01.01.1992 по 25.06.1994 року та повторно вирішити питання щодо призначення останньому пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону від 09.07.2003 №1058-IV.
Отже, виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже здійснені позивачем судові витрати на сплату судового збору у сумі 1211,20 грн. слід стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2.
Керуючись статтями 2, 72-77, 90, 139, 243-246, 255, 258, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №262440028305 від 02.04.2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ: 20453063) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) про призначення пенсії за віком від 25.03.2025 року, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.01.1992 по 25.06.1994 року згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 15.12.1983 та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ: 20453063) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяС.А. Гебеш