21 жовтня 2025 року м. Ужгород№ 260/5808/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Калинич Я.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
Адвокат Нурієв Рустам Бейзакович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_2 , яким просить суд:
1. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 , що проявилися у відмові від звільнення ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме абзацу 5 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»: перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
2. Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 звільнити ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме абзацу 5 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»: перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, на підставі раніше наданого подання військової частини НОМЕР_4 .
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_4 . Відповідно до свідоцтв про народження серія НОМЕР_5 , серія НОМЕР_6 , серія НОМЕР_7 , ОСОБА_1 є батьком трьох дітей. Окрім цього, договором про сплату аліментів на дітей від 28.05.2025 року та свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_8 , підтверджується утримання ОСОБА_1 своїх дітей. Під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_4 , ОСОБА_1 звернувся до свого командування за допомогою Державного вебпорталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони «Армія+» із рапортом про звільнення із військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме абзацу 5 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»: перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці. За результатами розгляду вказаного рапорту, командуванням військової частини НОМЕР_4 було здійснено його погодження. Зважаючи, що командир військової частини НОМЕР_4 користується владою командира батальйону та не має права на звільнення, командування військової частини НОМЕР_4 здійснено направлення подання про звільнення ОСОБА_1 з військової служби. Після здійснення розгляду такого подання, військовою частиною НОМЕР_2 відмовлено у звільнені. Вказану відмову вважає необґрунтованою та такою, що суперечить вимогам законодавства. З посиланням на вимоги Сімейного кодексу України, просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року відкрито провадження а адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
11 серпня 2025 року представник військової частини НОМЕР_2 надав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до яких не визнає заявлених позовних вимог та вважає адміністративний позов не обґрунтованим. Зазначає, що надані до рапорту документи жодним чином не підтверджували факт перебування у позивача на утриманні трьох і більше неповнолітніх дітей, щоб могло бути підставою звільнення його з військової служби на підставі положень пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Відповідач зауважує, що позивачем не було доведено документально підтвердженого того факту, що на його утриманні перебуває троє і більше дітей віком до 18 років. Просить відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_4 .
ОСОБА_1 звернувся з відповідним рапортом до військової частини НОМЕР_4 про звільнення з військової служби за підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною 12 цієї статті (якщо військовослужбовець не виявив бажання продовжувати військову службу), а саме у зв'язку з перебуванням на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років.
Після погодження даний рапорт передано до військової частини НОМЕР_2 для прийняття рішення. Однак військовою частиною НОМЕР_2 рапорт на звільнення не погоджено з посиланням: відсутні документи, визначені в Додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ для звільнення за наведеними у клопотанні підстав.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо незвільнення позивача з військової служби, позивач звернуся до суду з даним позовом.
Розглядаючи спір по суті, суд зазначає наступне.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, та загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-ХІІ (далі - Закон №2232).
Цей же Закон визначає загальні засади проходження в Україні військової служби та звільнення з військової служби.
Частинами 1, 2 статті 1 Закону №2232 визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок встановлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною другою статті 2 Закону №2232-ХІІ, зокрема, встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Частиною 6 статті 2 Закону №2232 передбачено види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232. При цьому підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період встановлені у частині 4 статті 26 Закону №2232 та розмежовані з огляду на період застосування: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1); під час воєнного стану (пункт 2).
Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022р. №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діє по даний час.
Таким чином, з огляду на введення в Україні військового стану та зважаючи на вид військової служби, яку проходить позивач (а саме за мобілізацією під час військового стану) підстави звільнення з військової служби визначені у пункті 2 частини 4 статті 26 Закону №2232 у редакції що діяв на час виникнення спірних правовідносин, тобто станом на 12.06.2025 року.
Так, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232( у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Так, пунктом 3 частиною 12 вказаної статті вказано, що у воєнний стан військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Отже, необхідною умовою для звільнення позивача зі служби під час воєнного стану на підставі вищевказаних обставин та норми Закону, що діяла на час виникнення спірних правовідносин є перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Відповідно до пункту 4 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (зі змінами), військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до Переліку документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, визначеного додатком 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року №413 та визначено підпунктом «г» пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п'ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються:
- копія свідоцтва про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства (материнства) особи;
- один з документів: копія свідоцтва про реєстрацію шлюбу з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше) або копія рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з одним з батьків, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти, та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дітей на утриманні військовослужбовця відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину;
- довідка про наявність (відсутність) заборгованості зі сплати аліментів, видану органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, встановленому законодавством.
Як слідує з адміністративного позову позивачем до рапорту про звільнення подано копії наступних документів:
- свідоцтво про народження НОМЕР_5 від 10.10.2013;
- свідоцтво про народження НОМЕР_6 від 19.03.2025;
- свідоцтво про народження НОМЕР_7 від 19.03.2025;
- паспорт ОСОБА_1 НОМЕР_9 від 18.05.2004 виданий Мелітопольським РВУМВС України в Запорізькій області;
- витяг з реєстру териториальної громади №2025/003754983 від 20.03.2025;
- паспорт ОСОБА_2 НОМЕР_10 від 08.05.2013 виданий Амвросіївським РСГУДМС України в Донецькій області;
- акт обстеження житлово-побутових умов від 10.06.2025;
- свідоцтво про шлюб НОМЕР_8 від 13.04.2013;
- договір про сплату аліментів на дітей №371 від 28.05.2025;
- довідка ВПО Вівчарук Н.С. №3249-5001791229 від 24.06.2022;
- довідка ВПО ОСОБА_3 №3249-5001791265 від 24.06.2022;
- довідка про наявність (відсутність) заборгованості зі сплати аліментів Бориспільським відділом державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області від 28.05.2025 №78822.
Так, надані до позову та до рапорту документи підтверджують те, що позивач є батьком трьох дітей до 18 років та утримує їх відповідно до вимог Сімейного кодексу України.
Зазначеним Законом №2232-ХІІ не визначено поняття «утримання дітей», проте такі правовідносини є предметом регулювання Сімейного кодексу України.
Відповідно до частин 2, 4 статті 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Статтею 180 Сімейного кодексу України встановлено обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Обов'язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття.
Обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, причому, обов'язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Батьки зобов'язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, або чи розірвано їх шлюб.
Обов'язок по утриманню зберігається також і у випадку позбавлення батьківських прав батьків (частиною 2 статті 166 Сімейного кодексу України).
У випадку невиконання батьками обов'язку утримувати неповнолітню дитину добровільно, аліменти можуть стягуватися за рішенням суду. При злісному ухиленні батьків від сплати аліментів вони підлягають притягненню до кримінальної відповідальності, відповідно до статті 164 Кримінального кодексу України.
Отже, у батьків дитини зберігається обов'язок утримання своєї дитини з моменту її народження до досягнення нею повноліття, при чому такий обов'язок не залежить від факту зареєстрованого шлюбу між батьками, факту спільного проживання, визнання батьків недієздатними, тощо, а припиняється лише фактом смерті батьків.
Частинами 1-3 статті 181 Сімейного кодексу України встановлено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Таким чином, на позивача як батька дітей, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 згідно з чинним законодавством покладено обов'язок утримувати своїх дітей.
Судом встановлено та відповідачем не спростовано, що у позивача заборгованість зі сплати аліментів на користь дітей відсутня.
Відповідно до частини 2 статті 188 СК України батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину тільки за рішенням суду. Якщо дитина перестала отримувати дохід або її дохід зменшився, заінтересована особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів.
Матеріали адміністративної справи не містять рішення суду, згідно з яким позивача звільнено від обов'язку утримувати своїх дітей.
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що обставини перебування на утриманні позивача трьох дітей віком до 18 років та відсутність заборгованості зі сплати аліментів знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.
При цьому суд вважає, що у спірних правовідносинах відповідач допустив протиправні дії шляхом прийняття рішення про відмову у звільненні позивача з військової служби шляхом проставлення резолюції командиром військової частини НОМЕР_2 , відтак в даній частині позовні вимоги підлягають задоволенню, а саме шляхом визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_2 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років.
Стосовно належного способу відновлення прав позивача.
Відповідно до пункту 241 Положення накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Згідно з правовими нормами пункту 242 Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Таким чином, право позивача на звільнення у зв'язку із перебуванням на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років кореспондується із обов'язком відповідача звільнити останнього з військової служби за вказаною підставою за наявності документів, які підтверджують це право.
Суд зауважує, що в даному випадку у відповідача немає дискреційних повноважень, оскільки закон не передбачає будь-яких альтернативних варіантів рішення за наслідками вирішення рапорту військовослужбовця за встановлених судом обставин. Обраний позивачем спосіб захисту своїх прав є ефективним та не суперечить закону.
Як наслідок, з метою поновлення порушених прав позивача, відповідача належить зобов'язати прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби за абзацом 4 підпункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Згідно частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, згідно частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваних дій, бездіяльності.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у п.36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01.07.2003 №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами статті 90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення.
Згідно пункту 12 частини першої статті 5 Закону України від 27.02.2020 №3674-VI «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов'язаних з виконанням військового обов'язку, а також під час виконання службових обов'язків.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 72-77, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії шляхом прийняття рішення про відмову у звільненні позивача з військової служби шляхом проставлення резолюції командиром військової частини НОМЕР_2 про відмову у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» через сімейні обставини або інші поважні причини, а саме: у зв'язку з перебуванням на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяЯ. М. Калинич