22 жовтня 2025 рокуСправа №160/27077/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Горбалінського В.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справу адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови,-
19.09.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якій позивач просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову від 12.09.2025 року про повернення виконавчого листа стягувачу у виконавчому провадженні №73091120.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що зміна способу і порядку виконання судового рішення не є підставою для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до п.9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження». У зв'язку з чим позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
24.09.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
08.10.2025 року Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із відзивом на позовну заяву.
В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, відповідно до вимог ст.6 Закону України «Про виконавче провадження». У зв'язку з чим відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява та відзив на позовну заяву, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
07.11.2022 року рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/12054/22, зокрема, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми.
31.08.2023 року постановою Третього апеляційного адміністративного суду по справі №160/12054/22 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишено без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.11.2022 року залишено без змін.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.11.2022 року по справі №160/12054/22 набрало законної сили 31.08.2023 року.
17.10.2023 року видано виконавчий лист щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми.
19.10.2023 року заступником начальника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Міхіною Ольгою Іванівною прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №73091120 щодо виконання виконавчого листа №160/12054/22 від 17.10.2023 року.
01.09.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/12054/22 змінено спосіб і порядок виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.11.2022 року у справі № 160/12054/22 в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми, шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 нарахованої доплати в сумі 10147,00 грн.
12.09.2025 року заступником начальника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Міхіною Ольгою Іванівною прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувача відповідно до п.9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».
Непогоджуючись із означеною постановою, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Положеннями статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 3 Закону №1404-VIII передбачено, що підлягають примусовому виконанню рішення, зокрема, на підставі таких виконавчих документів як виконавчі листи, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Частина 1 статті 18 Закону №1404-VIII регламентує, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно частини 1 статті 26 Закону №1404-VIII державний виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
За змістом пунктів 1, 16, 22 частини 3 статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що державний виконавець має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною) (ч.6 ст.26 Закону №1404-VIII).
Із процитованого випливає, що державний виконавець зобов'язаний розпочати примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа та в повному обсязі вчиняти передбачені законом виконавчі дії з метою примусового виконання рішень, в тому числі рішень зобов'язального характеру.
Предметом оскарження в цій справі є постанова про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п.9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно з вказаною нормою права виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
При прийнятті оскаржуваної постанови державний виконавець врахував, що ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 року змінено спосіб і порядок виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.11.2022 року у справі № 160/12054/22 в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми, шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 нарахованої доплати в сумі 10147,00 грн., а відповідно до вимог ч.2 ст.6 Закону України «Про виконавче провадження» та розділу I ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Так, відповідно до ч.2 ст.6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Нормами статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» визначено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Виконання рішення суду про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для виконання рішень суду, що гарантовані державою, відповідальним виконавцем якої він є.
Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду.
Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Аналіз вищенаведених норм вказує, що списання коштів з рахунків державного органу здійснюється в разі виконання рішень суду про стягнення коштів та здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень.
Державна виконавча служба не наділена повноваженнями на списання коштів з рахунків державного органу, більш того таке списання може бути здійснено лише в разі виконання судового рішення про стягнення коштів.
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 37Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Тобто, наведена норма пункту 9 частини 1 статті 37 Закону № 1404-VIII вказує, що виконавчий документ повертається стягувачу :
- якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення
- щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
У спірних правовідносинах, враховуючи прийняття судом ухвали про зміну способу і порядку виконання судового рішення, яка в розумінні вимог Закону України «Про виконавче провадження» є виконавчим документом, виконання якого здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів згідно вимог ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», суд зазначає, що у відповідача відсутні повноваження щодо проведення будь-яких виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 нарахованої доплати в сумі 10147,00 грн.
Закон України «Про виконавче провадження» та Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачає єдиний виключний порядок виконання рішення про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган та не наділяють державного виконавця повноваженнями щодо виконання таких рішень.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Застосовуючи вказані положення Конституції України, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.02.2020 року у справі №9901/513/19 виснувала, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально - дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу» заборонено все, крім дозволеного законом».
Тобто, відповідач к суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти виключно у тих межах, які окреслені законодавцем, та не має права відступати від правового регулювання, запровадженого законодавцем у певній сфері суспільних відносин, зокрема, виходити за межі наданих їй повноважень, або здійснювати їх реалізацію у спосіб, який законом не передбачений.
Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку щодо правомірності прийняття відповідачем постанови про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 9 частини 1 статті 37Закону України «Про виконавче провадження».
Таким чином суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання протиправною та скасування оскаржуваної постанови.
Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови.
Керуючись ст.77, 90, 241-246, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити.
Відповідно до ст.272 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 283-1, 283-2, 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Згідно ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
Згідно з ч.3 ст.295 Кодексу адміністративного судочинства України строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя В.В. Горбалінський