15 вересня 2025 рокуСправа №160/13587/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в письмовому провадженні у м. Дніпрі адміністративну справу № 160/13587/25 за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Відділу № 14 у місті Кам'янському Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії, -
12.05.2025 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, з урахуванням уточненої позовної заяви, в якій просить визнати протиправною викладену у листі від 08.04.2025 за вих. №1222- 716/1222-25 Відділу № 14 у місті Кам'янському Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області відмову в оформленні та видачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку із досягненням 16-річного віку, паспорту громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ; зобов'язати Відділ № 14 у місті Кам'янському Головне управління Державної міграційної служби України Дніпропетровській області оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку із досягненням 16-річного віку, паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що по досягненню дитиною 16-річного віку позивач та її син звернулись до Відділу № 14 у місті Кам'янському Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою про видачу паспорту громадянина України у вигляді книжечки, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, без надання згоди на внесення до безконтактного електронного носія. Проте, відповідачем було відмовлено в оформленні та видачі паспорту з посиланням на відповідні норми Закону, що стало підставою для звернення позивача до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.05.2025 року адміністративний позов було залишено без руху, оскільки позовна заява була подана без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.07.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/13587/25. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
28.07.2025 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області до Дніпропетровського окружного адміністративного суду подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позову, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню. Відповідачем зазначено, що у зв'язку з досягненням 16-річного віку, ОСОБА_2 , разом із свої законним представником, ОСОБА_1 , звернулись із заявою від 03.04.2025 (вхідний реєстраційний №Н-36/6/1222-25), складеною в довільній формі до Відділу №14 у місті Кам'янському Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в якій просили оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки. До заяви було долучено копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 . Звернуто увагу суду, що до заяви не були долучені додатки, передбачені вимогами чинного законодавства, а саме пунктом 13 Положення № 2503-ХІІ.
Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд встановив та зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є сином ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 15.03.2016 року.
03.04.2025 року ОСОБА_2 звернувся до Відділу № 14 у місті Кам'янському Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою про видачу паспорту громадянина України у формі книжечки.
До заяви додано: копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 , дві фотокартки розміром 35х45мм.
Листом від 08.04.2025 року №1222-716/1222-25 відповідач повідомив позивачу, що за відсутності відповідного рішення суду на сьогодні у Відділі № 14 у місті Кам'янському ГУ ДМС у Дніпропетровській області відсутні правові підстави оформлення та видачі дитині ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року. Також інформують, що відповідно до Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 360, ДМС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України та іншими актами законодавства.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом частин 1, 2 статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про громадянство України» документом, що підтверджує громадянство України, є паспорт громадянина України.
На виконання статті 5 Закону України «Про громадянство України» постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України (далі Положення №2503-ХІІ), згідно п. 1 якого паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт є дійсним для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Пунктом 2 Положення №2503-ХІІ встановлено, що паспорт громадянина України (далі - паспорт) видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.
Відповідно до пунктом 5 Положення №2503-ХІІ паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок.
Згідно пункту 13 Положення №2503-ХІІ для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
Форма заяви, зазначеної у підпункті 1 пункту 13 Положення, була затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України № 320 від 13.04.2012 «Про затвердження порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України», а саме Додаток 1. Однак вказаний наказ втратив чинність на підставі наказу цього ж Міністерства від 01.03.2018 №161. Іншого зразка форми про видачу паспорта громадянина України, встановленого Міністерством внутрішніх справ України для реалізації пункту 13 Положення № 2503-XII на сьогодні немає.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 29.02.2024 року у справі №280/5678/22.
Частиною 1 статті 4 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 року №5492-VI (далі Закон №5492-VI) встановлено, що Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних». У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Згідно з пунктом «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України і оформлення такого передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» від 14.07.2016 № 1474-VIII, який набрав чинності з 1 жовтня 2016 року, (далі - Закон № 1474-VIII) статтю 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» доповнено частиною 3 наступного змісту: «Паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій. Посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідчення водія не містять безконтактного електронного носія.»
Також Законом № 1474-VIII частину 2 статті 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» викладено в такій редакції: «Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.»
Згідно з частинами 1, 2, 4 та 5 статті 14 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 (далі Постанова №302), в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, затверджено зразок бланка, технічного опису та Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.
Згідно з пунктами 1-3 Порядку №302 паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт.
Обмін паспорта здійснюється у разі зміни інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації) (підпункт 1 пункт 6 Порядку № 302).
Підпунктом 1 пункту 7 Порядку № 302 встановлено, що оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта особі, яка досягла 14-річного віку, здійснюються на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.
Пунктами 14 та 32 Порядку № 302 закріплено перелік інформації про особу, на ім'я якої оформляється паспорт, яка вноситься до заяви-анкети, а також документи, які подає заявник для оформлення паспорта.
Крім того, на виконання абзацу п'ятого пункту 3 Порядку № 302, постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 № 398 «Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302», Положення № 2503-XII розроблено Тимчасовий порядок, який визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку (затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 № 456, далі - Тимчасовий порядок).
Пунктом 1 розділу ІІІ Тимчасового порядку № 456 для оформлення паспорта особа, яка досягла 16-річного віку, або її законний представник (далі - заявник) подає: 1) заяву; 2) рішення суду; 3) свідоцтво про народження або документ, що підтверджує факт народження, виданий компетентними органами іноземної держави; 4) оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків (або одного з них), що на момент народження особи перебували(в) у громадянстві України (для підтвердження факту належності особи до громадянства України). У разі відсутності таких документів або в разі, якщо батьки (чи один із батьків) такої особи на момент її народження були (був) іноземцями(ем) або особами(ою) без громадянства, або в разі набуття особою громадянства України на території України подається довідка про реєстрацію особи громадянином України; 5) дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см; 6) довідку про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання особи; 7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); 8) посвідчення про взяття на облік бездомної особи, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб).
Відповідно до пунктів 1, 2 розділу IX Тимчасового порядку територіальний підрозділ ДМС відмовляє особі в оформленні або видачі паспорта (у тому числі вклеюванні фотокартки), якщо: 1) особа не є громадянином України; 2) особа вже отримала паспорт, який є дійсним на день звернення (крім випадків обміну паспорта у зв'язку з виявленням помилки в інформації, внесеній до нього, непридатності для подальшого використання); 3) дані, отримані з баз даних Єдиного державного демографічного реєстру, картотек, не підтверджують надану заявником інформацію; 4) за видачею паспорта звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень на отримання паспорта; 5) особа подала не в повному обсязі документи та інформацію, необхідні для оформлення й видачі паспорта; 6) особу не встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи.
У рішенні про відмову в оформленні чи видачі паспорта (у тому числі вклеюванні фотокартки), яке доводиться до відома заявника протягом п'яти робочих днів з дня його прийняття, зазначаються підстави відмови. Заявник має право повторно звернутися до територіального підрозділу ДМС в разі зміни або усунення обставин, через які йому було відмовлено в оформленні чи видачі паспорта (у тому числі вклеюванні фотокартки).
Суд встановив, що у спірному випадку ОСОБА_2 звернувся до Відділу № 14 у місті Кам'янському Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою, в якій просив оформити та видати йому паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Верховний Суд у постанові від 09.03.2025 року у справі №300/5845/23, зазначив, що аналіз норм законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України, до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов'язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов'язковим.
Указане узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 07 листопада 2018 року у справі №820/3327/16, від 29 листопада 2019 року у справі №260/1414/18, від 21 серпня 2020 року у справі №260/99/19, від 10 грудня 2020 року у справі №240/575/20 та від 08 червня 2023 року у справі №380/5977/21.
Водночас, Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що реалізація волевиявлення особи на отримання паспорта, незалежно від його форми, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви-анкети до компетентного органу разом із об'єктивно необхідними для цього документами, зокрема для паспорта зразка 1994 року - двома фотокартками і свідоцтвом про народження (від 21.11.2018 у справі № 821/1974/17, від 26.06.2019 у справі № 0840/3992/18, від 19.07.2019 у справі № 2340/2876/18, від 25.07.2019 у справі №807/85/18, від 07.08.2019 у справі № 520/11053/18, від 29.11.2019 у справі № 260/1414/18, від 10.12.2020 у справі № 240/575/20).
В даному випадку, заяву позивачем подано в довільній формі від імені позивача та його матері та зазначено, що дана заява не є заявою-анкетою, що свідчить про подання заяви не за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України.
У той же час, у своїй заяві до органу ДМС ОСОБА_2 не зазначав про наявність у нього релігійних переконань і приналежність до окремої суспільної групи, що зумовлювало би необхідність у відмові від обробки персональних даних та видачі паспорта із безконтактним носієм інформації.
Позовна заява також не містить жодних посилань про наявність у нього релігійних переконань і приналежність до окремої суспільної групи, що зумовлювало би необхідність у відмові від обробки персональних даних та видачі паспорта із безконтактним носієм інформації.
При цьому, позивач просить врахувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 806/3265/17.
Суд зауважує, що він не може застосувати до спірних правовідносин правову позицію Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) виходячи з наступного.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 за позовом особи до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії вказано на ознаки цієї типової справи:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення №2503-ХІІ; б) відповідач - територіальні органи ДМС України; в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ.
Розглянувши зразкову справу №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що норми Закону №5492-VI, на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом»), не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя в контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі констатувала, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправними дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі позивачеві паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ є обґрунтованими. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови позивачеві у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону №5492-VI.
Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до пунктів 21, 22 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.
Отже, ознаками типових адміністративних справ є один і той же відповідач-суб'єкт владних повноважень та/або його відокремлені структурні підрозділи, аналогічні підстави публічно-правового спору, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та аналогічні позовні вимоги.
Постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2019 року №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) стосується питань захисту прав і свобод громадян України, які не надають згоду на обробку персональних даних, оскільки з мотивів релігійних переконань побоюються настання в результаті їх обробки негативних наслідків, пов'язаних із формуванням цифрових ідентифікаторів особи.
Повертаючись до обставин справи, що розглядається, суд зауважує, що визначальними її особливостями, на підставі яких вона (справа) не може бути визначена як типова є, зокрема, те, що ОСОБА_2 звернувся до відповідача-1 із заявою про видачу йому паспорта громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року у зв'язку з досягненням 16-річного віку, проте при зверненні до органу міграційної служби із заявою позивач не зазначає про наявність релігійних переконань і приналежність до окремої суспільної групи, що зумовлювало би необхідність у відмові від обробки персональних даних та видачі паспорта із безконтактним носієм інформації.
Натомість, у зразковій справі правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних з мотивів релігійних переконань.
З уваги на викладене, суд вважає неможливим застосувати до спірних правовідносин висновки у зразковій справі №806/3265/17(Пз/9901/2/18) при розгляді цієї справи.
Вказані правові висновки суду відповідають висновкам Верховного Суду, які викладені у постанові від 30.04.2025 у справі № 420/29754/23.
З урахуванням встановленого судом вище обставин та позиції суду щодо аргументів позивача про порушення прав ОСОБА_2 діями відповідача-1, суд дійшов висновку про те, що відповідач не допустив протиправних дій щодо позивача.
Згідно із частинами 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Оскільки за результатами розгляду адміністративної справи суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, відповідно розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Відділу № 14 у місті Кам'янському Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська