21 жовтня 2025 року ЛуцькСправа № 140/4150/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Шепелюка В.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту з питань ветеранської політики Луцької міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Департаменту з питань ветеранської політики Луцької міської ради про визнання протиправними дій щодо відмови у встановленні статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та видачі відповідного посвідчення, що оформлена листом від 15 березня 2025 року №42-30/117/2025; зобов'язання встановити статус члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та видати відповідне посвідчення встановленого зразка.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є батьком померлого військовослужбовця штаб-сержанта ОСОБА_2 , який проходив військову службу, приймав безпосередню участь у бойових діях та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Новопідгородне Синельниківського району Дніпропетровської області під час перебування на службі. Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть №40 від 16 січня 2023 року, виданого Комунальним закладом «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» Синельниківське районне відділення смерть настала на території військової частини, хвороба, що призвела до смерті: а) серцево-судинна недостатність (безпосередня причина смерті), б) ОСОБА_3 , не уточнена. Вказує, що у зв'язку зі смертю сина-військовослужбовця, звернувся до відповідача із заявою про встановлення йому статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та видачі відповідного посвідчення на, що отримав відмову, яку вважає необґрунтованої та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с.45-48) просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Вказує, що наданими позивачем доказами не підтверджено, що його син, будучи учасником бойових дій, помер внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів, як це передбачено абзацом 1 пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», тому підстав для надання статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни немає. Відповідач вважає, що у випадку, якби захворювання, як стверджує представник позивача, що стало причиною смерті ОСОБА_2 виникло (розвинулося) в період проходження військової служби та участі в бойових діях зазначених вище, то відповідно до підпункту «д» пункту 21.5 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року №402 (далі - Положення №402) постанова військово-лікарської комісії приймається в такому формулюванні: «Захворювання, ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини». Відповідно ж до витягу з протоколу засідання штатної 16 Регіональної військово-лікарської комісії від 03 лютого 2025 року №374, встановлено, що захворювання штаб-сержанта ОСОБА_2 , 1987 року народження: «Кардіоміопатія не уточнена» (концентрація етилового спирту в крові 1,42‰), послужило причиною смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , - Захворювання, яке призвело до смерті, та причина смерті, ТАК, пов'язані з проходженням військової служби.
У відповіді на відзив представник позивача не погодилась з доводами відзиву та вказала, що згідно з лікарського свідоцтва про смерть від 16 січня 2023 року №40 (остаточного), у частині I пункту 11 у рядку «а» записана хвороба, що безпосередньо призвела до смерті - «Серцево-судинна недостатність», а в рядку б), в даному випадку це останній запис, вказана основна причина смерті ОСОБА_2 - «Кардіоміопатія, неуточнена (І 42.9)». Відповідно до Міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я «Кардіоміопатія алкогольна» позначена кодом - І 42.6. Тоді як в лікарському свідоцтві про смерть ОСОБА_2 безпосередньою причиною смерті зазначена «Кардіоміопатія, неуточнена» під кодом - І 42.9. Зазначене ще раз підтверджує той факт, що захворювання сина позивача, що призвело до його смерті під час проходження військової служби не було наслідком вживання чи отруєння алкоголем. (а.с.53-54).
Представник відповідача подала заперечення на відповідь на відзив в яких підтримала доводи відзиву на позовну заяву (а.с.58-59).
Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.
Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 є батьком військовослужбовця ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с.16).
ОСОБА_2 з 2006 року проходив військову службу, з 2014 року в тому числі у військових частинах, які були залучені та брали участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, у період з 09 квітня 2021 року по 06 червня 2021 року брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, у період з 06 березня 2022 року по 08 січня 2023 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в селі Богоявленка та населеному пункті Павлівка Донецької області, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 30 серпня 2014 року, довідкою командира військової частини НОМЕР_3 №139 від 22 вересня 2014 року, довідкою командира військової частини НОМЕР_4 №998 від 06 червня 2021 року, довідкою командира військової частини НОМЕР_5 від 14 травня 2023 року та №1066 від 01 травня 2024 року та військовим квитком серії НОМЕР_6 (а.с.18-21, 23-27).
ОСОБА_2 , 19 червня 2019 року видано посвідчення серія НОМЕР_7 (а.с.22).
За сповіщенням сім'ї №145 від 09 січня 2023 року, син позивача, сержант резерву, штаб-сержант ОСОБА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок гострої серцевої недостатності, смерть військовослужбовця не пов'язана з участю в бойових діях (а.с.28).
Згідно з свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_8 від 23 січня 2023 року, місце смерті ОСОБА_2 - село Новопідгородне, Синельниківський район, Дніпропетровська область (а.с.15).
З лікарського свідоцтва про смерть від 16 січня 2023 року №40 (остаточне) слідує, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Новопідгородне Синельниківського району Дніпропетровської області. Смерть настала внаслідок захворювання; хвороба, що призвела до смерті: а) серцево-судинна недостатність (безпосередня причина смерті), б) кардіопатія неуточнена (а.с.29).
Довідкою про причину смерті від 16 січня 2023 року (до форми №106/о №40 видається для поховання) підтверджено причину смерті ОСОБА_4 - а) серцево-судинна недостатність; б) кардіопатія неуточнена (І 42.9) - а.с.30.
Відповідно до витягу з протоколу засідання штатної 16 Регіональної військово-лікарської комісії №374 від 03 лютого 2025 року, захворювання штаб-сержанта ОСОБА_2 «Кардіоміопатія неуточнена» (концентрація етилового спирту в крові 1,42 ‰), яке сприяло розвитку «Серцево-судинної недостатності» послужило причиною смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 - Захворювання, яке призвело до смерті, та причина смерті, ТАК пов'язані з проходження військової служби (а.с.17).
Матеріали справи містять також лист Синельніківського районного віділення судово-медичної експертизи від 29 липня 2023 року №58 (а.с.31), наданого начальнику ІНФОРМАЦІЯ_3 , яким повідомлено, що причиною смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з'явилася кардіоміопатія, неуточнена з проявами паренхіматозної дистрофії міокарду, периваскулярного кардіосклерозу, на тлі мирового гепатозу, дифузного панкреосклерозу, що в перебігу патологічного процесу призвело до розвитку серцево-судинної недостатності, яка i з'явилася безпосередньою причиною смерті (висновок експерта №40 від 10 січня 2023 року). За результатами судово-токсикологічного дослідження крові із трупа ОСОБА_2 виявлено етиловий спирт у концентрації 1,42 ‰, що за життя могло відповідати легкому ступеню алкогольного сп'яніння.
Листом від 15 березня 2025 року №42-30/117/2025 Депертамент з питань ветеранської політики Луцької міської ради у відповідь на звернення позивача щодо надання статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, повідомив про відсутність підстав для встановлення статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни (а.с.10).
Позивач, вважаючи таку відмову протиправною, звернувся до суду з даним позовом.
При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначаються Законом України від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII).
Згідно з частиною другою статті 2 Закону №3551-XII законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України.
Відповідно до статті 4 Закону №3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Пунктом 1 статті 10 Закону №3551-XII визначено, що до сімей загиблих (померлих) ветеранів війни належать сім'ї осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів.
До членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначених у цій статті, відносяться: батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім'ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти; утриманці загиблого (померлого), яким у зв'язку з цим виплачується пенсія.
Таким чином, обов'язковими умовами за яких члену сім'ї померлої особи - ветерана війни, може бути надано статус члена сім'ї померлого ветерана війни є: - наявність в померлої особи відповідного статусу, зокрема учасника бойових дій; - наявність причинно-наслідкового зв'язку смерті такої особи з захворюванням, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів.
Згідно з пунктом 3 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302 (далі - Положення №302, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Пунктом 2 визначено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників чи Захисниць України, на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.
Членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначеним у статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», видаються посвідчення з написом «Посвідчення члена сім'ї загиблого», а членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, зазначеним у статті 10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», видаються посвідчення з написом «Посвідчення члена сім'ї загиблого Захисника чи Захисниці України». (пункт 4 Положення №302).
Відповідно до абзацу другого пункту 7 Положення №302 «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім'ї загиблого», «Посвідчення члена сім'ї загиблого Захисника чи Захисниці України» видаються структурними підрозділами районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад, на які покладено функції з питань ветеранської політики (далі - місцеві структурні підрозділи з питань ветеранської політики), за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання (перебування) або адресою фактичного місця проживання (для внутрішньо переміщених осіб) особи.
За обставин цієї справи позивач звернувся до відповідача із заявою щодо встановлення статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та видачі відповідного посвідчення, на що отримав відмову. Зокрема, судом встановлено, що підставою для відмови у видачі позивачу посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, відповідно до листа відповідача від 15 березня 2025 року стало формулювання «захворювання, яке призвело до смерті, та причина смерті, так, пов'язані з проходженням військової служби», яке приймається, якщо захворювання, у тому числі, що призвело до смерті військовослужбовця, виникло, (розвинулося) в період проходження військової служби та є наслідком, зокрема, вживання або отруєння алкоголем, наркотичними засобами, токсичними чи отруйними речовинами, а також, що їх дії (асфіксія, інсульт, інфаркт, зупинка серця тощо), що підтверджується відповідним медичним висновком.
Порядок проведення військово-лікарської експертизи визначається Положенням №402.
Пунктом 21.30 Положення №402 визначено, що постанова військово-лікарської комісії про причинний зв'язок захворювання, травми (поранення, контузії, каліцтва), що зумовило безпосередню, основну причину смерті, приймається в одному із формулювань, вказаних у пунктах 21.5, 21.6 розділу II цього Положення, з обов'язковим додаванням перед словом «ТАК» або «НІ» слів «яке призвело до смерті, та причина смерті».
Відповідно до пункту 21.5 вказаного Положення постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях, зокрема:
ґ) «Захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії» - якщо захворювання виникло, поранення (контузія, травма, каліцтво) одержане в період участі в бойових діях, забезпечення бойової діяльності військ (флотів) на території інших країн (Перелік країн затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року №63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (із змінами), далі - Перелік країн), і військовослужбовець визнаний учасником бойових дій;
д) «Захворювання, ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини» - якщо воно виникло під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, безпосередньої участі в антитерористичній операції (операції об'єднаних сил), забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією проти України, або коли захворювання, яке виникло до цього, у зазначені періоди служби досягло такого розвитку, що призводить до непридатності (у тому числі й тимчасової) до військової служби»;
є) «Захворювання (поранення, контузія, каліцтво, травма), ТАК, пов'язане з проходженням військової служби» - якщо воно виникло в період служби у військових частинах та установах, крім захворювань (поранень, контузій, каліцтв, травм), які виникли (одержані) в періоди служби, передбачені підпунктами «а», «ґ» цього пункту, або коли захворювання, що виникло до військової служби, у період служби досягло такого розвитку, який призводить до непридатності (у тому числі тимчасової) до військової служби, служби з військової спеціальності.
Постанова ВЛК у формулюванні «Захворювання ТАК, пов'язане з проходженням військової служби» приймається, якщо захворювання, у тому числі, що призвело до смерті військовослужбовця, виникло, (розвинулося) в період проходження військової служби та є наслідком:
вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення;
вживання або отруєння алкоголем, наркотичними засобами, токсичними чи отруйними речовинами, а також їх дії (асфіксія, інсульт, інфаркт, зупинка серця тощо), що підтверджено відповідним медичним висновком, за умов, що отруєння не пов'язано із впливом цих речовин на потерпілого військовослужбовця внаслідок їх застосування в технологічному процесі або незадовільного зберігання чи транспортування, а потерпілий до настання нещасного випадку був відсторонений від виконання обов'язків командиром (начальником);
навмисного спричинення шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом).
Суд зазначає, що за результатами судово-токсикологічного дослідження у крові військовослужбовця було виявлено етиловий спирт у концентрації 1,42 ‰, що стосовно до живих осіб, відповідає легкому ступеню алкогольного сп'яніння, про що зазначено у листі Синельниківського районного відділення КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» ДОР» від 29 липня 2023 року №58 (а.с.31).
При цьому, судом раніше встановлено, що причиною смерті ОСОБА_2 стало захворювання «Кардіоміопатія неуточнена», яке сприяло розвитку «Серцево-судинної недостатності», що послужило причиною смерті (а.с.31).
Згідно з пунктом 3.11. Розділу 3 Інструкції щодо заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть (форма № 106/о), затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року №545 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року №1152/13026, у пункті 11 лікарського свідоцтва лікар указує свої прізвище, ім'я, по батькові, посаду і зазначає підставу, яка дає змогу визначити послідовність патологічних процесів, які призвели до смерті, і вказує причину смерті.
Основною (первинною) причиною смерті потрібно вважати хворобу або травму, що призвела до розвитку хворобливих процесів, які спричинили смерть, або наслідки нещасного випадку чи насильства, що стали причиною смерті.
У частині I пункту 11 у рядку «а» записується хвороба або стан, що безпосередньо призвела до смерті, у рядках «б», «в», «г» зазначаються патологічні стани (якщо такі були), що зумовили безпосередню причину смерті (згадану вище); основна причина смерті вказується в останню чергу. Під безпосередньою причиною смерті потрібно розуміти хворобу або стан, що безпосередньо викликали смерть.
Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть від 16 січня 2023 року №40 (остаточного) у частині I пункту 11 у рядку «а» записана хвороба, що безпосередньо призвела до смерті ОСОБА_2 - «Серцево-судинна недостатність», а в рядку б) вказана основна причина смерті - «Кардіоміопатія, неуточнена (І 42.9)» - останній запис.
Варто зазначити, що згідно з Міжнародною статистичною класифікацією хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я десятого перегляду (МКХ-10) «Кардіоміопатія алкогольна» позначена кодом - І 42.6, «Кардіоміопатія, неуточнена» зазначена під кодом - І 42.9.
На переконання суду, надані позивачем документи, на підтвердження причин та обставин смерті військовослужбовця, не містять відомостей про те, що смерть сина позивача настала внаслідок вживання або отруєння алкоголем. Витяг з протоколу засідання 16 Регіональної військово-лікарської комісії від 03 лютого 2025 року №374 також не містить інформації, що перебування ОСОБА_2 у стані легкого ступеню алкогольного сп'яніння знаходиться у причинному зв'язку з його смертю.
Суд також враховує, що ОСОБА_2 з 2006 року проходив військову службу, з 2014 року в тому числі у військових частинах, які були залучені та брали участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, у період з 09 квітня 2021 року по 06 червня 2021 року брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, у період з 06 березня 2022 року по 08 січня 2023 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в селі Богоявленка та населеному пункті Павлівка Донецької області, що підтверджується матеріалами справи.
Отже, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 був ветераном війни-учасником бойових дій, який помер (причина смерті) внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби під час воєнних дій та конфліктів.
За приписами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з тим відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність оскаржуваних дій.
Таким чином, за вказаних обставин суд вважає протиправною відмову Департаменту з питань ветеранської політики Луцької міської ради у встановленні статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та видачі відповідного посвідчення, що оформлена листом від 15 березня 2025 року №42-30/117/2025.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання встановити ОСОБА_1 статус члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та видати відповідне посвідчення встановленого зразка, то суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
На законодавчому рівні поняття дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Також, суд враховує, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі №227/3208/16-а.
Виходячи з встановлених фактичних обставин справи, враховуючи норми чинного законодавства, що врегульовують спірні правовідносини, суд з урахуванням наданих частинами другою, третьою статті 245 КАС України повноважень та з метою повного захисту порушеного права позивача вважає, що позов належить задовольнити у спосіб визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у встановленні статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та видачі відповідного посвідчення та зобов'язання встановити ОСОБА_1 статус члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та видати відповідне посвідчення встановленого зразка.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Позивач просив стягнути з відповідача понесені судові витрати зі сплати судового збору у сумі 968,96 грн та витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 10000,00 грн.
Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За приписами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.
Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Така ж позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року, від 08 лютого 2022 року у справах №640/3098/20 та №160/6762/21 відповідно, від 18 серпня 2022 року у справі №540/2307/21.
Для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу суду надано копії таких документів: договору про надання правової допомоги від 03 квітня 2025 року (а.с.32-33), додаткова угода до договору від 03 квітня 2025 року (а.с.34); квитанції до прибуткового касового ордера від 14 квітня 2025 року №1 на суму 10000,00 грн (а.с.35).
Згідно з додатковою угодою №1 до договору про надання правничої допомоги від 03 квітня 2025 року позивачу були надані такі послуги: правовий аналіз справи, збір доказів, підготовка та подання до суду позовної заяви - 10000,00 грн.
Визначаючись щодо розміру витрат, які належить відшкодувати позивачу, суд зазначає, що з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити розмір витрат з огляду на розумну їх необхідність для даної справи. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Суд, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п'ятою статті 134, частиною дев'ятою статті 139 КАС України, враховуючи складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін), заперечення відповідача щодо розміру заявлених витрат, виходячи із принципів обґрунтованості та пропорційності розміру витрат на правничу допомогу, дійшов висновку про те, що на користь позивача необхідно стягнути 4000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу; решту витрат на професійну правничу допомогу повинен понести позивач.
Як визначено частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Звертаючись до суду, позивач сплатив судовий збір у сумі 968,96 грн, що підтверджується квитанцією від 21 квітня 2025 року №1659-7160-8172-5466 (а.с.6), випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету (а.с.64).
З огляду на задоволення позову на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у сумі 968,96 грн.
Керуючись статтями 132, 134, 139, 243-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд,
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_9 ) до Департаменту з питань ветеранської політики Луцької міської ради (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Тимошенка Сергія, будинок 2, ідентифікаційний код юридичної особи 45736155) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Департаменту з питань ветеранської політики Луцької міської ради щодо відмови у встановленні ОСОБА_1 статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та видачі відповідного посвідчення.
Зобов'язати Департамент з питань ветеранської політики Луцької міської ради встановити ОСОБА_1 статус члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та видати відповідне посвідчення встановленого зразка.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту з питань ветеранської політики Луцької міської ради судові витрати у сумі 4968,96 грн (чотири тисячі дев'ятсот шістдесят вісім грн 96 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В. Л. Шепелюк